Світова економіка. Сутність, структура й основні етапи розвитку

     усуває  з міжнародного обміну товари і виробників, що не забезпечують міжнародний стандарт якості при конкурентних цінах. 

     Виникнення  світового господарства

     До кінця XIX ст. розвиток світового ринку товарів привів до інтенсифікації МЕВ і виходу їх за рамки міжнародної торгівлі товарами. Зростання обсягів фінансового капіталу  і розвиток продуктивних сил привели до виникнення світового господарства, що є більш високою стадією розвитку ринкової економіки, ніж світовий ринок, і включає крім традиційної міжнародної торгівлі міжнародний рух факторів виробництва та міжнародні підприємства, що  виникають на цій основі.

     Регулювання світового господарства відбувається за допомогою заходів як національної, так і міждержавної економічної політики. Економіка окремих країн стає усе більш відкритою й орієнтованою на МЕВ.

     Світове господарство – це сукупність національних економік країн світу, пов'язаних між собою мобільними факторами виробництва.

     Характерні  риси сучасного світового господарства:

     розвиток  міжнародного переміщення факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технології);

     зростання міжнародних форм виробництва на підприємствах розташованих у різних країнах (транснаціональні компанії, спільні підприємства і т. ін.);

     економічна  політика держав, що передбачає підтримку  міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

     виникнення  економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань. 
 

     Виникнення  світової економіки

     Глибокі кризи 30-х років XX ст., Друга світова  війна, розбалансованість світового господарства, торговельні війни між країнами, валютні обмеження, руйнування колоніальної системи привели ще до середини XX ст. до необхідності загальних для всіх країн механізмів координації і керування. Виникла ціла система міждержавних економічних і фінансових організацій, покликаних спостерігати за світовим економічним розвитком, попереджати про виникаючі дисбаланси і надавати всебічну підтримку країнам при необхідності (МВФ, Світовий банк, ООН і т. ін.).

     В другій половині XX ст. ринкова економіка  перейшла до більш високої, ніж світове господарство, якості і стала світовою.

     Характерні  риси світової економіки:

     розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

     розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технології);

     міжнародні  форми виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах;

     самостійна  міжнародна фінансова сфера, не пов'язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів і факторів виробництва;

     система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання з метою забезпечення збалансованості і стабільності економічного розвитку;

     економічна  політика держав, що виходить із принципів  відкритої економіки.

1.3. Структура й основні  риси сучасної  світової економіки

 

     Суб'єктами світової економіки є: національні  господарства, регіональні (зональні) інтеграційні угруповання країн, транснаціональні корпорації, міжнародні організації, інституціональні інвестори (інвестиційні фонди, банки, холдинги і т. ін.). Для суб'єктів характерні як взаємодія, так і протистояння.

     Галузева  структура економіки являє собою  сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, що характеризуються особливими умовами виробництва в системі суспільного поділу праці і відіграють специфічну роль у процесі розширеного виробництва. Традиційно галузева структура світової економіки подається таким чином:

     1. Промисловість.

     2. Сільське господарство.

     3. Будівництво.

     4. Виробнича інфраструктура.

     5. Невиробнича інфраструктура (сфера  послуг).

     Така  класифікація заснована на міжнародних  стандартах формування структурних елементів світової економіки: вона виходить з Міжнародної стандартної галузевої класифікації усіх видів економічної діяльності і Міжнародної стандартної класифікації занять, що, у свою чергу, є складовими частинами системи національних рахунків.

     Кожна з цих базових галузей може далі підрозділятися на укрупнені галузі, підгалузі і види виробництва. Галузеві пропорції, або галузева структура, являють собою співвідношення питомих ваг окремих галузей.

     Первинні  галузі – сільське господарство і  видобувна промисловість.

     Вторинні  галузі – обробна промисловість, електроенергетика і будівництво, що використовують сировину первинних галузей.

     Третинний сектор – сфера послуг (фінанси, страхування, освіта, культура, наука, охорона здоров'я, ділові й інші послуги), транспорт, торгівля і зв'язок.  

     Умовна  структура міжнародної економіки  може бути подана в такий спосіб (табл.1.2).

