Співвідношення емпіричного і теоретичного пізнання

     ХДАФК 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Кафедра гуманітарних наук

     Реферат з філософії на тему: «Співвідношення  емпіричного і теоретичного пізнання» 
 
 
 
 

                            Виконала:

                                                     Хижа Катерина Петрівна

                                                        Студентка 3 курсу, гр. 3.11

                           Викладач:

                                                                   Гончаров Генадій Миколайович 
 
 
 
 
 

     2011 рік

ЗМІСТ

1. ВСТУП..........................................................................................................3
2. РОЗДІЛ1. Наукові методи емпіричного і теоретичного дослідження...4
3. РОЗДІЛ2. Різниця між емпіричним і теоретичним етапами пізнання...7

2.1 Емпіричне пізнання…………………………………………………....9

          2.2 Теоретичне пізнання………………………………………………….11

4. ВИСНОВОК...............................................................................................14
5. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………..15

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП. 
 
 

     Пізнання — це адекватне відтворення об’єктивної реальності, яка опосередкована суспільно-історичним розвитком практичного ставлення людини до світу; сприяти усвідомленню, що самореалізація людини залежить від пізнання, самостійному пошуку учнями відповіді на питання світоглядного характеру.

У недалекому минулому вважалося, що пізнання має  два ступені:

1. Чуттєве відображення дійсності;
2. Раціональне (розумне) відображення дійсності.

     Потім, коли все більше прояснюється, що у  людини чуттєве в ряді моментів пронизується раціональним, стали приходити до думки, що рівнями пізнання є емпіричні і теоретичні, а чуттєве і раціональне – це здібності, на базі яких формується емпіричне та теоретичне знання.

     Пізнання  пов'язане з практикою - матеріальним освоєнням суспільною людиною навколишнього світу, взаємодією людини з матеріальними системами. У практиці люди перетворюють і створюють матеріальні речі, тобто йде опредметнення, або матеріалізація намірів людей. Практика має дві взаємопов'язані сфери: виробництво предметів споживання і виробництво знарядь праці.

     Практика  і пізнання, практика і теорія взаємопов’язані і впливають один на одного. У їхніх взаєминах міститься суперечність. Сторони можуть бути відповідно, гармонії, але можуть бути й дисгармонії, що доходять до конфлікту. Подолання протиріч веде до розвитку і теорії, і практики. 

РОЗДІЛ1. Наукові методи емпіричного і теоретичного дослідження. 
 

 
            Науковими методами емпіричного дослідження є спостереження, опису, вимірювання, експерименти.

       Спостереження - цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності. 
            Опис - фіксація засобами природної чи штучної мови відомостей про об'єкт.

       Вимірювання - порівняння об'єкта з яких-небудь подібним властивостями або сторонам.

       Експеримент - спостереження в спеціально створюваних і контрольованих умовах, що дозволяє відновити хід явища при повторенні умов.

            Існує кілька видів експерименту:

            1) лабораторний;

           2) природний;

           3) дослідницький;

            4) перевірочний;

           5) відтворює;

           6) ізолюючий;

            7) кількісний;

            8) фізичний;

           9) хімічний і т.д.

         Серед наукових методів теоретичного дослідження виділяють формалізацію, оксіомотичний метод і гіпотетико-дедуктивний метод.

            Формалізація - це відображення змістовного знання в знаковій формі (формалізований мова).

           Аксіоматичний метод - спосіб побудови наукової теорії, заснований на деяких вихідних положеннях - оксіомах (постулатах), з яких інші всі твердження цієї теорії виводяться чисто логічним шляхом, за допомогою докази. Для виведення теорем з оксіом (і взагалі одних формул з інших) формулюються спеціальні правила виводу.

            Гіпотетико-дедуктивний метод - це створення системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, з яких в кінцевому рахунку виводяться твердження про емпіричних (дослідних) фактах. (Дедукція - виведення висновків з гіпотез (передумов), істинне укладення яких невідомо). Це означає, що висновок, висновок, отриманий на основі цього методу, неминуче буде лише імовірнісним.

               Гіпотеза дослідження - це науково обґрунтоване припущення про структуру досліджуваного явища чи про характер зв'язків між його компонентами. 
            Таким чином, емпіричний і теоретичний рівні дослідження різні. Ця відмінність ґрунтується на неоднаковості:

1. способів (методів) самої пізнавальної активності;
2. характером досягаються наукових результатів.

               Для емпіричного пізнання характерна факто фіксуюча діяльність: виробляються дослідницькі програми, організовуються спостереження, експерименти, опис експериментальних даних, їх класифікація, первинне узагальнення.

            Теоретичне ж пізнання - це істотне пізнання, здійснюване на рівні абстракції високих порядків. Тут знаряддям виступають поняття, категорії, закони, гіпотези і ін. Обидва ці рівня пов'язані, припускають один одного, хоча історично емпіричне пізнання передує теоретичному.

