Схоластика як середньовічна система мислення і освіти

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет психології, історії та соціології

Кафедра соціальної роботи та соціальної педагогіки

 

 

 

 

 

 

Реферат

                 Схоластика як середньовічна  система мислення і освіти

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ. 3

 

1. Загальна характеристика  схоластики. 4

 

2. Специфіка середньовічної  схоластики. 9

 

3. Схоластика і «християнське  завоювання світу». 11

 

4. Фома Аквінський –  систематизатор середньовічної  схоластики. 17

 

Висновки. 21

 

Список використаної літератури. 22

 

 

Вступ

 

Саме слово "схоластика" пов'язане з тим, що філософія  в середньовічній Європі вивчалася  по перевазі в школах при монастирях. "Схоластика" означає "шкільна" від латинського слова schole. Схоластика - інтелектуальний феномен середньовічної й постсередньовічної європейської культури в рамках теолого-філософської традиції, що ставив своєю метою раціональне обґрунтування й систематична концептуалізація західно-християнського віровчення. Схоластика проходить у своєму розвитку наступні періоди:

 

1. Класична (середньовічна)  схоластика, у свою чергу розпадається на етапи:

 

- рання схоластика (11 -12 вв.); представники: Петро Даміані, Ансельм  Кентерберийський, Беренгар Турський(1000-1080) Іоанн Росцелін (1050-1022), Гийом із  Шампо (1068-1121), Петро Абеляр, Гійом  з Конша (1060-1154), Жильбер Порретанський  (1080-1154), Алан Лілльський, Іоанн Солеберийський (1115-1180);

 

- зріла або пізня схоластика (13-14 вв.); представники: Альберт ФОН Больштедт (1200-1280), Фома Аквінський, Роджер Бекон, Іоанн Дунс Худоба, Бонавентура, Сигер Брабантский (1240-1281), Микола Репетуємо (1320-1382), Вільям Оккам, Жан Буредан, Раймунд Луллий (1235-1315).

 

2. Неосхоластика, або "друга  схоластика" - ряд плинів католицької  філософської думки, орієнтованих  на відродження схоластики, здійснюване  в рамках: контрреформації (15- 16 вв.); представники: Томмазо де Віо Гаетанський (1469-1534), Франческо де Сильвестрі Феррарський (1474-1528), Франческо де Вітторія (1483-1515), Суарес, Габриэль Васкес (1550-1 604) і ін.; почасти "католицької реставрації" (18- 19 ст.) і неотомізму.

 

 

1. Загальна характеристика  схоластики 

 

Теоретичними джерелами  формування схоластики виступають: візантійська теологія й патристика (насамперед, твори Августина Блаженного). Від  неоплатонізму в християнській  переробці схоластика успадкувала  світоглядну орієнтацію на з'єднання ірраціонально-містичних передумов з безстрасністю висновків і методологічну установку на герменевтичну роботу з текстом як пізнавальну типову процедуру. Християнська теологічна традиція раннього середньовіччя, іноді розглядається в якості предсхоластики, свого роду нульового циклу культурних зусиль по концептуалізації християнської віри. У його рамках були зроблені перші кроки в напрямку до систематизації й філософського обґрунтування теології: систематизація патристики Іоанном Дамаскіним (675 -753), енциклопедична системність творів Іоанна Худоби Ериугени, глобальні роботи Ісідора Севільського.

 

Середньовічна західна цивілізація - величезний по багатству змісту й  форм духовно-культурний світ, відзначений неповторними досягненнями й, що простирається в тимчасовому діапазоні на декілька сторіч. Багатство культури середньовічного Заходу не зводиться лише до добутків схоластичного богослов'я. Однак середні століття не тільки немислимі без схоластики, але значною мірою визначаються нею. Схоластичне богослов'я наклало глибокий відбиток на всю культуру західного середньовіччя. Відоме порівняння середньовічного готичного храму з богословсько-філософськими творами. Готичний храм є аналог "Суми теології" (саме так називалися добутки теологів): та ж велична стрункість, домірність частин і всеохоплення. Собор з не меншою повнотою, чим богословський трактат, виражав сукупність подань свого часу. Все християнське навчання наочно розгорталося перед очима віруючі. Воно передавалося через зовнішню й внутрішню архітектуру, через організацію простору, що спрямовує душу людини вгору, через величезну безліч граючих строго певну роль деталей, через скульптурні зображення. Готичний храм - схоластична теологія в камені. Дана аналогія не може не свідчити про значущість ролі схоластичного богослов'я в середні століття.

