Характеристика мусульманства (ісламу)

Міністерство освіти і науки, молоді та  спорту  України

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ   ДЕРЖАВНИЙ   ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

                                    

 

            Кафедра      Філософії і соціально – гуманітарних дисциплін

 

Реферат

        З дисципліни    “Релігієзнавство ”

        Тема:   “Характеристика мусульманства (ісламу) ”

 

 

Виконала                        Обітоцька

студентка  групи ЗОАТ-112                                                  Наталія  Володимирівна                                         

Перевірив:                                                           Кобища Володимир Іванович

 

 

 

 

 

 

                                                       Чернігів

                                                                   2012

                                                          ЗМІСТ

     Вступ

1. Виникнення ісламу                                                                 3
2. Мухаммед — засновник ісламу                                             4
3. Коран – священна книга мусульман                                     6
4. Особливості віровчення, свята та традиції                           8
5. Організаційна структура та течії в ісламі                            15

      Висновок                                                                                18

      Література                                                                              19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      ВСТУП

Релігія супроводжує  людство протягом значної частини  його історії і на сьогоднішній день охоплює до 80 % населення земної кулі. І все ж таки вона є сферою, мало зрозумілою і для звичайних людей, і для фахівців. Причин тому багато. Дати одне визначення того, що ж таке релігія, навряд чи можливо вже тому, що відома величезна кількість релігій минулого і сьогодення. По-друге, релігію найчастіше оцінюють за її зовнішніми ознаками, тому що вона практикується її послідовниками в культі, тоді як для віруючої людини вона полягає в глибоко особистому внутрішньому діалозі з чимось надприродним. Нарешті, кожен дослідник визначає релігію відповідно до своїх теоретичних і методологічних уподобань й особистого ставлення до предмета свого вивчення (віруючий або невіруючий).

Людська думка з давніх часів намагається у процесі  пояснення феномену релігії перейти від описування її ознак і поверхових уявлень про неї до розуміння її сутності, природи, причин виникнення й існування, соціального значення. Найбільш плідним у цьому сенсі виявилось релігієзнавство.

Релігієзнавство – гуманітарна наука, яка досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв'язків з політичними, економічними, духовними системами суспільства, особливості їх впливу на віруючих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іслам – (у перекладі з арабської) – надання себе Богу, покора, а того хто прийняв релігію називають відданими (з арабської - мусульманином). Звідси друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще й “магометанство” (від зміненого імені Мухамед - Магомет). Іслам –наймолодша світова релігія. Іслам виник на початку VII ст. на Аравійському півострові – провінція Хіджаз зі священними містами Мекка та Медина. Формально заснування Ісламу датують 622 p., коли релігійний реформатор Мухаммед (Могаммад, Магомет),  оголосивши себе посланцем Бога, змушений був переселитися з Мекки в Медину, оскільки аристократична верхівка племені корейшитів не прийняла  його вчення.

Період зародження ісламу (кінець VI — початок VII ст.) позначений гострою соціально-політичною боротьбою, розпадом первіснообщинного ладу та формуванням класового суспільства на Аравійському півострові. На відміну від християнства, виникнення ісламу супроводжувалося боротьбою між могутньою родовою аристократією племені корейшитів та вільними бідняками, ремісниками, землеробами, кочівниками – пастухами. Водночас в економічному житті арабських племен зароджувалися нові класові відносини, утверджувалося рабство, особливо боргове. Але рабство на той час історично вичерпало себе, гальмувало розвиток суспільства. Тому вже наприкінці VI ст. зароджуються елементи феодалізму.

