У кого ризи світлі, у того й мова чесна

 

 

 

 

 

 

 «У КОГО РИЗИ СВІТЛІ, У ТОГО Й МОВА ЧЕСНА»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3

1. Сила слова……………………………………………………………….5
2. Розвиток вчення риторики в епоху античності……………………….8
3. Українські “світочі духу” як втілення ідей моральності.................10
4. Сила впливу невербальних засобів спілкування…………………….16

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….20

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

На світі існує невидима сила. Вона є водночас зброєю та лікарем. Вона здатна змінювати світ та зцілювати душі. Ця сила є словом. Є навіть приказка: “слово — вершина людського”. Особливо велике значення для людини має рідне слово. Його дитина чує ще в колисці від мами, потім вперше вимовляє його своїми вустами, а потім вчиться розбирати його літери у книгах. З рідним словом виростає людина, особистість.

Що це таке — слово? “Словом можна вбити, словом можна  врятувати, словом можна з собою  ціле військо скликати!” - такі рядки  поети присвячують йому. Одне тільки слово може збудити в людині відчай або лють. А може підбадьорити, надихнути, повернути до життя. Слово є силою, якщо воно не пусте. Гостре слово українських письменників, наприклад, вголос говорило про гноблення простого народу. І сьогодні сміливе слово здатне захистити людину, встановити справедливість. Це слова, про які Г. Сковорода сказав, що вони викликають радість і збуджують душу. Це слова добрі, слова підтримки і співчуття. Видатний англійський письменник Чарльз Діккенс у дитинстві жив у великій скруті - вдень працював у хазяїна, а вночі писав оповідання. Та ніхто не хотів їх друкувати. І лише один старий видавець підбадьорив Чарльза добрими словами, які вселили в його душу надію. Хлопець не покинув писати, і ми дотепер насолоджуємось його творами. Ось який значний вплив має слово підтримки на долю людини.

Вислів Володимира Мономаха «У кого ризи світлі, у того й мова чесна» можна тлумачити двояко. З  точки зору епохи, в якій він жив  цей вислів означає, що слово, сказане  багатим є вагомішим, ніж слово, сказане бідняком. Однак міняються часи, міняються й пріоритети, тому, на мою думку цей афоризм означає, що лише слово людини з чистими помислами та душею є чесним.

В цьому рефераті висвітлено значення впливу слова на людину, а  також деякі факти з життя  видатних українців, які сповідували високі моральні ідеали не лише у своїх вченнях, а й проживали співзвучне цим ідеалам життя. Окремо виділено й питання впливу на досягнення мети спілкування за допомогою невербальних засобів комунікації, оскільки вміння читати ці «виразники людської душі» є запорукою успішного порозуміння між мовцями різних спеціальностей і навіть країн. 

Слово вражає жорстоких  і руйнує фортеці. Це невидима зброя. Без неї світ належав би грубій силі (А. Франс).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. СИЛА СЛОВА

І сказав Бог: Хай буде світло! І з’явилося світло… 
І сказав Бог: Нехай буде твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою… І сталося так…

………………………………………………………………… 
І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панує над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, володійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим,що живе на землі! » (Бут.1:26-28)

Як бачимо, Бог  створив світ і все, що його наповнює, тільки силою Cвого слова. Але найголовнішим є те, що Він тим же словом створив людину-істоту подібну до Себе за всіма своїми ознаками. Ця Божа природа, яка закладена в людині, проявляється, зокрема, в тому, що вона наділена правом і можливістю говорити. Потужним джерелом сили, якою ми володіємо, є наші слова. Колись мудреці запитали Цицерона: « Коли б ти став імператором, то який перший закон, ти запропонував би прийняти сенату ?» Цицерон відповів: « Це був би закон про відповідальність за сказані слова».

Якщо ж говорити про наш язик, ми насправді маємо на увазі стан нашого єства. Все починається, як кажуть, із серця. Яка внутрішня сутність людини – така і її мова. Язик – це лише інструмент, що грає ту музику, яку замовляє душа. В цьому сенсі нема випадкових слів, так само як і нема випадкового героїзму і випадкових дурощів. Тут все дуже закономірно. Серце виступає як законодавча влада, а язик – виконавча. Тому, перш ніж змінити виконавчу владу, потрібно змінити законодавство.