 

Еволюція схоластики органічно  пов'язана з еволюцією в середньовічній культурі утворення й освіченості. Якщо оформлення ранньої схоластики пов'язане з виникненнями міських  шкіл як центрів освіченості, то зріла  схоластика пов'язана з університетським утворенням (насамперед , Паризьким і Оксфордским університетами). Зрозуміла одночасно і як приналежність до інтелектуальної еліти ("ученість"), і як приналежність до певної інтелектуальної традиції ("виучка"), схоластика припускає спеціальну підготовку (школу), що необхідно випереджає самостійні заняття теологією. Крім філософії в середньовічних школах викладали сім "вільних мистецтв". Цей комплекс був розроблений в основному Боецієм. Він містив у собі "тривиум" (граматика, риторика, діалектика) і "квадриум" (арифметика, геометрія, астрономія й музика). Ці науки називалися мистецтвами тому, що наукою в Середні століття було прийнято називати тільки теологічне знання. А все те, що було вільно від його впливу, іменували "вільними мистецтвами".

 

Схоластика (від гречок. "схоле" - спокійне заняття, навчання) – середньовічна  вченість. Вона тісно зв'язана зі складеною з VІІІ-ІX ст. системою освіти на Заході. Разом з тим це й  новий етап у розвитку духовної культури Європи, що прийшов на зміну патристиці. Він базувався на свято отецькій літературі, виявляючи собою одночасно  цілком своєрідне й специфічне культурне утворення.

 

Прийнято наступну періодизацію схоластики. Перший етап - від VІ до ІX в. - попередній. Другий етап - від ІX до XІІ в. - період інтенсивного формування. Третій етап - XІІІ в. - "золоте століття схоластики". Четвертий етап - XІ-XV ст. - вгасання схоластики.

 

 

Кожний з етапів можна  зв'язати з особистостями мислителів, що найбільш рельєфно виражають його особливості. Перший період яскраво  представляє І.С. Ериугена (помер  бл. 877 р.); другий - Ансельм Кентер- Берійський (помер в 1109 р.) і П'єр Абеляр (розум. в 1142 р.); третій - Фома Аквінський (1225-1274) і Бонавентура (1221-1274); четвертий - В. Оккам(бл. 1285-1349).

 

Схоластична вченість на практиці являла собою ряд щаблів, піднімаючись по яких учень міг дійти до самих вищих. У монастирських і церковних школах вивчали "сім вільних мистецтв". Останні ділилися на "тривіум" (від числа "три") і "квадривиум" (від числа "чотири"). Учень повинен був спочатку освоїти тривіум, тобто граматику (латинську), діалектику, риторику. Квадривиум, як більше високий щабель, включав арифметику, геометрію, музику й астрономію. Навчальними закладами, що забезпечували ще більш високий рівень підготовки, були університети.

 

Перші університети виникли  в XІІ в. у Парижу й Болоньї. В XІІІ- XV ст. Європа покрилася цілою мережею  університетів. Потреба в них  обумовлювалася в першу чергу  потребами й завданнями церкви.

 

У більшості випадків університети прямо опиралися на підтримку церковної влади. Головна мета університетської науки складалася у вивченні й тлумаченні Священного Писання й Священного Переказу (тобто добутків святих Батьків церкви). Тлумачення священних текстів було винятковою прерогативою церкви й пов'язаних з нею університетських учених, для того щоб перешкодити поширенню неосвічених суджень про християнську віру. До тлумачення допускалися вчені не нижче магістерського звання. Відповідно до основного завдання більшість університетів включало у свій склад два факультети - факультет вільних мистецтв і факультет теології (богослов'я). Перший був необхідним підготовчим щаблем до другого.

