Сучасний розвиток науки в Україні

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

,,УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ’’

ГЕОГРАФІЧНИЙ  ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ТУРИЗМУ 
 
 
 
 
 
 

Реферат з предмету “Основи наукових досліджень”

 на  тему:

“ Сучасний розвиток науки в Україні ” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                   Студентки 3-го курсу,спец.”Туризм”

                                                                    Бойко Вікторії 

                                                                    Викладач: Маринець Надія Василівна 
 
 
 
 

Ужгород – 2011 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Концепція розвитку наукової сфери України (далі Концепція) визначає передумови, мету, принципи, завдання та механізми розвитку наукової сфери  України на період до 2015 року.

Для цілей цієї Концепції вживаються терміни та визначення, прийняті в Законі України "Про наукову та науково-технічну діяльність" від 13.12.1991 р. №1977, “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” 1999 р. та Класифікаторі видів економічної  діяльності (Наказ Держстандарту від 22.10.1996 р. №441).

Крім того вживаються такі терміни:

Наукова сфера  України – це комплекс суб'єктів  та об'єктів наукової, науково-технічної  та інноваційної діяльності, зареєстрованих у встановленому в Україні порядку.

Науково-технологічні розробки – науково-технічна діяльність, спрямована на створення дослідних  зразків або партій нової науково-технічної  продукції, а також інші роботи, пов’язані  з доведенням наукових знань до стадії їх практичного використання.

 За умови  проголошеного Україною курсу  на євроінтеграцію при реформуванні  її наукової сфери необхідно  дотримуватися загальноприйнятих  у світовій практиці визначень  щодо кінцевого результату наукових  досліджень та розробок, а саме

Фундаментальні  дослідження – це нові знання про  живу та неживу природу, що підтверджені відповідними публікаціями у світових реферованих журналах.

Прикладні дослідження  – це отримані на основі фундаментальних  досліджень нові матеріали, технології, ноу-хау, моделі тощо, підтверджені відповідними внутрішніми та світовими документами.

Розробки та впровадження – це знання та результати фундаментальних та прикладних досліджень, застосовані в економіці країни.

Крім того, формуючи державну політику реформування наукової сфери України, необхідно враховувати, що, на відміну від колишнього СРСР, Україна не має змоги широкомасштабної підтримки всіх напрямів фундаментальної та прикладної науки.

Її шлях –  це міжнародна кооперація у фундаментальних  дослідженнях, точкова державна підтримка  перспективних на внутрішньому та зовнішньому  ринках прикладних досліджень та розробок, створення інноваційного клімату  у всіх сферах економіки, в першу  чергу тих, які забезпечують експортний потенціал держави. 

СУЧАСНИЙ СТАН НАУКОВОЇ СФЕРИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ.

 На початку  90-их років минулого століття  в науковій сфері України відбулися  радикальні зміни, обумовлені  змінами політичної та економічної  систем держави. Були започатковані  створення на національному рівні  органів управління науковою  та науково-технічною сферою, формування  державних науково-технічних програм,  тощо. На жаль, наукова сфера не  була визначена пріоритетною  у політиці держави, наслідком  чого стало значне відставання  України від розвинених країн  світу, які приступили до створення  економіки нового типу, що базується на знаннях.

Сьогодні можна  остаточно стверджувати, що конкуренція  між розвинутими країнами фактично перетворилася на конкуренцію у  сфері науки і технологій. Разом  з класичними факторами, які безпосередньо  впливають на собівартість продукції (якість сировини, вартість робочої  сили тощо) та визначають її конкурентоспроможність, дедалі більш вагомими стають спеціальні чинники, які характеризують інтелектуальну власність. Україні, щоб увійти у  число впливових на міжнародній  арені держав, необхідно здійснити  рішучі кроки до підвищення ефективності наукової сфери та запровадження  технологічного розвитку базових галузей промисловості.

На жаль, повільний  темп економічних реформ в середині 90-их років, з одного боку, загальмував  ефективне використання значного науково-технічного потенціалу, успадкованого від колишнього СРСР, а з другого боку, призвів  до кризової ситуації у розвитку самої  наукової сфери. Подальша трансформація  соціально-економічної системи України  обумовила суттєві інституційні зміни в науковій сфері, її структурі  та чисельності наукових організацій, їх фінансово-організаційному забезпеченні та державному управлінні (оскільки відповідні статистичні показники наукової сфери є широковідомими, ми їх тут не наводимо).

Основними негативними  чинниками, які унеможливлюють розвиток наукової сфери України, є такі:

Відсутність стратегічного  плану розвитку економіки України, як основи для визначення пріоритетів  науково-технологічної сфери та концентрації на їх вирішенні значних ресурсів.

Існування надмірного адміністрування наукових досліджень, що заглиблює проблему розділення наукових досліджень у закладах НАНУ та навчального  процесу у закладах вищої освіти, а також впровадження результатів наукових досліджень.

Інноваційна-інвестиційна непривабливість сучасного виробничого  сектору економіки України та відсутність відповідного законодавчого  забезпечення або його часті зміни.

Відсутність повноважного органу центральної виконавчої влади, здатного провести відповідні реформи  науково-технологічної сфери України.

Штучне створення  державою несприятливих умов для  неефективного використання потенціалу і можливостей академічного та університетського сектору науки.

Значне скорочення державного сектору галузевої науки  і його неефективне використання для національного виробництва.

Недоліки у  підготовці та атестації наукових кадрів, їх матеріального та соціального забезпечення.