Через Аравію пролягали  важливі торгові шляхи в Південну Азію, на Далекий Схід. А намагання  сусідніх країн прибрати до рук ці шляхи свідчать про складну тогочасну  політичну обстановку. Роздрібненість, економічна відсталість арабських  племен, перехід до класового суспільства з сильною централізованою державною владою – все це зумовило потребу в суспільній силі, яка могла б вирішити це історичне завдання. Необхідно було об'єднати всі арабські племена для захисту від сусідів (Візантія, Іран). Перешкодою у цьому процесі були давні племінні культи, які корінням сягали у традиції первісного ладу. Наприкінці VI ст. серед арабів зароджується ханіфський реформаторський рух (араб. Ханіф – пророк), який охопив усю територію Аравії. Найбільшими центрами релігійної реформації були Ємен на чолі з Мусаліомом – на півдні Аравії та Хіджаз – на північному заході, вождем якого був виходець з корейшитів – Мухаммед (570 – 632). Після тривалої боротьби прихильники Мухаммеда перемогли. Мухаммед ліквідував місцевих племінних божків, а замість давніх племінних культів запровадив культ єдиного бога – Аллаха (покровителя племені корейшитів).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мухамед був уродженцем Мекки, походив зі знатного, але збіднілого роду Хашим семітського племені  курай. Майже вірогідно встановлено, що жив він приблизно в 570 – 632 р. н. е. Відомостей про дитинство Мухаммеда дійшло до наших днів небагато. Належав він до роду Гашимідів. Батько не дожив до його народження, а мати померла, коли він був ще дитиною. Мухаммеда виховував спершу дід, а після його смерті – дядько по батьковій лінії. На 25–му році життя Мухаммед відвідав у торгових справах Палестину, Сирію, де ознайомився з іудейством та християнством. Відомо, що за кілька років занять він набув репутації сумлінного й чесного підприємця, однак багатства не нажив. Його матеріальне становище дещо поліпшилося, коли 25-річний Мухаммад одружився із заможною 40-річною вдовою на ім’я Хадиджа, каравани якої він водив. Джерела стверджують, що цей шлюб виявився щасливим. У подружжя народилося 6 чи 7 дітей, однак вижили тільки 4 дівчинки.

Тим часом усе сказане  являє собою тільки зовнішню канву  життя Мухаммада, що супроводжувалося напруженими духовними пошуками. Треба сказати, що у своїх духовних пошуках Мухаммад не був самотнім. Йому випало жити в неспокійний час руйнування традиційного племінного укладу життя арабів, формування в них нових, більш складних форм громадського життя і появи держави. Суспільно-політичні процеси супроводжувалися соціальним розшаруванням, а головне – руйнуванням традиційних релігійних вірувань.

Спочатку Мухаммад часто  шукав самоти за межами міста в  печері Хіра. Саме там близько 610 р. у  нього почалися видіння. Після зустрічі з архангелом Джибраїлом, одкровення продовжували з’являтися знову і  знову.

Мухаммад же був "сином свого часу", до того ж не дуже освіченим, а тому шукав усім незвичайним подіям у житті надприродні пояснення. Видіння упевнили його втому, що він обраний божеством як Посланник і Пророк. Саме Його волю Мухаммед розпочав проповідувати серед жителів Мекки. Він проголошував велич єдиного Бога Аллаха, попереджав про майбутній Судний День, коли воскреснуть усі мертві і будуть покарані всі ті, хто не увірує в Аллаха. У перші кілька років після 610 р. Мухаммед вів проповідь таємно, у вузькому колі своїх родичів і друзів. Йому вдалося створити першу мусульманську громаду з кількох десятків членів. До її складу увійшли різні люди: раби, вільновідпушені, рідні пророка, кілька юнаків зі шляхетних родин Мекки. Але цього для пророка єдиного Бога було недостатньо. І Мухаммед приступив до публічної проповіді свого віровчення.

У Медині Мухаммед збудував першу мечеть, що являла собою обнесений  стінами дворик, де він, не побоюючись переслідувань, міг навчати в  ім’я Аллаха, милостивого й милосердного.

Мухаммед, однак, продовжував жити в Медині, лише один раз (у 632 р.) здійснивши до рідного міста паломництво, назване "прощальним". Тепер він перетворився на найбільшого релігійного та політичного діяча Аравії, оголосив себе найбільшим з усіх відомих іншим народам пророків, котрий вимагає особливої пошани і поваги. Усі свої сили і здібності Посланець Аллаха спрямовував на організаційне зміцнення нової релігії і розширення сфери її впливу.

У розпал бурхливої багатогранної  діяльності Мухаммеда спіткала смерть. Помер основоположник ісламу 8 червня 632 p., ймовірно, від плевриту. Виглядав він як люди не міцної статури середнього зросту з довгим до пліч волоссям і бородою, що в рік його смерті ще не мали сивини із пронизливими чорними очима. Могилу для Пророка за давнім звичаєм вирили в ніч смерті на тому ж місці, де він помер.

Смерть пророка не зупинила поширення ісламу – силою  зброї, але часто й добровільно. У рік кончини Мухаммеда іслам  остаточно утвердився на території  Аравійського півострова.

