Співвідношення емпіричного і теоретичного пізнання

     На  емпіричному рівні переважає  живе споглядання (чуттєве пізнання), раціональний момент і його форми (судження, поняття та ін.) тут присутні, але  мають підпорядковане значення. Тому досліджуваний об’єкт відбивається переважно з боку своїх зовнішніх  зв’язків і проявів, доступних живому спогляданню і виражають внутрішні  відносини. Збір фактів, їх первинне узагальнення, опис спостережуваних і експериментальних  даних, їх систематизація, класифікація та інша факто - фіксуючих діяльність – характерні ознаки емпіричного  пізнання. Іноді стверджують, що емпіричне  пізнання відображає лише зовнішні властивості  і відносини предметів і процесів. Але це невірно, бо тоді ми ніколи не виявимо їх внутрішні зв’язки, суттєві, закономірні стосунки.

     Таким чином, емпіричний досвід ніколи –  тим більше в сучасній науці –  не буває сліпим: він планується, контролюється теорією, а факти  завжди так чи інакше теоретично навантажені. Тому вихідний пункт, початок науки  – це, строго кажучи, не самі по собі предмети, не голі факти (навіть в їх сукупності), а теоретичні схеми, «концептуальні каркаси дійсності». Вони складаються  з абсолютних об’єктів («ідеальних конструктів») різного роду – постулати, принципи, визначення, концептуальні  моделі і тд. 
 
 
 
 
 

     2.2 Теоретичне пізнання. 
 
 

     Теоретичний рівень наукового пізнання характеризується домінуванням раціонального моменту  – понять теорій, законів та інших  форм мислення і «розумових операцій». Живе споглядання, чуттєве пізнання тут не усувається, а стає підлеглим (але дуже важливим) аспектом пізнавального  процесу. Теоретичне пізнання відображає явища і процеси з боку їх універсальних  внутрішніх зв’язків і закономірностей, осягаються шляхом раціональної обробки  даних емпіричного знання. Ця обробка  здійснюється за допомогою систем абстракцій «вищого порядку» - таких як поняття, умовиводи, закони, категорії, принципи.

     Найважливіше  завдання теоретичного знання – це досягнення об’єктивної істини у  всій її конкретності і повноті змісту. При цьому особливо широко використовуються такі пізнавальні прийоми і засоби, як абстрагування – відволікання від ряду властивостей і відносин предметів, ідеалізація – процес створення суто уявних предметі («точка», «ідеальний газ» і т. п. ), синтез –  об’єднання отриманих в результаті аналізу елементів в систему, дедукція – рух пізнання від загального до приватного, сходження від абстрактного до конкретного. Присутність у пізнання ідеалізації служить показником розвиненості теоретичного знання як набору певних ідеальних моделей.

     Характерною рисою теоретичного пізнання є його спрямованість на себе, внутрішньо – наукова рефлексія, тобто дослідження  самого процесу пізнання, його форм, прийомів, методів, понятійного апарату. На основі теоретичного пояснення і  пізнаних законів здійснюється передбачення, наукове передбачення майбутнього.

     На  теоретичній стадії науки переважним (в порівнянні з живим спогляданням) є раціональне пізнання, яке найбільш повно і адекватно виражено в  мисленні. Мислення здійснюється в  ході практики активний процес узагальненого  та опосередкованого відображення дійсності, що забезпечує розкриття на основі чуттєвих даних її закономірних зв’язків та їх вираження в системі абстракції (понять, категорії та ін.) Людське мислення здійснюється у тісному зв’язку з промовою, а його результати фіксуються в мові як певної знакової системи, яка може бути природною або штучною (мова математики, формальної логіки, хімічні формули і т. п.)

     Розглядаючи теоретичне пізнання як вищу і найбільш розвинену його форму, слід насамперед визначити його структурні компоненти. До числа основних відносяться проблема, теорія і закон, що виступають разом  з тим як форми, «вузлові моменти» побудови і розвиток знання на теоретичному його рівні.

         Теоретичне пізнання найбільш повно і адекватно виражено в мисленні. Мислення - це процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності, що здійснюється в ході практичної діяльності та забезпечує розкриття її основних закономірних зв'язків (на основі чуттєвих даних) та їх вираження в системі абстракції.

        Розрізняють два  рівні мислення:

        1. Розсудок - вихідний рівень мислення, на якому оперування абстракціями відбувається в межах незмінною схеми, шаблону; це здатність послідовно і ясно міркувати, правильно будувати свої думки, чітко класифікувати, суворо систематизувати факти;

        2. Розум (діалектичне мислення) - вищий рівень теоретичного пізнання, творче оперування абстракціями і свідоме дослідження їх власної природи. 
              Розум - це звичайне житейська мислення, здорових висловлювань і доказів, звертаючи основну увагу на форму знання, а не на його утримання.              За допомогою розуму людина осягає сутність речей, їх закони і протиріччя.         Головне завдання розуму - об'єднати різноманітне, виявити корінні причини і рушійні сили досліджуваних явищ. Логіка розуму - діалектика, представлена ​​як вчення про формування і розвиток знань у єдності їх змісту і форми. Процес розвитку включає в себе взаємозв'язок розуму і розуму і їх взаємні переходи з одного в інше і навпаки. Розум і розум мають місце і при живому спогляданні, і при абстрактному мисленні, тобто на емпіричному та теоретичному рівнях наукового пізнання.

        Але процес мислення не завжди здійснюється в розгорнутому і логічному вигляді. Важливе  місце в пізнанні займає інтуїція (здогад). Інтуїцію здавна ділять на чуттєву  й інтелектуальну. Також інтуїція буває технічної, наукової, повсякденною, лікарської тощо, в залежності від  специфіки діяльності суб'єкта. Інтуїція - це безпосереднє знання, яке не спирається на логічний доказ. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВОК. 
 
 

     При всьому своєму відмінності емпіричний і теоретичний рівні пізнання взаємопов'язані, межа між ними умовна й рухлива. Емпіричне дослідження, виявляючи за допомогою спостережень і експериментів нові дані, стимулює теоретичне пізнання (яке їх узагальнює і пояснює), ставить перед ним нові, більш складні завдання. З іншого боку, теоретичне пізнання, розвиваючи і конкретизуючи на базі емпірії нове власне утримання, відкриває нові, більш широкі горизонти для емпіричного пізнання, орієнтує і направляє його у пошуках нових фактів, сприяє вдосконаленню його методів і засобів і т.п. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. 
 
 

1. В.В. Ильин. Теория познания. Эпистемалогия. Москва. Изд-во мгу, 1974

2. Бройль Л. де.  По стежках науки. - М., 1962. С. 245.

3. Вернадский В. И. О науке. Т. 1. Научное знание. Научное творчество. Научная мысль. - Дубна. 1997. С. 414-415.

4. Кохановский В. Философия для аспирантов: Учебное пособие.