Євроатлантична інтеграція України

Цiлi

1. реформування Збройних  Сил України з метою перетворення  на добре пiдготовленi та оснащенi, бiльш мобiльнi та сучаснi збройнi сили, здатнi вiдповiдати на загрози безпецi, захищати територiю держави та робити внесок до миротворчих i гуманiтарних мiсiй пiд егiдою мiжнародних органiзацiй;

2. посилення цивiльного контролю над Збройними Силами України та iншими вiйськовими формуваннями, включаючи пiдвищення рiвня спiвробiтництва зПарламентом i посилення його контролю, а також бiльш активну участь цивiльних осiб у процесi прийняття рiшень у галузi безпеки;

3. змiцнення державних структур з метою покращання реагування на виклики, пов-язанi з невiйськовими i асиметричними загрозами;

4. посилення державної  мiжвiдомчої координацiї мiж Мiнiстерством оборони, Мiнпромполiтики, Прикордонними вiйськами, МНС i МВС з метою покращання реагування на наслiдки природних та антропогенних катастроф, включаючи терористичними акти;

РОЗДІЛ 2. Полеміка навколо вступу України  до НАТО.

2.1. Виникнення полеміки

Питання про майбутню геополітичної  ролі України було піднято ще до остаточного здобуття країною незалежності: у прийнятій в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет проголошувалося  намір УРСР стати в майбутньому  постійно нейтральною державою, яка  не бере участі у військових блоках. Однак уже в липні 1993 року Верховна рада затвердила «Основні напрями зовнішньої політики України», де йшлося про участь України в «загальноєвропейській  структурі безпеки», створеної на базі в тому числі і НАТО.

У липні 1997 року була підписана  Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО. У січні 2001 року з метою реалізації положень Хартії була затверджена Державна програма співробітництва України з НАТО на 2001-2004 роки.

8 липня 2002 президент України  Леонід Кучма указом ввів в  дію рішення Ради національної  безпеки і оборони (РНБО) «Про  стратегію України щодо Організації  Північноатлантичного договору (НАТО)»,  де прямо ставилася мета вступу України в альянс. У листопаді того ж року Верховна рада прийняла «Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО». У документі вказувалося, що євроатлантична інтеграція відповідає «життєво важливим інтересам українського народу». У числі благ від інтеграції в альянс в «Рекомендаціях» перераховуються зміцнення національної безпеки, розвиток демократичних інститутів і громадянського суспільства, захист прав і свобод людини, гарантії незалежності, територіальної цілісності та суспільного прогресу для України.

У документі пропонувалося  закріплення курсу на вступ України  в НАТО на законодавчому рівні, рекомендувалося  домогтися приєднання України до програм підготовки до членства в альянсі, включаючи План дій щодо членства (ПДЧ), розширити роботу з досягнення сумісності українських збройних сил до стандартів НАТО, а також забезпечити широке інформування громадськості з метою сформувати «об'єктивне сприйняття» альянсу в українському суспільстві.

У червні 2003 року за підтримки  парламентської фракції Партії регіонів прем'єра Януковича був прийнятий закон «Про основи національної безпеки», який відносив до основних напрямів державної політики в цій галузі «набуття членства в Європейському союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу ».

У квітні 2004 року Кучма своїм указом схвалив підготовлену під керівництвом Януковича Стратегію економічного і соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004-2015 роки. В якості мети її авторами ставилося максимально швидкий вступ України в НАТО: в документів 2004 року прогнозувалося, що воно могло статися в 2008 році. Для цього планувалося приєднатися до ПДЧ уже в 2004 році.

Зародження серйозної  полеміки між різними політичними  силами України з питання про  членство України в альянсі відбулося  в 2004 році, що було викликано закінченням  терміну повноважень президента Кучми і процесами, пов'язаними  з передачею влади, закінчивши «помаранчевою  революцією».

Основна полеміка про північноатлантичному курсі з тих пір проходить  між політичними таборами Януковича  і Ющенка, які в 2004 році були суперниками  на виборах. Ситуація характеризується, з одного боку, законодавчо закріпленим  курсом України на вступ до НАТО, а з іншого - тим, що, за даними соціологічних  досліджень, лише менше третини громадян України підтримують північноатлантичну інтеграцію, а більше половини виступають проти приєднання країни до альянсу.

