Варіанти типологічної класифікації країн світу

РОЗДІЛ 1. КЛАСИФІКАЦІЯ КРАЇН У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ 

1.1. Варіанти  типологічної класифікації країн  світу

Світова економіка характеризується структурою, яка має різні аспекти, з огляду на аналіз різних її складових частин. Найчастіше виокремлюють галузеву, типологічну  й регіональну структури.

Типологічна структура світової економіки виявляється  як єдина система різних за рівнем соціально-економічного розвитку країн. У цій системі виділяються  блоки споріднених, схожих за основними  соціально-економічними параметрами  країн, що формують специфічні типи. Типологічна  структура не є раз і назавжди сформованою, вона перебуває в постійній  динаміці, оскільки темпи економічного, соціального, технологічного розвитку країн світу неоднакові; час від  часу відбувається перехід країн  з одного типового блоку до іншого. Проте протягом певного періоду, який може вимірюватися десятиліттями, типологічна структура світової економіки характеризується достатньою усталеністю, що дає можливість вивчити  особливості розвитку окремих груп країн, виявити спільне, що поєднує  країни всередині типу, й таке, що відрізняє кожний тип від інших. З цією метою здійснюється типологічна  класифікація країн світу [22, с. 54].

Досконала класифікаційна схема країн світу  має наукове, навчально-методичне  й практичне значення. Аналізуючи економіку країни, економічну політику її уряду, соціально-економічні відносини  всередині країни, необхідно, насамперед, виявити її економічний тип, місце  у світовій економіці. Практичне  значення визначення типу країни полягає, зокрема, у ставленні до тієї чи іншої  країни з боку міжнародних економічних  інституцій. Так, найменш розвинуті  країни користуються чималими пільгами у міжнародній торгівлі, отриманні  кредиту, розв’язанні проблем державного боргу. З іншого боку, високорозвинуті  країни є своєрідними «донорами» для менш розвинутих країн у деяких міжнародних організаціях (наприклад, у Міжнародній асоціації розвитку).

Незважаючи  на актуальність сформування впорядкованої  типологічної схеми держав, слід визнати, що однозначного підходу до цієї проблеми немає. Існують різні схеми, які  складаються за різними критеріями. Так, ООН головним критерієм вважає характер соціально-економічних відносин у країні; Світовий банк за критерій ставить рівень валового внутрішнього продукту на душу населення. Є й інші підходи, про які йтиметься далі. Справа не тільки в обраних критеріях. Світове господарство весь час перебуває  в динамічному стані. Змінюються не тільки показники ВВП країн, а  й інші економічні та соціальні параметри, які в різні періоди розвитку мають неоднакове значення в якості показників. Так, якщо із середини ХІХ  ст. до середини ХХ ст. головним показником розвитку країни вважалася важка  промисловість, то зараз – сфера  послуг, особливо інформатика й фінанси. Отже, нині відсутня єдина оптимальна класифікаційна схема країн світу. Проте кожна схема виявляє  певні типологічні особливості  країни, тому слід знати найбільш популярні  з них.

Розглянемо  існуючі схеми типологічної класифікації країн світу щодо виявлення відповідності  їх сучасним реаліям [22, с. 55].

У структурних  органах ООН за основу, взято критерій соціально-економічних відносин; крім того, допоміжним показником є загальний  рівень економічного розвитку. За цією схемою визначаються такі типи країн:

- економічно  розвинуті країни (іноді – індустріально  розвинуті);

- країни, що розвиваються (з виокремленням  нових індустріальних і найменш  розвинутих країн);

- країни  з транзитивною економікою;

- соціалістичні  країни (або країни з командно-адміністративною  економікою).

Ця схема  існує досить довго. В минулі роки, коли існувала система соціалістичних держав, популярною (переважно в  журналістських колах) була спрощена триблокова система: капіталістичні країни, соціалістичні країни й «третій світ», тобто країни, що розвиваються. Проте з часом вже втрачаються деякі риси, що характеризували означені типи [11, с. 227].

