Відносини між Сполученими Штатами Америки та Королівством Саудівська Аравія

Есе

На тему:

«Відносини  між Сполученими Штатами Америки  та Королівством Саудівська Аравія» 
 
 
 
 

     У публічній сфері інтерес Сполучених Штатів до Саудівської Аравії часто  пояснюється сировинними зв'язками, що склалися між двома країнами. Колосальні запаси нафти, що знаходяться  в розпорядженні Ер-Ріяда, роблять  його одним з провідних контрагентів Вашингтона в області поставок палива, поряд з іншими членами ОПЕК. Вони ж гарантують і поточний рівень уваги, Білого Дому до саудівської династії. Нафта змушує американське керівництво підтримувати з правлячим домом ас-Сауд підкреслено конструктивні відносини, незважаючи на його прихильність абсолютистському правлінню. Однак таке «вузьке» трактування американо-саудівських відносин навряд чи здатне пояснити всю повноту контактів, що склалися між державами протягом останніх кількох десятків років.

     Саудівська  Аравія грає стратегічну роль в системі  американських зовнішньополітичних  координат. Відносини Вашингтона з  Ер-Ріяд мають повне право називатися «особливими», що ставить їх в один ряд з американо-британськими, американо-австралійськими, американо-японськими або американо-ізраїльськими відносинами. Саудівське королівство міцно увійшло в когорту ключових партнерів Білого дому, зв'язки з якими визначають міцність глобальних зовнішньополітичних позицій США не тільки в економічній, а й військово-політичній площині. Більш того, за деякими показниками Саудівська Аравія володіє для Америки навіть більш преференційними статусом, ніж такі традиційні союзники, як Сполучене Королівство або Австралія. Про це свідчать слова колишнього британського посла в США Крістофера Мейера, який відзначав, що Ер-Ріяд зміг вибудувати міцні механізми впливу на американське політичне керівництво, а через нього на американську зовнішню політику, що володіли куди більшою ефективністю, ніж ті, які мав Лондон.

     «Особливість» американо-саудівських відносин не в останню чергу пов'язана з політико-просторовим положенням королівства. Займаючи більшу частину Аравійського півострову, воно впливає на політичний клімат Близького і Середнього Сходу, Магрибу, а також Африканського рогу. Ер-Ріяд займає провідну позицію серед країн ісламського світу як в духовному, так і в ідеологічному відношенні. На території країни розташовані два головних священних мусульманських міста - Мекка і Медіна. Дана обставина дає місцевим політичному керівництву можливості для непрямого впливу на мотивації керівників інших ісламських держав, в тому числі і з питань їхньої активності на міжнародній арені. Нарешті, не можна скидати з рахунків і «нафтової» фактор, який робить Саудівську Аравію одним з провідних глобальних економічних лідерів (підтвердженням чому є її членство у «Великій двадцятці»). Ці обставини зумовили увагу до королівства з боку Сполучених Штатів, сприяючи входженню Ер-Ріяда в число найближчих партнерів Білого дому.

     Для США Саудівська Аравія - ключовий регіональний стабілізатор на просторі Близького Сходу. Королівство виступає важливим учасником близькосхідного мирного врегулювання. Ер-Ріяд грає роль обмежувача регіональних амбіцій Ірану та Єгипту, стримуючи їх активність, впливає на політичну ситуацію в Пакистані, входить до числа суб'єктів, відповідальних за постконфліктну стабілізацію в Іраку та налагодження неофіційних контактів з афганським рухом «Талібан» . Показово, що у всіх випадках королівство ас-Сауд залучено до питання, що мають стратегічне значення для Білого дому, що лише посилює його статус «особливого» партнера Сполучених Штатів.

     Взаємодія між США і Саудівською Аравією  носить системний характер. На неї не робить відчутного впливу регулярна зміна адміністрацій, що часто сповідують принципово різні погляди на зовнішню політику країни. Кабінет Барака Обами в цьому випадку не виняток. Вже після офіційного початку терміну своєї легіслатури в січні 2009 року демократична адміністрація (в особі державного секретаря Гіларі Клінтон) дала зрозуміти, що не відмовиться від «особливих» контактів з Ер-Ріяд. Більш того, в умовах чергового загострення ситуації між Ізраїлем і палестинцями, а також на тлі початку виведення військ США з Іраку вони позиціонувалися як центральні для всієї політики Білого дому на Близькому Сході. Демонстрацією тісних і дружніх зв'язків між країнами став візит Обами в Саудівську Аравію 3 червня, в ході якого він провів переговори з королем Абдаллою ібн Абдель Азізом.

