Зовнішньоекономічна політика держави

Міністерство  освіти і науки , молоді та спорту України

Чернігівський державний  інститут економіки і управління

Юридичний факультет

 

Кафедра цивільного, господарського та кримінального права

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності»

 

на тему:

Зовнішньоекономічна політика держави.

 

Підготувала:

Перегуда К.М.

напрям підготовки «Правознавство»

курс 4, група П-92

 

 

Перевірив:

Богдан Ю.М.,ст.викладач

 

 

 

 

 

 

Чернігів, 2013 р.

 

 

Зміст.

 
Вступ.

І. Поняття зовнішньоекономічної політики. 
ІІ. Посилення взаємозалежності у світовому господарстві і необхідність координації зовнішньоекономічної політики 
ІІІ. Роль держави в здійсненні зовнішньоекономічної політики та керування зовнішньоекономічною політикою. 
IV. Сучасні проблеми формування і проведення ефективної зовнішньоекономічної політики в Україні

Висновки 
Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ. 

 

Об'єктивною основою формування світового господарства є суспільної поділ праці. Структура світового  господарства включає наступні елементи: світовий ринок товарів і послуг; світовий ринок капіталів; світовий ринок робочої сили; міжнародну валютну  систему; міжнародну кредитно-фінансову  систему. 

Суб'єктами світового господарства є: держави і їхні народногосподарські  комплекси; транснаціональні корпорації; міжнародні організації й інститути.  

Таким чином, світове господарство - це система національних господарств  окремих країн, об'єднаних міжнародним  поділом праці; торгово-виробничими, фінансовими і науково-технічними зв'язками. 

Зовнішньоекономічна політика будь-якої держави формується як під  впливом внутрішніх факторів, зв'язаних з економічною і політичною ситуацією  в країні, так і під впливом  зовнішніх факторів, обумовлених  загальними тенденціями світового  господарства, регіональними процесами, економічними і політичними процесами  в сусідніх країнах. 

Ступінь впливу зовнішніх, міжнародних  факторів на формування зовнішньоекономічної політики істотно відрізнялася в  різні історичні періоди і  в даний час характеризується деякими новими тенденціями й  ознаками. Так, відомо, що з моменту  закінчення Другої світової війни економічні, фінансові і валютні відносини  між країнами постійно розвивалися, створюючи при цьому усе більш  і більш тісне переплетення взаємозалежностей. Те, що відбувається в одних країнах, впливає на економічні результати інших, успіхи і невдачі політики, що проводиться  одними країнами, частково залежать від  положення і дій інших.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Поняття зовнішньоекономічної політики. 

Зовнішньоекономічна політика - політика держави, що регулює усі  форми зовнішньоекономічних зв'язків  і визначальна режим їхнього  здійснення, включаючи експорт і  імпорт товарів, послуг, капіталів, робочої  сили, руху валюти і т.д. 

Проводячи зовнішньоекономічну  політику, державу покликано, по-перше, створити для своїх підприємців  найбільш сприятливі умови на внутрішньому ринку, для чого необхідно стримувати приплив іноземних товарів; по-друге, держава повинна сприяти розширенню зовнішньоекономічних позицій своїх  підприємців шляхом різних заходів, стимулювати вивіз товарів національного  виробництва. 

Основними засобами здійснення зовнішньоекономічної політики є митна  система і нетарифні бар'єри, регулювання  руху валюти і валютного курсу, еміграції  й імміграції робочої сили, торгівлі цінними паперами й ін. В умовах інтернаціоналізації господарського життя, коли економіка окремих країн  усе глибше втягується в міжнародну господарську систему, змінюються роль і мети національного зовнішньоекономічного  регулювання. Задача захисту внутрішнього ринку і проведення політики протекціонізму не висувається на перший план. Навпаки, виявляється тенденція до лібералізації  зовнішньої торгівлі і руху капіталу, знімаються обмеження і уводиться  вільна оборотність національної валюти.  

Найважливішою задачею національного  механізму регулювання стає підвищення міжнародної конкурентноздатності "своїх" підприємців. Очевидно, що конкурентноздатність товарів навіть самих великих компаній на світових ринках залежить не тільки від технічного рівня й організації виробництва  на їхніх підприємствах, але і  від національного рівня заробітної плати, системи оподатковування, стану  інфраструктури, рівня утворення  трудящих, наявності науково-технічного потенціалу і т.д. 

Для підвищення національної конкурентноздатності держава проводить  заходу не тільки в області зовнішньоекономічних зв'язків, але і по форсуванню нагромадження  капіталу, прискоренню процесів відновлення капіталу, стимулюванню технічного удосконалювання виробництва. Інтенсивність процесів нагромадження капіталу створює передумови для росту продуктивності праці, формування нових галузей і видів виробництва. 

