Неориторика

Зміст 

Вступ

Розділ 1. Загальне поняття риторики. Зв'язок  риторики з іншими науками.

Розділ 2. Неориторика: історія, поняття.

Висновки 

Література 

Додатки  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 
 

     Історія ораторського мистецтва береже чудові зразки і прийоми красномовства, багатющі революційні традиції усної політичної пропаганди й агітації.

     Кожна епоха характерна своїм стилем і  методом у красномовстві, не говорячи вже про розходження їх політичних напрямів. Але протягом ряду епох, особливо в періоди революційних потрясінь і прогресивного розвитку різних країн, в ораторському мистецтві, як і в інших сферах людської культури, формувалися деякі основні принципи, що мають визначену соціальну цінність і зараз.

     Красномовство (риторика)  існує відколи існує мова.  Становлення  її  як  науки  простежується  ще  на  античному  грунті  і  за  весь  період  існування  суспільства  вона  пройшла  чимало  етапів. 

     Досягнення  красномовства

     Красномовство — це мистецтво говорити так, щоб  ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням, і щоб захоплені метою й підбурені самолюбством, вони захотіли глибше у неї проникнути.

     Красномовство — це дар, який дозволяє нам оволодіти  розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти  йому все, що нам потрібно.

     Завдяки красномовству нас може полонити людина, на яку ми звичайно не звертаємо  уваги. Розум не лише одухотворяє тіло, але певною мірою оновлює його; почуття й думки, які змінюють одне одного, оживляють обличчя и надають йому то одного, то іншого виразу; розумна промова надовго приковує увагу до однієї й тієї самої людини.

     Зброя красномовства вимагає мудрості й чесності. Красномовство має  однаково як свої небезпеки, так і  користь: все залежить від використання; воно може бути й щитом невинності, й мечем мужності, й кинджалом зломовності.

     Одне  слово, сказане від щирого серця, діє на наш розум сильніше усіляких найважливіших доказів і переконливіше  усіляких розмірковувань, а особливо, коли воно сказане саме тоді, коли треба...

     Ні, нічим не можна принести більшої шкоди, ніж повідомляючи брехню. Саме так, якщо ті люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правду, тоді хіба можна надійно керувати державою?

     Оратор  повинен розв'язувати справи великої  важливості і завжди прагнути перемоги.

     Оратором  є лише той, хто в змозі говорити з кожного питання гарно, вишукано і переконливо, відповідно до важливості предметів, на користь часові і для  задоволення слухачів.

     Найбільша цінність оратора — не тільки сказати  те, що потрібно, але і не сказати того, чого не треба.

     Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.

     Без природних обдаровань оратором бути неможливо, але теорія покаже початківцю, як слід користуватися такими фізичними засобами, які дала йому природа, як слід впливати на розум і серце його слухачів.

     Той хто бажає гарно говорити або  писати, повинен обов'язково добре  мислити й мати хороший смак.

     Риторика  – це наука ораторського мистецтва  про способи переконання, ефективні форми мовленнєвого впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. 
 
 
 

Розділ 1 

     Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво  – це наука про способи переконання  і ефективні форми впливу на аудиторію  з врахуванням її особливостей. Вона виникла в стародавній Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітектура, вона вважалася мистецтвом, творчістю, її величали «царицею всіх мистецтв».

     У стародавній Греції риторика була вагомою  складовою частиною суспільного  життя. В Гомерових творах справжнім героєм вважався той, хто не тільки виявляв доблесть, а й умів гарно говорити. Війську Агамемнона, що завоювало Трою, дуже допомагав своїми промовами старий Нестор, хоч він уже й не міг безпосередньо брати участі в битві.