Таким чином, будь-який референдум по НАТО, проведений на Україну, дасть  негативний результат і відсуне  перспективу приєднання, що робить питання про референдум сам по собі предметом протистояння між  прихильниками і противниками вступу в альянс.

2.2.Протистояння української влади з питання вступу до НАТО

У протистоянні з питання  про вступ в НАТО, яке тривало  на Україну весь період президентства  Ющенка, брали участь у тому числі  й органи місцевого самоврядування південного сходу України, де міськради  кількох міст оголошували території  своїх населених пунктів територією без НАТО. Дані рішення згодом опротестовувалися  прокуратурою і визнавалися незаконними  в судовому порядку. Однак основні  події відбувалися в Києві.

Президент Віктор Ющенко вважав отримання ПДЧ дуже важливим завданням  для країни, а саму можливість його ненадання в кулуарах міжнародних  заходів характеризував як «катастрофу, трагедію». Тим не менш, цей План Україна так і не був наданий.

У 2006 році, після формування Антикризової коаліції, лідером якої став Янукович, Віктор Ющенко запропонував усім пройшли в парламент партіям  підписати «Універсал національної єдності», пов'язуючи це зі своєю згодою на затвердження Януковича в якості прем'єр-міністра. Основний викликала  суперечності проблемою, поряд з  традиційним для України мовним питанням, був пункт про вступ  до НАТО.

Спочатку Ющенко пропонував його в формулюванні: «Приєднання  до Плану дій щодо членства в НАТО». Однак через позицію Партії регіонів формулювання було скорегована - і в  підписаній 3 серпня 2006 року документи  мала вигляд: «Взаємовигідна співпраця  з НАТО відповідно до закону" Про  основи національної безпеки України "(у редакції, чинній на дату підписання цього Універсалу). Вирішення питання  про вступ до НАТО за наслідками референдуму, який проводиться після  виконання Україною всіх необхідних для цього процедур ».

Полеміка між Ющенком  і Януковичем продовжилася і після  Універсалу: так, прем'єр у своїх  заявах говорив про перенесення  рішення по ПДЧ, в той час як президент - про те, що країна не має  наміру відкладати приєднання до плану. 13-14 вересня 2006 Віктор Янукович відвідав Брюссель для переговорів з керівництвом альянсу та участі в двосторонньої комісії Україна-НАТО. Перед цим пройшли його консультації з президентом. Ющенко і його оточення хотіли, щоб в Брюсселі прем'єр заявив про згоду уряду виконувати програму інтеграції в НАТО: це дозволило б приєднатися до ПДЧ на саміті в Ризі в кінці листопада 2006-го.

Однак, незважаючи на цей  тиск, Янукович в Брюсселі заявив, що питання членства та співробітництва c альянсом не пов'язані один з одним, і Україні приєднуватися до ПДЧ не готова. Ці слова викликали публічну критику з боку президента Ющенка та міністра оборони Анатолія Гриценка, вони заявили про помилковість такої позиції і про порушення Універсалу та домовленостей.

Лист трьох

18 грудня 2007 після дострокових  парламентських виборів і формування  «помаранчевої» коаліції з Блоком Юлії Тимошенко (БЮТ) і «Нашою Україною-Народної Самооборони» (НУНС), на пост прем'єра повернулася Юлія Тимошенко, а головні противники якнайшвидшого приєднання до НАТО з Партії регіонів перейшли в опозицію. Це призвело до активізації зусиль з отримання ПДЧ для України.

15 січня 2008 стало відомо, що президент, прем'єр і спікер  парламенту Арсеній Яценюк підписали  так зване «лист трьох», в якому  висловлювалася готовність приступити  до виконання ПДЧ і надія  на його отримання на саміті  НАТО в Бухаресті 2-4 квітня 2008 року. Також документом передбачалося збільшення бюджетних асигнувань на «роз'яснювальну роботу».

Підписання листа викликало  кризу у Верховній Раді. Починаючи  з 18 січня фракції Партії регіонів і Компартії вдалися до блокування президії і трибуни парламенту. Вимоги депутатів грунтувалися на тому, що спікер Яценюк не мав права підписувати такі документи без консультацій з парламентом і перевищив свої повноваження, тому його підпис повинен бути відкликана, або повинне бути знайдене рішення, яке зробить неможливим вступ до НАТО без схвалення з боку більшості українців.