По-перше, тут немає точних, виважених критеріїв, що відділяють розвинуті країни від  країн, що розвиваються. Розподіл між  ними ґрунтується переважно на врахуванні історичного (історично-економічного) чинника. До середини ХХ ст. країни, що розвиваються, в своїй основній масі були колоніями, а розвинуті країни – метрополіями (звичайно, не всі). Традиційно до розвинутих країн відносять приблизно 25 держав (більшість західноєвропейських  країн, США, Канаду, Японію, Австралію, Нову Зеландію, Ізраїль). Це так званий «золотий мільярд». Але якщо абстрагуватися від історичного чинника, а враховувати  тільки обсяги ВВП, то провести межу між  цими групами буде нелегко. Так, за цим  показником (обчисленим за методикою  ПКС) Індія входить до першої п’ятірки найрозвинутіших країн, а Бразилія й Мексика – до першої десятки (в 2008 р. відповідно ВВП Індії – 3,3 трлн дол., Бразилії – 2,0 трлн, Мексики  – 1,6 трлн, тоді як Канади – 1,3 трлн дол.). Дещо уточнює класифікацію виокремлення з масиву країн, що розвиваються, двох груп: нових індустріальних країн  і найменш розвинутих країн; але  залишається ще велика кількість  країн, яка відзначається значною  різноманітністю економічних потенціалів  і економічних політик.

По-друге, поняття країн з транзитивною економікою стає вже анахронізмом. Перехід колишніх соціалістичних країн  на ринкові методи господарювання завершився в основному наприкінці 90-х років  минулого століття. Той факт, що більшість  центральноєвропейських країн (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Словенія), також Естонія, Латвія й Литва прийняті до Європейського  Союзу, означає, що офіційна спільнота  визнала їх країнами з ринковою економікою. Але й у країнах Східної  Європи економіка розвивається вже  на ринкових засадах [11, с. 228]. За абсолютними  показником ВВП Росія переважає  кожного з нових членів ЄС, а Україна поступається тільки Польщі. Що ж до душового показника, то Росія переважає Румунію й Болгарію, а Україна, Білорусь і Казахстан відстають від них не набагато (відповідні показники в 2008 р.: Болгарія – 13,2 тис. дол., Румунія – 12,5, Росія – 15,8, Україна – 7,8, Казахстан – 12,0, Білорусь – 12,0 тис. дол.). Головне ж, що в країнах Східної Європи, Закавказзя й Центральної Азії практично завершена структурна перебудова економіки; державний сектор займає підпорядковане місце й не перевищує, як правило, 10% усього виробництва товарів та послуг. Таким чином, існування в науковій літературі та офіційних джерелах терміну «країни з перехідною економікою» на сьогодні вже є необґрунтованим.

По-третє, з колишньої соціалістичної системи  залишилося тільки дві країни (Куба й КНДР), у яких функціонує командно-адміністративна  економіка з жорстким централізованим  плануванням. Чи можна формувати  типологічну груп з двох країн, до того ж з невеликим економічним  потенціалом? Що ж до Китаю, то, незважаючи на офіційно проголошену мету –  побудову комунізму, є в цій країні активно відбуваються процеси переходу до ринку. Тому сьогодні Китай є єдиною країною з транзитивною економікою [11, с. 229].

Щоб уникнути розмитості, невизначеності меж між  різними типами, Всесвітній банк запропонував кількісний критерій, а саме: душовий  показник ВВП. За його схемою виокремлюються чотири типи країн:

- високорозвинуті  країни (ВВП на душу населення  понад 20 тис. дол.);

- країни  вище від середнього рівня  розвитку (10–20 тис. дол.);

- країни  нижче від середнього рівня  розвитку (5–10 тис. дол.);

- бідні  країни (менше ніж 5 тис. дол.).

В останній групі іноді виокремлюють найбідніші країни з душовим показником менше  ніж 1 тис. доларів. Слід зауважити, що параметри  цієї схеми час від часу змінюються, оскільки середній показник валового світового продукту поступово зростає: в 2008 р. він становив 10,5 тис. доларів. Підвищуються й душові показники  практично усіх країн, тому віднесення кожної країни до однієї з чотирьох груп необхідно постійно коригувати.