     Риторика  — комплексна наука, тобто її місце — на стику, пересіченні, причому багаторівневому) ряду наук (етики, філософії, логіки, еристики, психології, лінгвістики, сценічної майстерності). Інакше кажучи, риторика начебто вбирає в себе з інших наук такі змістовні компоненти, які в системі визначають риторику як науку про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності. Причому кожний компонент, пересікаючись та взаємодіючи з іншими, наповнюється якісно новим, перетвореним змістом, ніж це було у складі тієї чи іншої науки. Таким чином, риторика — це не просто сума різних змістовних компонентів, а наука, яка органічно інтегрує в собі необхідні знання.

     Риторика  і етика. Інтереси цих наук тісно переплітаються у самому об'єкті дослідження — моралі (моральні закони), хоча для риторики, на відміну від етики, не всі закони становлять однакову цінність: головним для неї є золотий закон «не зашкодь іншому». Що стосується предмета дослідження, то для риторичної етики таким є поведінка суб'єкта (різні її види), у якій знаходять своє вираження ті чи інші моральні установки, а риторика найбільший інтерес виявляє до такої сфери поведінки, як мовленнєва поведінка, риторика вчинку, і, головним чином, до тих духовно-моральних умов, які впливають на результативність останньої.

     Риторика і філософія. Якщо виходити з розуміння риторики як філософсько-дидактичної науки, то риторика у такому випадку є складовою частиною філософії: філософія — наука, яка вивчає всезагальні закони розвитку природи, суспільства, людини, а риторика становить собою науку про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності, знання яких дозволяє людині розвинути системність мислення, мовлення й поведінки, що, своєю чергою, є основою цілісного (не фрагментарного, уривчастого) бачення людиною навколишнього світу.

     Риторика  і логіка. Ці науки, на наш погляд, знаходяться у відносинах пересічення, і, володіючи спільним аспектом дослідження, у той же час кожна з них становить собою відносно самостійну й незалежну галузь науки. Зокрема, якщо предметом логіки є усе мислення в цілому (різні його види, форми), закони мислення, то предмет риторики — вербальне мислення й ті закони, котрі забезпечують ефективність даного виду мислення. Крім того, якщо в центрі уваги логіки перебуває теорія доказу, то риторику цікавить процес аргументації (не в теоретичному, а в прагматичному аспекті) і, перш за все, така функція цього процесу, як переконання.

     Риторика  і психологія. Нам уявляється, що і ці науки перебувають у відношенні пересічення: психологія вивчає почуттєво-емоційну сферу життєдіяльності людини, сферу підсвідомого і закони, які нею управляють; риторика виявляє інтерес лише до тієї чуттєво-емоційної сторони, яка активно впливає на сферу вербального мислення і від управління якою значною мірою залежить ефективність мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності.

     Риторика  і лінгвістика. На сьогодні ставлення до риторики з боку вчених-лінгвістів далеко не однозначне: одні вважають риторику складовою стилістики, інші — культури мовлення, треті — прагматики четверті — лінгвістики тексту. Все це вимагає детальнішого розгляду відношення риторики до цілого ряду лінгвістичних дисциплін.

     Відповідно  до нашої концепції, риторика не є  частиною якоїсь із вищеназваних наук, так само як і ці науки не можна  відносити до складових риторики. Між даними лінгвістичними науками і риторикою є, безумовно, щось спільне, і в той же час кожна з них, у тому числі й риторика, становить собою досить самостійну й відносно незалежну галузь наукового дослідження.

     Вважаємо, що спільне для усіх перерахованих наук полягає як в об'єкті (мовленнєвій діяльності), так і в предметі дослідження (тексті).

     Однак своєрідність риторики виявляється, по-перше, у тому, що в центрі уваги цієї науки знаходиться не лише мисленнєво-мовленнєва діяльність, але й мисленнєво-мовленнєвий аспект, тобто риторику цікавлять одночасно дві сторони мисленнєво-мовленнєвої діяльності, що визначається самою специфікою риторики як науки про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю, мета якої — переконання. По-друге, риторика вивчає текст не на одному, а на різних етапах його існування (походження тексту, текст як процес, текст як продукт).