В епоху НТР  у підвищенні національної конкурентноздатності величезну роль грають фінансування державою наукових досліджень, дослідницько-конструкторських розробок, заходів щодо їх впровадження у виробництво, підтримка з боку держави розвитку новітніх галузей  виробництва. Ріст концентрації і централізації  капіталу на міжнародній арені зробив важливим напрямком національної політики заохочення концентрації і централізації  національного капіталу з метою  зміцнення його позицій на світовому  ринку. Ці і багато інших заходів  державного регулювання спрямовані на створення загальних сприятливих  умов для конкурентної боротьби "своїх" компаній як на зовнішньому, так і  на національних ринках. 

Зовнішньоторговельна  політика - складова частина зовнішньоекономічної політики держави, спрямована на регулювання  його зовнішньої торгівлі. Історично  відомі два основних напрямки зовнішньоторговельної  політики: протекціонізм і фритредерство (політика вільної торгівлі). 

Результати  зовнішньої торгівлі відбиває платіжний  баланс. 

Платіжний баланс - це співвідношення фактичних платежів, отриманих даною країною від  іноземних держав і міжнародних  економічних організацій і здійснених платежів країни для інших держав.  

Платіжний баланс складається з двох стовпчиків - надходжень і платежів. 

Платіжний баланс включає три основних частини: торговий баланс - співвідношення експорту й  імпорту товарів по фактично проведених платежах і платежам, що повинні  бути негайно погашені; баланс послуг і непогашених платежів - платежі  по транспорті, страхуванню, телефонним і поштово-телеграфним послугам і т.д.; баланс руху капіталів і  кредитів - доливши іноземних інвестицій і позик у дану й інші країни.  

На стан платіжного балансу впливають зовнішні і  внутрішні фактори: циклічність  економічного розвитку; динаміка поточних світових цін на сировинні товари.  

 

ІІ. Посилення взаємозалежності у  світовому господарстві і необхідність координації зовнішньоекономічної політики

Після закінчення Другої світової війни посилення  взаємозалежностей з'явилося результатом  швидкого розширення торгового обміну, розвитку міжнародного фінансування, виникнення проблем заборгованості і збільшення мобільності капіталу і робочої сили. Потрясіння світової економіки середини 70-х рр. прискорили цей процес і одночасно виявили  ряд нових взаємозалежностей. 

Серед нових  тенденцій світового господарства звертають на себе увага високі темпи  росту світової торгівлі, що погоджують усі країни в єдиний світовий ринок  і можливості, що створюють, для збільшення темпів росту світової економіки. Відомо, що наприкінці ХІХ-начале ХХ в. світова  торгівля розвивалася в середньому по 3,5 % у рік і за 33 року її обсяг  збільшився фактично в 3 рази. Це розвиток, припинений на час Першої світової війни, відновилося після її закінчення, однак було знову перерване кризою 30-х рр. і Другою світовою війною. З 1947 по 1973 р. обсяг світового експорту щорічно збільшувався на 6 %. 

Міжнародний обмін  товарами усе більше ставав однієї з основних рушійних сил економічного росту. Проведені Світовим банком дослідження  результатів економічного росту 40 країн, що розвиваються, згрупованих по їхній  торговій орієнтації, підтверджують  існування тісного зв'язку між  економічним ростом і розвитком  зовнішньої торгівлі. 

Посилення залежності світової економіки від розвитку міжнародного обміну особливо стосується індустріально розвитих країн, що здійснюють основну частину міжнародного обміну, а також країн, що активно включаються  в міжнародне господарство. При цьому  країни Західної Європи залежать від  зовнішньої торгівлі більше, ніж США  і Японія. 

Прискорений ріст міжнародної торгівлі сприяв не тільки зовнішньоторговельної взаємозалежності, але і розвитку фінансової взаємозалежності (оскільки частина продажів фінансується за допомогою кредиту). При цьому  спостерігалася незбалансованість  обміну товарами і послугами, що породжувало  для розвитих країн позитивне  і негативне сальдо, що значно збільшилося  в результаті нафтових шоків і дестабілізації, що пішла за ними. Щоб забезпечити загальну збалансованість зовнішніх платежів, необхідний був приплив компенсаційного фінансування. Незбалансованість платежів сприяла розвитку євроринків, визначеної "відкритості" фінансових ринків ведучих промислово розвитих країн, автономному руху капіталів. 

Багаторазово  збільшилися міжкраїнні грошові  потоки переповнили канали міжнародної  фінансової сфери. Їхній напрямок може мінятися в залежності від динаміки курсів валют, зміни вартості корпоративних, державних, муніципальних цінних паперів  і інших грошових інструментів. Інтенсивне розширення міжнародних ринків капіталів  має двох сторін. 