 

 

 

 

Коран — перша письмова пам'ятка арабською мовою, що містить релігійні погляди на світ та природу, догма­тичні положення, правові норми, обряди, ритуали, традиції арабів. Мусульмани вважають його словом Аллаха, що зійшло з неба, тобто його текст вкладений в уста Мухаммеда самим Богом. Текст Корану сформувався переважно після смерті Мухаммеда, в VII ст. Складається він із 114 сур (глав) — 90 "меккських" і 24 "мединських". Більша його частина — діалогічна полеміка між Богом, противниками ісламу й тими, хто вагається. Його зміст становлять проповіді Мухаммеда, уславлення Бога, закони, легенди, полеміка з євреями і християнами. У ньому можна виділити чотири змістових пласти:

1) релігійні погляди  на світ, догматичне та культове  вчення ісламу;

2) правові та моральні  норми, обряди, традиції арабських племен, покладені згодом в основу правової й моральної системи ісламу;

3) давньосемітські, давньоарабські, іудейсько-християнські та інші  міфи, легенди про пророків та  їх діяння;

4) фрагменти фольклору  доісламської епохи, відомості  історичного, етнографічного, географічного характеру.

У Корані світ та людське життя  поділено на земне і потойбічне. Земне трактується як тимчасове, як підготовка до майбутнього життя. Вихідним моментом вчення про людину є ідея її гріховності. Легенди в  Корані та Біблії про гріхопадіння Адама та Єви здебільшого тотожні. За Кораном, люди поділяються на мусульман та невірних. Він містить вказівки щодо основної святині ісламу – Кааба в Мецці та обряду паломництва.

Коран з'явився в епоху, коли правові  та моральні норми ще не розрізняли. Це помітно не тільки з його змісту, а й із системи шаріату, сформованої пізніше. Він стверджує теократичну форму правління, непокору владі трактує як непокору Аллаху. Є в ньому правила успадкування, заповіту, розподілу майна, укладення договорів, організації торгівлі та фінансових відносин; схвалюючи торговий прибуток, Коран забороняє лихварський відсоток. Багато в ньому етико-моральних настанов: допомагати  іншим,  бути правдивим;  не  грішити;  пробачати іншим; не вбивати людей; не знущатися над іншими, не лаяти їх; не обмовляти людей і не порушувати своєї клятви. У цивільно-правових та моральних настановах Корану помітне місце відведено питанням сім'ї та шлюбу. У ньому наголошується на підлеглому становищі жінки, її економічній залежності від чоловіка, якому дозволено мати  одночасно до чотирьох дружин.

Значна частина Корану – сказання про пророків, пройняті погрозами жорстокої розправи з тими, хто не слухатиме провісників Бога. Багато з них – дещо змінені міфи з Біблії, Талмуда. Так, у Корані розповідається про Ноя (Нусі), Авраама (Ібрагіма), Ісаака (Ісхака), Мойсея (Мусі), Аарона (Херуні), Давида (Дауда), Соломона (Сулеймана), Ісуса Христа (Icy) та ін. Уявлення про світобудову містять багато фантастичних тверджень про походження і впорядкування Всесвіту.

Основу "морального кодексу" Корану становлять заповіді: "Поважай  Аллаха, не забувай про день суду, будь богобоязливим. Зломи гординю, будь лагідним, корись владі й сильним  світу цього, бо вони – від Бога".

Згідно з Кораном, за одні, навіть найлегші, гріхи Аллах карає суворо, а інші, тяжчі вчинки, прощає. Він мстить синові за батька, онукові – за діда. Божественна кара (будь-яка невдача, горе, нещастя) спіткає людину не­сподівано, і ніхто не може знати справжньої причини гніву Аллаха.

На ранньому етапі ісламу Коран був єдиним джерелом віровчення та права. Однак з часом він перестав відповідати новим запитам, оскільки, написаний в родоплемінному суспільстві, він не міг пояснити складних явищ феодальної дійсності. Так з'явилася Суна – переказ висловлювань та вчинків пророка Мухаммеда, друге після Корану джерело віровчення в ісламі. Розповіді (хадиси) про справи та висловлювання Мухаммеда збирали близькі йому люди (сахаби, халіфи). Хадиси переважно відображали юридичні та моральні норми, обрядово-ритуальні настанови. Кожен хадис має дві частини: перша містить перелік імен людей, які передали його, аж до тієї людини, яка особисто чула вислів Мухаммеда; друга – суть розповіді.

Віровчення ісламу передбачає сповідування системи догматів. У  сунітському варіанті, який сформувався в VII – VIII ст., їх сім: