Валютний ринок України

     Внаслідок цього урядова політика протягом з 12 серпня 1993 р. по серпень 1994 р. була переорієнтована на спробу відновлення зовнішньоторговельної та валютної монополії. Така політика знайшла відображення:

     по-перше, у введенні режиму так званих «спецекспортерів»;

     по-друге, у впровадженні фіксованого валютного  курсу на рівні 5970 крб. за 1 дол. США (пізніше  — 12610 крб. за 1 дол. США).

     по-третє, в різкому зменшенні обсягів  операцій на валютній біржі, а згодом взагалі адміністративне припинення її діяльності;

     по-четверте, у впровадженні так званого аукціонного  продажу іноземної валюти за адміністративне  встановленим курсом до іноземних валют через «тендерний комітет»;

     по-п'яте, у зменшенні з 90 до 30 днів терміну  повернення в країну валютної виручки експортерів та збільшення від 0,3 % до 1 % пені за кожний день просрочки  при порушенні цих термінів.

     Слід  підкреслити, що в результаті зазначених заходів гальмувався експорт з України та стимулювався імпорт, що, у свою чергу, призвело до зменшення валютних надходжень у країну разом з різким зростанням попиту на іноземну валюту.

     Розуміння безперспективності політики адміністративного  регулювання зовнішньоекономічних та валютних відносин знайшло відображення в поверненні до ринкових методів. Указом Президента від 22 серпня 1994 р. «Про вдосконалення валютного регулювання», який передбачав рад заходів щодо лібералізації валютного ринку в Україні, насамперед передбачалося з 1 жовтня 1994 р. відновити роботу Валютної біржі НБУ, розробити систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів, встановлення валютного курсу карбованця за результатами торгів на валютній біржі. Ці заходи були спрямовані на децентралізацію валютного ринку, стабілізацію курсу карбованця, створення передумов для проведення грошової реформи.

     Таким чином, перехідний етап розвитку валютного  ринку в Україні можна поділити на декілька періодів:

     1) попередній — з прийняття Декларації  про Державний Суверенітет України до виходу України з «рублевої зони»;

     2) період упровадження власної  грошової одиниці та прийняття  національного валютного законодавства;

     3) період спроби відновлення державної  валютної монополії;

     4) період лібералізації валютного  ринку та відносної стабілізації  валютного курсу карбованця, який  закінчився запровадженням національної валюти — гривні.

     Удосконалення системи заходів щодо валютного  регулювання протягом останнього періоду (кінець 1994 — серпень 1996 р.) сприяли позитивним тенденціям, які визначилися на валютному ринку в Україні:

     значно  зросла роль УМВБ як центру проведення валютних операцій, активізувалися валютні операції не тільки на біржовому, а й на позабіржовому валютному ринках;.

     змінилося співвідношення між попитом та пропозицією  іноземних валют на користь останньої та стабілізувався курс українського карбованця відносно ключових іноземних валют;

     НБУ спромігся без залучення 1,5 млрд дол. США, які обіцяв надати МВФ як кредит розширеного фінансування (ЕFF), створити значні валютні резерви в іноземній валюті;

     було  розроблено систему заходів, котрі  вплинули на переведення коштів з валютного та кредитного ринків на ринок державних цінних паперів. Так, за даними НБУ, підписка на ОДВП тільки нерезидентами досягла 300 — 370 млн грн.

     Всі ці фактори разом з повним контролем  НБУ над фінансовою ситуацією  в країні, різким зниженням темпів інфляції створювали сприятливі передумови для проведення грошової реформи  в Україні, яка і була здійснена  у вересні 1996 р.

     2. СУЧАСНА СИСТЕМА  РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО  РИНКУ В УКРАЇНІ

     Операції  з іноземною валютою на території  України здійснюються відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України  «Про систему валютного регулювання  та валютного контролю» та інших  документів, які визначають, що учасниками валютного ринку в Україні  є:

     Національний  банк України;

     уповноважені  комерційні банки;

     кредитно-фінансові  установи, які отримали ліцензію НБУ  на право проведення валютних операцій;

     юридичні  особи, які уклали агентські угоди  на відкриття пунктів обміну іноземних  валют;

     кредитно-фінансові  установи-нерезиденти, які одержали індивідуальні ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України.