Кожну людину характеризують її слова. Причиною багатьох негараздів у нашому житті є необдумані слова, поспішні звинувачення за неперевіреними фактами.

Слова – це головна  рушійна сила, яка приводить в  дію добро та зло. За допомогою  слів, ми заявляємо про свої потреби  та бажання, спілкуємося з людьми і ведемо безконечні діалоги з самим собою. Зі словами в наше життя приходить мудрість. Словами ми передаємо свій досвід і знання. Словами зв’язуються покоління. З раннього дитинства й до глибокої старості життя людини пов’язане з словами, це беззаперечний факт.

Слово має силу надихати на певні дії, які, у свою чергу, можуть призвести до подвигів. Слово може зупинити людину на півдорозі. За допомогою слів ми виявляємо захоплення красою Всесвіту і тими чудесами, якими Господь щоразу дивує нас. За допомогою слів, ми заявляємо світу про себе: хто ми є, для чого живемо, про що мріємо. Подумати тільки! Лише слово - й жодних дій! Чи правильно ми використовуємо слова? Чи служать вони для формування і покращення нашої долі, життя близьких нам людей? Чи, може, ледь помітними рухами наших губ ми руйнуємо те, що було створене великими зусиллями й служило для багатьох із нас? Поміркуймо, які слова наповнюють нашу мову: слова, що підтримують, підбадьорюють, укріплюють, спрямовують, чи слова, які принижують, звинувачують, соромлять, пригнічують і на друзки розбивають останні крихти взаєморозуміння й довіри?

«Жодне гниле  слово хай не виходить з уст  ваших»(Єфесянам 4:20). 
Словом можна поранити! Словом можна зцілити. Словом можна вбити і словом можна повернути життя! Словом можна образити! Словом можна примирити! Словом можна викликати спротив! Словом можна вгамувати!

Все, що ми говоримо, безпосередньо впливає на наше життя. Від наших слів значною мірою  залежить наше здоров’я, успіх, наше місце  в суспільстві і взагалі вся  наша доля. Своїми словами ми будуємо або руйнуємо як своє життя, так і життя інших людей. Всім нам сьогодні важливо звернути увагу на слова, які ми промовляємо. Тож потрібно вчитися говорити правильно. Слово – це фізичне вираження думки. Якщо коротко,то слово є матеріалізацією невидимих думок. Оскільки слово – це озвучена думка, то всі ті події, які відбуваються з нами, повністю відповідають тому, які в нас думки і образи і якими словами ми їх висловлюємо. Як відомо, все духовне на землі може проявлятися лише будучи одягненим в земну форму. Тут прослідковується певний ланцюжок: думка - слово - дія. Думка приходить в наш розум, розум перетворює цю думку в слово, а слово, у якому сконцентрована енергія, спричинює певну подію. Ось так в нашому житті і на землі взагалі відбуваються ті чи інші процеси, складаються ті чи інші обставини. Це усвідомлювали ще в античну епоху.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. РОВИТОК ВЧЕННЯ РИТОРИКИ В ЕПОХУ АНТИЧНОСТІ

В історії давньогрецької просвітницької епохи Сократ залишився найбільшим мудрецем, який своїм розумом і моральною позицією впливав на риторику і на софістику. Себе він уподібнював ґедзю, приставленому до великого і благородного коня, що облінився від ситості й потребує, аби його кусали й підганяли. Сократ усе життя вчив громадян доброчесності, до якої він відносив передовсім такі моральні якості, як витриманість, благородство,хоробрість, справедливість, благочестя. На його думку, мірилом оцінки вчинків кожного має бути його внутрішній голос. Основою філософії й етики Сократа стали доброчесність і благо. Він вважав їх головними засадами людського буття. На думку Сократа, справжнє красномовство повинно дбати про душу громадян, промова достойного оратора завжди має бути спрямована на вище благо для людей. Для бесід Сократа головним було дотримання логічного принципу, щоб у бесіді чи промові наступне випливало з попереднього.

Сократа несправедливо  присудили до смертної кари за розбещення молоді, заперечення богів, хоч цього  насправді не було. Але Сократ не виправдовувався, бо це був би вже  не він, і випив чашу цикути.

Будучи наймудрішою  людиною цього часу, цей велет  думки не боявся сказати: «Я знаю те, що нічого не знаю». Сократ учив пізнавати  людину через її мову, бо мова є інтелектуальним  портретом особистості. Звідси його афоризм: «Заговори, щоб я тебе побачив».

