Зовнішня політика України. Її сучасні пріоритети

Офіційні  політичні оцінки стану міждержавних відносин з обох сторін практично  не відрізняються. Так, здобутками українсько-російської міждержавної взаємодії за перше  півріччя 2003 р. можна вважати наступне:

•узгодження позицій стосовно Угоди про створення  Єдиного економічного простору за участю РФ, Білорусі, Казахстану, України та Організації регіональної інтеграції (ЄЕП-ОРІ);

•ухвалення  Угоди про суходільну ділянку  міждержавного кордону та Угоди про екологічне відродження басейну Дніпра;

•заходи, пов’язані з проведенням “Року  Російської Федерації в Україні”;

•розробка концепції створення Міжнародного газотранспортного консорціуму (МГТК);

•стимулювання розвитку військово-технічної співпраці;

•інтенсифікація міжпарламентських зв’язків та співробітництва  в галузі юстиції.

Аналіз  стану українсько-російських торговельних відносин протягом 2000-2002 рр. також дає  підстави для висновку щодо їхнього  пожвавлення. Зокрема у січні-квітні 2003 р. експорт українських товарів до РФ збільшився на 26,6 % порівняно з аналогічним періодом 2002 р., а імпорт - на 43,3 %. Серед країн СНД Російська Федерація залишається для України основним партнером на ринку послуг - на неї припадає 95,2 %, що складає 55,3 % загального обсягу українського експорту послуг.

У поточному  році активізувалося політико-економічне і військово-технічне співробітництво  між країнами, проголошено амбітні  плани поглиблення інтеграційних  процесів. Втім, залишається нерозв’язаною  низка проблем, які негативним чином позначаються на стані національної безпеки України. Зокрема неоформленість міждержавного кордону, питання створення Єдиного економічного простору та Міжнародного газотранспортного консорціуму тощо.

Україна знаходиться у сфері впливу одразу двох інтеграційних зон — європейської та російської (євразійської). У європейській головними об’єднуючими чинниками є розвиток взаємодоповнюючого політичного, економічного і безпекового співробітництва. Євразійська формується єдиним центром - Москвою, тому природно, що головним завданням виступає забезпечення російських національних інтересів, передусім - запобігання дезінтеграційним процесам в самій РФ, створення преференційних умов російському капіталу на просторі СНД і утворення воєнно-політичного союзу. (У нещодавній публікації В. Третьякова, відомого наближеністю до російського політичного керівництва, завдання сформульовано абсолютно однозначно: “Наша держава (РФ. - Авт.) повинна докласти усіх зусиль щодо відновлення щонайменше на конфедеративній основі Великої Росії у складі України, Білорусі, Казахстану й Росії. Сьогодні ми маємо, можливо, останній унікальний шанс досягти цього.) Зазначене, за усієї зацікавленості України у збереженні стабільності на території сусідньої держави й на пострадянському просторі в цілому, не може відповідати її національним інтересам. Відтак Україна ідентифікує себе складовою європейського об’єднуючого процесу, а її стратегічні завдання мають чимало принципових відмінностей від російських стратегічних настанов.

Для України неприйнятним є, зокрема, таке:

•визнання пострадянського простору Російською Федерацією виключною сферою власних  геополітичних інтересів;

•неконтрольована  експансія російського капіталу в національну економіку;

•затягування  процесу повноцінного оформлення міждержавного кордону (28 січня 2003 р. Президенти України і РФ підписали Договір про державний кордон, яким визначена його суходільна частина. У травні поточного року узгоджений Атлас карт українсько-російської суходільної частини кордону. Проте не вирішеною залишається проблема вододільної частини. Продовжується обговорення питання організації взаємодії в Азовському морі та Керченській протоці. Україна погодилася визнати акваторію Азовського моря і Керченської протоки внутрішніми водами обох країн, як того прагне РФ, але наполягає на проведені делімітації цих акваторій згідно норм міжнародного морського права.);

•надмірна російська присутність в українському інформаційному просторі;

•пролонгація  російської військової присутності  на теренах України;

•синхронізація  процесу отримання членства в  СОТ;

•збереження монопольного стану Росії у постачанні енергоносіїв та забезпеченні паливом  ядерної енергетичної галузі України;

•надмірні кооперація та узгодженість виробничих планів і експортної політики ОПК;

•створення  економічного та воєнно-політичного  об’єднання держав на пострадянському  просторі, підпорядкованого (навіть неформально) РФ;

•можливість миротворчої діяльності РФ на теренах  колишнього СРСР поза межами мандату  ООН чи ОБСЄ тощо.