           В емпіричному пізнанні переважає чуттєвий аспект, в теоретичному - раціональний (розумна). Їх співвідношення знаходить своє відображення в методах, використовуваних на кожному етапі.

            Будь-яке наукове дослідження припускає не тільки рух «вгору», до всього більш досконалого, розробленому теоретично апарату, але і рух «вниз», пов'язане з асиміляцією емпіричної інформації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ2. Різниця між емпіричним і теоретичним етапами пізнання. 
 
 

       Різниця між емпіричним і теоретичним етапами пізнання проявляється також у різному співвідношення чуттєвого і раціонального корелятів пізнавальної діяльності. Перш ніж обговорювати це питання, слід зупинитися на проблемі співвідношення пар категорій «чуттєве-раціональне» і «емпіричне-теоретичне». До становлення в методології та філософії другої пари категорій перших пар категорій вживалася в різних значеннях.

     Перш  за все «чуттєве» і «раціональне»  використовувалися для позначення двох видів пізнавальних здібностей людини. Чуттєва пізнавальна здатність  проявляється у відчуттях, сприйняттях, уявленнях. Раціональність ж виявляється  і здатності до понятійного мислення, судження і умовиводу. У другому  сенсі «чуттєве» і «раціональне»  вживалися для позначення етапів і рівнів пізнання, ступенів пізнання, типів знання. До теперішнього часу другий зміст понять «чуттєве» і  «раціональне» цілком закріплений  за парою категорій «теоретичне-емпіричне». «Чуттєве» і «раціональне» характеризують лише пізнавальні здібності людини, але не етапи або види знання. У своєму використанні в людському  пізнанні вони не відірвані одна від  одної. Не може бути чуттєвого знання як такого і раціонального знання як такого, хоча можна виділяти емпіричний і теоретичний твані знання. Співвідношення ж чуттєвого і раціонального  корелятів в емпіричному та теоретичному пізнанні різне.

     В емпіричному пізнанні домінує чуттєвий корелят, а у теоретичним - раціональний. Відповідно різне співвідношення чуттєвого  і раціонального корелятів знаходить  своє відображення і в методах, використовуваних на кожному етапі. Ясно, що метод  спостереження, який використовується на емпіричному етапі, базується в основному на чуттєвої пізнавальної здатності, але в тій мірі, в якій спостереження має цілеспрямований характер, а його результати фіксуються у мовній формі, воно включає в себе і використання раціонального пізнання. Аналогічним чином, оскільки на теоретичному етапі в основному використовується здатність до абстрактного, понятійному мисленню, в ньому домінує раціональний корелят, але в тій мірі, в якій будь яке поняття асоціюється з певною сукупністю сприйнятті, уявлень та наочних образів, в ньому присутній і чуттєва компонента.

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.1 Емпіричне пізнання. 
 
 

     Емпіричне пізнання, або чуттєве, або живе споглядання - це сам процес пізнання, що включає  в себе три взаємопов'язані форми:

1. відчуття - відображення у свідомості людини окремих сторін, властивостей предметів, безпосередній вплив їх на органи чуття;
2. сприйняття - цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні сукупності всіх своїх сторін, синтез даних відчуттів;
3. подання - узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, що впливав на органи чуття в минулому, але не сприймається в даний момент.

          Розрізняють образи пам'яті та уяви. Образи предметів зазвичай нечіткі, розпливчасті, усереднені. Але зате в образах зазвичай виділені найбільш важливі властивості предмета і відкинуті несуттєві.

     Відчуття  по органу почуттів, через який вони отримані, діляться на зорові (найважливіші) слухові, смакові та ін. Зазвичай відчуття є складовою частиною сприйняття.

       Як бачимо, пізнавальні здібності людини пов'язані з органами чуття. Людський організм має екстерорецептивну систему, спрямовану на зовнішнє середовище (зір, слух, смак, нюх тощо) і інтерорецептивну систему, пов'язану з сигналами про внутрішнє фізіологічному стані організму.

          Емпіризм (від грец. Empeiria – досвід) заперечує роль і відносну самостійність мислення. Єдиним джерелом пізнання вважається досвід, чуттєве пізнання (живе споглядання), в наслідок чого емпіризм завжди був пов'язаний з сенсуалізму (від лат. Sensus – почуття), але це не тотожні поняття. При цьому зміст знання зводиться до опису цього досвіду.

     Ознаки  для пояснення реального процесу  пізнання емпіризм змушений виходити за межі чуттєвого досвіду і опису  «чистих фактів» і звернутися до апарату логіки і математики для  опису досвідчених даних як засобів  побудови теоретичного знання. Обмеженість  емпіризму полягає в перебільшенні  ролі чуттєвого пізнання, досвіду  і в недооцінці ролі наукових абстракцій і теорій у пізнанні, у запереченні  активної ролі і відносній самостійності  мислення.