Сам лист «регіонали» характеризували  як не відображає позицію українського народу і вимагали прийняти рішення про проведення референдуму перед будь-якими діями щодо вступу в НАТО.

Однією з пропозицій «регіоналів» було проведення референдуму, який би визначив політику України з питання  про НАТО лише в короткостроковій перспективі - на найближчі 5 років. Опозиціонери вимагали провести референдум як можна швидше, в квітні або травні 2008 року, і називали прийняття рішення про проведення референдуму умовою розблокування парламенту. Різкій критиці з боку опозиції піддавалося і блокування президентом референдуму за народною ініціативою.

Янукович звернувся до НАТО із закликом не розглядати питання  про приєднання України до ПДЧ  на квітневому саміті в Бухаресті, для  чого відправив лист керівництву альянсу, а також планував зустрітися з генсеком НАТО, що, однак, йому зробити не вдалося. «Регіонали» і комуністи говорили і про організацію широкомасштабних акцій протесту.

Позиція влади

Спікер, представник НУНС Арсеній Яценюк вважав, що він діє  відповідно до вже закріпленим в  українському законодавстві курсі  на вступ в НАТО, тому відгук його підпису можливий тільки якщо відповідні закони та постанови Верховної Ради будуть скасовані. Депутати від пропрезидентського НУНС наполягали на проведення референдуму виключно після того, як НАТО дасть згоду на вступ України, безпосередньо перед вступом.

Нормалізація

Правляча коаліція НУНС і  БЮТ мала намір прийняти постанову  про підтримку "листа трьох», проте  в процесі пошуку компромісу погодилася відмовитися від цієї ідеї. 6 березня 2008 викликаний питанням про приєднання до ПДЧ парламентська криза закінчився: між політичними силами був підписаний протокол згоди, із залу засідань була прибрана антинатовська символіка.

ВР було прийнято постанову  «Про питання вступу України до Організації  Північноатлантичного договору (НАТО)». У ньому вказувалося, що рішення  про вступ в альянс приймається  виключно за результатами всеукраїнського  референдуму, який може проводитися  і за народною ініціативою. Спікеру  було доручено повідомити генсеку НАТО про це рішення.

Політика

У 2009 році полеміка йшла навколо  проведення всеукраїнського референдуму  за народною ініціативою. 2010 змінив ситуацію на користь противників альянсу. Ставши президентом, Янукович ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції. НАТО очікував від Києва участі українських НД у спільних операціях і Силах реагування, а також виконання Річної національної програми Україна, і Київ підтвердив ці кроки в якості своїх намірів на 2010 рік.

Бажання подальшого співробітництва  з НАТО начальник Генштабу Україні  Іван Свида пояснив практичною необхідністю розвитку НД та виконанням міжнародних  зобов'язань. Зокрема, Україна планує брати участь в миротворчих операціях  НАТО в Косові, а можливо також  і в Афганістані та Іраку. Альянс, зі свого боку, детально розробив проекти  допомоги реформування НД Україні.

Як заявили генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен і керівник групи експертів з розробки нової  стратегічної концепції НАТО Мадлен Олбрайт, Україні як і раніше може приєднатися до альянсу коли побажає  за умови досягнення необхідних критеріїв. У липні 2010 року це підтвердила держсекретар США Хіларі Клінтон.

Український політолог Семен  Уралов, проте, називає українську політику-2010 «політичної шизофренію» і профанацією. На його думку, проголошена «багатовекторність»  на ділі не нейтралітет, а добування  преференцій і бонусів від  Заходу і від Сходу в обмін на геополітичні обіцянки. Тим не менш, в середині 2010 року почалася розробка Річної національної програми України-НАТО на 2011 рік.

12-23 липня 2010 року на  території Миколаївської області  Україна і за участю українських  збройних сил пройшли навчання  НАТО «Сі-Бриз-2010», упереджені  майже непоміченими протестами  опозиції. У ході навчань були  успішно відпрацьовані дії міжнародних  антипіратської та антитерористичної операцій. У 2009 році через акції протесту ці ж навчання перебували під реальною загрозою зриву. Не виключається, що в 2011 році в «Сі-Бриз» візьмуть участь і НД Росії. З 20 липня до кінця 2010 року українські військові вперше заступили на чергування у Силах реагування НАТО 15-ї ротації.