 

Факультет теології мав на меті точне вивчення Біблії шляхом її тлумачення й систематичного викладу християнської доктрини. Підсумком цієї роботи були так звані "Суми теології". Магістрами теології ставали лише ті, хто раніше пройшов навчання на факультеті вільних мистецтв. Вражаючими були строки навчання: на факультеті вільних мистецтв - шість років, на факультеті теології - не менш восьми років. Таким чином, щоб стати магістром богослов'я, доводилося затратити на навчання не менш чотирнадцяти років. Втім, навчання не могло не бути захоплюючим, оскільки припускало активну участь у дискусіях і диспутах. Лекції чергувалися із семінарами, на яких учні відпрацьовували вміння самостійно застосовувати отримані знання. Високо цінувалися логічна дисципліна розуму, критичне мислення, гостра проникливість.

 

Університети, таким чином, вирішували кілька взаємозалежних завдань. Насамперед , вони готовили кадри добре навчених і підготовлених ідейних захисників християнства. Вони ж робили богословсько-філософську продукцію - трактати різного призначення, з витончено-логічним викладом християнського навчання. Протягом століть була створена величезна література (твору одного Бонавентури нараховують 50 томів, при тім що видано далеко не все). Сукупність доктрин (своєрідне "доктринальне тіло"), створених у період середньовіччя, і прийнято називати схоластикою у власному змісті.

 

Крім прямих результатів діяльності вчених, розвиток університетів привело до ряду ефектів, які можна назвати побічними. Однак вони мали велике значення для середньовічної й наступної європейської культури. По-перше, університети сприяли згладжуванню соціальних протиріч, тому що доступ у них був відкритий для людей всіх станів і класів. До того ж учні з бідних родин могли розраховувати на матеріальну підтримку на весь період навчання. Багато хто з них згодом досягали більших висот як у вченості, так і в соціальному стані. По-друге, студенти й професори університетів склали у своїй сукупності особливий стан - корпорацію людей, різних по своєму походженню. Походження в складі цієї корпорації переставало грати ту вирішальну роль, яку воно грало в середньовічному суспільстві в цілому. На передній план виходили знання й розум. У цьому середовищі виникло нове розуміння шляхетності - шляхетність не по крові й багатству, а по розуму. Така шляхетність зв'язувалася з витонченістю розуму й поводження, тонкістю психіки й рафінованістю смаку. Нарешті, університетська вченість і знання ніяк не набудовували на опозиційність і бунтарство. Навпроти, середньовічний студент і професор - саме ті, хто в найбільшій мері зацікавлений у стабільності існуючого порядку й у його поступовому моральному вдосконалюванні. Університетський стан було не відщипленим від суспільства, а являло собою одну з його фундаментальних опор. Повага до знання й культури, сформоване середньовічними університетами, зіграло свою роль і в наступній історії.

 

 

2. Специфіка середньовічної  схоластики 

 

Середньовічна філософія  ввійшла в історію думки під ім'ям схоластики, що уже віддавна вживається в загальному змісті як символ відірваного від реальності, порожнього сперечання. І для цього, безсумнівно, є підстави.

 

Головна відмінна риса схоластики полягає в тому, що вона свідомо розглядає себе як науку, поставлену на службу теології, як "служницю теології".