Широкий процес глобалізації діяльності промислових  корпорацій приводить до того, що нерідко  стратегія багатонаціональних фірм у частині їхніх закордонних  підрозділів досить швидко стає незалежної від національних умов у їхніх  рідних країнах. Транснаціоналізація  світової економіки викликає визначену  тривогу з боку національних держав, перед якими коштує дуже гостра проблема вибору зовнішньоекономічної політики, що враховує необхідність залучення  ТНК, і, у той же час, необхідність контролю за їх діяльністю, щоб не втратити суверенітету в проведенні своєї  економічної політики. 

До цього  варто додати процес інтернаціоналізації, що почався, майна, що у майбутньому  може одержати бурхливий і непередбачений розвиток. 

Посилення взаємозалежності в області торгівлі, фінансів, підвищення мобільності факторів виробництва  роблять неминучої координацію  валютної політики. 

Структурні  економічні зміни, що відбулися у  світі в останні 20—30 років, істотно  вплинули на вибір зовнішньоекономічної політики окремих держав. Сьогодні національна зовнішньоекономічна  й економічна політика в цілому не може не відчувати на собі впливу зовнішніх  факторів, зв'язаних із сильною взаємозалежністю держав. Справа в тім, що національна  економічна політика поступово починає  утрачати свою ефективність у відношенні економічно діючих суб'єктів, що мають сьогодні можливість функціонувати на міжнародному рівні: транснаціональні корпорації переміщають свої виробничі, фінансові, управлінські ланки, працівники переміщають свої заощадження і навіть змінюють місце діяльності і проживання і т.п. Економічна влада держави як над підприємствами, так і над домогосподарствами починає слабшати, окремі економічні агенти здобувають визначену незалежність від своїх урядів. Зростаюче вплив економічного лібералізму як на Півдні, так і на Сході, можливо, прискорить процес посилення координації політик як на регіональному, так і на глобальному рівні, а можливо, приведе до поглиблення протистояння між трьома центровими чи силами до появи інших центрів. 

З росту взаємозалежності і тенденції до лібералізації  міжнародних економічних, валютних і фінансових відносин варто витягти  уроки. Ці уроки повинні бути спрямовані на необхідність зміни зовнішньоекономічної політики, національного законодавства, щоб забезпечувати рівність умов конкуренції, налагоджувати координацію  економічної і валютної політики на демократичній основі. Безумовно, це неминуче викликає деяке ослаблення національних економічних повноважень  держави, відбудеться згладжування національної унікальності. Проте, як показує досвід, принципи лібералізму  й економічного співробітництва  приведуть до економічного росту  і підвищення рівня життя. 

Розглянуті  вище тенденції і закономірності в міжнародних економічних відносинах, що стосуються рости взаємозалежності в області торгових, фінансових і  валютних відносин, мають безпосереднє відношення до вироблення зовнішньоекономічної політики України, інших постсоціалістичних країн, що усе більш активно включаються  у світове господарство. 

Координація зовнішньоекономічної політики означає вибір політики на основі співробітництва, від якого  виграють усі. Однак тут виникає  проблема самої координації політики, адже кожна країна "гуляє сама по собі", максимізуючи власний виграш. Для одержання найкращого результату Батьківщина і Закордон повинні  вступити в явну угоду, тобто скоординувати  свій вибір політики. Обидві сторони  повинні взяти зобов'язання відмовитися  від принесеного дуже твердою  політикою виграшу за принципом "розоряй сусіда" і дотримувати  угоди всупереч бажанню ухилитися. Якщо Батьківщина і Закордон зможуть  співробітничати, то обидві сторони  в підсумку прийдуть до кращого для  кожної з них співвідношенню, наприклад, інфляції і безробіття. 

У дійсності координація  політики більш складний, тому що вибір  і результати дуже численні і невизначені. Ця додаткова складність змушує політиків  з меншим полюванням дотримувати  угод про співробітництво і менше  вірити в те, що закордонні партнери будуть поводитися відповідно до обговорених  умов. 

 

ІІІ. Роль держави  в здійсненні зовнішньоекономічної політики та керування зовнішньоекономічною політикою.

Роль держави в здійсненні зовнішньоекономічної політики буде полягати:

• у розумному протекціонізмі у відношенні російських виробників і експортерів на основі тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
• у боротьбі з існуючими сьогодні на міжнародних товарних і фінансових ринках дискримінаційними для Росії і російських компаній режимами;
• у прямій політичній підтримці інтересів російських компаній у закордонних країнах і на переговорах з міжнародними фінансовими торговими організаціями;
• у виробленні геополітичних пріоритетів зовнішньоекономічних зв'язків.