Відсутність дійової  системи незалежної професійної  експертизи наукових досліджень і розробок, захисту прав на інтелектуальну власність.

Не ефективна  діяльність більшості або відсутність  громадських наукових товариств  та спілок, їх незначний вплив на демократизацію наукового життя.

Тому у короткотерміновій  перспективі, наукова сфера України, позбавлена значної державної підтримки  та альтернативного притоку вітчизняного капіталу, переживатиме значні труднощі. Серед першочергових заходів  щодо виправлення ситуації в цій сфері є такі:

Значне підвищення статусу вченого та ролі науки  у суспільстві через нормалізацію оплати праці – забезпечення прожиткового мінімуму на основних посадах  і  можливості зрозуміло і прозоро планувати професійну кар’єру;

Збільшення фінансового  забезпечення наукової сфери з державного бюджету (до задекларованих 1,7% ВВП) з  метою оновлення матеріально-технічної бази науки;

Посилення інституційної  та фінансової основи конкурсного (грантового) фінансування наукових досліджень;

Посилення наукового  потенціалу провідних університетів  України, з об'єднанням їх з (окремими) елементами академічного сектору науки  у трансформовану, оновлену та ефективну національну наукову систему;

Створення умов для повернення висококваліфікованих науковців, що здобули досвід в університетах та наукових закладах світу;

Створення програм  по залученню молодих (до 35 років) наукових працівників до керівництва лабораторіями  і підрозділами наукових установ та університетів;

Зміцнення зв'язків  наукової сфери з бізнесом, промисловими та підприємницькими структурами;

Розширення міжнародної  кооперації та інтеграція наукової сфери  України у світову систему, зокрема  до європейського наукового простору. 

ОСНОВНІ ЗАХОДИ З ВИВОДУ НАУКОВОЇ СФЕРИ З КРИЗОВОГО СТАНУ.

 Розвиток  інтелектуального наукового ресурсу.

За роки незалежності в Україні відбулося більш  ніж дворазове скорочення кількості  працівників наукової сфери. Незважаючи на значне відставання від розвинених країн Європи за показниками насиченості  науковими кадрами на 10 тисяч  занятого населення (наприклад, у Фінляндії  цей показник сягає 230, у Данії  – 143, у ФРН – 124, а в Україні  – 51) Україна поки що має вагомий науково-технічний потенціал.

Проте реальний стан забезпечення науковими кадрами  України значно гірший через т.з. приховане безробіття (значна кількість  науковців лише рахується в штатах наукових установ, а фактично вони виконують іншу роботу).

За даними дослідження  реального використанням інтелектуального наукового ресурсу в Україні, приведеного Радою по вивченню продуктивних сил НАН України, зроблені наступні висновки:

– у всіх секторах науки (академічному, університетському  та галузевому) домінує негативна  тенденція зменшення (щодо зростання) висококваліфікованих наукових кадрів, суттєво погіршилася вікова структура кадрів, проблемним стало залучення до науки молоді.

– не припинився відтік науковців та дипломованих фахівців за кордон, особливо людей у віковій категорії від 30 до 50 років.

Крім того, відбувається значна деформація у підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації, а саме на фоні зменшення кількості кандидатів та докторів наук фізико-технічного профілю  відбувається бурхливе зростання кількості  дипломованих економістів, політологів  та представників інших соціогуманітарних спеціальностей.

З високою вірогідністю можна прогнозувати, що залишаючи  поза увагою держави сферу якісного відтворення кадрового потенціалу вітчизняної науки і освіти, перед  країною постане загроза не лише реалізації нової моделі розвитку економіки, але й збереження критичної маси науковців, здатних розуміти досягнення світового рівня

Тому заходи активного державного впливу на якісне відтворення кадрового потенціалу повинні бути направлені на:

– реальне, а  не декларативне підвищення ролі науки  і технологій в суспільстві, престижу наукової діяльності, пропаганді наукових знань, тощо;

– зміцнення  та розвиток наукової складової в  діяльності університетів та формування умов для створення дослідницьких університетів.

– розробка програми інтеграції вітчизняної науки у  світову систему, яка б передбачала  поступове входження України  в європейський науковий простір, можливість стажування за кордоном молодих науковців  та створення умов для повернення в Україну тих науковців, які  ефективно працюють за кордоном;

– вдосконалення  системи атестації наукових кадрів вищої кваліфікації;

–   омолодження  кадрового потенціалу наукової сфери

–     розширення інформаційного забезпечення наукової сфери, зокрема реформування державної системи науково-технічної та економічної інформації.

Створення умов для реалізації науковою сферою функції її економічного призначення.

Загальновідомо, що науково-технічна сфера є головним джерелом інноваційного розвитку економіки суспільства.

Стан наявної  матеріально-технічної бази наукової сфери негативно впливає на результативність науково-технічної діяльності. У 2005 році у порівнянні з 1995 роком майже  вдвоє зменшилося створення нових  видів техніки та технологій. Внаслідок  цього Україна часто зазнає подвійних  втрат, пов'язаних з неотриманням економічної  віддачі від розробок, не впроваджених у своїй економіці та безкоштовним використанням вітчизняних розробок за кордоном. За оцінками експертів така тенденція зростає.

Проблема переведення  національної економіки на інноваційну  модель розвитку повинна бути пріоритетною у державній політиці. З цією метою  всі ресурси повинні бути направлені на модернізацію підприємств, підвищення продуктивності праці й конкурентоспроможності вітчизняної продукції.