Зовнішня політика України. Її сучасні пріоритети

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Хмельницький національний університет

 

 

 

 

 

 

Кафедра історії і країнознавства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Зовнішня політика України. Її сучасні  пріоритети»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент МІН-09-2

Лахай Павло

Перевірив: доцент кафедри 

історії і країнознавства

Яременко В.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хмельницький, 2012

ПЛАН

Вступ

1. Основні напрямки зовнішньої  політики України

2. Україна  та ЄС

3. Україна  і НАТО

4. Пріоритети  українсько–американських взаємин

5. Україна  — Російська Федерація: проблеми взаємодії в сучасних умовах

Висновки

Використана література

 

 

Вступ

 У статті 18 Конституції України  зазначено: “Зовнішньополітична  діяльність України спрямована  на забезпечення її національних  інтересів і безпеки шляхом  підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”.

Протягом останніх десяти років  Україна стверджувалась як суб'єкт  міжнародних відносин і набувала певного іміджу.

Після проголошення України незалежною державою багато що заважало в формуванні позитивного іміджу, оскільки навіть сам факт приналежності до Радянського  Союзу сприяв "обережному" ставленню  до України. Окрім того, економічні проблеми - шалена інфляція, закриття заводів, зріст безробіття, і т.ін. - створювали імідж нестабільності.

Втім, позицію Заходу можна було назвати хоч і обережною, але  оптимістичною. Україна, що відмовляється  від ядерної зброї, держава, що починає  своє становлення; від України чекали реформ, швидкого зростання. Але надії не зовсім справдились.

Зараз Україна сподіваєтся на визначену  позицію Європейського Союзу  щодо її майбутнього членства (про  це нещодавно в Зальзбурзі заявив Президент), але при цьому в  своїй зовнішній політиці керується навіть не законом, як встановлено Конституцією (ст.92, п.9), а "Основними напрямами зовнішньої політики України", що були схвалені постановою Верховної Ради ще в 1993р. і вже багато в чому застаріли.

Україна проводить виважену, послідовну та цілеспрямовану зовнішньополітичну діяльність, відповідно, основні напрямки її зовнішньої політики в цілому залишаються незмінними з часу проголошення незалежності у 1991 році.

Україна послiдовно й неухильно  будує свою зовнiшню полiтику на основi беззастережного дотримання принципiв мiжнародного права, Статуту ООН та iнших мiжнародно-правових актiв. Така позицiя нашої держави закрiплена у схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 р. "Основних напрямках зовнiшньої полiтики України" - концептуальним документом, на засадах якого базується та розвивається зовнiшньополiтична дiяльнiсть України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Основні напрямки  зовнішньої політики України

Визначається три основнi напрями  зовнiшньої полiтики України:  
1. розвиток двостороннiх мiждержавних вiдносин;

2. європейська iнтеграцiя; 

3. багатостороння дипломатiя. 

У двостороннiх вiдносинах прiоритетними для України є вiдносини з  сусiднiми країнами та стосунки зі стратегiчно  важливими партнерами і впливовими державами свiту.

В свою чергу європейська iнтеграцiя для України - це подальше полiтичне та iнституцiйне зближення з ЄС та еволюцiйне просування до кiнцевої мети iнтеграцiї до Європейського Союзу; адаптування українського законодавства до норм ЄС та Ради Європи як ключовий iнтеграцiйний елемент; поглиблення вiдносин України з НАТО як однiєю з основних складових всеохоплюючої системи європейської стабiльностi та безпеки.  
       В рамках багатосторонньої дипломатiї можна видiлити такi прiоритетнi напрями зовнiшньополiтичної дiяльностi:  

· забезпечення ефективної участi держави у дiяльностi мiжнародних органiзацiй;

· налагодження ефективного регiонального  та субрегiонального спiвробiтництва, посилення ролi України в регiональних та субрегiональних органiзацiях, форумах i об'єднаннях;

· активiзацiя дiяльностi в багатостороннiх домовленостях в галузi роззброєння, в т.ч. ядерного, заходiв довiри, у миротворчих та миропiдтримуючих операцiях, безпекових режимах i контрольних механiзмах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Україна та  ЄС

        Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України. Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

       На сьогодні в рамках УПС  визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу. Партнерський діалог Україна-ЄС розвивається під час проведення щорічних засідань Самміту Україна-ЄС за участю Президента України; Ради з питань співробітництва за участю Прем'єр-міністра України; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна-Трійка ЄС, постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому і експертному рівнях. Євроінтеграція є головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України. Президент України у Посланні до Верховної Ради України у червні 2002 року визначив європейську інтеграцію стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку України на наступне десятиріччя.

       Нинішній розвиток політичного  діалогу між Україною та ЄС  базується на впровадженні Україною  Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні  сторонами УПС та опрацюванні  Плану дій в рамках Європейської  політики сусідства. Україна виходить з того, що реалізація зазначеного документа має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення, створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового рівня відносин з ЄС. Належна імплементація ПД повинна також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою ПД має стати укладення нової посиленої угоди з ЄС. Залишаючись поза межами Євросоюзу, Україна успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії і Герцеговині та Республіці Македонія.

На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним  партнером України у світі (на 25 країн-членів ЄС припадає 33% зовнішньоторговельного обороту України).

        У червні 2004 року відбулося парафування  Угоди між Європейським Співтовариством  та Кабінетом Міністрів України  про торгівлю деякими сталеливарними  виробами, підписання якої заплановано восени. Відповідно до Угоди, квота України на поставки сталевих виробів до країн ЄС на 2004 рік складатиме 606 тисяч тон. Завершується процес опрацювання ЄСівською стороною питання щодо відповідності економіки України критеріям ринковості в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.

       Україна та ЄС активно співпрацюють  у рамках Робочої групи з  питань розгляду заявки України  на вступ до СОТ. ЄСівська  сторона на постійній основі  підтримує Україну як у багатосторонньому,  та і двосторонньому переговорному процесах у рамках СОТ. Після підписання у 2003 р. Двостороннього протоколу щодо доступу до ринків товарів та послуг в рамках СОТ сторони розпочали роботу над розробленням та узгодженням проекту Звіту Робочої групи. Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією, реадмісії, боротьби з організованою злочинністю і тероризмом, здійснює активне реформування прикордонного менеджменту, міграційно-візової політики та відповідної правової бази.

       В контексті розширення ЄС Україна прагне не допустити появи нових розподільчих ліній в Європі та виступає за забезпечення недискримінаційного порядку в'їзду до країн-членів ЄС своїх громадян. Робота на цьому напрямі, зокрема, передбачає: перспективне запровадження довгострокових багаторазових віз для громадян України, які на постійній основі беруть участь у економічних, культурних, спортивних, наукових і навчальних обмінах з ЄС; полегшення порядку перетину кордону для громадян України, що мешкають в прикордонних з ЄС районах, а в довгостроковій перспективі - спрощення візового режиму ЄС для всіх категорій українських громадян. В останні роки помітно активізувалося співробітництво України та ЄС в галузі енергетики, в тому числі ядерної, сільського господарства та охорони навколишнього середовища. Поступово зростає політична та фінансова допомога Україні з боку ЄС у вирішенні наболілих проблем в енергетичному секторі та подоланні наслідків аварії на Чорнобильській станції.

       За підтримки ЄС здійснюється  також реформування системи управління газотранспортною системою України, проведення технічного аудиту нафтотерміналу "Південний" та техніко-економічного обґрунтування для проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса-Броди- Гданськ, підтримується розвиток альтернативної енергетики в Україні, модернізація вугільної промисловості тощо. Європейський Союз є найбільшим донором України. Починаючи з 1991 року, загальний обсяг допомоги, наданої Україні з боку ЄС в рамках програми ТАСІS, макрофінансової та гуманітарної допомоги, складає понад 1 млрд. євро.