     Банківські  операції з іноземною валютою  в країні здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які мають ліцензію Національного  банку України на проведення операцій з іноземною валютою;

     До  валютних операцій взагалі належать операції, пов'язані:

     з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами  у валюті України;

     з використанням валютних цінностей  у міжнародному обігу як засобів  платежу, з передаванням заборгованостей  та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

     з увезенням, переказом і пересиланням на територію України та вивезенням, переказом і пересиланням за її межі валютних цінностей.

     Валюта  та валютні цінності

     Валютними цінностями на території України вважаються:

     1. Валюта України, під якою розуміють  грошові знаки у вигляді банкнот,  казначейських білетів, монет  та в інших формах, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України і.

     2. Платіжні документи та інші  папери (акції, облігації, купони  до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати,  ощадні книжки, інші банківські документи), виражені у валюті Україні.

     3. Іноземна валюта — іноземні  грошові знаки у вигляді банкнот,  казначейських білетів, монет,  що перебувають в обігу та  є законним платіжним засобом  на території відповідної іноземної  держави, а також вилучені з обігу або такі, що не піддягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти в грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

     4. Платіжні документи та інші  цінні папери (акції, облігації,  купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чехи, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

     5. Монетарні метали: золото і метали  іридієво-платинових груп у будь-якому  вигляді та стані, за винятком  ювелірних, промислових і побутових  виробів з цих металів і  брухту цих металів.

     Резиденти та нерезиденти.

     Учасниками  валютних операцій можуть бути юридичні та фізичні особи, які з точки зору валютного регулювання розглядаються як резиденти та нерезиденти.

     До  резидентів належать:

     1. Фізичні особи (громадяни України,  іноземні громадяни, особи без  громадянства), які мають постійне  місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

     2. Юридичні особи, суб'єкти підприємницької  діяльності, що не мають статусу  юридичної особи (філії, представництва  тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

     3. Дипломатичні, консульські, торговельні  та інші офіційні представництва України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філії та представництва підприємств та організацій за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

     Нерезидентами вважаються:

     1. Фізичні особи (іноземні громадяни,  громадяни України, особи без  громадянства), які мають постійне  місце проживання за межами  України, в тому числі ті, що  тимчасово перебувають на території  України;

     2. Юридичні особи, суб'єкти підприємницької  діяльності, що не мають статусу  юридичної особи (філії, представництва  тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

     3. Розташовані на території України  іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

     Згідно  з законодавством України резиденти  і нерезиденти мають право  бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право також здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та іншими нормативними актами.

     Відкриття та ведення валютних рахунків. Порядок  відкриття та ведення валютних рахунків в Україні визначає Національний банк України. Для відкриття рахунку  юридичні особи надають банку  певні документи:

     копію свідоцтва про реєстрацію та копи реєстраційних документів, засвідчені нотаріально;

     заяву встановленого зразка;

     нотаріально засвідчені картки зі зразками підписів осіб, уповноважених проводити розрахункові операції, та відбитком печатки (для юридичних осіб).

     Банк  оформляє відкриття рахунку клієнта  на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування за валютними рахунками. Взагалі банківські рахунки в  іноземній валюті можна поділити на:

     розрахункові;

     субрахункові;

     позичкові;

     депозитні (за вкладами).

     Розрахункові  рахунки призначені для проведення розрахунків у безготівковій  та готівковій формах для проведення поточних торговельних та неторговельних операцій, які визначаються законодавством з питань валютного регулювання та нормативними актами НБУ.

     Одночасно з відкриттям розрахункового рахунку  в іноземній валюті юридичним особам — резидентам відкривається розподільчий рахунок. При цьому усі надходження в іноземній валюті на користь резидентів, включаючи виручку від реалізації товарів, робіт, послуг за іноземну валюту, на території України підлягають попередньому зарахуванню на розподільчі рахунки цих резидентів в уповноваженому банку.

     Таким чином, процес обігу валюти за розрахунковим  рахунком юридичних осіб резидентів України фактично відбувається по двох паралельних рахунках: розподільчому  та поточному валютному рахунку.

     Розподільчий (блокований або транзитний) рахунок  — це валютний рахунок, на який зараховується сума валютних надходжень від продажу товарів та послуг за іноземну валюту, незалежно вад джерел її походження. Зазначена сума підлягає обов'язковому та повному зарахуванню на спеціальні розподільчі рахунки, які відкриваються та ведуться стосовно кожного з клієнтів у комерційних банках України, що мають ліцензію НБУ.

     На  поточний валютний рахунок (або валютний рахунок в країні) зараховується  решта валютних коштів, яка залишається  у розпорядженні підприємства, організації, установи після обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті