Раннє Християнство

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

             «ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

               МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

                                      Кафедра Філософії

                                             РЕФЕРАТ

                                     з «Релігіознавства»

    на тему:  «Раннє Християнство»

                                                                                                                     Виконав:      

                                                                                           Малапура Анастасія Ігорівна

                                                                                                      менеджмент ЗЕД

                                                                                                          група 3619-2-2

                                                                                                         Перевірив:

                                                                                               канд.філос.наук.,

                                                                                                      ст. викладач

                                                                                            Карім Ель Гуессаб

                                                  Запоріжжя

                                                         2011

                                             Зміст:

Вступ.........................................................................................................................3

1 Життя і вчення Ісуса Христа. Місія Ісуса Христа.Ісус Христос і його вчення на Україні. Історичність Ісуса Христа...................................................................4

2. Становлення християнської Церкви.Монастирі ..............................................8

3. Біблія — священна книга християн.................................................................11

4.Історія Вселенських Соборів.............................................................................15

Висновки................................................................................................................19

Список використаної літератури.........................................................................20

Вступ

Християнство є однією з трьох світових релігій. У християнстві розрізняють три основні напрями: православ'я, католицизм та протестантизм. Головним об'єктом вшанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто лише Богом або тільки божественним посланцем.

Християнство виникло у І ст. н. є. як відгалуження іудаізму, від якого воно успадкувало, насамперед, визнання Старого Заповіту (в іудеїв він має назву Танах) -- найдавнішої частини Біблії. Зі Старого Заповіту було запозичено чимало сюжетів з біографії Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина імені нового Бога -- Христос -- є перекладом на грецьку мову іудейського релігійного терміна "месія" (буквально "помазаник", у перекладі -- "посланець Божий", "рятівник людей").З іудаїзму християнство перенесло у свій ідейний арсенал вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, кінець світу.

Великий вплив на християнство мало вчення кумранської громади -- іудейської релігійної секти, одним із районів діяльності якої було давнє місто Кумран. Кум-раніти по-своєму розвивали вчення про месію. Зокрема, вони вважали, що месія є людиною, його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, уже відбулося і тепер слід чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу.Значний вплив на християнство мали також ідеї Філона та Сенеки. Александрійський філософ Філон вважав, що людина гріховна від народження, а врятувати душу вона може аскетизмом і стражданням. Він розробив учення про Логос, що розвивало погляди іудейської релігії щодо месії. Філон учив, що месія має ім'я Логос (у перекладі з грецької "слово"), що месія сам є Богом. Християни прийняли ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм і страждання як шлях до врятування душі. У римлянина Сенеки християни запозичили етичні ідеї рівності людей перед Богом, урятування душі як мету життя, презирство до земного життя, любов до ворогів, покірність долі.Багатий матеріал для творців християнської ідеології дали культи східних богів: Осіріса (Єгипет), Мітри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фрігія), Будди (Індія) та ін. У перші два століття нашої ери вплив різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був надзвичайно великим. Оскільки міфи про східних богів виникли значно раніше, ніж християнство, вони були одним із найважливіших джерел біографії Христа.

Античне християнство у своєму розвитку пройшло три основні періоди: первісне християнство (від середини І ст. до середини II ст.), раннє християнство (від середини II ст. до початку IV ст.) та пізнє християнство (від початку IV ст. до кінця V ст.).Громади первісного християнства складалися з бідноти. Представників заможних класів було мало, і вони не відігравали тут особливої ролі. У цьому розумінні первісне християнство було релігією пригноблених. Церкви не було вона тільки формувалася. У період раннього християнства впливовими особами були заможні люди, які згодом очолили групи віруючих. Християнські громади, які почали називатися парафіями, об'єднувались в єпископії (на чолі з єпископами) та митрополії (на чолі з митрополитами). Так виникла церква.У період пізнього античного християнства рабовласницький клас в основному приєднався до християнської релігії. За імператора Константина (IV ст. н. є.) християнська релігія стала державною -- користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави.Єпископії та митрополії об'єдналися у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території імперії було три патріархії -- Римська, Александрійська та Антіохійська. Наприкінці IV ст. до них приєдналася Константинопольська, а у V ст. - Єрусалимська.

Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор, тобто з'їзд духовенства, який відбувся 325 р. У Яікеї (Мала Азія). Собор називався Вселенським, оскільки на ньому було представлене вище духовенство всієї імперії.