     Зауважимо, що для риторики особливий інтерес  становить такий вид тексту, як публічне мовлення, яке за своїми характеристиками повинно бути правильним, ясним, точним, стислим, доцільним, виразним. Оскільки названі мовленнєві якості є предметом дослідження різних лінгвістичних наук, постільки взаємозв'язок риторики, культури мовлення, прагматики, стилістики не викликає ніяких сумнівів, навіть більше того, ці науки здатні, на наш погляд, бути джерелом розвитку одна одної (доповнювати, збагачувати).

     Завдання  риторики, як ми вважаємо, полягає у  відборі й систематизації таких  смислових компонентів з наведених  вище мовленнєвих характеристик, які  дозволяють публічному мовленню повноцінно здійснювати функцію переконання (ефективного впливу).

     Риторика  і сценічна майстерність. Публічне мовлення, яке проходить стадію підготовки, виходить на наступний етап — виконання (виголошення), який є своєрідним спектаклем. Тому риторика використовує ті компоненти сценічної майстерності, які забезпечують якість подання публічного мовлення значною мірою його успіх: роботу над вимовою (дикцією), голосом (темпом, «польотністю»), мовленнєвим диханням; композиційне оформлення мовлення, управління мімікою, жестами, позою, ходою; техніку входження в образ тощо.

     Отже, риторика є цілком самостійною наукою, яка передбачає свою систему законів  і предмет дослідження, а також  чітку функціональну спрямованість, причому риторика не тільки не заважає, а, навпаки, активно сприяє іншим наукам у розвиткові інтелектуального, духовно-морального потенціалу людини. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 2

     Що  таке риторика - практично ніхто  не знає .. скільки людей, стільки  й думок .. але про цю фразу - трохи пізніше).

Навіть більше того - наскільки частіше стало  вживатися слово "риторика", настільки  ж рідше стали розуміти що це значить ..

Проте дещо про виникнення і розвиток риторики відомо (як це не парадоксально).

     Давним-давно  жили древні греки .. не підозрюючи, що вони - давні, греки безтурботно розвивали мистецтва, насолоджувалися видовищами і ніжилися на травичці, спостерігаючи за сідають, волею богів, сонцем.

І жили б так  і далі, якби не Сократ, якому під  старість років прийшла в голову крамольна ідея - що явища світу не можна пояснити міфами і пояснювальна сила полягає не в міфі, а в людині ..

     Освічена  Афінська громадськість обурилася  і запропонувала йому провітритися і подихати свіжим повітрям - за межами міста або випити яду.

Сократ чи то свіже повітря не любив, чи то зрозумів чого-то, загалом, випив афтар яду .. і, що закономірно, помер .. (Є думка, що все було не зовсім так і фатальний для Сократа виявилася – хто б ви думали? - Жінка! .. Якась спокушена їм дочка впливової людини ..)

     Це  вразило його учня - Платона. А оскільки Платон чи то зрозумів більше ніж Сократ, чи то до свіжого повітря був більш  терпимо, він бурмотів продовження ідей Сократа, гуляючи за стінами міста .. Так одного разу набрів він на кладовище, на краю якого була могила, що належить воїну Акадо, і встав Платон на ділянці землі за цією могилою, а треба зауважити, що ділянка землі на давньогрецькій - "Емія", і подивився він на могилу, собі під ноги, потім знову на могилу і вигукнув - Академія!

     Зібрані там талановиті молоді люди вчилися стараннішим чином - з ранку прогулянки по апельсиновому гаї, де вони розмазуючи липкий сік по щоках, слухали мудреців. Після чого, наївшись, влаштовували симпозіуми, де, роздаючи потиличники, вирішували - що ж вони від мудреців почули. Ну, а потім сама відповідальна частина – бенкет, де треба було довести свою мудрість, зумівши вимовити пов'язаний тост після десятого келиха вина ..

Цей заклад проіснував до 7 ст. н.е..

     Оскільки вони були ідеалістами і романтиками, вважали, що є як би дві істини:

1. Істина, яка  не потребує доказів, що виникає  з самого стану речей і влаштування  світу.