Сучасний розвиток науки в Україні

Очевидно, що базою  такого розвитку економіки є фундаментальна й прикладна наука, а також  створення ефективних структур та механізмів впровадження науково-технічних розробок у практику.

З цією метою необхідно забезпечити:

– введення в  дію Законів України щодо інноваційної діяльності та визначення першочергових  напрямів такої діяльності на 2007-2009 рр.

– реформування податкової системи, що повинна працювати  на стимуляцію дослідницької та інноваційної діяльності, а також звільнення від  податків благодійні внески на розвиток науки та освіти.

– вдосконалення  системи непрямих методів державного впливу на розширення сектору високотехнологічного виробництва.

– завершення формування дієвих систем охорони і захисту  прав інтелектуальної власності.

 Заходи щодо  модернізації інституційної структури наукової сфери.

Формування інституційних  складових наукової сфери в умовах переходу до ринкової економіки проходить  дуже повільно та невпорядковано. Зокрема, потребують змін та удосконалення механізм фінансування наукової сфери та її взаємодії зі споживачами наукового  продукту у приватному та державному секторах економіки. Вони повинні бути направлені на отримання кінцевого  продукту – нового знання, нових  перспективних технологій, та науково-інноваційного  продукту відповідно в академічному та галузевому секторах науки.

Серед першочергових  заходів модернізації структури наукової сфери є:

– удосконалення  системи бюджетного фінансування наукової сфери;

– запровадження  дійового механізму конкурсного  відбору проектів фундаментальної  науки та створення системи державних  та недержавних фондів, зокрема Національного наукового фонду;

– здійснення ефективної науково-технічної та інноваційної політики при формуванні та реалізації державних науково-технічних програм;

– створення  Національних науково-технічних центрів  загальнодержавного значення з метою  науково-технічного супроводу окремих  високотехнологічних галузей економіки;

–   відновлення  та розширення функціювання наукових центрів у складі акціонерних товариств, корпорацій, тощо;

–    створення  та розвиток на базі провідних університетів  та академічних установ технопарків, технополісів та зон технологічного розвитку, які забезпечують практичне  застосування нових знань та технологій у промисловості;

– зміна стратегії  навчання в провідних університетах  з викладання по підручникам на навчання у дослідницьких лабораторіях та відповідна реформа оплати праці  професорсько-викладацького складу;

– надання провідним  університетам статусу автономії  та самоврядності у всіх ділянках їх функціонування з відповідними вимогами до звітності і відповідальності за якість освіти і науки 

ЗАХОДИ ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ АКАДЕМІЧНОГО СЕКТОРУ НАУКИ.

Головна проблема вітчизняного академічного сектору  науки полягає в тому, що рушійні  сили радянського способу організації  науки в цьому секторі зникли, проте форми та механізми, які  забезпечували саме такий спосіб організації науки, практично залишилися незмінними.

Головна задача академічного сектору науки –  отримання нових знань світового  рівня та виконання прикладних досліджень загальнодержавного значення, які сприяли  б технологічному, соціальному та духовному розвитку в Україні, не реалізується в повній мірі. Фундаментальні дослідження розпорошені по багатьом відділенням НАН України, державним  галузевим академіям, а також  багатьом центральним органам виконавчої влади.

Їх загальна координація та оцінка отриманих  результатів потребують значного покращання.

В той же час, академічний сектор науки сьогодні все ще є суттєвим механізмом розвитку та передачі з покоління в покоління  інтелектуального і культурного  потенціалу нації. Тому у вирішенні  проблеми реформування цього сектору  науки слід врахувати реалії сьогоднішнього стану наукової сфери України. Процес переходу на іншу модель організації  науки повинен бути плановим і  поступовим.

На першому  етапі необхідно на законодавчому  та виконавчому рівнях сприяти інтеграції академічного та університетського  секторів науки шляхом утворення  спільних установ, кафедр та лабораторій, залучаючи, де це доцільно, також промислові підприємства. Створення таких науково-навчально-виробничих корпорацій (об’єднань), з одного боку, передбачає реальне використання наукових здобутків та підвищення рівня освіти, а з другого боку, дасть змогу  академічному сектору науки звільнитися  від багатьох установ, що не задовольняють  жорстким критеріям визначення поняття “академічна наука”.

На другому  етапі, враховуючи можливі зміни  в університетському секторі  науки, створити у цьому секторі  умови для досліджень з природничих та соціо-гуманітарних наук.

Основні напрями  модернізації академічного сектору науки на найближчі роки такі:

1. Оптимізація  системи бюджетного фінансування  фундаментальних досліджень, яка полягає у:

– удосконалення  діючої сьогодні багатоканальної системи  фінансування фундаментальних досліджень до такої, яка б враховувала перехідний період і прозоро розподіляла  державні ресурси через державні академії наук, МОН та Національний науковий фонд та інші новоутворені експертні організації;

– розширення проектного (конкурсного) фінансування фундаментальних  досліджень, їх ефективної координації  на загальнодержавному рівні (через  відповідні фахові ради та товариства) та об'єктивної експертизи з залученням зовнішньої професійної експертизи

 Розвиток  освітянської діяльності в академічному  секторі науки на основі кооперації  з провідними університетами (включаючи  організаційну та виробничу кооперацію, про що було вже відзначено  вище), а також підвищення ефективності аспірантури та магістратури.

2. Оптимізація  мережі академічних організацій  (перепрофілювання, передачу органам  місцевого самоуправління, ліквідація тощо).

3. Розвиток інноваційної  діяльності, зокрема створення інноваційної  інфраструктури на базі виробничих площ, що вивільняються.