Непересічними постатями  у давньогрецькій риториці були такі оратори: Демосфен, Платон, Аристотель. Так, особливе місце в теорії риторики Арістотеля належить моральності. «Всі оратори, як ті, що проголошують хвалу чи хулу, так і ті, що вмовляють або відмовляють, а також ті, що звинувачують чи виправдовують, не тільки намагаються довести що-небудь, а й стараються показати велич і нікчемність добра чи зла, прекрасного чи ганебного, справедливого чи несправедливого». Майстерність ритора Арістотель вбачав у трьох видах засобів переконання:

а) логічні докази;

б) моральні докази (довіра до оратора);

в) емоційні впливи.

Войовничий і практичний Стародавній Рим холодно сприймав грецький культ краси в усьому, тому, продовжуючи з II ст. до н. е. виробляв свій ораторський ідеал. Для римської ментальності не характерний культ гарного слова, звукової гармонії, насолоди пишномовністю. Політична система цієї могутньої імперії потребувала практичного красномовства в сенатських дебатах. Якщо у Давній Греції заняття риторикою мали масовий характер, то в Стародавньому Римі це було сферою законодавства, політики, влади − консулів і сенаторів. Найвизначнішими ораторами римської епохи були: Цицерон і Гай Юлій Цезар.

Перехід Риму від республіки до імперії трагічно позначився на розвитку римського красномовства. Марк Фабій Квінтиліан бачив занепад традиційного красномовства і причиною цього вважав погане навчання та виховання ораторів. На його думку, вирішальне значення для розквіту красномовства має особистість кожного оратора, його освіта і моральність, заняття філософією, вироблення смаку, достойність у поведінці й вишуканість у мовленні.

Тож саме риторика взяла  на себе відповідальність за збереження основ античного світогляду й передала нащадкам мудрість античних риторів:

• Найкраща прикраса – чиста совість (Цицерон).
• Найбільше достоїнство оратора – не тільки сказати, що треба, а й не сказати, що не треба (Цицерон).
• Дві речі роблять людину богоподібною: життя для блага суспільства і правдивість (Піфагор).
• Мова істини проста (Платон).

 

 

 

3. УКРАЇНСЬКІ “СВІТОЧІ ДУХУ” ЯК ВТІЛЕННЯ ІДЕЙ МОРАЛЬНОСТІ

Традиції античної риторики знайшли своє відображення і у риториці Київської Русі. До проповідників та письменників давньоукраїнської  доби належав і сам князь Володимир Мономах (1053−1125 рр.) Його повчання”, звернені до власних дітей і молоді, а також молитви та лист до князя Олега Святославина не втратили актуальності й нині, тому що в них сформульовані основні засади не стільки княжої, скільки народної моралі.

«Світські поради» витримані  у дусі християнської гуманності.  Почавши з допомоги бідним, сиротам та вдовицям, Володимир переходить до правосуддя взагалі, вимагаючи м’якого суду (він проти смертної кари): «Звільни покривдженого, суди (справедливо) сироту, оправдай вдовицю»; вірності обіцянкам: він радить додавати «хресне цілування» лише тоді, коли людина певна, що зможе виконати свої обіцянки.  В. Мономах визначає пошану до людей: «Старших шануйте, як отця, а молодих – як братів», «Лінощі усьому лихому мати: що людина вміє – те забуде, а чого ж не вміє – того не навчиться». Перестороги залишаються актуальними і в наш час. Твори Володимира Мономаха дають нам яскравий образ освіченої світської людини старої Русі. Автор сподівається, що майбутні покоління винесуть із цих «Повчань» зерно істини.

Цікавою постаттю є Іван Вишенський, представник полемічної літератури, патріот. Серед полемістів Вишенський дійсно займає чільне місце. Іван Франко, порівнюючи Вишенського з іншими полемістами стверджував: «Іван Вишенський… порушує душу, апелює до чуття морального, старається усю істоту чоловіка по двигнути в напрямі своїх думок і ідеалів. І коли тамті списателі, далеко ученіші, основніші і систематичніші, лишають нас холодними, а й сучасній їм суспільності давали в руки не більш як теологічні рапіри для фехтування з противниками в диспутах, то велике значення І. Вишенського лежить де інде. Він будив в южноруській суспільності свого часу голос власного сумління…, ставив перед нею ідеали моральні».