Загальна характеристика первісних форм релігії

 

Відносини, які установилися між  людиною та природою, завжди мали подвійний  характер: з одного боку, панування всесильної природи над безпомічною людиною, з іншого - вплив на природу, до якого людина прагнула, використовуючи свої недосконалі сили та здібності. Ці прийоми і є магічною практикою.

 

Імітація засобів полювання  повинна сприяти успіху самого полювання. Перш ніж піти на пошуки кенгуру, австралійці ритмічно танцюють навколо малюнка, на якому зображена бажана здобич.

 

Магія поділяється на шість видів: виробничу, лікувальну, любовну, шкідливу (деструктивну), метеорологічну (магія  погоди) та військову. Ця видова класифікація далеко не повна, оскільки в кожному її виді можна виділити багато підвидів. Так, виробнича магія, у свою чергу, мала багато різновидів: мисливська, рибальська, будівельна, землеробська, гончарна, навчальна, спортивна, ковальська тощо.

 

Іноді також говорять про "чорну", шкідливу, та "білу", позитивну  магії.

 

Шкідлива магія переслідувала  мету завдати шкоди надприродними  засобами окремій особі або особам. Серед народів Південної півкулі  домінували такі прийоми: націлення на ворога загостреною паличкою або кісткою, Північної - "порча" через їжу, напої, одяг тощо. Важливим засобом шкідливої магії є сміття, якщо його таємно закинути на чуже подвір' я.

 

Одним із різновидів шкідливої магії  є віра в "погане око", яким наділялися і окремі тварини (змія, лев, кішка тощо) та люди (косоокі, із впалими темними очима, з насупленими бровами або такими, що зрослися). Є повір'я, що від поганого ока хворіють люди і тварини, корови та кози не дояться, зброя мисливця втрачає свої бойові властивості тощо.

 

Військова магія близька до шкідливої  своїми цілями і завданнями. Різниця  полягає лише у тому, що шкідлива - таємна і однобічна, а військова - публічна необхідність подолати активний опір жертви.

 

Любовна магія мала подвійну спрямованість: викликати потяг або навпаки, знищити його ("приворожити" чи "відворожити",

 

"присушити" чи "відсушити"). Любовну магію слід вважати  чи не найдавнішим видом чародійства.  Її поява пов'язана з тим,  що саме в цій сфері було  дуже багато незрозумілого для  людини.

 

Лікувальна магія відрізнялася від інших видів магії виключним  різноманіттям обрядів. Зрозуміло, що це - народна медицина. Межу між  медициною та магією провести дуже складно: натирання хворого бджолиним  воском практикувалося для відлякування духів лісу, хоча й було хорошим зігріваючим засобом.

 

Виробнича магія - її виникнення зводиться  до раціональної господарської діяльності людей, які використовують маскування, переодягання, підманювання тварин, наслідуючи їхні голоси. Давніші форми виробничої магії зафіксовані у наскельних малюнках.

 

Метеорологічна магія - це єдиний вид  магії, який не залежить від людської волі та дій.

 

Зазвичай магічними прийомами  займалися спеціально підготовлені люди - чарівники та шамани, які щиро вірили у свою здатність спілкуватися з духами, передавати їм прохання одноплемінників, впливати на духів або чудодійні сили. Але головне полягало не в тому, що вони самі вірили у свої незвичайні здібності, а в тому, що їм вірив колектив і звертався до них по допомогу в критичні моменти. Тобто чарівники та шамани користувалися особливими почестями і повагою одноплемінників. Отже, чаклунська практика не протилежна релігії, а навпаки, зливається з нею.

 

Віра в магію збереглася і  до наших днів як елемент сучасних релігій (віра в надприродну силу обрядів: молитва, жертвоприношення, очищення, піст) та в самостійній формі (гадання на картах).

 

У ранньородовому суспільстві поширеними були й анімістичні уявлення. Анімізм (від лат. аnima - душа) - віра в духів  та душі як двійника тіла, носія життя  людини, а також тварин і рослин. Детальніший аналіз анімістичних вірувань був описаний англійським антропологом, етнологом та релігієзнавцем Едуардом Тейлором (1832-1917) у роботі "Первісна культура". Він був упевнений, що відправною точкою для анімізму послужили роздуми первісної людини над такими питаннями: у чому полягає різниця між живим та мертвим тілом, причина сну, екстазу, хвороби, смерті, а також переживання трансу і галюцинацій. Але не в змозі правильно пояснити ці складні явища, вона формує поняття про душу, що знаходиться в тілі і залишає його час від часу. Далі формуються більш складні уявлення: про існування душі після смерті тіла, загробний світ тощо.

 

Потім уявлення про людську душу стали переноситися на навколишній  світ. Спочатку люди гадали, що душі можуть мати вигляд птахів, іноді - тварин і рослин. Як видно, тут тісно переплітаються анімістичні і тотемістичні вірування, хоча тотемні образи були необхідні людям не самі по собі, а як вмістилища для духів.

