Загальна характеристика первісних форм релігії

 

*20: {Бросс Ш. де. О фетишизме.- М., 1973.- С. 23-24}

 

Більш пізнім проявом фетишизму  стала практика штучного виготовлення фетишів. Новий фетиш утворювався, як правило, через поєднання природних компонентів (кора, листя, коріння) з предмета ми, що традиційно вважалися чудотворними (шматочки священних дерев, равлики, нарости на деревах, пісок з місця злиття двох рік, хвіст і жало скорпіона тощо). Зрозуміло, що люди уявляли, буцімто механічне поєднання двох предметів, кожен з яких міг вважатися фетишем, призведе до багаторазового збільшення надприродних якостей щойно утвореного об’єкта поклоніння.

 

В умовах подальшого розвитку релігійних уявлень людства фетишистські вірування не тільки втрачали свої позиції, а й іноді отримували зовсім не очікуваний імпульс до вдосконалення. Зокрема, своєрідним кульмінаційним моментом фетишистських уявлень в Африці вважається виділення так званого "фетиша фетишів" — загальновизнаної святині для великих об’єднань племен.

 

Водночас відбувалося злиття фетишизму  з іншими віруваннями і культами. В такому разі надприродними властивостями  визначений предмет наділявся не сам по собі, а як матеріальне  вмістилище нематеріального духу. В подібних ситуаціях найчастіше на об’єкт поклоніння перетворювалися фігурки, зображення, символічні знаки тварин — праотців людського роду або людських предків. Зі схожих міркувань поширився звичай зберігати кістки і черепи ворогів (".. .і вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, — окувавши череп його золотом, пили з нього", — повідомляє Повість минулих літ під 972 р.) або поклонятися муміям, як це робили давні єгиптяни.

 

У період європейської колонізації  Африки саме фетишистська практика була чи не єдиною можливістю протидії європейським колонізаторам і місіонерам. Ця протидія набувала різноманітних форм — створювалися численні таємні товариства, що ставили на меті винахід засобів, здатних протистояти "фетишам білих", у фетишистський обіг уводилися предмети, запозичені в європейців, у першу чергу, вогнепальна зброя, гроші, сірники, замки, порожні консервні бляшанки. Деякі з африканців навіть намагалися потай охрестити власні фетиші, щоб підсилити їхню могутність.

 

У більш пізніх формах релігії фетишизм зберігся у формі поклоніння ідолам — наділеним таємничою силою впливу матеріальним зображенням божеств з рисами людини або тварини. І зараз віра у фетиші залишається як пережиток — у формі віри в талісмани й амулети. Вважається, що талісман приносить щастя, а амулет охороняє від нещастя.

 

Тотемізм (мовою індіанців північноамериканського племені оджибве — "його рід") — комплекс обрядів і вірувань, пов’язаний з уявленням про надприродний зв’язок людини й окремих соціальних колективів із тваринами й рослинами. Термін тотемізм з’явився в науковій мові на початку XVIII ст. і закріпився в науковому обігу на межі XIX — початку XX ст. у працях видатного англійського етнографа Джеймса Фрезера.

 

Цікаво, що на відміну від фетишизму  сліди тотемних культів зафіксовані не тільки етнографічно, а й археологічно. Насамперед йдеться про окремі черепи печерних ведмедів або їхні скупчення, обкладені по колу камінням або зібрані у великі кам’яні скрині. Можна згадати про наскельні малюнки, зображені не там, де вони могли постати перед поглядом захопленого глядача, а в темних і затишних куточках печер або підземних галереях, важкодоступних навіть для нинішніх археологів. Зустрічалися також стилізовані скульптури звірів (бізонів чи ведмедів), довкола яких збереглися численні кругові сліди з характерним для ритмічних танцювальних рухів перенесенням центра ваги нап’яту.

