Бурлак Світлана Миколаївна. Релігійний фанатизм: релігієзнавчо-психологічна сутність та форми прояву

Бурлак Світлана Миколаївна. Релігійний фанатизм: релігієзнавчо-психологічна сутність та форми прояву

    У першому розділі  “Аналітичний огляд літератури з проблем релігійного фанатизму” аналізуються різноманітні підходи щодо з’ясування сутності релігійного фанатизму, фанатичності та фанатиків. У цьому контексті дисертант виокремлює основні напрями дослідження. Перш за все, з’ясовується семантичний го                   ризонт фанатизму. Останній, на думку дисертанта, охоплює широкий смисловий діапазон. Спершу фанатизм (fanaticus) мало в латинський мові значення аналогічне до слів, святенник, ханжа, а згодом стало означати несамовитий, навіжений. Потім смисловий діапазон поняття змінюється: фанатизмом стали називати підпорядкування певній релігійній ідеї, що супроводжується готовністю заради неї жертвувати не лише собою, а й водночас і від інших вимагати безумовного їй підпорядкування.

    Уперше широко це поняття застосував Ж.Боссюе, католицький єпископ, який був одним з головних ідеологів французького абсолютизму. Згідно з його поглядами, кожний, хто за своїм віросповіданням не католик, - це фанатик. Будь-які прояви почуття Бога, містичного досвіду він сприймав як “духовну чуму” і в кожному носієві такої релігійності вбачав фанатика, сектанта або єретика. 

    У дисертації зазначається, що згодом дещо змінюється смисловий нюанс у розумінні релігійного фанатизму. Згідно з визначенням дослідників (П.Бейль, М. Делейр), фанатизм -  “введене в дію марновірство”. Принципово важливим, на думку дисертанта, є те, що дослідники пов’язують релігійний фанатизм із внутрішніми переживаннями людини, з тими почуттями, які виникають в неї у результаті сприйняття суто релігійних феноменів. Отож цілком прийнятним виявляється твердження, що в цьому випадку йдеться мова про одну зі складових релігійного фанатизму - почуття.

    Важливою є думка про те, що в багатьох римських авторів поняття „фанатизм” вживалося винятково щодо жерців Беллони, Кібели та інших божеств східного походження, в яких практикувалися екстатичні культи. Це й спонукало деяких дослідників (Буше-Леклерк) до такого висновку: боги виявляють себе через екстаз жерців. Отже, фанатизм в цьому контексті пов’язується з боговиявленням.

    Дисертант підкреслює, що принципово нове значення релігійного фанатизму наводить Ф. Вольтер. Він зазначає, що саме фанатикові притаманні екстаз та видіння. Проте саме в стані афекту людина, втрачаючи контроль над своїми вчинками, стає не передбачуваною, здатною вбивати.

    Проблеми, пов'язані з вивченням фанатизму, не залишили помітного сліду в сучасній науці. Різноманітність підходів до питань релігійного фанатизму спричинена, насамперед,  певними світоглядними установками чи професійними уподобаннями тих чи інших дослідників. Автор зазначає, що в більшості публікацій радянської доби  переважає ідеологічно упереджений підхід до релігійного фанатизму. Проте саме в той період слід виділити критичні за змістом дослідження, в яких, з одного боку, релігійний фанатизм пов’язується з  аналізом  релігійної свідомості, з патологічними відхиленнями  в поведінці віруючих (Б.Лобовик, В. Павлюк, І. Яблоков та ін.), а з другого – з тлумаченням в світлі марксистського світосприйняття,  де переважає аналіз форм його прояву (Т.Городкова, К.Платонов, М.Попова та ін.)

    І хоча більшості цих досліджень притаманний суто описовий характер, однак саме у  працях радянських дослідників були поставлені проблеми щодо з’ясування сутності релігійного фанатизму і форм його прояву.

    Другий розділ “Природа та сутнісні особливості релігійного фанатизму” присвячений аналізу природи релігійного фанатизму, де автор ставить за мету з’ясувати та виокремити складові релігійного фанатизму, розкрити його сутність. Доведено, що динаміка релігійних почуттів, поєднана з релігійним досвідом, підкріплена глибокою, вірою створює психологічний механізм формування релігійного фанатизму.   Віра є невід’ємним атрибутом релігійного життя. Саме вона надає усім компонентам релігії особливого забарвлення та значущості. Віра, викликаючи релігійні почуття, підсилює та зміцнює їх. Віра дійова лише тоді, коли вплетена в змістовну природу суб’єкта. Проте віра не лише ментальна (когнітивна) похідна, але й феномен, що містить емоційний та вольовий компонент. Дисертант висновує, що віра - необхідний елемент релігійного фанатизму. Аналізуючи релігійну віру, автор розмежовує її об’єкт та предмет. Предмет віри не завжди співпадає з існуючими предметами або подіями в реальності. Власне кажучи,  предметом віри часто виступають  не реальні явища, а уявлення, поняття, образи, гіпотези, які можуть мати своїм підґрунтям об’єктивну реальність, але не завжди адекватно її  віддзеркалюють. У той час, коли об’єктом віри є  надприродне, то в її предметі фіксується його сакральне значення для індивіда, уявлення про вплив божественного на особисте  й соціальне життя, про місце надприродного в ієрархії особистісних цінностей. Особливості релігійної віри зумовлені, власне, її предметом. Релігійна віра за своєю суттю не потребує емпіричного обґрунтування та підтвердження. Вона є індикатором фанатизму, показником психологічного стану людини. Релігійна віра виконує інтегративну роль, уможливлює почуття екзистенціальної впевненості.