 

Пізніше виникла віра у переселення  душ, з якою можна зустрітися у багатьох релігіях, особливо індуїзмі. Ще пізніше люди стали одухотворювати й неживі явища - каміння, гори, ріки й озера, сонце та зірки. Це було необхідно, по-перше, для того, щоб пояснити причину всіх природних явищ цілком задовільним способом, по-друге - приписати духам все добре та погане, що траплялося протягом всього життя. Безпосередньою ж причиною появи таких анімістичних поглядів може бути і своєрідне тлумачення первісними людьми цілої низки акустичних та оптичних явищ: еха, шумів, тіней тощо. Вони уявлялися їм свідченням не тільки існування людської душі, а й подібних нетілесних двійників майже усього, що існує в світі. Це вже стадія пізнього анімізму, або демонізму, що веде до появи віри в Бога, ангелів, сатану, русалок, гномів, фей, німф, водяних, безсмертні душі тощо. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди, спіритизм (можливість спілкування з душами померлих за допомогою різних пристосувань).

3. Шаманізм

 

Шаманізм (мовою сибірських народів "саман" - несамовитий) - особливий комплекс обрядів та ритуалів, пов' язаних з віруваннями у надприродні здібності і можливості служителів культу - шаманів.

 

Шаман - це знахар, жрець і душе водій. Він лікує хвороби, керує суспільними  жертвоприношеннями та проводжає душі мертвих в інший світ. Все це можливо завдяки тому, що він володіє техніками екстазу, тобто здатний залишати своє тіло за власною волею.

 

Шаманізм був заснований на уявленнях  давніх людей про існування зв' язку між шаманом і духами, що допомагає битися з ворожими людині силами. Тобто першим духом-заступником був його родовий або сімейний тотем. У багатьох народів душу шамана уособлювала тварина, з якою вона була злита в єдине ціле. Потім образ "матері-тварини" набув вигляду духа-предка самого шамана, а згодом перетворився в духа-помічника шамана, людиноподібного.

 

Шаманські обов' язки однаково виконувалися чоловіками й жінками, інколи зустрічалося і таке явище, як травестизм, коли чоловіки-шамани одягалися в жіночий одяг і  поводилися як жінки, бо на це була воля духів.

 

Давні люди вважали, що тільки духи встановлюють зв' язок із майбутнім шаманом. Свідченням цього була так звана "шаманська  хвороба", яка вражала людину у  дитячому або юнацькому віці. Симптоми її були різними, але завжди хвора  людина виглядала божевільною. Перебіг шаманської хвороби повністю збігався з циклом ініціації: страждання, смерть і воскресіння. Коли хвороба проходила, людина перетворювалася в "обранця духів", що переважає своїми здібностями всіх смертних.

 

У деяких сибірських народів посвячення шамана є публічною подією. Так, у бурятів неофіт (тобто посвячений) лізе на березу - символ світового древа, що знаменує сходження на небо. Сходження на небо - одна із специфічних рис сибірського й центрально-азіатського шаманізму. У разі принесення в жертву коня алтайський шаман сходить на небо для того, щоб піднести небесному богу його душу. Сходження здійснюється так: шаман лізе по стовбуру берези, який позначений дев'ятьма зарубками, кожна з яких символізує особливе небо.

 

Шаманський культ не можна уявити без особливого "шаманського реквізиту" (фартух, головний убір, барабан або бубен). Він щедро розмальовувався стилізованими зображеннями духів-заступників і духів-помічників, космічними символами, прикрашався численними підвісками, що також уособлювали духів. У релігійному відношенні сам факт переодягання шамана в особливий одяг був дуже значущим, бо символізував переборення шаманом мирського простору та свідчив про його готовність увійти в контакт зі світом духів.

 

Звичний ритуал шамана - це так зване  камлання (несамовитість) - танець зі співом, ударами в барабан або бубон, цокотінням залізних підвісок тощо. Камлання розглядається як спосіб спілкування з духами, що досягається двома шляхами: або духи вселяються в тіло шамана (чи в його бубон), або душа його вирушає у царство духів.

 

Шаманський Всесвіт складається  з трьох частин: Верхнього Світу (Неба), Середнього Світу (Землі), де живуть люди, та Нижнього Світу (Підземелля). Всі  три частини з' єднує воєдино  Світова Вісь, яка символізувалася  Світовим деревом, горою і стовпами.

 

У Верхньому або Нижньому Світі  шаман зустрічався з духами, домовлявся з ними про допомогу в різних справах, розпитував про те, чого не міг знати  ніхто (наприклад, про життя людини, що зникла). Тобто дії шамана під  час камлання були розповіддю про його неймовірну подорож. Але сенс камлання - у гіпнозі оточуючих та самогіпнозі, завдяки якому шаман не тільки змушує глядачів вірити в свої надприродні здібності, а й вірить у них сам і під час камлання переживає галюцинації. На думку дослідників це нагадує істеричний напад.

