Релігія у Стародавній Греції

 Релігія у Стародавній  Греції

 Стародавня  Греція (Еллада) — загальна назва території давніх державних утворень на півдні Бал папського півострова, островах Егейського моря та на західній береговій смузі півострова Мала Азія. Перші подібні утворення виникли тут на початку II тис. до п. е., в епоху бронзи, а у VIII—VI ст. до н. е. на цих землях сформувались поліси (міста-держави). Найбільш впливовими з них були демократичні Афіни і аристократична (олігархічна) Спарта. Зі 146 р. н. е. Стародавня Греція перебувала під владою Риму, а з IV ст. була основною частиною Східної Римської імперії — Візантії. Ця імперія існувала до 1453 р., коли її столицю Константинополь захопило турецьке військо.

 Давньогрецька релігія — ідеологічний комплекс міфологічних і культових вірувань, філософських ідей, моральних і правових принципів і норм. Релігієзнавство вивчає цей комплекс, спираючись на археологічні пам'ятки (залишки античних храмів, статуй, прикрас, посуду, ваз із розписами) і філософські праці Фа-леса, Геракліта, Демокріта, Платона, Арістотеля та інших мислителів грецької давнини. Важливим у цьому плані пізнавальним джерелом є також поема Гесіода "Теогонія" (родовід богів).

 Гесіод (Vni або VII ст. до н. е.) — перший відомий  на ім'я давньогрецький поет. У поемі "Труди і дні" він уславив працю землеробів і пригрозив їхнім гнобителям гнівом богів, а в поемі "Теогонія" раціоналістично систематизував міфи про богів через протиставлення своєї поезії як тверезої "правди", героїчному епосові як красивій "брехні". Ця твереза "правда" у Гесіода прив'язана до землі, на якій все відбувається і яка все породжує. Земля у нього — богиня-праматір, джерело усього сущого, в тому числі богів і людей.

 Гея (Земля-мати) сама від себе породила Небо, а потім, запліднена Еросом, народила Урана (бога Неба), й у шлюбі з ним — ще шістьох титанів (богів) і шістьох титанід (богинь), серед яких були бог Кронос і богиня Рея, які стали батьками Зевса, головного бога всіх давньогрецьких вірувань і культів.

 Видатною  пам'яткою давньогрецької культури і релігії, одним із головних джерел для досліджень релігієзнавців, є поеми "Іліада" і "Одіссея", авторство яких приписується легендарному поетові Стародавньої Греції Гомеру (бл. VIII ст. до н. е.). Згідно з легендою, Гомер був сліпим співаком-мандрівником (одним із аедів). Його авторитет був настільки великим, що за право називатись батьківщиною Гомера сперечались, за переказами, сім давньогрецьких міст. У культурології і релігієзнавстві напівфантастичний образ Гомера породив так зване гомерівське питання — питання про авторство названих поем, а потім — і про походження та розвиток давньогрецького епосу і співвідношення у ньому фольклору і власне літературної творчості.

 Вважається, що Гомер був першим аедом, який, використовуючи короткі народні  пісні і висловлювання про богів і героїв, створював великі героїчні поеми-епопеї. Так, поема "Іліада" розповідає про Троянську війну (XIII ст. до н. е.) між давньогрецьким племенем ахейців і малоазійським містом Іліоном (Троєю). Вона написана гекзаметром (близько 15 700 віршів). Головний герой поеми — Ахілл. Він хоробрий воїн, майже непереможний. Його мати богиня Фетіда, щоб забезпечити своєму синові безсмертя, занурила його у священні води Стіксу. Лише п'ята, за яку Фетіда тримала Ахілла-немовля, не змочилася водою і тому залишилась вразливою. Ахілл загинув у Троянській війні, коли йому в незахищену п'яту влучила стріла, що її випустив герой Трої Паріс (звідси вираз "ахіллесова п'ята", тобто уразливе місце). "Гнів Ахілл а" з приводу образи, заподіяної йому верховним вождем Трої Агамемноном, — головна сюжетна лінія поеми. Сцени героїчних поєдинків чергуються у ній з картинами життя громадян Трої під час облоги, зі сценами суперечки богів на Олімпі (Олімп — найвищий гірський масив у Греції, в давньогрецькій міфології — священна гора, місцезнаходження богів на чолі з Зевсом).