 

Власне кажучи, існує до 50 різних теорій походження тотемізму, які якщо й вносять у цю проблему якусь  ясність, то тільки у твердженні, що поява тотемізму прямо пов’язана з притаманним первісному мисленню особистим ставленням людини до природи. Тісний, виключно матеріальний зв’язок людської групи зі своєю територією, мисливськими угіддями, тваринами та рослинами давня людина розглядала за аналогією з узами кревного споріднення членів родоплемінного колективу. Припустимо, у жарких країнах дерева були житлом людини, їхні плоди — її найважливішою їжею. Зрозуміло, що з самого початку в людини повинне було виникнути таке шанобливе ставлення до дерева — як до істоти, що давала їй дах, що годувала її й ховала від хижих звірів — яке дуже нагадувало ставлення до батьків і старших.

 

Якщо питання про походження тотемізму поки залишається відкритим, то відомостей про комплекс тотемних вірувань і культів у сучасної науки багато. Ці відомості почерпнуті, головним чином, з життя аборигенів Австралії, яку часто називають "класичною країною тотемізму".

 

 

 

Ведмежий культ

 

Наріжним каменем тотемізму  є вірування є тотемних "первопредків". Вважалося, що ніби та чи інша тварина є прабатьком того чи іншого первісного роду або племені. Тому в тотемі люди вбачали добрих і турботливих заступників і захисників своєї громади від голоду, холоду, хвороб, ворогів та інших напастей, намагалися прив’язати до них усі найважливіші події в житті. Відповідно до переконань корінних австралійців, міфічні тотемні первопредки жили в давноминулі часи на нинішній території племені. Передавши нащадкам основні навички господарської діяльності і територію, вони перейшли в інший світ. Місце цього переходу і служило основним місцем відправлення тотемного культу.

 

Слід підкреслити, що обожнювалася не сама по собі тварина чи рослина. Об’єктом ушанування в тотемізмі  виступало радше безособове і  безіменне колективне, суспільне  начало. Воно належало кожному з людей, і нікому окремо. А тотемна тварина (чи рослина) виступала його замісником чи заступником, якщо хочете, матеріальною оболонкою. Ось чому люди вважали тотем чимось на кшталт старшого брата або предка, з яким вони мали щось спільне.

 

 

Останнім кроком на шляху релігійної еволюції тотемізму стало уявлення про те, що родинні зв’язки людей і людських колективів із тваринами чи рослинами є насправді виявом їх загальної спорідненості із спільним родоначальником. Приміром, індіанці одного з племен Південної Америки вважали своїм тотемом дух хлібних злаків. Вони уявляли собі цей дух у вигляді старої жінки, котра все своє вічне життя проводить десь на півночі. Звідти вона щовесни надсилає своїх представників у вигляді перелітних водоплавних птиць, які уособлювали певні землеробські культури: дикі гуси — маїс, дикі качки — боби тощо.

 

Як і у випадку з фетишизмом, важко вичленувати універсальний  принцип, згідно з яким люди обирали  собі тотеми. Найчастіше тотеми передавалися в спадок. Тоді в племені зберігався переказ про те, що одна з жінок цього племені колись народила тотемну тварину або ж могутній вождь цього племені користувався надприродною допомогою тотема. Іноді тотем виникав просто з випадкового збігу обставин: описаний випадок перетворення кенгуру на тотем після того, як вагітна жінка побачила цю тварину в той момент, коли відчула рух дитини.

 

Вибір тотема в більшості випадків збігався з особливостями тваринного світу тієї місцевості, в якій жив  первісний колектив. У пустельних або напівпустельних регіонах тотемами через брак кращого вважалися комахи, у прибережних — риби тощо. Рідше цей вибір пояснювався особливостями господарського укладу роду або племені: мисливські племена віддавали перевагу тотемам хижих тварин, інші — мирних травоїдних. Зустрічалися, втім, і більш спеціалізовані тотеми, коли всі чоловіки племені мали ім’я одного тотема, а жінки — іншого. Нарешті, тотемом могла стати не тільки ціла тварина, а й її частина. Звичайно ціла тварина вважалася першопредком великого племінного колективу, а окремі роди виводили своє походження до її частин, іменуючи себе "голова черепахи", "шлунок поросяти" тощо.

