Релігія у Стародавній Греції

 Зевс  сидить на високому золотому троні. Поруч  із троном — богиня миру Ейрена і  постійна супутниця Зевса крилата  богиня Ніка, а також охоронниця законів богиня Феміда. Дочка Зевса  богиня Діке спостерігає за правосуддям. Сам Зевс надсилає людям свої дари й утверджує на землі порядок і закони, оберігає правду, посилає людям щастя і горе, жорстоко карає неправедних суддів і всіх непокірних.

 Біля  Зевса постійно знаходяться також  мойри — богині долі. Мойра Клото  пряде життєву нитку людини і тим самим визначає тривалість її життя. Обірветься нитка — закінчиться життя. Мойра Лахесіс дістає жереб, що випадає людині. Ніхто не може змінити визначену мойрами долю людини, оскільки третя мойра, Атропос, усе, що визначили комусь її сестри, записує у довгий сувій, а що у ньому записане, те неминуче. Є на Олімпі й богиня щастя і благоденства Тюхе, яка з рога достатку насипає людям дари.

 Так, згідно з міфами Стародавньої Греції, правлять світом Зевс і весь пантеон  богів Олімпу.

 Простежимо за їхнім родоводом.

 Перші божества народилися з хаосу —  згустку творчої енергії. Це були Гея (Земля), Нікта (Ніч), Ереб (Темрява), Тартар (Безодня) і Ерос (Любов). Пізніше  Гея народила Урана (Небо) і Понта (Море). Всі вони становили перше  покоління богів. Від них пішли боги другого покоління.

 Це, по-перше, діти Нікти:

 Апата — богиня омани й ошуканства;

 Кера  — богиня зла і насильницької  смерті;

 Танат (Танатос) — бог смерті;

 Немезіда  — богиня справедливої помсти;

 Еріда — богиня розбрату;

 Мом — бог лихослів'я і глупоти;

 Гіпнос  — бог сну;

 Гемера  — богиня світлого дня;

 Ефір  — чоловік Гемери, бог повітря;

 мойри — Лахесіс, Клото, Атропос;

 еринії — Алекто, Тисіфона, Мегера.

 По-друге, діти Геї:

 Піфон (Дельфіній) — чудовисько у вигляді  дракона;

 Тифон — чудовисько у вигляді змії;

 Єхидна  — напівжіика, напівзмія;

 Нерей — уособлення спокійного моря;

 Тавмант — покровитель дивовижних морських явищ;

 Фокій — сторож моря і морських страхіть;

 Еврібія — втілення морської сили;

 Кето  — володарка морських страхіть;

 гіганти:

 Агрій, Алкіоней, Гратіон, Іполит, Клітій, Мімант, Паллант, Полібут, Порфіріон, Тоон, Евріт, Енкелад, Ефіальт — змійоногі бородаті велетні;

 Гекатонхейри:

 Пес, Котт, Егеон — сторукі і п'ятдесятиголові велетні;

 кіклопи:

 Apr, Бронт, Стероп — одноокі велетні;  титани:

 Океан, Кой, Крій, Цанет, Гіперіон, Крон (Кронос);

 титаніди:

 Тефіда (Тефія) — уособлення морської стихії; Феба — джерело світла; Тея —  джерело тепла; Мнемозіна — богиня пам'яті; Феміда — богиня правосуддя;

 Рея — мати головних богів Стародавньої Греції.

 Від богів другого покоління походять боги третього покоління.

 Це, по-перше, діти Тифона і Єхидни:

 Кербер (Цербер) — триголовий пес, охоронець  підземного царства;

 Орф — двоголовий пес;

 Немейський  лев;

 Лернейська  гідра;

 Химера  — чудовисько з головою левиці, тулубом кози і хвостом дракона;

 Сфінкс  — чудовисько з жіночою головою, тілом левиці і пташиними крилами.

 По-друге, діти Фокія і Кето:

 граї:

 Пемфредо, Діно, Епіо — сиві старі жінки  з одним оком і одним зубом  на трьох. У момент передачі ока і  зуба вони бувають зовсім безпомічними;

 горгони:

 Сфено, Евріала, Медуза — чудовиська з лускатими  крилами, звірячими вухами і зміями замість волосся. З усіх трьох  лише Медуза була смертною.

 По-третє, діти Фокія і Гекати:

 Скілла (Сцілла) — морське чудовисько з  шістьма собачими головами і дванадцятьма лапами. Вона поїдала всі кораблі, що пропливали повз неї.

 По-четверте, діти Тавманта і Електри:

 Ірида—  богиня райдуги;

 гарпії:

 Подагра (швидконога), Аелла (бурхлива), Окіпета (стрімка), Келайно (похмура), Аелопна(вихряста).

 По-п'яте, діти Океана і Тефіди:

 річки:

 Алфей, Асоп, Ахелой, Інах, Ладон, Ніл, Пеней, Скамандр, Ерідан та ін. (всього близько 3000);

 океаніди:

 Азія, Діона, Доріда (дружина Нерея), Каліпсо, Клімена (дружина Іапета), Клітія, Метіда, Пейто, Плуто, Стікс (богиня річки в підземному царстві мертвих), Тіхе, Філіра, Електра (дружина Тавманта) та ін. (всього близько 3000).

 По-шосте, діти Перся і Доріди:

 нереїди:

 Амфітріта (дружина морського бога Посейдона), Фетіда (мати Ахілла — героя Троянської війни), Галатея та ін.

 По-сьоме, діти Кроноса і Реї:

 Гестія  — богиня домашнього вогнища;

 Деметра — богиня землеробства і родючості;

 Гера  — дружина Зевса, богиня неба;

 Посейдон  — морський бог;

 Зевс  — верховний бог (після повалення  титанів і гігантів). Серед усіх богів було дванадцять головних членів небесної сім'ї:

 Зевс  — верховний бог, бог неба, дощу і блискавки;

 Посейдон  — брат Зевса, бог морів;

 Гадес — брат Зевса, бог підземного царства;

 Гестія  — сестра Зевса, богиня домашнього вогнища;

 Гера  — сестра і дружина Зевса, богиня неба;

 Apec — син Зевса і Гери, бог війни;

 Афіна — дочка Зевса, богиня мудрості;

 Аполлон — син Зевса і брат Артеміди, бог сонця і пророцтв;

 Афродіта  — дочка Зевса, богиня кохання  і краси;

 Гермес  — син Зевса, бог торгівлі, покровитель  мандрівників;

 Артеміда  — дочка Зевса і сестра Аполлона, богиня мисливства, Місяця і чаклунства;

 Гефест  — син Гери, бог вітру і ковальського ремесла.

 Діти  Зевса

 

 Всі боги Олімпу субординовані та підпорядковані. Будь-яка самостійність одного з них без санкції бога більш високого статусу не лише не заохочується, а й жорстоко карається. Міф розповідає про те, як могутній титан Прометей за розпорядженням Зевса був прикутий до скелі Гефестом і як орел клював кожного дня його печінку, що впродовж ночі знов виростала. Причиною такого покарання стало те, що Прометей не підкорився Зевсові. Він вкрав божественний вогонь з горна Гефеста і дав його нерозумним тоді ще людям. Тим самим Прометей залучив людей до мистецтва, дав їм знання, навчив читати і писати, відкрив для них силу ліків, навчив усьому, що полегшує страждання, робить життя щасливішим і радіснішим. За все це громовержець і покарав Прометея. Але Геракл позбавив титана мук. Він убив злодія-орла і зняв з мученика залізні ланцюги. З того часу Прометей носить на руці залізне кільце, в яке вставив камінчик від скелі, до якої був прикутий і де багато століть зазнавав страшних мук.

 Про покарання у вигляді даремної, нікому не потрібної праці розповідає міф про Сізіфа. Цар Коринфу (давньогрецький поліс, нині порт у Греції) Сізіф обманув Зевса. Коли громовержець направив до Сізіфа бога смерті Таната, щоб той відправив його у царство Аїда (підземне царство), Сізіф закував Таната у кайдани. Через це порушився порядок на землі, люди перестали вмирати і не стали приносити богам жертви. Тоді Зевс послав до Сізіфа могутнього бога війни Ареса, який зняв з Таната кайдани, а душу Сізіфа спровадив у царство тіней померлих. Зевс присудив Сізіфові викочувати на високу гору величезний камінь. Напружено, з усієї сили котить Сізіф камінь угору. Але неподалік вершини камінь виривається з рук Сізіфа і стрімко скочується вниз. Засуджений знову береться до роботи. Він вічно котить камінь і ніколи не досягає з ним вершини гори. Це назвали "сізіфовою працею".

 Міф про сина Зевса Тантала розповідає про муки спраги, голоду і страху. Зевс покарав свого сина за неслухняність і неповагу. У царстві Аїда Тантал стоїть по горло у воді, а над ним на гілках рясніють стиглі плоди. Як тільки він хоче втамувати спрагу і нахиляється до води, її рівень негайно знижується, а як тільки простягне руку до плоду, щоб утамувати голод, гілки піднімаються. Над головою Тантала нависає скеля, загрожуючи будь-якої миті обвалитися. Це і є "танталові муки".

 Не  окремі міфи про богів як об'єктів релігійного культу, а їх сукупність, тобто міфологія, становили головний зміст релігії у Стародавній Греції. Це були народні фантастичні оповідання, що в них в уособленій, наочно-образній та несвідомо-художній формах віддзеркалювались явища природи і суспільного життя. В міфах по-чудернацькому поєднались елементи реалістичних знань про дійсність і фантастичні вигадки, художні образи і моральні настанови, релігійні уявлення. Найбільш поширеними були міфи про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця й зірок, про походження тварин, появу людей, про життя і смерть, добро і зло, про мандри, відкриття і подвиги героїв, про творчість і винахідливість і т. ін.