Ця класифікація позитивно відрізняється від  класифікації ООН тим, що вона встановлює чіткі межі, які можна вимірювати, визначати тип держави. Але й  вона не позбавлена певних хиб. Справа в тому, що в одну групу часто  потрапляють країни, які дуже відрізняються  одна від одної структурою економіки, продуктивністю праці та іншими параметрами. Так, до вищої групи входять США (48 тис. дол. у 2008 р.), Велика Британія (37), Італія (31), а також Саудівська Аравія (21), Катар (101), Об’єднані Арабські Емірати (40 тис. дол.). Зрозуміло, що останні три  країни мають такий високий показник тільки внаслідок експорту нафти, а  їхня економічна структура в цілому дуже відстає від перших трьох  країн [10, с. 213].

З іншого боку, деякі країни з потужним економічним  потенціалом і диверсифікованою галузевою структурою, такі як Індія (2,9 тис. дол.) потрапляють до групи  бідних країн разом в Ефіопією – 0,8 тис. дол., Ганою – 1,5 тис. дол., Єменом – 2,6 тис. дол., що можна розглядати як нонсенс.

Основний  недолік схеми Всесвітнього банку  полягає в тому, що тут не враховується галузева структура, а також немає  оцінки економічного потенціалу в цілому. Якоюсь мірою цей недолік долається  схемою «цивілізаційних стадій економічного розвитку». Виокремлюють так стадії: аграрну, індустріальну і постіндустріальну. Відповідно визначаються й типи країн. Тип країни залежить від того, який сектор в економіці провідний  – аграрний, промисловий чи сфера  послуг. Виробництво в кожному  секторі вираховується у відсотках  до ВВП, а також береться до уваги  зайнятість працездатного населення  у відповідному секторі. За такою  схемою класифікації найбідніші країни потрапляють до аграрного типу. Так, сільське господарство в структурі  ВВП Ефіопії становить (2008 р.) 46, Камеруну – 44, Того – 40, М’янми – 41, Лаосу – 39%. Ще більш вражаючою є зайнятість в аграрній сфері найменш розвинутих країн. Так, у сільському господарстві Анголи, Ефіопії, Афганістану зайнято  до 90% працездатного населення.

Індустріальна стадія (переважання продукції промисловості  в структурі ВВП) була пануючою від  кінця ХІХ до середини ХХ ст. Вона розглядається як більш високий  ступінь порівняно з аграрною стадією. Але сьогодні, якщо керуватися тільки цифрами, на цій стадії перебуває  небагато країн. Це, наприклад, Алжир (63% від ВВП), Азербайджан (63), Чилі (51), Габон (57), Кувейт (52), Лівія (62), Нігерія (51), Катар (79), Об’єднані Арабські Емірати (62), Саудівська Аравія (62), Китай (49%) [10, с. 214]. Як бачимо, в цій групі містяться  переваж-но країни, які будують свою індустрію майже виключно на експлуатації природних ресурсів. Виняток становить  Китай; в ідеологічній доктрині соціалістичних країн (як колись і в СРСР) індустрії  повинна належати провідна роль в  економічному розвитку. Дещо підвищена  частка промисловості притаманна групі  нових індустріальних країн (НІК), хоч  вона й поступається сфері послуг. Крім Чилі, можна назвати Індонезію (46%), Південну Корею (39), Таїланд (45), Малайзію (45%).

У колишніх республіках СРСР частка промисловості  також вища за середню в світі (світова частка становить 32%). Так, у  Росії на неї припадає 41%, білорусі – 42, Казахстані – 39, Україні – 32%. Але  й тут вона поступається частці сфери  послуг (наприклад, в Україні послуги  становлять 59% від ВВП). Справа в тому, що внаслідок тривалої економічної  кризи 90-х років минулого століття саме промисловість у цій групі  країн зазнала найвідчутнішого  спаду. Можна сподіватися, що з відновленням промислового потенціалу частка індустріального  сектора тут зростатиме, й більшість  країн СНД можна трактувати як такі, що перебувають на індустріальній стадії розвитку.

Розвинуті країни належать до постіндустріального  типу. В структурі їхніх ВВП  переважає сфера послуг, причому  іноді суттєво. Так, її частка у ВВП  США становить 79%, Великої Британії – 76, Канади – 70, Франції – 77%. Однак  ці цифри також певною мірою вводять  в оману. Вони затінюють величезний індустріальний потенціал високорозвинутих країн, особливо США [1, с.129]

Таким чином, жодна з типологічних класифікацій країн світу не позбавлена суттєвих вад. Виявляється, що один критерій сам  по собі не може сформувати цілісної системи  типологічної класифікації. До того ж, оскільки світова економіка знаходиться  в безперервній динаміці, співвідношення між економічними показниками країн  постійно змінюється. Тому, наприклад, Всесвітній банк час від часу переглядає градацію, що визначає чотири типи країн  за душовим показником ВВП. Світовий внутрішній продукт поступово зростає; хоч і повільно, зростає також  ВВП найменш розвинутих країн, у  тому числі й на душу населення.

Тенденцією  останніх десятиліть є зближення  країн світу за основними економічними параметрами, насамперед, за абсолютним показником ВВП. Причиною цього явища  є більш динамічний розвиток групи  країн, що розвиваються. Такий характер динаміки розвитку розмиває межі, що існували між країнами розвинутими й такими, що розвиваються. Так, Бразилія за абсолютним розміром ВВП (2 трлн дол.) майже у  вісім разів перевищує свою колишню  метрополію Португалію (245 млрд дол.). Залишається  різниця за душовим показником, але  й вона поступово скорочується. До того ж Бразилія має набагато розвинутішу  галузеву структуру економіки. Індія  переважає за розміром ВВП Велику Британію, свою колишню метрополію. Таким чином, навряд чи можна розводити  ці країни за принципово різними групами [26, с. 4]. Недостатньо високий душовий  показник ВВП у нових індустріальних країнах компенсується перевагою  інших параметрів. Крім того, в низці  країн групи НІК душовий показник досить високий: в Республіці Кореї  він дорівнює 27 тис. дол., Сінгапурі  – 53, Тайвані – 33 тис. дол. Тобто ці країни можна віднести до групи розвинутих за всіма параметрами, але за традиційною  класифікацією вони залишаються  в групі країн, що розвиваються, хоч  із назвою «нові індустріальні країни». До речі, вже сама така назва свідчить про перехід цих країн, так  би мовити, у «вищу лігу».

Очевидно, що єдиного критерію, який би узагальнив усі фактори економічного розвитку країни, немає. Мова може йти або  про еклектичне поєднання традиційних  схем, або про низку схем, які  відповідають окремим цілям. Зарубіжні  й вітчизняні фахівці, що осмислили  проблему типологічної класифікації, точніше – «кризу» традиційних  підходів до неї, пропонують свої схеми.

Аналізуючи  й комбінуючи вищезгадані схеми  типологічної класифікації, можна запропонувати  типологію на основі поєднання ключових параметрів економіки: показники ВВП (абсолютний і душовий); рівень розвитку технології; галузева структура господарства; динаміка економічного розвитку. Виходячи з цього, виокремлюються такі групи  й підгрупи країн.

1. Високотехнологічні  країни з усталеною економікою. Ця група тотожна групі «розвинуті  країни» в класичній схемі.  До неї належать розвинуті  країни Західної Європи, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль;

2. Країни  з динамічним розвитком економіки:

- нові  індустріальні країни: Республіка  Корея, Сінгапур, Таї-ланд, Малайзія, Філіппіни, Індонезія, Бразилія, Аргентина, Чилі, Мексика, Індія;

- країни  на завершальному етапі технологічної  перебудови економіки: країни  Центральної Європи – Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія,  Болгарія, Хорватія, Словенія; країни  Східної Європи – Україна,  Росія, Білорусь, Естонія, Латвія, Литва; Казахстан, Китай.