Формирование навыков и приемов мышления. Виды, формы, приемы разговорной деятельности. Основные законы риторики

Тема. Формування навичок  і прийомів мислення. Види, форми, прийоми  розмовної діяльності. Основні закони риторики.

 

План

1. Мова і думка.
2. Види, форми, прийоми розумової діяльності.
3. Закони риторики.

 

Література

 

 

 

 

І. Теоретичні відомості  до теми заняття

2. Види, форми, прийоми розумової діяльності

  Розумова діяльність людини  безпосередньо випливає з мислення. Мислення — це найвища форма відображення реальності та свідомої   людини. Вся розумова діяльність (судження, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція,  конкретизація.

  Мислення –  основа розумової діяльності людини

  Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо  сприйняти і уявити; доходить  до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними.

Мислення виникає в процесі  взаємодії людини із зовнішнім світом, воно є функцією її мозку. Мислення, якщо воно правильне, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання.

Мислення людини відбувається з  допомогою понять

Складові операції розумової діяльності людини

Пізнання нового відбувається через  розумові дії (операції):

Види розумової  діяльності

• аналіз;

• синтез;

 • абстрагування; 

• узагальнення;

 • конкретизація

  Аналіз — це уявний поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

   Синтез — уявне поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета,

об'єкта.

  Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять.

Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.

Без асоціацій мислення не буває.  Розрізняють три типи асоціацій:

• за суміжністю;

• за подібністю;

• за контрастом.

  Асоціаціями називаються елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне  уявлення або поняття викликає інші.

Форми розумової діяльності

Судження - найпростіший акт мислення, що відображає зв'язки предметів і явищ або певних ознак.

Судження відповідає на запитання, яке виникло в процесі діяльності. Судження - основа розуміння.

Умовиводи - це утворення з кількох суджень нового судження.

Розуміння - це пізнання зв'язків між предметами і явищами, що трактуються як задоволення пізнавальної потреби.

Уява як вища форма розумової діяльності.

 

3. Поняття про риторику.

 

   Здавна відомо, що найповніше особисті якості людини виявляються в процесі її мовлення. «Заговори, щоб я тебе побачив», - пропонував незнайомцеві Сократ, який вважав, що найважливішим у людини є не її зовнішність, а духовна сутність. Аналогічна мораль сформувалася і в народі: «По одягу зустрічають, а по розуму проводжають. Риторика – наука, що 1) навчає правил переконувати інших; 2) наука красномовства.

   Зародилась та розвинулася ця наука в Афінах – колисці давньогрецької демократії. Тоді від уміння переконливо говорити і доводити думки залежали успіх, добробут, слава афінян. Саме тому риторика тоді цінувалася греками понад усі науки та професії. У ті часи філософи-софісти проводили весь час у бесідах.

    У великій пошані була риторика і в стародавньому Римі. Уславили це мистецтво оратори Цицерон та Квінтіліан.

   У середні віки, в епоху відродження і пізніше мистецтво красномовства посіло почесне місце серед навчальних дисциплін в суді, богослов’ї, в політиці.

   Яскраві зразки ораторського мистецтва в нашій національній культурі явили митрополит Іларіон в «Слові про закон і Благодать», невідомий автор «Золотого слова Святослава» «Слово про похід Ігорів»), Володимир Мономах у «Повчанні дітям своїм», Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький у численних полемічних творах, Феофан Прокопович у своїй «Риториці»,              Г. Сковорода, І.Франко, В. Винниченко, О. Довженко, О. Гончар та ін.

   Нині, в сучасних складних соціально-політичних умовах, вміння переконливо говорити набуває особливого значення, оскільки від нього залежить вибір правильних рішень у законодавстві, у бізнесі, у виробництві, в суді, в освіті, в політиці, в банківській сфері – там, де все залежить від чіткості, доказовості пропонованого способу подолання суперечності.

