Що таке міф? Походження міфу

Зміст:

Вступ…………………………………………………………………………………….3

1. Що таке міф? Походження міфу………………………………………....................4

2. Основні тематичні цикли міфів і їхній зміст……………………………………....5

3. Особливості міфологічного уявлення і риси міфологічного                                                                        

світогляду…………………………………………………………………………….....6

4. Аналіз міфів та їх вплив на сьогодення……………………………………………8

Висновки………………………………………………………………………………11

Список використаних джерел………………………………………………………..16

 

Вступ

Міф є формою прояву міфологічної свідомості, але  проектується на всі сфери життєдіяльності. Міфологічна свідомість перехрещується з іншими видами людської свідомості і, таким чином, виникають політичні, економічні, історичні, соціальні міфи. Як невід’ємна частина людської свідомості, міфологічне має свою логіку, особливим чином пояснює оточуючий світ та процеси, що в ньому відбуваються, і найяскравіше воно проявляється в періоди потрясінь, трансформацій і критичних обставин. Міфологічній свідомості, яка сприймає як архаїчні міфи, так і міфи сучасні, притаманна важлива властивість – некритичне ставлення до себе і до змісту міфу, взагалі нерозуміння самого факту його створення й існування. Тому людство постійно перебуває під впливом міфів: соціальних, культурних, національних, політичних. Є три причини необхідності та об’єктивності існування міфів: психологічна, онтологічна та соціальна.

Найважливіші  результати у вивченні міфу були досягнуті  в ритуалізмі Дж.Фрейзера (серед  послідовників – Дж.Харрісон, Ф.Корнфорд, А.Кук, Г.Меррей) і А.Ван Геннепа, який дав поштовх творчості Б.Маліновського (яка не втратила значення  до сьогодні). Паралельно з ритуалізмом велике значення мала французька соціологічна школа (Е.Дюркгейм, Л.Леві-Брюль), а також французький структуралізм (Ж.Дюмезель, К.Леві-Строс, серед вітчизняних послідовників – Є.Мелетинський, В.Іванов, В.Топоров, В.Черняк). Величезне значення для сучасного стану філософії міфу має так звана трансцендентальна інтерпретація міфу, біля витоків якої стоїть Ф.В.Шеллінг. Зазнавши впливу романтизму (И.Гримм, К.О.Мюллер, И.Баховен), ця концепція отримала розвиток у працях Е.Кассирера, а потім К.Хюбнера. Варто згадати звертання до міфу психоаналізу (З.Фрейд, К.Г.Юнг, О.Ранк). Певне значення мають інтерпретації, що розглядають міф як результат сприйняття світу примітивним мисленням (Д.Юм, Фонтенель, Вольтер, Дідро, Монтеск'є, Е.Тейлор, Г.Спенсер, Ф.Енгельс, Л.Фейєрбах).

Говорячи про  застосування слова і поняття  «міф», слід додати, що саме явище міфу вивчається з позицій різних наук, зокрема філософії, загальної і соціальної психології, аналітичної психології і психоаналізу, етнографії, фольклору, естетики, мистецтва, теорії літератури, культурології, а також з позицій різних методів і методологій (історичне, структуралістичне, феноменологічне та ін. методи). Ці підходи в цілому збагачують картину вивчення міфу, але до їх використання треба підходити вкрай обережно, щоб уникнути еклектики.

 

 

1. Що таке міф? Походження міфу

Що таке міфи? В повсякденному розумінні - це передусім античні, біблійні і інші старовинні 'казки' про створення світу і людини, оповідання про вчинки давніх богов і героїв Зевса, Апполона, Діоніса, Геракла, аргонавтах, що викрали 'золоте руно', Троянську війну і пригоди Одіссея.

Саме слово 'міф' має давньогрецьке походження і означає саме 'віддання', 'сказання'. Європейським народам аж до XVI-XVII ст. були відомі лише знамениті і досі грецькі і римські міфи, пізніше їм стало відомо про арабські, індіанські, германські, слов'янські, індійські сказання і їхні герої. З часом спочатку ученим, а потім і більш широкій публіці виявилися доступні міфи народів Австралії, Океанії, Африки. З'ясувалося, що в основі священних книг християн, мусульман, буддистів також лежать різноманітні, перероблені міфологічні виддання.

Що цікаво: виявилося, що на певній стадії історичного розвитку більш-менш розвинена міфологія  існувала практично у всіх відомих  науці народів, що деякі сюжети і  оповідання в тій або іншій  мірі повторюються в міфологічних циклах різних народів. Так постало питання про походження міфа. Сьогодні більшість учених схиляються до тієї думки, що секрет походження міфа слід шукати в тому, що міфологічне уявлення є найдавнішою формою розуміння і осмислення світу, розуміння природи, суспільства і людини.