 

Спочатку тотемом вважалася  тільки справжня тварина, птах, комаха або рослина. Потім вистачало  його більш-менш реалістичного зображення, а в кінцевому підсумку люди задовольнялися будь-яким символом, словом або звуком, що позначав власний тотем.

 

Тотемний культ був спрямований  на те, щоб одержати заступництво тотема. Наприклад, в Австралії кожна  людина перед сном і при пробудженні  вимовляла ім’я свого тотема, оскільки думала, що завдяки його надприродній підтримці з нею протягом дня нічого поганого не трапиться, навпаки, і в полюванні, і в інших справах її супроводжуватиме удача.

 

У самому тотемному культі передусім  упадає в око система тотемних табу — заборон на вжи ван ня в їжу тотемної тварини або заподіяння їй будь-якої шкоди. У крайньому своєму прояві це призводило до того, що тотем доглядали, як домашню тварину, навіть якщо він був некорисним у господарському відношенні (гримуча змія). Цікаво, що траплялось й навпаки: вважалося, що тотемні тварини не повинні нападати на тих представників людського роду, з якими вони перебували в тотемному спорідненні. Якщо ж тварина, яка нічого не підозрювала, порушувала цю заборону, то жертву нападу (якщо вона залишилася живою) негайно виганяли з тотемного колективу як не приналежну до нього по крові. Тотемні табу були цілком зрозумілі людям і дотримувалися не менш суворо, ніж заборона на вбивство або заподіяння каліцтв людині. Але при цьому вони могли приховувати, можливо, й не повністю усвідомлений самими людьми раціональний господарський мотив: підтримка екологічної, харчової рівноваги в житті тотемного колективу.

 

Іншим різновидом тотемних табу можна  вважати вимогу ритуального вживання тотема в їжу, що здійснювалось як правило, у певні святкові дні в супроводі великої кількості спеціальних обрядів. Зрозуміло, що поїдання тварини виконувало функцію прилучення до тієї надприродної сили, якою вона нібито володіла. Поряд з цим переслідувалася й інша мета: тварина, що забивається, спокушена зробленими їй почестями і поклонінням, не тільки не образиться на невдячного нащадка, а й виконає для нього яку-небудь важливу місію в іншому світі.

 

Тотемні табу надовго пережили сам  тотемізм і збереглися в більш  розвинутих релігіях, зокрема у формі певних заборон на вживання "нечистих" видів їжі. У цьому разі від страху перед убивством тварини як кревного родича залишилося тільки підтримуване релігійною традицією відчуття побоювання або відрази до неї.

 

Особливе місце належало обряду т.зв. "розмноження тотема" і "множення їжі". За описами дослідників Спенсера і Гіллена, які довго жили серед аборигенів Австралії, виконувався цей обряд на початку сезону дощів. Після посушливого і голодного періоду щойно починався бурхливий ріст рослинного і тваринного життя. Плем’я, яке до цього розбивалося на дрібні групки, що бродили в пошуках їжі в межах племінної території, збиралося разом. У племені, чиїм заступником вважався довгорогий жук, церемонія "розмноження тотема" починалася зі збору гнилих гілок, в яких жил и тотемні комахи. Потім аборигени спускалися в тотемну печеру, де знаходилася велика брила кварциту, оточена камінням тієї ж породи, але менших розмірів, що уособлювали самку жука та її дітей. Поводир ударяв по брилі дерев’яним коритом, яке слугувало для збирання жуків, а інші учасники культу лупили її гілками, супроводжуючи свої дії виспівуванням гімнів, у яких самку жука закликали нести багато яєць. Після цього дія переносилася послідовно на кожний із дрібних камінчиків. Далі проводир церемонії брав один із дрібних камінчиків і вдаряв у живіт кожного учасника церемонії, промовляючи: "Нехай їстимеш ти багато їжі!". Обряд продовжувався в стійбищі, де відтворювалося перетворення личинки довгорогого жука на комаху. З цією метою споруджувався довгий курінь, що зображував оболонку кокона. У нього вповзали учасники церемонії і співали священні гімни, в яких оповідалося про різні стадії перетворення кокона на комаху. Вилущування ж комахи в обряді передавалося тим, що учасники церемонії один за одним залишали курінь. Релігійний ритуал "розмноження тотема" завершувався трапезою, під час якої його учасники обряду "множення їжі" поїдали заборонені для них в інший час личинки довгорогого жука.

