Джерела виникнення фразеологізмів,і використання їх в діловому мовленні

ВСТУП

Незважаючи на те, що фразеологічні одиниці порівняння широко застосовуються в усному і  писемному мовленні (художній літературі, публіцистиці, тощо), їхні структурно-семантичні особливості є недостатньо вивченими. Багато невирішених питань залишається і в теорії та практиці використання фразеологізмів.У вітчизняній фразеології ще не існує комплексного дослідження і остаточного вирішення багатьох проблем, що й зумовило вибір даної теми та пояснює актуальність дослідження.

Об’єктом  дослідження є фразеологічні одиниці джерела їх виникнення , класифікація , функції та стилістичне використання.

Предмет дослідження – фразеологізми в системі образних засобів української мови.

Мета  роботи – з`ясувати джерела похождення фразеологізмів. Проаналізувати особливості та стилістичну функцію фразеологізмів в офіційно-діловому та художньому тексті.

     У завдання дослідження входить укладання класифікації фразеологічних одиниць порівняння, а також дослідження фразеологізмів, які належать до різних функціональних стилів, їх багатозначністі, синонімії та антонімії фразеологічних зворотів, їхніх морфологічних, синтаксичних , стилістичних властивостей.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст

1. Поняття фразеології, фразеологізмів .Об`єкти дослідження фразеології. Джерела української фразеології. ……………………………………стр.3-5
2. Функції фразеологізмів. Відміна фразеологізмів від звичайних слів…стр.6
3. Фразеологічне багатство української мови. Класифікація фразеологізмів. Основні групи фразеологізмів. ………………………………………стр.7-10
4. Стилістичне використання фразеологічних одиниць. Офіційно-ділова фразеологія. …………………………………………………………стр.11-12
5. Багатозначність, синонімія та антонімія фразеологічних зворотів.стр.13-17
6. Висновок………………………………………………………………….стр.18
7. Бібліографічеий список …………………………………………………стр.19

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття фразеології,фразеологізмів.Об`єкти дослідження фразеології.Джерела української фразеології.

 

Фразеологією ( гр. phrases- зворот, вислів і logos - поняття , вчення) називається розділ мовознавства, що вивчає усталені мовні звороти.

Об'єктом дослідження  фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв'язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологією  називають також сукупність усталених  зворотів певної мови. Фразеологія  кожної мови - це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками, про звичаї, ідеали, мрії й сподівання .Так, в усталених зворотах пропав, як швед під Полтавою, висипався хміль із міха та й наробив ляхам лиха звучить відгомін боротьби з чужинцями. У сталих словах казав пан кожух дам, та слово його тепле; богу слава, а попові дай сала - ненависть і зневага до гнобителів, а історія виникнення усталених словосполучень перемивати кісточки, сім п'ятниць на тиждень , ні пуха ні пера та інші піднімає завісу над звичаями, віруваннями, обрядами наших предків. Тому-то фразеологія привертає увагу мовознавців, істориків, етнографів, філософів.[1]

     Фразеологія вивчає семантичні, структурні, функціональні, комунікативні особливості фразеологічних одиниць, а також закономірності виникнення і творення фразеологізмів. Фразеологія виокремилась як лінгвістична дисципліна на початку ХХ ст. У книзі відомого швейцарського вченого Шарля Баллі «Французька стилістика» (1909) вперше представлено спробу обґрунтувати фразеологію як самостійну лінгвістичну дисципліну, здійснити класифікацію фразеологізмів і розробити методику ідентифікації фразеологізмів з їхніми аналогами – вільними синтаксичними словосполученнями. У вітчизняній мовознавчій науці фразеологічна проблематика почала розроблятися такими вченими, як О. Потебня, О. Шахматов, Л.Булаховський та інші [2, c.643]. Багато питань в галузі фразеології залишаються дискусійними і сьогодні.

     Так, наприклад, вчені й досі не дійшли згоди в тому, що ж, все-таки, слід вважати фразеологізмом. Одна група вчених відносить до фразеологізмів лише словосполучення з узагальнено-переносним значенням, яке не можна розкласти на частини («ловити ґав» - бути неуважним, «дати гарбуза» - відмовити). [3,4]. Друга група вчених вважає фразеологічними одиницями будь-які словосполучення, відтворювані в готовому вигляді – навіть такі словесні штампи, як «добро пожаловать» ( у російській мові), «Never mind» (в англійській) або «Вельмишановне товариство» (в українській). Прихильниками такої «широкої» точки зору на фразеологічні одиниці є, наприклад, такі вітчизняні дослідники, як В.М. Мокієнко, О.С. Юрченко [5,6]. Нарешті, третя група вчених відносить до фразеологічних одиниць також приказки, прислів’я, скоромовки, загадки, замовляння, крилаті вислови, афоризми та літературні цитати [7, 8, 2]. Усі перелічені вище стійкі мікротексти зараз прийнято називати пареміями, вони є об’єктом вивчення спеціальної наукової галузі під назвою «пареміологія». Усі ці мовні феномени об’єднують з фразеологічними одиницями властиві ним ознаки відтворюваності, стійкості, культурної маркованості. Крім терміна «паремія», деякі дослідники пропонують для цього явища також інші терміни – «ептоніми» (Н.Оніщенко) [9, с. 85] або «логоепістеми» (Н.Бурвікова, В.Костомаров) [10, с.47]. Які з запропонованих термінів виявляться життєздатними, залишаться надовго в науці та освіті, покаже час.