 

Майже всі шамани поєднували культову діяльність з пророцтвами, консультуванням  з різних питань, магічною практикою, але головне - лікуванням. Оскільки хвороба уявлялася як втрата душі, шаман повинен в першу чергу  з' ясувати, чи далеко пішла душа хворого від поселення, чи була вона викрадена демонами та заслана в світ інший. У першому випадку лікування не дуже складне: шаман полонить душу та повертає її в тіло хворого. У другому він повинен спуститися в Нижній Світ, що є складною і небезпечною подорожжю. Не менш захоплюючою є мандрівка в інший світ шамана, який проводжає душу померлого в його нове житло. Він розповідає присутнім про всі пригоди, що сталися на шляху. До процедури лікування входило виконання релігійних дійств: заклинання, пісні, танці, звертання до духів за допомогою розмови з духом. Якщо після релігійного лікування організм переборював хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирав - винним оголошувався злий дух, який украв душу хворого.

 

З розвитком цивілізації архаїчні форми релігії не зникли, а стали складовою більш розвинутих релігій або народної культури. Як свідчить релігійна статистика, на рубежі ХХ-ХХІ ст. різні форми первісних релігій сповідувало не менше 100 млн людей: 80% припадає на Африку, 18% - на Азію та Латинську Америку, 2% - на Австралію та Океанію.

 

 

 

 

 

 

3.2. ФЕТИШИЗМ

 

Фетишизм (португ. feitico — річ для  чаклунства; іноді етимологія цього  слова зводиться до латин, fatum —  доля) — поклоніння матеріальним предметам  найближчого оточення людини як наділеним  надприродними властивостями. Вперше прояви фетишизму були описані серед племен Західної Африки. Сам термін був уведений у науковий обіг наприкінці XVIII ст. французом Шарлем де Броссом і одержав поширення завдяки відомому французькому філософу-позитивісту початку XIX ст. Опосту Конту.

 

Припущення про те, що фетишизм — це історично перша форма релігії, є радше теоретичним і умоглядним, ніж таким, що має під собою реальну фактичну основу. Уся справа у простоті фетишистських вірувань, елементарності супроводжуючих обрядів та переважно індивідуальному характері фетишизму.

 

Механізм утворення фетишів можна простежити на прикладі описаного в літературі поважного чорного джентльмена, який володів зібраною кількома поколіннями його родини колекцією фетишів у кількості 20 000 екземплярів, що складалася великою мірою з усякого мотлоху — горщика з червоною глиною, дерев’яного кілка, пір’я червоного папуги, людського волосся тощо. Взявши в руки камінь з куряче яйце, господар розповів його історію. Якось вранці він виходив з будинку у важливій справі, але переступивши через поріг, наступив на цей камінь і забив собі ногу. "Ага!" — подумав він, — "Ти тут", —- і він узяв камінь, який тоді справді допоміг йому в його справах. Тобто поява фетишизму була наслідком не систематизованих поглядів на нібито надприродні сили, що приховані в кожному предметі, а наслідком неясної, часто випадкової асоціації. Хоча досить часто фетишами ставали ті з навколишніх предметів, що мали для людини життєво важливе значення. Приміром, спис, за допомогою якого мисливець добував більше дичини.

 

Фетишем міг бути як окремо взятий матеріальний предмет, так і частина більшого об’єкта шанування, наприклад, камінь зі священної гори, шматочок священного дерева, зображення шанованої тварини, який-небудь малюнок або навіть татуювання. Власні фетиші мали й окремі люди, і цілі племена, що відводили їм спеціальні будиночки. У таких випадках у спільних фетишів іноді з’являлася "спеціалізація": один керував погодою, інший — полюванням, третій — воєнними діями або особистим життям людини тощо.

 

Поклоніння фетишу найчастіше полягало в догляді за ним як за звичайною людиною. Наприклад, у племінному африканському будиночку фетишів стояли стілець, на якому міг би сидіти фетиш, і матрац для його відпочинку—всі розміром з людську долоню (а також завжди була напоготові пляшка горілки). За відомостями, зібраними Ш. де Броссом, окремі особи на своїх обгороджених ділянках або біля дверей хатини залишають особливе місце для свого фетиша. Вони прикрашають його, як їм велить їхнє власне благочестя, й щотижня фарбують їх в різні кольори. Якщо африканцям потрібен дощ, вони ставлять біля фетиша порожні кухлі. Якщо вони воюють, вони кидають сюди списи й мечі, аби виблагати собі перемогу. Якщо вони мають потребу в м’ясі чи рибі, вони кладуть сюди кістки. Якщо їм потрібен пальмовий сік, вони кидають до підніжжя фетиша маленький ніж, яким роблять надрізи в деревах...*20. Проте описані й численні випадки покарання фетишів: їх лають, б’ють, викидають, замінюючи іншими. У деяких народів Західної Африки навіть існував звичай, звертаючись до фетиша із проханням, вбивати в нього цвях, бо вважалося: фетиш, відчуваючи біль, швидше зробить те, що від нього вимагають.