       Перспективним напрямом співробітництва  України та ЄС є сфера космічних  досліджень. Враховуючи той факт, що Україна належить до вісімки  держав, які мають значний космічний  технічний та технологічний потенціал, 2 вересня 2004 року Європейська Комісія звернулася до Ради Міністрів ЄС з пропозицією розпочати переговори з Україною щодо угоди про співпрацю у створенні Глобальної навігаційної системи (GNSS). Передбачається, що така співпраця буде розвиватися в галузі промисловості, науково-дослідницькій роботі, зокрема, в питаннях стандартизації, в контролі сумісності регіональних систем тощо. Своє головне завдання Україна на сьогоднішньому етапі вбачає в утвердженні європейських цінностей і стандартів в політиці, економіці, соціальній сфері. У цьому - запорука суспільної стабільності і сталого розвитку нашої держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Україна і  НАТО

До  найважливіших інтересів НАТО в  Україні у сфері воєнної безпеки  варто віднести виконання умов Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ). Виконання Україною цього Договору сприяло усуненню дисбалансу сил у Європі, що склався ще в період “холодної війни”. До числа пріоритетних інтересів безпеки НАТО у воєнній сфері варто віднести також дотримання Україною заходів воєнної довіри і відкритості у воєнній сфері. У цьому відношенні ратифікація Україною Договору “Відкрите небо” у березні 2000 року відповідає стратегічним інтересам Альянсу, що зафіксовано в Новій стратегічній концепції НАТО.

Таким чином, від реалізації вищезгаданих інтересів НАТО у воєнній сфері безпосередньо залежить як безпека самого Альянсу, так і міжнародна безпека загалом. Через наявний військовий компонент, а також винятково важливе геостратегічне положення, Україна більш за інші країни здатна впливати на стан безпеки в Центральній та Східній Європі.

Проте головні інтереси Альянсу, пов’язані  з Україною, зосереджені не у воєнній  сфері, за всієї її важливості та першорядності, а в площині політичній. Вони полягають  у ствердженні демократичних цінностей і всього того, що називається просуванням західної європейської цивілізації. Ці інтереси є глобальнішими, довготривалішими і найважливішими. За суттю вони полягають у заповненні вакууму, що утворився внаслідок краху комуністичної ідеології у країнах колишнього соціалістичного табору в Європі. Реалізація цих інтересів зрештою має ввести нові, незміцнілі демократії, що постали на посткомуністичному просторі, в євроатлантичне співтовариство. Виходячи з визначальної ролі політичної функції Альянсу, НАТО висуває до країн-кандидатів і відповідні вимоги: вони є насамперед політичними, а вже потім - військовими. Головними вимогами НАТО до країн-кандидатів є побудова демократичного суспільства в державі та встановлення демократичного цивільного контролю над збройними силами. Отже, намір України вступити до НАТО передусім є виявом прагнення розбудувати демократичне суспільство.

З наближенням  НАТО до кордонів України значущість країни для Альянсу зростає. Йдеться  насамперед про геополітичний вимір. Поза Україною неможливе завершення політичного оформлення Європи. Тому за другою хвилею буде третя і, очевидно, остання хвиля розширення НАТО. І в цьому русі Україна відіграватиме значно більшу роль для НАТО, ніж усі сім країн другої хвилі розширення НАТО. У процесі розширення Україна набуває для НАТО надзвичайно важливого геостратегічного значення. Якщо приєднання країн Балтії до НАТО означає завершення формування північно-східного флангу НАТО, то вступ України до НАТО означатиме завершення формування південно-східного флангу Альянсу. Членство Туреччини, Болгарії і Румунії в НАТО без України не вирішує проблему контролю Альянсу над Чорноморським регіоном і виходу його на Кавказ [9].