Останнім  часом, опираючись на існуючі стратегічні відмінності й протиріччя, взаємини між двома країнами набули дещо вираженого конфліктного характеру. Проте міждержавні відносини повинні залишатися позитивно сталими і толерантними, інші напрямки є неприпустимі. Протягом найближчого періоду сторони мають відшукати прийнятні форми взаємовигідної кооперації з урахуванням існуючих розбіжностей, що створить підґрунтя для переходу до реального стратегічного партнерства.

Висновки

Отже, Україна прагне стати активним суб’єктом, який формує геополітичний простір навколо себе. Але при цьому вона залишається здебільшого пасивним об’єктом масштабних процесів, що розгортаються в новій Європі. Втім, існує реальна небезпека, що Україна може стати заручником Сходу або Заходу, а ще гірше – розмінною монетою в геополітичних іграх великих держав або їх об’єднань. Тому Україна, на нашу думку, повинна чітко визначити і настійно впроваджувати в життя цілісну зовнішньополітичну стратегію.

Говорячи про геополітичне майбутнє України, можна спрогнозувати деякі його сценарії:

1. Хитання між Сходом і Заходом.  Відсутність справжньої інтеграції  з Росією і євроатлантичними  та європейськими структурами.  Якщо процес піде в цьому  руслі, то для України це  означатиме ізоляцію від реальних  світових інтеграційних процесів.

2. Включення України до геополітичного  процесу співробітництва з Росією  і через Росію, а саме: створення  союзу Росія – Україна –  Білорусь; проникнення російського  капіталу в галузі української  економіки. Цей варіант є найпростішим. Але для нашої країни він безумовно буде означати “кінець історії”, втрату своєї специфіки, своєї державності.

3. Інтеграція в Європейський  Союз паралельно із зближенням  Росії з Європейським Союзом  і рівноправним партнерством  Росії й України в економічній  сфері. Цей сценарій, на нашу  думку, буде єдино корисним  для України.  Отже, для нашої  країни найбажаніше майбутнє – справжнє поєднання суверенності, економічної ефективності і соціальної справедливості. Досягти цього можна лише через інтеграцію в Європейський Союз.  При цьому Україні необхідно вибудовувати свою зовнішню політику, орієнтовану тільки на власні інтереси.

Це сприятиме тому, що Україна  зможе стати впливовим фактором створення механізму оптимальної  моделі безпеки Європи ХХІ століття, від чого залежить перспектива геополітичного, а отже й міжнародного становища  нашої держави.

 

Використана література

 

1. Зовнішня політика України: реалії та перспективи (виступ Удовенка Г., 13 грудня 1995 р.) // Політика і час. - 1996. - N1. - С. 9.
2. Кравчук Л. Нова Україна в новій Європі // Політика і час. - N2. -1993. - С. 4.
3. Лещенко Л., Пащук В. На вістрі великої політики // Політика і час. - 1993. - N8. - С. 19.
4. Литвин В. Зовнішня політика України: від адаптації до конкретних дій // Віче. - 1993. - N3. - С. 59.
5. Маркусь В. Атрибут самостійної держави. Зовнішня політика сучасної України: деякі принципи та актуальні проблеми // Політика і час. - 1993. - N2. - С. 49.
6. Осадчук Б. Солом'яний вогонь ідей і швидкий попіл забуття. Укр. зовнішня політика. Погляд з-за кордону // Час-тайм. - 17 січня. - С. 8.
7. Пирожков С. Бажані орієнтири і реальні можливості // Політика і час. - 1994. - N5. - С. 22.
8. Пріоритети зовнішньої політики (виступ Удавенка Г. на засіданні ВР України 15 вересня 1994 р.) // Політика і час. - 1994. - N10. - С. 3.
9. Політика передбачувана, послідовна і виважена (виступ Удовенка Г. ) // Політика і час. - 1994. - N11. - С. 3.
10. Стан і перспективи української зовнішньої політики (виступ Кучми Л. 15 липня 1996 р.) // Політика і час. - 1996. - N8. - С. 3.
11. Султанівський П. Для нас це аж ніяк не шляхопровід (китайська складова української зовнішньої політики) // Політика і час. - 1996. - N11. - С. 32.
12. Табачник Д. Новий курс зовнішньої політики України: досягнення і перспективи // Політика і час. - 2005. – N5. - С. 4.