Скликання Собору означало завершення процесу створення єдиної християнської церкви, бо у Вселенських соборах духовенство імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча Вселенські собори скликалися до-сить рідко, вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості. У період античного християнства сформувалося Священне Письмо християн - Біблія.Етап античного християнства змінився етапом феодального християнства (УІ--ХУст.), коли став-сярозкол церкви на православну та католицьку. Передумовою розколу був поділ Римської імперії наприкінці IV ст. на Західну з центром у Римі та Східну з центром у Константинополі і наступне завоювання наприкінці. V ст. Західної імперії германськими племенами.

1. Життя і вчення Ісуса Христа.

У світі існує багато різних релігій, але найпоширеніша з них - християнство. Мільйони людей сьогодні знайомі тією чи іншою мірою з ученням Ісуса, яке дало початок християнству.
      Як же виникло це вчення? Колись у далекій римській провінції Іудеї, де намісником був Понтій Пілат, ходили шляхами численні проповідники, які нерідко таврували моральні вади римлян. Усі шукали шляху до щастя, до гармонії. І єдиний із проповідників Ісус вказав справжній шлях. Проте він не обіцяв золоті гори. Він учив, що Бог розгнівався на людей і покарав їх смертю, проте дасть їм життя вічне на тім світі, якщо вони визнають нові заповіді. Ці заповіді вимагали від людини милосердя, доброти, порядності у вчинках: не вбивай, не кради, не заздри, не свідч неправдиво на ближнього, не чини перелюбу. Ці правила такі прості, на перший погляд, але далеко не всі захотіли відразу прийняти це вчення. У священній книзі іудеїв Торі про це все не йшлося. Тому це не зустріло прихильності у серцях іудеїв, і вони не захистили Ісуса, коли римляни заарештували його за проповіді й звеліли скарати на смерть. Ісуса розп'яли в передмісті Єрусалима на горі Голгофі. Він мужньо прийняв смерть, бо вірив у власну правоту. Своєю смертю Ісус спокутував гріхи людства. Ця жертовність ще більше переконала людей у тому, що його вчення істинне. Невдовзі поширилася думка, що в образі Ісуса сам Бог відвідав землю. Учення його про любов і милосердя поступово оволоділо серцями людей. Ісуса називали Христом або Месією, тобто "божественним". Так розпочалося християнство - віра, в основі якої заклик бути добрими й милосердними одне до одного, бути порядними, вірними, бо це і є шлях до гармонії, шлях до щастя. Учення Ісуса поширилося по всій землі, подаючи надію всім. Священною книгою християн став Новий Заповіт, який містить чотири Євангелія - розповіді про Христа: про його народження, самовіддане служіння людям, страдницьку смерть на хресті й чудесне Воскресіння. Нині кожного року християни всього світу згадують про давні події й по-новому емоційно переживають їх, бо в історії життя та смерті Ісуса - нагадування людству про найважливіші моральні істини, що зберігають саме існування людства. Ось чому вчення Ісуса таке важливе й потрібне всім.

Ісус Христос - Боголюдина. Центральною постаттю хри-стиянства є Ісус Христос (гр. Христос - месія, рятівник), історичність існування якого сучасні дослідження не заперечують. Згідно з християнським ученням Ісус Христос -- Син Божий, який з волі Бога-Отця заради спасіння людства зійшов із небес на землю, олюднився через народження його Дівою Марією, ставши Боголюдиною, дав людям заповіді Но-вого Завіту, прийняв мученицьку смерть (через розп'яття) з метою спокутування вродженого гріха та гріхів людства. На третій день після поховання Христос воскрес, а потім возніс-ся на небо і як невід'ємна іпостась Святої Трійці зайняв місце справа від Отця. Християни вірять, що Ісус Христос прийде вдруге і почне судити всіх живих і мертвих за заслу-гами, після чого настане царство Боже. Тож Ісус для християн не просто достовірна історична особа, що народилася у Віфлеємі (місто у давній Іудеї, нині м. Бейт-Лахм) у 4 р. до н. є. Він Боголюдина, місія якої - вказати шлях до Бога. Ісус описав цей шлях трьома сло-вами: «Бог є любов». Так він вказав людям їх призначен-ня, навчивши їх користуватися своєю свободою. Надзви-чайно дохідливою мовою, в очевидно буденних ситуаціях Ісус показував, як виявляти любов. Своєю поведінкою він не стільки заперечив канони іудаїзму, скільки піднявся над ними. Замість закону розплати «око за око, зуб за зуб» він запропонував прощення у формі іншого закону - «коли тебе вдарять по правій щоці, підстав ліву».Християнська любов - беззастережне прийняття того, кого лю-биш, і самовідданість щодо нього аж до самозречення. Ісус не вимагав жодних ритуалів чи форм літургії, не будував храмів. Він обмежувався лише Господньою молит-вою, зміст якої вміщує в собі все, що можна сказати про стосунки з Богом. Особа Ісуса Христа - істинного Бога й істинної людини - поєднує всіх християн. В основі їхнього віровчення - його слова, що закарбовані в Біблії, а в основі культу - святкування протягом року основних подій його життя.