     Про рівень стабільності американо-саудівських зв'язків говорить збереження їх структурно-функціональної специфіки. Для відносин між Вашингтоном і Ер-Ріяд традиційно характерні: підкреслена непублічність, високий рівень персоніфікації політичного діалогу, а також обмеженість числа суб'єктів, залучених до процесу підтримки дипломатичних контактів між країнами. Всі елементи формули знаходять підтвердження у зовнішньополітичній практиці кабінету Обами вже в перший рік його роботи. Відвідування американським лідером королівства було включено в план його червневого закордонного турне в самий останній момент (26 травня). Поїздка пройшла в умовах обмеженого інформаційного висвітлення. У стратегічній стадії планування візиту брали участь лише три людини з «близького кола» президента - начальник апарату Ради національної безпеки Марк Ліпперт, заступник помічника президента і директор РНБ зі стратегічних комунікацій Денис Макдоноу, а також помічник президента з питань внутрішньої безпеки Джон Бреннан, який певний час очолював резидентуру ЦРУ в Ер-Ріяді. А на самих переговорах, що пройшли неподалік від саудівської столиці, крім глав держав брало участь по два представника кожної сторони.

     Перший  двосторонній контакт між ас-Сауда і Обамою пройшов в режимі «обмеженого доступу», повністю відповідного правилам, що склалися у відносинах між Вашингтоном і Ер-Ріяд. Демократичний кабінет підтвердив, що не має наміру міняти модель «особливого» діалогу з королівством, у всякому разі його форму. При цьому самі переговори зафіксували, що двосторонні американо-саудівські контакти продовжують розвиватися на «темній», неафішованій стороні близькосхідної політики Сполучених Штатів. Подібна формула активності передбачає, крім всього іншого, превалювання неформальних консультацій за участю обмеженого кола осіб від американської адміністрації. За них відповідають переважно представники апарату СНБ і Білого дому, а також співробітники спецслужб, тобто персони, діяльність яких не підлягає публічному розголосу. Для таких відомств, як Державний департамент, вони залишають лише технічну реалізацію раніше узгоджених і запущених ініціатив. Наочним підтвердженням цього є те, що з січня по жовтень 2009 року офіційний сегмент прямих двосторонніх політичних контактів між країнами зводився до візиту Обами до королівства, а також переговорів Клінтон з саудівським міністром закордонних справ принцом Саудом аль-Фейсалом, які пройшли у Вашингтоні 31 липня. І це при тому, що протягом всього означеного періоду обидві країни виступали в ролі ведучих посередників у врегулюванні близькосхідного конфлікту і активно брали участь у стабілізації ситуації в Пакистані і Афганістані.

     Проте якщо по формі зв'язку між Вашингтоном  і Ер-Ріяд зберегли свої традиційні риси, то по ряду змістовних моментів адміністрація  Обами зробила зусилля для  їх якісної трансформації. Білий  дім продемонстрував прагнення більш активно використовувати Саудівську Аравію у своїй глобальній грі. Так, за тематикою близькосхідного врегулювання, королівству була відведена роль ключової ланки так званого «Арабського центру» (у який входять також Йорданія та Єгипет) - ряду країн, що виступає головним чином противагою розширенню впливу Ірану в Палестині і одним зі спонсорів адміністрації Махмуда Аббаса в Рамаллі. При цьому Білий дім продемонстрував прагнення домогтися від Ер-Ріяда поступок Ізраїлеві, в разі якщо Тель-Авів припинить будівництво поселень в Єрусалимі і на Західному березі річки Йордан. Одночасно демократичний кабінет спробував задіяти королівство і в системному стримуванні Тегерана на всьому просторі Близького Сходу.

     Така  політика практично за всіма складовими не відповідала інтересам Ер-Ріяда. В курсі Вашингтона переважали завищені очікування щодо готовності Саудівської Аравії дотримуватися нової американської зовнішньополітичної стратегії, а не враховувався реальний стан справ на Близькому Сході. Ця обставина викликала відчутні труднощі в діалозі між Ер-Ріядом та Вашингтоном. Зокрема, в ході переговорів 3 червня Обама так і не зміг досягти згоди Ер-Ріяда на поступки ізраїльській стороні з боку «Арабського центру» у відповідь на можливе згортання програми будівництва поселень. Не отримав Білий дім і чіткої відповіді на питання про участь королівства в сценарії конфронтаційного стримування іранської ядерної програми. По суті, переговори з королем Абдаллою стали першим випадком у зовнішньополітичній практиці чинного американського президента, коли він не зміг домогтися прогресу в двосторонньому діалозі, використовуючи силу свого особистого переконання. А саме на це робило ставку його оточення, формуючи стратегію довгострокової активності у відносинах з Саудівською Аравією.

       «Особливі» стосунки між країнами, не означають, що королівство  готове підтримувати будь-яку  ініціативу Білого дому, особливо таку, яка загрожує регіональній і глобальній стабільності. Навпаки, з багатьох питань Ер-Ріяд прагне зберегти дотримання своїх інтересів, орієнтуючись на підтримку стабільного діалогу з власними сусідами. Красномовним свідченням такої позиції стала офіційна заяву посольства Саудівської Аравії в США від 6 липня, в якому офіційно спростовується інформація про те, що королівство узгодило умови надання ізраїльським ВПС свого повітряного простору для атаки на ядерні об'єкти Ірану.

     Поточний  стан контактів між Вашингтоном  і Ер-Ріяд говорить про те, що кабінет  Обами не зміг до кінця зрозуміти  природу «лабіринтів» саудівської політики. Американський порядок денний не враховував прагнення королівства балансувати в досить непростих умовах зовнішнього середовища, що склалися на Середньому та Близькому Сході. У підсумку в двосторонніх відносинах якщо і не відбулося серйозного збою, то сам процес їх поступального розвитку загальмувався. Прагнення Білого дому переформатувати курс Ер-Ріяда на «обережне лідерство» у вигідному для себе ключі викликало захисну реакцію королівства. Саудівська Аравія обмежила свою участь в близькосхідному врегулюванні і поспішила відмежитись від планів Вашингтона і Тель-Авіва з силового вирішення іранського питання. Наслідки такої політики США очевидні - добитися якісних зрушень в арабо-ізраїльському врегулюванні не вдалося, а діалог між Вашингтоном і Тегераном залишився на рівні початку 2009 року.

     У середньостроковій перспективі  Сполученим Штатам доведеться піти на коригування своєї лінії поведінки в діалозі з Саудівською Аравією. Ставка при цьому буде зроблена на оптимізацію змістовної сторони двосторонніх контактів з метою їх приведення до традиційного знаменника, який існує у відносинах між країнами. Необхідність реалізації подібного сценарію продиктована самим фактом «особливої» взаємодії, існуючої по лінії Вашингтон - Ер-Ріяд, а також інтересами Білого дому на Близькому Сході.

     Якщо  адміністрація Обами хоче зберегти конструктивний діалог з королівством і одночасно домогтися прогресу в вирішенні конфлікту між  арабами і ізраїльтянами, їй доведеться піти на зміщення акцентів в діалозі  з ас-Сауда. Зокрема, дуже ймовірно, що демократичний кабінет відмовиться від одностороннього «продавлювання» своєї стратегії по Ізраїлю й Ірану і повернеться до підтримки помірної регіональної гри королівства.

     На  користь трансформації імперативів  саудівської політики США свідчать кадрові перестановки, що відбулися  в американській адміністрації. Так, 25 червня СНБ розповсюдив інформацію про переведення Денніса Росса з поста спеціального радника державного секретаря по Перській затоці і Південно-Східної Азії на посаду спеціального помічника президента і старшого директора СНБ по Центральному регіону. На новій посаді він буде відповідати за американську політику на Близькому Сході, в регіоні Перської затоки, Афганістані, Пакистані і Південній Азії. Призначення Росса стало не тільки першим кадровим зміною в структурі діючого демократичного кабінету з моменту початку терміну його легіслатури, а й кроком, спрямованим на посилення близькосхідного кабінету гравців, що входять в «ближнє коло» президента. Тим самим Білий дім дав зрозуміти, що розраховує на оптимізацію свого діалогу з Ер-Ріяд. Росс - фахівець з близькосхідної проблематики, проте, враховуючи той факт, що процес арабо-ізраїльського врегулювання курується Джорджем Мітчеллом, який займає пост спеціального посланника, слід вважати, що свої зусилля він зосередить на розвитку контактів із Саудівською Аравією і вирішенні іранської проблеми.

     Метою призначення Росса є подолання поточних витрат, що склалися у взаємодії між Вашингтоном і Ер-Ріяд, за рахунок прагматизації двосторонніх контактів. Старший директор РНБ з більшою часткою ймовірності зосередить свої зусилля на залученні Саудівської Аравії в реалізацію американської політики на просторі Близького Сходу. Однак така лінія активності на відміну від практики першої половини 2009 р. буде побудована на більш очевидних компенсаційних активах, висунутих американською стороною. Головний з них може зводитися до підтримки розширення регіонального впливу Ер-Ріяда.

     Свою  роль у визначенні нових горизонтів в американській аравійській політиці здатний зіграти і посол США в королівстві. Незважаючи на те, що «особливі» стосунки між країнами традиційно будувалися навколо активності саудівського посла у Вашингтоні, а не навпаки, необхідність оптимізації двостороннього діалогу вимагає від демократичного кабінету використання всіх наявних у його розпорядженні структурних особливостей. В силу цього персональна відповідальність Джеймса Сміта (представляє американські інтереси в Ер-Ріяді з 16 вересня 2009 р.) за підтримку оперативних контактів з ас-Сауда може серйозно зрости.

     Основним  обмежувачем на шляху подолання  труднощів в американо-саудівській «особливій» взаємодії залишається небажання Ер-Ріяда проявляти активність у вирішенні регіональних проблем. Так, Саудівська Аравія до середини 2006 р. уникала прямої залученості в іракський конфлікт. До 2009 р. Ер-Ріяд не робив реальних спроб і в справі врегулювання конфлікту між «Хамас» і «Фатх». Збереження такої лінії активності ас-Сауд здатне обмежити потенційні зусилля кабінету Обами.