Варіанти типологічної класифікації країн світу

- нафтодобуваючі  країни: Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Катар, Іран, Ірак, Венесуела,  Лівія, Азербайджан [26, с. 5-6].

3. Середньо-технологічні  країни з помірними темпами  зростання економіки. Це більшість  країн, що розвиваються, наприклад,  Єгипет, Алжир, Туреччина, Пакистан, Перу, Уругвай, а також Сербія, Боснія, Македонія, Албанія, Грузія, Вірменія, Туркменістан, Молдова, Киргизстан.

4. Низько-технологічні  країни аграрної стадії розвитку. До цієї групи належать найбідніші  країни світу: Ефіопія, Сомалі, Уганда, КНДР та ін.

Ця схема  ще не опрацьована в науковій літературі, тому в посібнику надалі буде використовуватися  класична схема ООН з корективами  відповідно до запропонованої нами класифікації.

 

1.2. Регіонально-інтеграційна  класифікація країн світу

 

Важливими процесами сучасності є глобалізація міжнародних економічних відносин і пов’язана з нею регіональна  економічна інтеграція, що розпочалися  з другої половини ХХ ст. На сьогодні існує п’ять рівнів, або стадій, регіональної інтеграції, які відрізняються  глибиною і зрілістю інтеграційних  процесів:

Зона  преференційної торгівлі – на цьому  рівні лібералізується торгівля деякими товарами та послугами між  країнами-членами. Така форма інтеграції найпоширеніша у світі, вона, зокрема, притаманна СНД;

Зона  вільної торгівлі – знімаються тарифи в торгівлі між членами об’єднання на всі товари й послуги, а в  торгівлі з третіми країнами кожен  член об’єднання здійснює власну тарифну  політику; прикладом може бути Північно-американська асоціація вільної торгівлі (НАФТА);

Митний  союз – члени об’єднання встановлюють єдиний тариф у торгівлі з третіми  країнами;

Спільний  ринок – лібералізується не тільки торгівля, а й рух факторів виробництва; приклад – МЕРКОСУР;

Економічний і валютний союз – здійснюється єдина політика в усіх сферах господарства і впроваджується спільна валюта; поки що єдиним прикладом є Європейський Союз [11, с. 61].

На сьогодні вже нараховуються десятки регіональних інтеграційних об’єднань різних рівнів. Найважливіші з них такі.

Європейський  Союз (ЄС): Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Італія, Іспанія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція – усього 27 держав.

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ): Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

Співдружність Незалежних Держав (СНД): Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна (Грузія вийшла з  організації в 2008 р.).

Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС): Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна, Сербія.

ГУАМ: Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова.

Азіатсько-Тихоокеанське  економічне співробітництво (АТЕС): Австралія, Бруней, В’єтнам, Індонезія, Канада, Китай, Республіка Корея, Кірибаті, Малайзія, Мексика, Маршаллові Острови, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія.

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН): Бруней, В’єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М`янма, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд [11, с. 62].

 «План  Коломбо» зі спільного економічного  і соціального розвитку в Азії  й Тихому океані: Велика Британія, США, Канада, Японія, Австралія, Нова  Зеландія, Індія, Пакистан, Шрі-Ланка,  Афганістан, Ірак, Непал, М`янма, Мальдівська  Республіка, Бутан, Бангладеш, Лаос, Камбоджа, Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Папуа-Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни,  Фіджі, Республіка Корея.

Рада  арабської економічної єдності (РАЕЄ): Єгипет, Ірак, Йорданія, Ємен, Кувейт, Лівія, Мавританія, Об’єднані Арабські Емірати, Палестина, Сирія, Сомалі, Судан.

Шанхайська  організація співробітництва (ШОС): Росія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, Китай.

Північноамериканська  угода про вільну торгівлю (НАФТА): США, Канада, Мексика.

Латиноамериканська  асоціація інтеграції (ЛААІ): Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор.

Південний спільний ринок (МЕРКОСУР): Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай.

Економічне  співробітництво держав Західної Африки (ЕКО-ВАС): Бенін, Буркіна-Фасо, Котд’Івуар, Кабо-Верде, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того [11, с. 63].

Митний  і економічний союз Центральної  Африки (ЮДЕАК): Габон, Камерун, Конго, Центральноафриканська  Республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея.

 

1.3. Класифікації  країн за методиками Світового  банку 

 

Основним  критерієм Світового банку для  класифікації національних економік в  операційних і аналітичних цілях  є показник ВВП на душу населення. Крім того, використовуються інші аналітичні угруповання, в основі виділення  яких лежать географічні фактори, експорт  і рівень зовнішньої заборгованості.

Аналітичні  угруповання країн за рівнем доходів, пропоновані Світовим банком (країни з низьким, середнім і високим  рівнем доходу), базуються на операційних  категоріях позичальників банку. Дані операційні показники були введені наприкінці 60-х років, і їхній зміст полягає в тім, що, оскільки найбідніші країни світу одержують більш вигідні умови кредитування з боку Світового банку, необхідна порівняльна оцінка економічного потенціалу країн. Передбачалося, що кращим індикатором економічного потенціалу країни стане показник її ВНП, але довелося погодитися з тим, що ВНП не дає повного уявлення про благополуччя й успіхи в економічному розвитку. Тому основним критерієм класифікації країн за методикою Світового банку став показник ВНП на душу населення, що розраховується за особливою методикою Світового банку й обновляється щороку з урахуванням інфляції. Однак класифікація країн за величиною ВНП на душу населення виявилася недостатньо досконалою: вона привела до того, що в одну групу попадали зовсім розбіжні між собою за характером розвитку дуже бідні та відсталі держави і відносно благополучні країни з непоганим економічним і науковим потенціалом [22, с. 84].

У 1989 р. були виявлені нові аномалії: серед держав, віднесених до групи країн із середнім рівнем доходів, опинся і країни, що розвиваються, і промислово розвинуті  держави. Більш точна границя  між країнами із середнім рівнем доходів  і країнами з високим рівнем доходів  була введена в 1989 р. на рівні 6 000 дол. на людину в цінах 1987 р.

Термін  «країни, що розвиваються» використовується Світовим банком для того, щоб відбити  статус країн, що мають низький і  середній рівні доходів. Публікації Світового банку відзначають, що даний термін зовсім не припускає, що всі країни групи фактично є тими, що розвиваються, або вже досягли  кінцевої стадії свого розвитку.

Світовий  банк класифікує всі країни, що є  його членами (182), а також всі інші країни з населенням, що перевищує 30 тисяч чоловік (у цілому – 210 країн).

1. Групи  країн за рівнем доходів 

Національні економіки поділяються на дані групи  відповідно до рівня ВВП на душу населення. Виділяються наступні групи:

- країни  з низьким рівнем доходів (785 дол. або менше);

- країни  з рівнем доходів нижче середнього (786 – 3 125 дол.);

- країни  з рівнем доходів вище за  середній (3 126 – 9 655 дол.);

- країни  з високим рівнем доходів (9 656 дол. і вище).

2. Групи  країн за рівнем зовнішнього  боргу

 Стандартна  класифікація Світового банку  поділяє країни на:

- держави  з високим рівнем зовнішньої  заборгованості;

- держави  із середньою величиною зовнішнього  боргу;

- держави  з найменшою зовнішньою заборгованістю.

Високий рівень зовнішнього боргу означає, що в країни перевищені наступні критичні показники:

- відношення  поточної вартості обслуговування  зовнішнього боргу до ВВП більше 80%;

- відношення  поточної вартості обслуговування  боргу до обсягу експорту перевищує  220%.

 Середній  рівень зовнішньої заборгованості  властивий країнам, у яких один  або обидва показники перевищують  60%, але не досягають критичних  величин [22, с. 86].

Для країн, що не надають Системі звітності  боржників Світового банку деталізованих  статистичних даних про розмір зовнішнього  боргу,  методика розрахунків на основі поточної вартості неможлива. У  такому випадку використовується наступний  спосіб класифікації. У країн з  високим рівнем зовнішнього боргу  три з чотирьох наступних основних показників перевищують критичний  рівень:

- відношення  боргу до ВНП більше 50%;

- відношення  боргу до експорту більше 275%;

- відношення  величини обслуговування зовнішнього  боргу до експорту перевищує  30%; 

- відношення  відсотків, виплачуваних по зовнішніх  боргах, перевищує 20% обсягу експорту.

3. Класифікація  країн за ступенем відкритості  світовому ринку

Ступінь відкритості світовому ринкові  звичайно виміряється часткою експорту у ВНП. Світовий банк виділяє 5 груп країн, володіючи відповідною інформацією  лише по 163 державам. Умовно виділяються:

- країни  з відносно закритою економікою  з часткою експорту у ВВП  менше 10%. У цю групу входять  10 країн:

- Латинська  Америка – Бразилія, Аргентина,  Перу, Суринам; 

- Африка  – Судан, Уганда, Руанда;

- Азія  – Бірма, Японія, Гаїті.

- країни  з відносно відкритою економікою  з часткою експорту у ВВП  більше 35% (близько 70 країн). Наприклад,  такі країни, як

- Панама, Коста-Ріка, Гондурас – Центральна  Америка;

- Гайана  – Південна Америка; 

- Мавританія, Туніс, Сенегал, Габон, Конго,  Ангола, Намібія, Ботсвана, Кенія  – Африка [22, с. 88];

- Саудівська  Аравія, Йорданія, Ізраїль, ОАЕ, Бутан,  Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Папуа-Нова  Гвінея, Монголія – Азія; Норвегія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія,  Австрія, Чехія, Словенія, Болгарія  – Європа;

- Прибалтійські  республіки, Білорусь, Закавказькі  республіки і т.д. –  країни  колишнього СРСР;

10 – 19% (27 країн). У тому числі США,  Мексика, Колумбія, Болівія, Австралія,  Індія, Пакистан, Іспанія, Нігер,  Чад, Ефіопія, Сомалі;

20 – 24% (24 країни). У тому числі Україна,  Франція, Італія, Греція, Німеччина,  Туреччина, Сирія, В'єтнам, Лаос, Нікарагуа, Африканські країни  – ПАР, Мозамбік, Нігерія, Малі, Алжир, Єгипет, Мадагаскар і ін.;

25 – 34% (32 країни). У тому числі Росія,  Середньоазіатські республіки колишнього  СРСР, Молдавія, Румунія, Угорщина, Великобританія, Португалія, Китай, Іран, Канада, Скандинавські  країни (Швеція, Фінляндія), Венесуела,  Чилі, Парагвай, Еквадор, Африка –  Заїр, Танзанія й ін. [22, с. 89].