    Розкриваючи механізм  релігійного фанатизму, дисертант звертається до з’ясування    специфіки   релігійних почуттів. В дисертації зазначається, що релігійні почуття в дослідницький літературі осмислюються вкрай неоднозначно. При цьому їх психологічний зміст залежить не лише від особистості, але й від об’єкта, результатом переживання якого він є. Релігійні почуття створюють настрій людини, який спонукає її до активності. Отже, релігійні почуття складні і динамічні. Вони здатні змінити не лише інтенсивність, а й емоційне забарвлення. Тому переживання релігійної людини водночас можуть характеризуватись протилежними почуттями: страхом і любов’ю, відчаєм і радістю, розчаруванням і надією.

    З погляду людини, яка переживає буття Бога, релігійний досвід є очевидним сам собою, самодостатнім. Дисертант зазначає, що релігійний досвід набагато глибший, ніж суто релігійні переживання, оскільки він змінює людину, її ставлення до життя. Власне, релігійний досвід розпочинає утворення інтегрованої релігійності. У дисертації наголошується, що в контексті проблеми формування релігійного фанатизму значна роль у структурі релігійного досвіду належить сприйманню, в якому відображається ідентифікація з сакральною ситуацією. Аналізуючи релігійний досвід фанатиків, пов’язаний з їхньою релігійною практикою, досвідом “спілкування” зі священним чи божественним, автор з’ясовує сутнісні особливості релігійного фанатизму. Серед чинників, які детермінують і визначають специфіку релігійного фанатизму, його спрямованість і роль в  житті людини, виокремлені: доведена до крайньої міри пристрасна відданість релігійним ідеям та догматам, яка поєднується з високім ступенем ідентифікації людини з цими явищами; нездатність до компромісу та діалогу з іншими людьми, неухильне слідування релігійним положенням у практичному житті, а також високий ступінь релігійної мотивації позарелігійної поведінки; крайня нетерпимість до людей з іншими релігійними переконаннями; прагнення будь-якими засобами нав’язати іншим свої світоглядні ціннісно-життєві установки.    

     Отже, релігійний фанатизм пов’язаний із вірою та почуттями. Зазначається, що їх сутнісні особливості проявляються в релігійному досвіді, який яскраво висвічується в стані містичного екстазу, в якому людина відчуває, співпричетність до Бога.

    У дисертації зазначається, що в натовпі легко поширюються і закріплюються певні релігійні настрої, досить часто досягаючи рівня афекту, та набуваючи форму екстазу. У процесі  становлення релігійного досвіду важливу роль відіграють і віра, і уява, і почуття. Отож, віра уможливлює змістовне наповнення релігійного досвіду. Почуття інтенсифікують досвід, в якому, у свою чергу, розкривається їх динаміка.

    Таким чином, в процесі формування релігійного фанатизму неабияке значення мають віра, почуття, та досвід. Почуття інтенсифікують віру, надаючи їй емоційно-чуттевого забарвлення. У релігійному досвіді відбувається апробація складових релігійного фанатизму, розкриваються його можливості, потенціал.

    У третьому розділі “Проблема взаємозалежності релігійного фанатизму та релігійності” з’ясовується сутність релігійних фанатиків. Спираючись на дослідження релігійності О. Бучмою, К. Дудар, А. Колодним, Б. Лобовиком, автор доводить генетичний зв’язок фанатизму та релігійності. Розглядаючи складові елементи релігійного комплексу, автор звертає увагу на релігійну свідомість, її зв’язок із фанатизмом і релігійністю. Підкреслюється, оскільки в релігійній свідомості відображається спосіб ставлення релігійної людини до світу через систему поглядів, почуттів тощо, то в релігійності фіксується спосіб засвоєння людиною всіх компонентів релігійного комплексу. Дисертант вважає правомірним виділення в релігійності таких її значимих структурних елементів, як релігійне світорозуміння, релігійне світовідчуття, релігійне світобачення, релігійне світоставлення. Аналізуючи фанатизм в цьому контексті, автор доходить висновку що в кожному з цих компонентів спостерігається висока ступінь самоідентифікації фанатика з релігійними догмами та заповідями.

    При взаємозалежності релігійного фанатизму та релігійності взято за основу показники релігійності (ступінь, рівень, стан) запропоновані О. Бучмою. Ці показники виступають своєрідним індикатором релігійного фанатизму.