Стійке сполучення, що являє собою змістову цілісність і відтворюється в процесі мовлення, називається фразеологізмом. Наприклад: покласти зуби на полицю; повісити носа; як рак свисне ;з вогню та в полум'я.[1]

     Термін  «фразеологізм» походить від давньогрецьких слів «phrasis» - вислів та «logos» - слово. За визначенням «Сучасної термінологічної енциклопедії», фразеологізмами слід вважати «стійкі, зв’язані єдністю змісту, постійно відтворювані в мовленні словосполуки або висловлення, які ґрунтуються на стереотипах етносвідомості, є репрезентантами культури народу й характеризуються образністю й експресивністю» [2, c.641].

     Актуальним  залишається й питання походження фразеологізмів. Одні дослідники розглядають  фразеологізми як «уламки» текстів  – казок, байок, пісень – які згодом були скорочені до прислів’їв, приповідок чи до слів. Ця точка зору склалася під впливом мовознавчих творів О.О. Потебні і має досі своїх прихильників. Б. Ларін обстоював протилежну точку зору: на його думку, давні стиснені формули ідіоматичного плану розгортаються, розкриваються у більш повний та зрозумілий образ.

     Найбільш часто вживані фразеологічні одиниці фіксуються у фразеологічних словниках. Укладанням тлумачних, етимологічних фразеологічних словників, словників фразеологічних синонімів, регіональних фразеологізмів займається окрема галузь лексикографії – фразеографія. Фразеологічні словники різних типів мають велике значення для вивчення рідної та засвоєння іноземної мови.

 

      

2. Функції фразеологізмів. Відміна фразеологізмів  від звичайних  слів. 

Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки, спільні  з словами, словосполученнями і реченнями, а з другого - відрізняються від них.

Як і слова, фразеологізми:

1) не користуються  щоразу ,а відтворюються як готові, наявні в мові одиниці з  певним значенням;

2) відзначаються  стійкістю складу і сталістю  структури; 

3) часто позначають одне поняття і вступають у синонімічні зв'язки з словами;

4) виконують  ту ж функцію, що й слова.

Наприклад: накивати п'ятами - втекти; пасти задніх - відставати.

На відміну  від слів, фразеологізми 

1) складаються  із самостійних одиниць мови - слів, які найчастіше функціонують окремо та мають відповідні форми;

2) відрізняються  більшою точністю значення, яке  частіше, ніж у словах, супроводжується  образною характеристикою.

Наприклад: пройти вогонь і воду; чужими руками жар  загрібати.

Фразеологізми мають сталу конструкцію, одні й ті ж компоненти, заміна чи доповнення руйнує їх. [1] 
 
 
 
 
 
 

3.Фразеологічне  багатство української  мови. Класифікація  фразеологізмів .Основні  групи фразеологізмів.

З давніх - давен  народ із покоління в покоління  передавав усталені звороти - чудові перлини народної мудрості .Серед фразеологізмів можемо найти такі, що прийшли в українську мову ще із спільнослав'янської і давньоруської ( водити за носа , іду на ви ) і засвоєні зовсім недавно (з космічною швидкістю, потрібний як стоп - сигнал зайцю).

Немає такої  ділянки, галузі життя, буття народу, які б не характеризувались усталеними зворотами. У фразеологізмах виражаються  явища розумової діяльності (ламати голову; сушити мозок; перебирати в  пам'яті), психічного стану (бути на сьомому небі; сам не свій; руки опустити; на дибки ставати), взаємин між людьми (посадити в калюжу; давати прочухана; носити камінь за пазухою), стану людського організму (носом клювати ; зуб на зуб не попадає), дається оцінка людей, явищ, дій (ні риба, ні м'ясо; на розум не багатий; як сніг на голову) та інші.

Серед українських  фразеологізмів є традиційні формули - власне українські каламбури (на городі бузина, а в Києві дядько; трошки гречки, трошки проса, трошки взута , трошки боса), образні порівняння (старий, як світ; чистий, як сльоза), доброзичливі побажання (великий рости; будь здорова, як вода, а багата, як земля), припрошування (гостинно просимо; чим багаті, тим і раді), різні примовки (скільки літ, скільки зим).

Велику цінність становлять прислів'я і приказки, які також належать до фразеології. Вони всебічно й багатогранно відтворюють різні сторони життя народу: возвеличують духовні цінності, таврують ганебне, висміюють вади, висловлюють співчуття, поради , вчать, наставляють і виховують людей.

Наприклад: мир та лад - великий клад; правда кривду переважить; не місце красить людину, а людина місце; скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться.

Фразеологічні звороти являють собою смислову і структурну єдність.

За ступенем структурно - семантичної спаяності можна виділити дві групи фразеологізмів: неподільні словосполучення і розкладні щодо змісту сталені звороти .

Значення частини  неподільних фразеологізмів не мотивується  значенням складників - слів (за вухом  не свербить, на гарячому зловити, дати гарбуза), значення інших безпосередньо пов'язане із семантикою слів, що входять до їх складу (мозолити язика, знати пальці). Деякі неподільні фразеологічні одиниці характеризуються наявністю застарілих ,не вживаних у сучасній літературній мові слів і граматичних форм та відсутністю живого синтаксичного зв'язку між їх компонентами: точити ляси, зняти бучу, збити з пантелику ; от тобі й на, пиши пропало.

Фразеологічні одиниці з структурою словосполучення  і речення.

До кожного  фразеологізму входить,як правило, не менше двох складників. Це можуть бути повнозначні слова з службовими і без них (все тече, все міняється; решетом воду носити; серце з перцем), повнозначне і службове слово (не промах, з пелюшок , на порі) і навіть тільки службові слова (або-або, від і до, за й проти).

     В українській мові вивіляють таку класифікацію фразеологізмів за походженням:

• сільськогосподарські та інші трудові процеси: варити воду (з когось), з одного тіста, орати перелоги, прокладати першу борозну, попускати віжки, повертати голоблі;
• різні виробництва, ремесла:
• ткацько-прядильного: розплутувати вузол, де тонко, там і рветься, розмотати клубок;
• кравецького: білими нитками шите, на живу нитку, як з голочки;
• ковальського: брати в лещата, між молотом і ковадлом, міцного гарту;
• гончарського: лудити очі, полуда впала на очі, зняти полуду з очей;
• рибальства і мисливства: закидати вудку, змотувати вудки, клювати на живця, стріляна птиця, ганяти як солоного зайця;
• театрально-музична діяльність: увіходити в роль, помінятися ролями, у своєму репертуарі, коронний номер, попадати в тон, як по нотах;
• військова справа: з відкритим забралом, підносити на щит, схрещувати мечі, нюхати порох, приймати бій, брати рубіж, взяти на озброєння, здавати позиції, залишати поле бою;
• картярські ігри: розкривати карти, плутати карти, мішати карти, кинути всі козирі, ставка бита, при пікових інтересах, козирний туз;
• народні звичаї та обряди: давати гарбуза, облизати макогона, як засватаний;
• вірування та магічні дії: напускати ману, замовляти зуби, як рукою зняло, встати на ліву ногу, виносити сміття з хати;
• усталені казкові звороти: за щучим велінням, за тридев'ять земель, тримати за хвіст жар-птицю, скоро казка мовиться;
• ознаки та дії, пов'язані зі світом тварин і птахів: заяча душа, хитрий лис, кіт наплакав, показувати пазурі, птах високого польоту, розправляти крила, звити гніздо, курям на сміх.
• іншомовні запозичення, інтернаціональні звороти: буря у склянці води, перейти рубікон, дамоклів меч, муки Тантала, авгієві стайні, прокрустове ложе, езопівська мова, нитка Аріадни, віща Кассандра, Геркулесові стовпи, гордіїв вузол, драконівські (драконові) закони, вогонь Прометея тощо. До найважливіших джерел таких сталих словосполучень належать античні міфи. Запозичені фразеологізми часто вживають без перекладу: нім. Sturm und Drang — “буря і натиск” — час бурхливого розвитку, піднесення; італ. Finita la commedia — комедія скінчилася; франц. Idee fix — ідея фікс, la lune de miel — медовий місяць, англ. time is money — час — гроші.
• біблійного походження: око за око, наріжний камінь, Содом і Гоморра, альфа й омега, у поті чола, друге пришестя, голос волаючого в пустелі, земля обітована, камінь спотикання, вавилонська вежа, вавилонське стовпотворіння тощо