   Сучасна людина проводить в усному спілкуванні 65 % свого робочого часу (2,5 роки за життя). Отже, люди багато розмовляють, але часто роблять це неефективно. Близько 50 % інформації втрачається при передачі. Причина – невміння донести до співрозмовника повідомлення, небажання слухати.

 Як зробити мовлення ефективним? «Говори, аби я міг пізнати  тебе», - вимагав Сократ. «Якщо хочеш  стати добрим оратором, стань  спочатку доброю людиною», - радив  Квінті ліан. Ось кілька властивостей, що надають мовленню особливої енергетики: артистизм, упевненість, дружелюбність, щирість, зацікавленість. У діловому мовленні цінується також експресія і тональна варіативність мовлення.

  У діловій комунікації максимального успіху досягає той, хто користується інструментами збудження емоцій і почуттів. У діловому спілкуванні важливо пам’ятати про енергетику, що створює людське мовлення, його експресивність, тональність, варіативність. Співрозмовникові імпонує, коли партнер не метушиться і вимовляє фрази впевнено і виразно, виражаючи цим свою позицію в правильності висловлювань (див. матеріал для самостійної роботи)

 

3. Техніка підготовки ораторського монологу

 

    Підготовка до будь-якого ораторському монологу починається з визначення його теми і мети.

    Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступи має бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу.  Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно " розшифровувати " пункт порядку денного " Різне " , " Про різне " - людина матиме можливість заздалегідь підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв: привітальна, мітингова та інші..

    Приступаючи до розробки тексту, необхідно визначити мету виступу. Промовець повинен чітко уявляти, на яку реакцію він розраховує. Основна мета публічного монологу – повідомлення, вплив. Важливим фактом в процесі підготовки промови є постановка надзавдання і завдань, які допоможуть втілити їх .Оратор може поставити завдання інформувати слухачів, дати певні відомості.

Оцінка аудиторії та обстановки.

    Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії, заздалегідь налаштуватися на своїх слухачів, зважаючи на такі чинники: освітній рівень, напрям освіти (гуманітарний, технічний), пізнавальні інтереси, стать, вік, ставлення до цієї теми і до оратора.

    Завжди легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного) складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних поглядів тощо). Чим однорідніше аудиторія, тим більш однакова реакція на виступ.

  Знання своїх слухачів, " прицільна " підготовка промови  набувають особливого значення  під час обговорення якогось  важкого питання у вузькому  колі фахівців, ділових людей.

  Слід дізнатися, в якій обстановці проходитиме виступ – у залі, в кабінеті, чи є там кафедра, стіл, мікрофон .

   Кафедра допомагає акцентувати увагу на ораторові, за нею треба розміститися вільно, невимушено, встановивши і намагаючись зберігати постійно відстань 20 - 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном.

    Важливе значення має і розміщення слухачів відносно аудиторії.

Підбір матеріалу. Упорядкування  тексту.

 Наступний крок  докомунікативного  етапу - " кодування " - складання  тексту - починається з добору  матеріалу. Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне  джерело, а кілька.

                          Джерела матеріалу поділяються на групи:

1. Безпосередні - матеріал, видобуте автором   з життя шляхом спостережень, власного досвіду:

. знання, практика; . безпосередні особисті контакти, розмови, інтерв’ю; . уявне створення нових картин, образів, проектів з урахуванням минулого досвіду із елементами творчості.

2. Опосередковані:

. а) офіційні документи; . б) наукова  і науково - популярна література; . в) художня література;. г) статті газет і журналів; . д) передачі радіо та телебачення; . е) довідкова література: енциклопедії, словники;

. ж) результати соціологічних  опитувань;

  Слід пам'ятати,  що " живий " досвід добре  сприймається слухачами, він переконливий і в нього вірять.

 Матеріал публічного виступу   може бути теоретичним і фактичним  . Насиченість промови  тим  чи іншим типом матеріалу залежить  від жанру. Так, у звітній  доповіді потрібно наводити безліч  фактів, щоб довести думку та  переконати слухачів. Матеріал виступу має бути достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат, цитат, імен.

 Систематизуючи  матеріал, оратор створює план, продумує  композицію, логіку викладу, складає,  редагує текст.

  Підготовка письмового тексту  має багато переваг. Написану  промову можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і  довше утримується в пам'яті.  Писати слід на окремих аркушах,  на одному боці. Досвідчений оратор  може обмежитися упорядкуванням  тез, конспекту чи розгорнутого плану виступу.

   Репетиція є проголошення тексту подумки або вголос, краще це робити перед дзеркалом. Треба знайти таку позу, де ви почуваєтеся легко і зручно, і треба постаратися її запам'ятати; вивчити обличчя - розправити нахмурені брови, мімічні зморшки, що насуваються на лоб; продумати жести, прийоми встановлення контакту. Практика показує, що на хвилину виступу доводиться 20 - 25 хвилин підготовки. Якщо виступ старанно розроблено, то момент зустрічі зі слухачами промовець почувається впевнено. Як стверджують досвідчені оратори, невидима нікому праця – основа впевненості лектора. Розмір його хвилювання зворотньо  пропорційна витраченому труду.

   У процесі логічно правильних, доказових міркувань, з неминучістю досягається визначеність, ясність, несуперечність і обгрунтованість висновків.

   Щоб мова оратора була правильною і доказовою, йому треба знати й систематично спиратися на основні логічні закони.

   Закон достатніх підстав. Сутність цього полягає в цьому, що кожна правильна думка має бути обґрунтована іншими думками (аргументами, твердженнями), істинність яких перевірено практикою.

   Взагалі ораторові в усьому слід дотримуватися правила: практика - найвищий критерій істини!

   Закон тотожності. Суть закону тотожності в тому, що кожна думка в процесі окремо взятого міркування зберігає один і той самий певний зміст, хоч би скільки вона не повторювалася. Закон тотожності слід особливо враховувати за умов спору, дискусії, під час використання недостатньо чітко визначених понять.

   Закон винятку третього. Цей Закон формується так: дві  думки суперечать  одному й тому самому предмету,  одне з них істиною є, інше помилкове, і третього просто немає. Сутність цього буде зрозумілою, якщо сказати, що не можна бути одночасно згоден із двома протилежними твердженнями.

   У процесі логічного обгрунтування, доказового судження велику роль відіграє добір фактів, прикладів. Важливо, щоб факти, приклади були досить типові, переконливі, розкривали явища системно і всебічно.

  Наприкінці оратор підбиває підсумки, коротко повторює ключові думки свого виступу,  викладає головну ідею виступу і навіть може закликати слухачів до конкретних дій з її реалізації.

Проголошення промови.

Існує три способи проголошення промови:

Читання тексту;

Відтворення з пам'яті з читанням окремих фрагментів (спираючись на текст);

Вільна імпровізація (експромт).

  Виголошують без  тексту  дипломатичні, урочисті промови, доповіді і співдоповіді офіційного змісту.

  Інші види, зазвичай, вимовляють спираючись на письмову основу. Достатньо спрямувати погляд на сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібні цифру тощо. Такий виступ справляє враження вільного володіння матеріалом, дає можливість ораторові впевнено спілкуватися зі слухачами.

   Іноді на нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом. У цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки з урахуванням великих знань, володіння риторичними навичками.

   Майже завжди при публічному виступі ораторові необхідно відстоювати свою думку перед опонентами. При цьому потрібно не виправдовуватися, а звинувачувати; не пояснювати, а декларувати; чути опонента якомога найвигідніше. При спростуванні чужої ідеї треба говорити коротко, не забувати про інтонаційну гаму. Розгромленого опонента необхідно дотискати протягом усієї  дискусії. Свою ідею потрібно повторювати якомога частіше , щоб вона відклалася у підсвідомості слухачів.