 Поема "Одіссея" розповідає про пригоди  царя Одіссея під час Його повернення з Троянської війни на рідний острів Ітаку. Повернення тривало 10 років. У  поемі Одіссей зображений не тільки героєм війни, а й розумним, хитрим, винахідливим правителем, розважливою та обачною людиною.

 Обидві  ці поеми — справжні енциклопедії життя і діяльності давніх греків. У них зображені не лише жахи війни, а й суспільне життя, праця  землероба і коваля, змагання атлетів  і дитячі ігри, звичайно, і боги, їхній пантеон, суперечності і боротьба між ними.

 За  загальним визнанням дослідників, давньогрецьку історію доцільно поділити на два основних періоди: догомерівський і післягомерівський. Вони відрізняються  один від одного як в історичному  і релігійному, так і культурологічному аспектах.

 У релігії догомерівського періоду центральною була віра в Землю (Гею) як верховне божество. Вона була зумовлена впливом матріархату і землеробства — основного виду діяльності у ті часи. Поширені також були анімізм, тотемізм, фетишизм і деякі інші ранні вірування. Крім культу землі шанувалися також культи предків і героїв.

 Культи  предків виникли: з поховального культу, пов'язаного з уявленнями про духів і душі померлих людей; тотемізму, коли в результаті антропоморфізації предка-тотема сформувалося уявлення про міфічних пращурів; культу особистих духів-покровителів і фетишизму; культу сімейно-родового генія-покровителя. Особливого значення у цьому культі набуло уявлення про те, що духи предків залишаються членами роду, що вони могутніші за людей, що від них залежить добробут роду. Це уявлення стало потім підставою для перетворення образу шанованого родоначальника на культ племінного бога. З розшаруванням давньогрецького суспільства за соціальною ознакою відбулася й диференціація предків відповідно до соціальної ієрархії людей. У результаті на першому місці опинився культ вождів племен, родоначальників, на засадах якого у давньогрецькій релігії сформувався культ героїв, а значно пізніше, у християнстві й ісламі, — культ святих.

 Культи  героїв — поклоніння міфічним персонажам і реальним особистостям за їхні героїчні подвиги або видатні дії. Спочатку героями вважалися діти або нащадки  божества і смертної людини, своєрідні  напівбоги. Вони сприймалися як посередники  між богами і людьми. На їхню честь споруджували храми. На могилах героїв відбувались різноманітні змагання. Героїв поважали і поклонялись їм не тільки прості люди, а й такі відомі особи, як філософи Платон і Піфагор, поет Гомер, драматурги Есхіл і Софокл, легендарний засновник Спарти Лікург. Найбільшою повагою у давньогрецькому суспільстві користувався міфічний герой Геракл.

 Напівбог  Геракл, син верховного бога Зевса  і смертної жінки Алкмени, здійснив багато подвигів на захист людей, за що був звеличений до рангу сонячного бога. Він без промаху знищував своїми стрілами все темне і зле, вважався богом, який зцілює, а також надсилає хвороби.

 Міф (від гр.— оповідання, переказ) — результат народної фантазії, у якій явища природи і культури висвітлюються у своєрідній наївній формі. Міф відрізняється від казки тим, що завжди містить у собі спробу пояснення явища. Від легенди міф відрізняє також те, що в його основу не покладено жодної історичної події.

 Згідно  з міфами про Геракла, його перший подвиг полягав у вбивстві немейського лева. Цього лева породили Тифон (бог-чудовисько у вигляді змії) і Єхидна (богиня у вигляді напівжінки-напівзмії). Лев був величезних розмірів, жив біля міста Немеї і спустошував всі його околиці. Геракл задушив лева, і на честь цього подвигу заснував загальногрецьке свято — Немейські ігри. Вони відбувались раз на два роки, серед літа, у Немейській долині в Арголіді і присвячувались Зевсові. Ігри тривали кілька днів. їхні учасники змагались у перегонах, боротьбі, кулачному бою, киданні диска, метанні списа, у забігах колісниць, а також у грі на музичних інструментах. Під час ігор припинялися війни по всій Греції. Завдяки таким міфам людство отримало відомості про реальні події тих часів. І хоч Геракл і всі його подвиги вигадані, проте Немейські ігри у Стародавній Греції справді проводились.