Місія Ісуса.

Ісус розпочав публічне служіння на своїй батьківщині -- у Галілеї. Він проповідував радісну звіст-ку про прихід царства Божого: «...Настав час і наблизи-лось Царство Боже: покайтесь і віруйте в Євангеліє» (Мк. 1:15). Іудеї вірили, що в кінці часів Бог втрутиться у зем-ну історію і, здійснивши Страшний суд, установить своє царство на землі -- царство миру і гармонії, правити яким буде Месія -- цар, Божий помазаник. Ісус учив, що цей час уже настав: здійснювані ним чудеса зцілення та оживлення мертвих покликані Були свідчити про присутність Духа Божого. Звертаючись до учнів, Ісус пояснював, що він є не могутній і славний зем-ний цар і вождь, якого вони очікували, а той, кому нале-жить перенести багато страждань. Ісус ототожнював себе із сином людським, виконуючи останній Божий суд над людством. Він підкреслював, що «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою для визволення багатьох».  Ісус утверджував перевагу справжньої щирості і ми-лосердя над буквальним, але формальним, виконанням ви-мог закону Мойсеевого. Із багатьох його суджень і притч логічно випливає висновок: убогий, який щиро вірує, є ближ-чим Богу, ніж фальшивий самовпевнений святоша, що по-сідає високий щабель у релігійній ієрархії.

На Таємній вечері (вечері Господній; в іудейське свято Песах) Ісус оголосив учням, що попередній завіт з іудеями завершився і що Бог уклав новий завіт, викарбований кро-в'ю його жертви на Голгофському хресті. Християни ві-рять, що через смерть і воскресіння Ісуса Христа смерть і зло на землі назавжди переможено. Він сам є втіленим словом Божим, завершальним відкриттям Божим, співвіч-ним Богу-Отцю, істинним Богом та істинною Людиною. Ісус прагнув, аби люди зрозуміли, що царство Боже схо-дить із небес на землю за допомогою тих справ, які він здій-снює, і тієї доброї новини про спасіння, яку він проповідує.

Ісус Христос і його вчення на Україні.

На протязі віків християнство, православ'я, як вчення Бога живого відігравало винятково важливе значення у багатьох країнах світу, зокрема в Україні. Підтвердженням цьому є багато документів. Так ще в універсалі часів Богдана Хмельницького читаємо наступні слова: "Одвічна мудрість, роздаючи шляхи загального співжиття, сама заборонила заподіювати лихо тим, хто творить добро, коли наказала приймати прихильних дружнім серцем і привела для цього відповідне порівняння, що не годиться, щоб за рибу вужа, за хліб камінь та інші лихі речі мав одержувати той, хто творить добрі діла. Ще найвищий творець і правитель підсонячного світу навчав такої поведінки та закладав такі найпевніші правила взаємної щирості і приязні — добром віддавати за добро; тому жодному, створеному його ласкою, не годиться інакше поводитися зі своїм ближнім, якщо він бажає уникнути Божої кари і людського осуду за відхилення від спасенного шляху."

Історичність Ісуса Христа.

І до цього дня Ісус Христос залишається однією з найбільш таємничих і непояснених особистостей світової історії. Феномен його як і раніше не розкритий і не пояснений, хоча про нього написано гори книжок, розказано в багато разів більше, ніж про кого б то не було. Дуже важко знайти іншу таку фігуру, яку можна було б поставити поруч з Ісусом по популярності, яка б залучала до себе масову увагу протягом багатьох століть. Для віруючих Ісус Христос - надприродна фігура, справедливий суддя і царствений правитель, що з'являється в «кінці днів», під час аварії нинішнього «гріховного світу». І в той же час він Син Божий, друга особа Святої Трійці, повне уособлення Бога, містичним чином присутнє в повсякденному житті, з яким віруючий може говорити, спілкуватися, вдаватися до її захисту, отримувати настанови, боятися його гніву. У світовій історії було чимало релігійних діячів, домагається той же титул, на ті ж функції і на те ж ставлення до себе навіть після своєї смерті («відходу зі світу»), але жоден з них ще не досягав у своїх послідовників такої повноти вираження в якості Господа Бога. Жоден не ставав таким універсальним символом.