    Дослідники, що вивчають фанатизм, як правило, звертають увагу лише на зовнішні його прояви без з’ясування мотивів, що сприяють його розвитку. Досліджується релігійний фанатизм, який виник під впливом факторів зовнішнього оточення, а саме: випадкове поєднання негативного зовнішнього впливу разом з внутрішніми психоневротичними проблемами, (соціальна нестабільність у суспільстві, належність до соціально незахищеної групи,  нестабільність психіки, важке дитинство, проблеми спілкування, фізичні вади або проблеми зі здоров’ям тощо). Зазначається, що типовий випадок зовнішнього втручання у психіку віруючих та нав’язування певного способу життя – це діяльність деструктивних культів. Релігійний фанатизм, спричинений маніпуляціями зі свідомістю,  потребує докладного аналізу з метою запобігання цьому останнім часом доволі поширеного явища. Культи послідовно маніпулюють елементами, які формують особистість індивіда, а саме: віруваннями та ціннісними поглядами, ставленнями до навколишнього світу. Отже, розглядаючи психодинаміку осіб з фанатичною поведінкою, можна виокремити певну стадійність. Дисертант зазначає, що на першій стадії залучення зазвичай емоційно дестабілізують адептів, прагнуть викликати їх довіру, оточують любов’ю і підтримкою. Отже, так готується підґрунтя для посилення контролю над думками і почуттями. Людина поступово психологічно прив’язується  до релігійної групи. Завдяки лекціям і курсам, різноманітним психотехнікам відбувається корекція свідомості. І як результат - стан зміненої свідомості. Адепт перериває контакти зі своїм минулим життям, усі його погляди, помисли звернені лише на релігійну групу, тобто повністю змінюється стратегія життя. Ірраціональне починає домінувати над раціональним. Посилюється стан відчуження від навколишнього світу. Особистісні інтереси пригнічуються інтересами групи. Психотехніки підсилюють цей процес. Таким чином, людина втрачає свої індивідуальні якості, ідентифікуючись з членами громади. По суті, відбувається кардинальна перебудова стану свідомості людини, що проявляється в зміні світосприйняття, емоційних станів та вольового самоконтролю.

    Автор вважає некоректним ототожнення релігійних практик із штучно розробленими психіатричними методами: гіпноз, нейро-лінгвістичне програмування тощо. В даному випадку скоріше йдеться мова про дві різні форми впливу на людину. Щоправда, мета одна - досягнення стану зміненої свідомості. Слід зазначити, що в більшості випадків ілюзорно-, або галюцинаторноподібні сенсації, які супроводжують релігійну практику, виникають на тлі яскравих емоційних переживань і станів зміненої свідомості різної глибини. Автор наводить приклади, де релігійний фанатизм посилюється нервовою хворобою або підсилюється різноманітними  психотравмуючими факторами. Тривалі психічні травми можуть спричинити: подразненість, підвищену стомлюваність, головний біль, розлади сну, поганий настрій, страхи, нав’язливі думки, хворобливі відчуття, невротичні стани.

    Дисертант виокремлює ряд мотивів, які посилюють взаємозв’язок релігійності та релігійного фанатизму. До них належать, по-перше, потреба в самоствердженні, особливому, тотальному утвердженні власної особистості і життєвої позиції, свого погляду на речі; по-друге, потреба в абсолютній значимості ідеї чи позиції, якої дотримується людина. Водночас виникає потреба в усуненні всього того, що може перешкодити реалізації цієї установки, наприклад, усіх думок, міркувань, що суперечать обраній концепції. Відбувається також елімінація інших вірувань, поглядів; по-третє, потреба в реалізації своєї ідеї, що поєднується з використанням усіх можливих засобів боротьби з індивідами, що дотримуються інших поглядів; по-четверте, потреба в досягненні будь-якими засобами мети, в жорсткому дотримані певної поведінки, відмова від компромісних дій. Слід зазначити, що сучасна традиційна церква орієнтована на нівелювання глибокого переживання надприродного у своїх вірних, якщо воно не зовсім відповідає усталеним зразкам. Натомість новітні релігійні течії намагаються сприяти виникненню такого досвіду й тлумачать його у межах власних світоглядних настанов. В дисертації зазначається, що в сучасній психіатричній літературі (Л.Юрьєва) існують різноманітні класифікації фанатизму, в яких використовуються різний принцип систематизації, що дозволяє авторам класифікувати  як явище фанатизму, так і його носіїв. Проте для дисертанта принципово важливим є те, як релігійний фанатизм впливає на психічне і духовне здоров’я особистості, чи сприяє розвитку творчих сил людини, чи, навпаки, паралізує їх.

    Дисертант звертається до досліджень в царині психіатрії, де зустрічаються різноманітні випадки особливих станів свідомості, щодо яких є багато версій та трактувань. Це – нарколепсія, летаргія, періодична амнезія, роздвоєння свідомості, сомнамбулізм, патологічні ілюзії, випадки, які трапляються іноді в релігійній практиці і можуть стати підґрунтям  релігійного фанатизму.