 Другим  подвигом Геракла було знищення ним  легендарної гідри. Це чудовисько з  тілом змії і дев'ятьма головами теж було породженням Тифона і  Єхидни. Гідра жила у болоті біля міста Перни і, коли виповзала  зі свого лігва, знищувала тварин, спустошувала околиці. У жорстокій битві Геракл вбив гідру. Потім він здійснив третій подвиг — перебив стимфалійських птахів, які перетворили на пустелю всю землю поблизу міста Стимфала, нападали на тварин і людей, розривали їх на частини своїми мідними кігтями і дзьобами. Пір'я цих птахів були з твердої бронзи, і вони, навіть у польоті, під час нападу користувалися ними як стрілами. Довелося Гераклу здійснити і четвертий подвиг — впіймати керінейську лань, що була послана Артемідою (дочкою Зевса, богинею мисливства, Місяця і чаклунства) для покарання людей. Лань жила в Аркадії, була надзвичайно гарною, роги у неї були золоті, а копита — мідні. Подібно вітру, без перепочинку носилася вона по горах і долинах Аркадії і спустошувала їх. Геракл впіймав лань і привіз її, як і вимагалося від нього, царю Мікен (місто на півдні Греції). П'ятим подвигом Геракла було те, що він впіймав, зв'язав і приніс живим у Мікени еріманфського вепра. Цей вепр мав надзвичайну силу, жив на горі Еріманф, спустошував околиці міста Теофіса і вбивав людей величезними іклами. Шостим подвигом Геракла вважається те, що він вичистив від гною стайні царя Авгія — сина променистого Геліоса. Бог сонця дав своєму синові безмежні багатства, у тому числі — величезне поголів'я худоби. Геракл запропонував Авгію вичистити за один день усю його величезну стайню, якщо той погодиться віддати йому десяту частину поголів'я. Авгій погодився, бо вважав, що таку роботу неможливо виконати за один день. Але Геракл зламав дві протилежні стіни двору, де утримувалася вся худоба, і спрямував туди воду з річок Алфея і Пенея. За один день вода змила весь гній з двору, а Геракл встиг відбудувати стіни (звідси вислів — "Авгієві стайні"). Авгій своєї обіцянки не дотримався, не нагородивши Геракла за подвиг десятиною поголів'я худоби. Помста Геракла була суворою. Він з великим військом напав на царство Авгія, переміг його у кровопролитній битві, а самого царя вбив стрілою. Всю величезну здобич Геракл приніс у жертву богам, а на честь своєї перемоги заснував Олімпійські ігри.

 Олімпійські ігри — найважливіше із загальногрецьких свят. Під час їх проведення по всій території Греції припинялися війни. Ігри проводились раз па чотири роки. За кілька місяців до їх початку по всій Греції і грецьких колоніях розходились посланці, які запрошували людей на спортивні змагання в Олімпію. 3776р. до н.е., коли відбулися перші Олімпійські ігри, греки вели літочислення саме за ними. Так було до 393 р. н. е., коли Олімпійські ігри як несумісні з християнством заборонив імператор Стародавнього Риму Феодосій І. Через ЗО років, за правління імператора Феодосія П, було спалено храм Зевса в Олімпії і всі будівлі, в яких відбувались Олімпійські ігри. Місто перетворилося на руїни і поступово було засипане піском річки Алфей. Тільки завдяки розкопкам на місці Олімпії, що проводилися з 1875 по 1881 p., вдалося отримати певні уявлення про колишні Олімпію і Олімпійські ігри.

 Сьомий  подвиг Геракл здійснив, коли йому було доручено привезти у Мікени бика, що жив на острові Крит і все там  знищував. Геракл приборкав критського бика, сів на його широку спину, примусив плисти морем до Пелопоннесу, а звідти доставив бика у Мікени. Свій наступний, восьмий подвиг Геракл здійснив, коли за розпорядженням царя Еврісфея відправився у Фракію (історична область на сході Бал канського півострова між Егейським, Чорним і Мармуровим морями) до царя Діомеда. У цього царя були гарні і дуже сильні коні. Вони були прикуті до стійл ланцюгами, бо жодні вуздечки не могли їх утримати. Цар Діомед годував своїх коней людським м'ясом і кидав їм на корм усіх чужоземців, які зі своїми кораблями перечікували у місті бурю і шторм на морі. Геракл заволодів конями Діомеда і після кількох пригод доставив їх за призначенням.

