Формирование навыков и приемов мышления. Виды, формы, приемы разговорной деятельности. Основные законы риторики

   Після виступу промовець часто відповідає на питання слухачів, полемізує із ними. Така форма спілкування вимагає від оратора швидкої реакції, володіння гумором. Відповідь промовця призначається як запитувачу, так і присутнім.

   Методика ораторського мистецтва рекомендує не поспішати з відповіддю, а спочатку переконатися, що питання правильно зрозуміле; відповідати лаконічно, зрозуміло і змістовно, не давати необгрунтованих чи сумнівних відповідей; мати під рукою довідковий матеріал тим, хто хоче отримати більш докладний обгрунтування ваших  міркувань.

Посткомунікативний.

Аналіз ораторської промови.

  Після ораторського виступу  необхідний аналіз. Насамперед для  здобуття права знайти, виділити  й врахувати надалі недоліки.

 Культура проголошення промови  перед аудиторією.

   Успіх публічного виступу оратора великою мірою залежить від культури мовлення, його багатства, ясності, точності, інформаційної насиченості.

    Мовні штампи, канцеляризми, помилки в наголошенні й вимові, багатослівність, демагогія, тавтологія, фразеологічні повтори, інтонаційна одноманітність - ось неповний перелік помилок, які трапляються в публічних виступах сучасних ділових людей.      Коротко схарактеризуймо їх.

   Штампи в мовленні - це лексично неповноцінні слова, висловлювання, їх іноді справедливо називають " замусолені, заяложені висловлювання " . Вони мало  додають до того, що хоче сказати оратор, але дуже перевантажують його мовлення. До мовних штампів можна зарахувати вислови типу " розгорнули роботу широким фронтом " , " нову методику узято на озброєння " тощо.

    Канцеляризми - мовні звороти й окреме слово, запозичені з канцелярсько-бюрократичного стилю спілкування, які позбавляють справжнє ділове спілкування його яскравості й образності. До таких виразів належать: " в звітний період " , " зафіксувати число оглядачів,»  " налагоджувати роботу " .

  Також мало чого спільного мають із мовною культурою вульгаризми - нелітературні й неправильні за граматичною формою слова, висловлювання: " заткнути ковтку " , " дати в лапу " , " пика " , " заткнися " .

 Жарґони - наприклад, слова-звороти,  запозичені з кримінального світу: " кореш " (друг), " зав'язати " (рішуче покінчити), " пристебнути " (додати).

 Багатослівність і демагогія  - це типове невміння оратора  сформулювати свої міркування  лаконічно, короткий і ясно, це  відступ від предмета промови,  заміна точних і ясних формулювань загальними фразами.

  Слова-паразиты - типова хвороба багатьох ораторів: " ця сама " , " ну ось " , " справді ", «значить».

   Серед типових помилок ораторської промови найбільше поширення набуло недотримання правильного вимови внаслідок помилкової розстановки наголосів в окремих словах.

2. Прийоми встановлення  контакту з аудиторією

Лексико-синтаксичні  прийоми.

  Найвищий вияв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Ця спільність виникає з урахуванням спільної мисленнєвої діяльності, подібних емоційних переживань. Як в прислів'ї, слово належить наполовину тому, хто це каже, і наполовину тому, хто слухає. Необхідно відчувати аудиторію й уміти коригувати своє мовлення залежно від  реакції на нього. Оратор повинен мати широке коло знань з багатьох питань,  уміти вести дискусію на кожну тему.

   Головні показники взаєморозуміння між комунікантами - позитивна реакція на свої слова промовця, зовнішній вияв уваги у слухачів (їх поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, кивки головою, усмішки, сміх, оплески), " робоча " тиша в залі. Контакт - величина змінна. Він  можливий повний (з усією аудиторією) і неповний, стійкий і нестійкий у різні фрагменти проголошення промови..

 Хоч  би якою цікавою була тема, увага аудиторії згодом притупляється. Її необхідно підтримувати з допомогою таких ораторських прийомів:

Питально-відповідальний прийом. Оратор ставить і питання  сам на них відповідає, висуває  можливі  заперечення, з'ясовує їх і  доходить певних висновків.

Перехід від  монологу до діалогу (полеміки) дозволяє залучити до процесу обговорення  окремих учасників, активізувати цим  їх інтерес.

Прийом створення  проблемної ситуації. Слухачам пропонується ситуація, що викликає питання: " Чому? " , що стимулює їх пізнавальну активність.

Прийом новизни  інформації, гіпотез змушує аудиторію  припускати, розмірковувати

Покладання  на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.

Показ практичної значимості інформації.

Використання  гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.

Короткий відступ  від теми дає можливість слухачам " відпочити " .

Уповільнення  з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до окремих  фрагментів виступу (прийом " тихий  голос " ).

Прийом градації - наростання значеннєвої й емоційної значимості слова. Градація дозволяє посилити, надати їм емоційну промовистість фразі, сформульованій думці.

Прийом інверсії - мовний зворот, який нібито розгортає звичний, загальноприйнятий  хід думок та висловів на діаметрально протилежний.

Прийом апеляції до власних думок.

  Перелічені мовні засоби контакту допомагають подолати " бар'єр " , сприяють об'єднанню промовця  зі слухачами.