 

Починаючи приблизно з XІ  століття в середньовічних університетах  зростає інтерес до проблем логіки, що у ту епоху звалася діалектики й предмет якої становила робота над поняттями. Великий вплив на філософів XІ- XІ століть зробили логічні твори Боеція, що коментував "Категорії" Аристотеля й створившого систему тонких відмінностей і визначень понять, за допомогою яких теологи намагалися ос мислити "істини віри". Прагнення до раціоналістичного обґрунтування християнської догматики привело до того, що діалектика перетворилася в одну з головних філософських дисциплін, а розчленовування й найтонше розрізнення понять, установлення визначень і дефініцій, що займало багато розумів, часом вироджувалося у великовагові багатотомні побудови. Захоплення в такий спосіб зрозумілою діалектикою знайшло своє вираження в характерні для середньовічних університетів диспутах, які інший раз тривали по 10-12 годин з невеликою перервою на обід. Ці сперечання й хитросплетення схоластичної вченості породжували до себе опозицію. Схоластичній діалектиці протистояли різні містичні плини, а в XV - XVІ століттях ця опозиція одержує оформлення у вигляді гуманістичної світської культури, з одного боку, і неоплатонічної натурфілософії, з іншої.

 

Існування в рамках університетів  двох по-різному спрямованих факультетів створювало певну напругу в учених заняттях. Заняття на факультеті вільних мистецтв не зв'язувалися безпосередньо з теологією. Вільні мистецтва вивчалися на основі античної спадщини - праць Платона, Аристотеля, неоплатоників. Ці праці стали відомі головним чином завдяки арабському завоюванню. Араби ж познайомилися з ними через візантійців. Вільні мистецтва представлялися знанням, заснованим винятково на розумі. Перехід же до більше високого рівня навчання - вивченню теології - означав панування установки на віру. Звідси виникало протиставлення віри й розуму. Це протиставлення, що не доходить, втім, до відкидання однієї з його сторін, проходить через всі етапи схоластичної думки.

 

Важливо мати на увазі, що під вірою розумілася віра в авторитет Священного Писання й святих Батьків церкви. Тому питання про відношення віри й розуму означав розробку різних трактувань змісту Біблії й створінь святих Батьків церкви з урахуванням досягнень античної філософії. Схоластика прагнула зберегти авторитет Писання й Переказу. У той же час вона не могла відкинути навчання й праці античних авторів. Звідси проблема віри й розуму ставала для неї непереборної, але не була нерозв'язною. Навпроти, схоластична думка запропонувала безліч варіантів її рішення. Саме настільки тривале існування схоластики є свідчення безлічі можливостей узгодження волі мислення з істинами Одкровення. У рамках схоластики питання не могло бути поставлене в площині нігілізму - заперечення всякої віри. Мова могла йти тільки про ступінь розумності Писання й Перекази. Якби схоластична думка дійшла висновку про їхню повну нерозумність (таке можна припустити тільки гіпотетично), то вона встала б перед проблемою пошуку чогось іншого, що можна було б покласти у фундамент людського буття й мислення. Неминучість віри й потреба у вірі не піддавалися сумніву.

 

Існував ще один аспект схоластичного  відношення розуму й віри. Він був пов'язаний з потребами обігу невіруючих, коли необхідна аргументація. Схоластика була фактично зайнята виробленням такої аргументації. Це означало вироблення доказів засобами розуму істини, що веде до віри або, щонайменше, несуперечлива стосовно фундаментальних принципів розуму.

 

3. Схоластика і «християнське  завоювання світу»

 

Дух епохи середньовіччя  відзначений контрастністю двох світів - "Граду земного" і "Граду Божого". Навчання Августина про два гради придбало широку популярність. Воно багато в чому визначало духовний клімат схоластики. Це навчання, що відрізнялося піднесеним характером, було песимістичним стосовно земного життя й земної історії. На землі непереборно царюють сили смерті, неправди й лицемірства, тому порятунок душі мислиться тут винятково через духовне прилучення до піднесеного "Граду Божому". Августинівське протиставлення двох світів міцно ввійшло в саму тканину християнського світогляду. Однак з XІІ в. поряд з ним виникла нова концепція історії, що відправлялася від ідеї троїчності. Вона знаменувала перехід від традиційної ідеї Августина "втечі від миру" до ідеї "християнського завоювання світу".