 Дев'ятим подвигом Геракла був його похід  до країни амазонок за поясом цариці Іполити. Цей пояс Іполиті подарував бог війни Apec, і вона носила його на відзнаку своєї влади над усіма амазонками (амазонками у давньогрецькій міфології називали жінок-воїнів). Амазонки жили на півострові Мала Азія або на острові Лемнос, вступаючи у близькі стосунки з чоловіками лише для продовження роду. Якщо народжувались хлопчики, амазонки віддавали їх батькам, а дівчаток залишали собі. Адмета (дочка царя Еврісфея), жриця богині Гери, захотіла отримати пояс Іполити. Принести пояс було доручено Гераклу, який після численних пригод і битв виконав бажання Адмети.

 Після повернення з країни амазонок Геракл здійснив десятий подвиг. Він пригнав  до Мікен корів, захоплених ним у  великого Геріона (сина Хріасора і океаніди Каллірої). Щоб здійснити одинадцятий подвиг, Геракл мав спуститися у похмуре, повне жахів підземне царство Аїда і привести до царя у Мікени охоронця підземного царства — жахливого пса Кербера. Три голови було у Кербера, на шиї у нього вилися змії, хвіст закінчувався головою дракона з величезною пащею. Довгим і важким був похід Геракла, але він привів страшне чудовисько до Мікен. Царя охопив жах вже після першого погляду на цього моторошного пса. Він попросив Геракла повернути пса Аїду, і той виконав це доручення.

 Найважкішим для Геракла виявився дванадцятий подвиг. Він мав відправитись до великого титана Атласа, який тримав на плечах небо, і взяти три золотих яблука з його садів. За садами доглядали гесперіди — дочки Атласа. Яблука росли на золотому дереві. Виростила тс дерево богиня землі Гея у подарунок великій Гері на день її весілля з Зевсом. Довго блукав Геракл по Азії і Європі у пошуках золотого дерева. Багато перешкод довелось подолати йому, але завдання він виконав. У подальшому Геракл здійснив чимало нових подвигів і подолав великі труднощі.

 Геракл (у римлян Геркулес) — бог і  герой. Про схожих богів і героїв розповідається у міфах не лише Стародавньої Греції, а й багатьох інших країн  світу. З них найцікавішими є  вавилонський Гільгамеш і фінікійський Мелькарт. Вони також ходили за край світу, здійснювали великі подвиги і страждали подібно Гераклу. Поети всіх часів і народів постійно використовують у своїй творчості міфи про Геракла. Іменем героїв міфів названо деякі сузір'я. Так, у зоряну ніч можна побачити на небі сузір'я Геркулеса, а поруч із ним — сузір'я Гідри.

 Геракл  — пе єдиний напівбог-герой, а потім  і бог, якому поклонялися давні  греки. Були також Прометей, Персей і багато інших. Всі вони загинули у жорстоких війнах і кровопролитних битвах. Після смерті Зевс поселив їх край Землі, на островах серед бурхливих вод Океану, подалі від живих. Там, на родючій землі, яка тричі на рік родить солодкі як мед плоди, вони живуть щасливим і безпечним життям.

 Суттєві зміни у давньогрецькій релігії  відбулися у післягомерівський період її історії. Родоплемінні культи змінило поклоніння спільним богам, а анімістичні, тотемістичні, фетишистські та інші уявлення, притаманні раннім віруванням, набули конкретних носіїв у формі пантеону (від гр. — всі боги, храм усіх богів, сукупність богів будь-якої релігії) олімпійських богів. їхнє число визначалось тепер не тільки кількістю непізпаних та некерованих природних і соціальних сил, а й освоєнням людьми нових видів діяльності. Так, у масовій свідомості давньогрецького суспільства виникли образи Деметри — богині землеробства і родючості, Посейдона — морського бога, Ареса — бога війни, Гермеса — бога торгівлі, Гефеста — бога ковалів та ін.

 Всі боги — одна сім'я: батьки і діти, опуки і правнуки. Живуть вони на горі Олімп, харчуються амброзією (їжею богів) і запивають її нектаром (напоєм богів). На чолі сім'ї — Зевс. Поруч  із ним — його дружина Гера і золотоголовий Аполлон із сестрою Артемідою, золотоволоса Афродіта, могутня Афіна та багато інших богів. Три прекрасні ори охороняють вхід на Олімп і піднімають густу хмару для того, щоб ніхто сторонній не побачив воріт, коли боги через них спускаються на землю або підіймаються до Зевса.