Міф виник з потреби  давніх людей в усвідомленні оточуючої  його природної і соціальної стихії, суттєвості людини.

 

 

 

2. Основні тематичні  цикли міфів і їхній зміст.

Серед всієї безлічі  міфичних оповідань прийнято виділяти декілька найважливіших циклів. Назвемо їх: космогонічні міфи - міфи про походження світу і всесвіту, антропогонічні міфи - міфи про походження людини і людського суспільства, міфи про культурні героїв - міфи про походження і вступ тих або інших культурних благ, есхатологічні міфи - міфи про 'кінець світу', кінець часів. Космогонічні міфи, як правило діляться на дві групи:

- міфи розвитку;

-|міфи творіння|.

В міфах розвитку походження міфів. В міфах творіння акцент робиться на  Всесвіті пояснюється эволюційні твердження про те, що світ створенний перетворенням деякого безформеного первинногостану(вогню, води, повітря, землі) що передує світу і Всесвіту.

Дуже часто ці мотиви співіснують в одному міфі: докладний  опис первинного стану завершується докладним оповіданням про обставини  творіння Всесвіту.

          Антропогонічні міфи є складником міфів космогонічних. Згідно багатьом міфам, людина створюєтся з самих різноманітних матеріалів: горіхів, дерева, пороху, глини. Найчастіше, творець створює спочатку чоловіка, потім жінку. Перша людина звичайно наділена даром безсмерття, але він втрачає його і стає у витоків смертного людства (такий біблійний Адам, вкусивший плодів з древа пізнання добра і зла). У деяких народів існувало твердження про походження людини від предка - тварини (мавпи, медведя, ворони, лебедя).

Міфи  про культурних героїв розповідають про те, як людство оволодівало секретами ремесла, хліборобства, осілого життя, користування вогнем - інакше кажучи, як в його життя впроваджувалися ті або інші культурні блага. Самий знаменитий міф подібного роду - давньогрецьке сказання про Прометея, двоюрідного брата Зевса. Прометей (в дослівному перекладі - думаючий раніше', 'що передбачає') наділив разумом жалюгідних людей, навчив їх будувати будинки, кораблі, займатися ремеслами, носити одяг, писати і читати, розрізняти часи року, приносити жертви богам, гадати, впровадив державні начала і правила спільного життя. Прометей дав людині вогонь, за що і був покараний Зевсом: прикутий до гір Кавказу, він терпить страшні муки - орел виїдає йому печінкущодня що, зростає знов.

Есхатологічні міфи розповідають про долю людства, про пришесття 'кінця світу' і настання 'кінця часів'. Найбільше значення в культурно-історичному процесі зіграли есхатологічні подання, що сформулювалися в знаменитому біблійному 'Апокаліпсисі': гряде друге пришесття Христа - Він прийде не як жертва, а як Страшний Суддя, що виводить на Суд живих і мертвих. Настане 'кінець часів', і праведники будуть жити вічно, грішники ж вічно мучитись.

 

 

 

 

3. Особливості міфологічної  свідомості і риси міфологічного світогляду.

Сказаного достатньо, щоб  підтвердити що сформулювана вище думка: міфи виникли з настійної потреби  людей пояснити походження, природу  людей, влаштування світу, завбачити  долю людства. Сам засіб пояснення  має специфічний характер і докорінно відрізняється від наукової форми роз'яснення і аналізу світу. Які ж особливості відрізняють міфологічне уявлення? В міфі людина і суспільство не виділяють себе з навколишньої природної стихії: природа, суспільство і людина слиты в єдине ціле, нерозривне, єдине.

В міфі немає абстрактних  понять, в ньому все - дуже конкретно, персоні фіковано,міфологічна свідомість мислить символами. Міф живе в  своєму, особливому часі - часі 'першопочатку','першотворення', до якого неприкладні людські  виміри течії часу,міф мислить образами, живе емоціями, йому незрозумілі докази розуму, він пояснює світ, виходячи не з знання, а з віри.

Яку же роль грали міфи і міфотворення в історії людського  суспільства і людської культури? Вони по своєму пояснювали світ, природу, суспільство, людину. Вони в своєрідній, дуже конкретній формі встановлювали зв'язок між минулим,теперішнім і майбутнім людства, вони є каналом, по яким одна ґенерація передавала іншій накопичений досвід, знання, цінності, культурні блага.

Сукупність міфів складає основу міфологічного світогляду, властивого первісним народам. На зміну міфологічному світогляду з часом приходить релігійний, філософський і науковий.

Основні риси міфологічного світогляду:

синкретизм — людина з таким світоглядом сприймає світ як первісно нерозрізнений;, пошук «справжнього» імені Бога.

символізм — міфи завжди глибоко символічні, мають не лише буквальне, але й опосередковане значення.

генетизм — сприйняття часу. В давнину час сприймався циклічно, тому старе було ціннішим ніж нове; основне питання — хто кого породив.

тотемізм — походження від тварини; проявляється в геральдиці.

анімізм — віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом.

фетишизм — речі з магічними силами.

магія — поєднання слів і дії; віра в те, що на людину можна впливати і словом, і фізично, а на предмети — тільки фізично; якщо предмети мають душу, то і з ними можна домовитись.

 

 

4. Аналіз  міфів та їх вплив на сьогодення

Існує чимало легенд, що розповідають про язичницьке походження Олімпійських ігор. Вірити в те, що ці змагання заснували такі міфічні персонажі, як Зевс чи Геракл, або не вірити - це особиста справа кожного. Міф тому і називається «міфом», що зазвичай його персонажі є казковими істотами, а події - результатом людської уяви.

Проте численні документи, що збереглися до сьогодні, відносять появу Олімпійських ігор до 884 року до н. е., коли кровопролитні війни знищували грецькі держави. Одного разу Іфіт, правитель невеличкої країни Еліди, де й знаходилася легендарна Олімпія, попросив Дельфійського оракула порадити, як йому у тих складних умовах зберегти свій народ. На це мудрець відповів: «Треба, щоб ти заснував ігри, які б приносили задоволення богам». Здається, вже одного цього факту достатньо, аби позбавити Олімпійські ігри права на існування.

У місті Олімпія, виникли  та проходили й перші Олімпійські  ігри.

Були вони на той час  не простими спортивними змаганнями (як ми це розуміємо зараз), а найважливішим  релігійним обрядом, що присвячувався  Зевсу Олімпійському. Найперші Олімпійські ігри відбулися у 776 році до нашої ери.

Спочатку в них брали  участь лише місцеві жителі. Але  вже з 30-их ігор почали з'їжджатися  мешканці з усієї Греції. Варвари (тобто представники підкорених народів) могли бути присутніми на іграх лише як глядачі.

Замужнім жінкам, до речі, за винятком жриць богині Деметри, заборонялося з'являтися на святі під страхом смерті. Дата проведення ігор визначалася особливою комісією. Про це всі грецькі держави сповіщалися спеціальними послами - спондофорами.  З цього моменту розпочиналася екехерія - священне перемир'я, що тривало два місяці (апполоній та парфеній за грецьким календарем), коли всі військові дії повністю припинялися. Область Еліда (де й знаходилося місто Олімпія) ставала “священною зоною світу”, у яку ніхто не мав права вступати зі зброєю.

Випадки порушення екехерії були дуже рідкі і наказувалися накладенням  штрафу або забороною брати участь у Іграх, що для греків тих часів  було досить суворим покаранням. Спортсмени та їх тренери з'їжджалися у Олимпію  за місяць до початку Ігор. Самі ж ігри у 5 столітті до нашої ери тривали 5 днів.

Перемога у Олімпійськії іграх для давніх греків була дуже важливою подією. Ім'я, що урочисто оголошувалося  на Олімпійських іграх, ставало відомим  всьому грекомовному світові.

Рік же проведення чергової Олімпіади часто називався його ім'ям.

Крім того, імена переможця-олімпіоніка  та його батька, а також назва  батьківщини переможця висікалися на мармурових плитах, що виставлялися у Олимпії для загального огляду.

А починаючи з 60-ої Олімпіади на їх честь почали навіть установлювати статуї.

Давні греки вважали перемогу знаком прихильності бога Зевса до цієї людини, тому на своїй батьківщині переможець-олімпіонік інколи навіть вважався божеством. З 720 року до нашої ери атлети, що раніше виступали у набедрених пов'язках, почали змагалися оголеними. У Олімпію з'їжджалися художники та поети. З 50-ої Олімпіади затвердився звичай читати на Олімпійських іграх літературні твори та вірші.

На рубежі 4-3 століть до нашої ери історик  Тимей Сіцілійський запропонував вести  літочислення згідно з часом проведенням Олімпіад.

Таким чином, кожні  чотири роки почали називати окремою  назвою, розмічаючи час від однієї ігри до іншої (Олімпійські ігри проходили  кожні чотири роки).