4. Законодавче  та нормативне забезпечення функціювання  академічного сектору науки, його  майнового комплексу, значного  підвищення рівня оплати праці,  підтримка процесів самоуправління та демократизації.

Деякі з вказаних тут рекомендацій містяться в  Пропозиціях Комісії з питань подальшого підвищення ефективної діяльності НАН України.

Міжвідомча рада з координації фундаментальних  досліджень, очолювана Президентом  НАН України Б.Є.Патоном вважає доцільним зберегти академічний  сектор науки в повному складі, а саме: НАН України та 5 державних галузевих академій наук.

Підтримуючи на даному етапі цю пропозицію тільки за умови проведення вказаних вище трансформацій, в більш далекій  перспективі доцільно мати три (державні) академії:

1) Національну  академію наук України у складі 5 крупних секцій –

"Математика та природничі науки"

"Соціоекономічні та гуманітарні науки"

"Технічні  науки"

"Медична наука"

"Аграрна наука"

2) Академія мистецтв.

3) Академія педагогічних  наук.

Для здійснення такої трансформації необхідно  прийняти відповідні зміни до Закону України “Про наукову та науково-технічну діяльність”.

РЕФОРМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАУКОВОЮ СФЕРОЮ

Проблеми реформування науки та її організаційної структури  є актуальними для всіх країн, які мають науково-технічний потенціал. Аналіз ситуації у високорозвинених країнах світу показує, “що вони постійно розвивають і адаптують свою історично сформовану систему організації наукових досліджень до потреб часу і загальносвітового розвитку”.

Після дезінтеграції  СРСР Україна змушена була побудувати свою національну систему управління науковою сферою. Було здійснено декілька таких спроб. На жаль, всі вони виявилися  недостатньо результативними. Можливо  саме тому, що реорганізація державного управління науковою сферою, відбувалася  так часто, новостворені комітети та міністерства не встигали розпочати  реформування цієї важливої для майбутнього  України сфери. Їх діяльність за змістом  та формою була лише відлунням декларованого  в державі курсу на демократизацію та розвиток ринкових відносин, а не генератором відповідних державних  рішень. На жаль, ця практика продовжується  і нині (маємо розпорошеність у  державному управлінні науковою та інноваційною діяльністю серед багатьох центральних органів виконавчої влади)

Проаналізувавши різні варіанти державного управління науковою сферою пропонується запровадити  таку її форму, яка б органічно  поєднувала діяльність діючих нині структур управління науково-технічною та інноваційною діяльністю з вищим рівнем державного управління. Можливим варіантом є  створення Національної ради з питань науки і технологій. Така систем управління функціонує в Канаді та Турецькій Республіці. Другим можливим варіантом є створення Міністерства науки та інновацій у складі двох державних агентств – Державного агентства науки та технологій та Державного агентства інвестицій та інновацій.

ВИСНОВКИ.

Робоча група  з розроблення концепції розвитку наукової сфери вважає , що:

Реалізація стратегічного  курсу України на інтеграцію у  Європейське співтовариство, побудову процвітаючої України неможлива  без структурних перетворень  в економіці, збільшення частки високотехнологічних  виробництв, розвитку сучасних інформаційних  технологій, освіти та науки.

Реформування  наукової сфери має носити плановий еволюційний характер. Головна проблема полягає в тому, що сфера наукового  пошуку та науково-технологічного розвитку є особливим видом життєдіяльності, який з одного боку регулюється власними, а не підвладними політичній кон’юнктурі, законами, а з другого боку, вимагає  постійної уваги з боку держави. Держава має на основі демократичних  механізмів визначати наукові пріоритети, формувати відповідне законодавче  поле і забезпечити наукову сферу  достатніми ресурсами. В той же  час, держава повинна створити привабливий інвестиційно-інноваційний клімат в країні.

Серед можливих реформаторських кроків слід виділити наступні:

- українська  фундаментальна наука має стати  вагомою частиною світової науки.  Світові стандарти повинні бути  основою оцінки праці вчених, присудження наукових ступенів, звань, тощо. Держава має надати  вченим можливості для вільної  участі в міжнародних проектах, включаючи укладання міждержавних  угод та участь у міжнародних  наукових організаціях;

- фінансування  академічного та університетського  секторів науки має стати, здебільшого,  грантовим, яке здійснюватиметься  через Національний науковий  фонд, а в подальшому через  фонди цільового спрямування,  в т.ч. приватні благодійні та венчурні;

- на базі окремих  установ, які мають дійсно національний  масштаб та здатні супроводжувати  окремі пріоритетні галузі економіки,  слід створити Національні науково-технічні  центри, які формально можуть  підпорядковуватися одному з  органів центральної виконавчої  влади, але матимуть “академічну  свободу” та базове фінансування  – своєрідне державне замовлення;

- державна політика  в науково-технічній галузі повинна  ґрунтуватися на адекватному  законодавстві щодо діяльності  інноваційних об’єктів (технопарків,  технополісів, зон технологічного  розвитку, тощо), їх підтримці та  забезпеченні ефективної співпраці  з академічним та університетським  секторами науки. Розвиток національної  інноваційної системи має ґрунтуватися  на поєднанні власних наукових  розробок, власного кадрового супроводу  та вітчизняного виробничого сектора і бізнесу;

- законодавча  політика повинна забезпечити  прозору систему заохочення інноваційної, наукової та освітньої діяльності  через гнучку систему звільнення  від податків неприбуткових за  своєю сутністю освітніх та  наукових організацій та товариств,  а також визнання цільових  благодійних фондів і внесків  на розвиток науки.