 

Сутність обряду "розмноження  тотема" полягала в тому, що розмноження тотемного виду і тотемної групи людей визнавалося єдиним. Дух-тотем, що жив у центрі тотемного культу, повинен був увійти і в утробу жінки, і в утроби тварин, забезпечуючи водночас розростання тотемного роду і їжі для нього.

 

Досить характерними були для тотемізму і різноманітні обряди уподібнення тотему, що особливо широко застосовувалися при обрядженні померлих членів тотемного колективу: відповідне розфарбування тіла, вдягання шкіри тотемної тварини або пір’я птаха-тотема, зачіска "а 1а тотем". Зустрічалися і більш екзотичні прийоми: вибивання або підпилювання верхніх зубів, щоб вони стали схожими на ікла свого тотема. Повсюдну популярність мали ритуальні танці, в яких танцюристи наслідували рух тварин.

 

Слід відзначити, що тотемізм був  не тільки релігійним віруванням, а й найважливішим соціальним інститутом у житті древніх людей. Таким чином, ми маємо справу з тією самою не розчленованістю життя і культу, що була відзначена як одна з особливостей первісних форм релігії. За своєю суттю тотем уособлював колективне начало, що багаторазово перевершувало можливості окремо взятої людини, і в екстремальних умовах життя первісних людей складало основну умову їх сугубо біологічного виживання: народжувалися і вмирали члени роду або племені, але сила тотема залишалася незмінною.

 

Отже, у чому ж полягали соціальні  функції тотема?

 

По-перше, тотемізм був необхідним для родинної ідентифікації кожної людини в часи, коли були відсутні сімейно-шлюбні стосунки в звичному для нас вигляді. Наприклад, в Австралії, європейці, які наприкінці XVI11 — початку XIX ст. зіткнулися з первісними племенами, дуже дивувалися, коли на питання "Хто ти такий?" місцеві жителі відповідали "Я — кенгуру", "Я — личинка комара". У зв’язку з цим багатьом тотемним ритуалам і культам був притаманний езотеризм — обмеженість кола їхніх учасників.

 

По-друге, він виконував економічні функції поділу території для  господарської діяльності і кооперації людей для її використання.

 

По-третє, тотемізм регулював шлюбні стосунки всередині племені. Плем’я поділялося на кілька великих тотемних груп, між якими був заборонений шлюб. Проте була можливість брати шлюб з членами різних тотемних колективів усередині племені, чим забезпечувалося збереження й чистота племінного генофонду.

 

Однак не тільки тому, що тотемізм завжди був колективним віруванням, в той час як фетишизм — переважно індивідуальним, Його слід вважати більш зрілою формою первісної релігії. Адже центральна фігура тотемізму "тотем" — одночасно і реально існуюча тварина, й абстрактне поняття для позначення фантастичної істоти — напівтваринного, напівлюдського походження, що живе в окремому світі і контактує із земним світом тільки у виняткових випадках.

 

Ідея причетності смертної людини до безсмертного тотему передувала пізнішим уявленням про безсмертну душу, як своєрідного "ядра" віровчення в розвиненіших релігійних формах.