     До  основних рис сучасної світової економіки  відносяться:

     1. Новий етап інтернаціоналізації  виробництва і поглиблення суспільного поділу праці на основі науково-технічної революції:

     усе більш повна взаємозалежність національних господарств;

     поглиблення загальносвітового поділу праці, підвищення товарності й експортної орієнтації економік;

     перехід від предметної до подетальної і  функціональної спеціалізації національних господарств;

       Таблиця 1.2

       Умовна  структура міжнародної  економіки

 

     перехід до єдиних критеріїв техніко-економічної  ефективності виробництва.

     2. Економічна інтеграція – міждержавні об'єднання з особливою організаційною структурою, новий етап усуспільнення виробництва:

     структурна  інтеграція – об'єднання високорозвинених національних господарств для координації економічної політики виробничої кооперації, стимулювання міграцій капіталів і робочої сили;

     господарська  інтеграція – об'єднання національних господарств, що розвиваються, для використання переваг спеціалізації і більш  повного використання економічних ресурсів.

     3. Глобальні економічні та екологічні  проблеми – загальносвітові процеси, що торкаються інтересів всього людства:

     демографічна  проблема;

     продовольча проблема;

     подолання економічної відсталості країн, що розвиваються, у цьому зв'язку – проблеми боргів;

     подолання погрози екологічної катастрофи, енергетична проблема;

     подолання погрози ядерної війни.

     4. Всесвітня торгівля – новий  етап розвитку торгівлі в умовах  інтернаціоналізації виробництва й економічної інтеграції:

     найгостріша конкуренція («торговельні війни»);

     створення специфічної торговельної інфраструктури розвинутими капіталістичними країнами (монополія на інформаційні й інші інфраструктурні послуги);

     домінуючий  стан Японії, США, країн ЄС;

     нееквівалентний обмін із країнами, що розвиваються;

     монопольний стан на ринку транснаціональних  корпорацій.

     5. Зростаючі масштаби міграції капіталів і робочої сили:

     величезне збільшення масштабів міграції в  зв'язку з інтернаціоналізацією виробництва;

     вирішальна  роль у міграції позикового капіталу міжнародних фінансово-кредитних установ (МВФ, МБРР та ін.);

     переважне значення в міграції капіталів експорту-імпорту підприємницького капіталу – прямі і портфельні інвестиції транснаціональних корпорацій, спільних підприємств та ін.;

     проблема  «відтоку мозків» і іноземної  робочої сили, що породжена міграцією працівників.

4. Основні показники розвитку світової економіки

 

     Для аналізу економічного становища  світу використовується цілий ряд показників, що характеризують динаміку і стан світової економіки. Основний з них – валовий світовий продукт (ВСП) – виражає загальний обсяг кінцевих товарів і послуг, зроблених на території всіх країн світу незалежно від національної приналежності діючих там підприємств у визначений період часу. Облік кінцевої продукції передбачає виключення повторного рахунку сировини, напівфабрикатів, інших матеріалів, палива, електроенергії і послуг, використаних у процесі її виробництва.

     Показник  ВСП виражає загальну активність у світі й окремих країнах. З іншого боку, його складові частини охоплюють основні сфери, галузі і фактори економічного розвитку. Так, розгляд за основними складовими частинами використання ВСП дає уявлення про основні сектори попиту, а аналіз ВСП за виробництвом показує зміни як структури всього господарства, так і основних галузей. ВСП дає можливість визначити місце країни і регіонів у світовому виробництві, суспільну продуктивність праці в різні періоди часу, але не може використовуватися як показник потенціалу окремих видів виробництва, рівня технології або добробуту населення.

     У кожній окремо узятій країні розраховується валовий внутрішній продукт (ВВП). Він підраховується на основі системи національних рахунків (СНР), що побудована на концепції продуктивного характеру усіх видів діяльності. Вона являє собою сукупність міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності і відображає основні макроекономічні зв'язки внутрішнього і зовнішнього секторів національних господарств.

     СНР постійно удосконалюється. У 1993 р. ООН  затвердила нову стандартну СНР (попередня  була прийнята в 1968 р.). В українську практику СНР стала впроваджуватися  з 1988 р.  (ще за СРСР), що зумовило проведення величезної роботи з перерахування основних макроекономічних показників розвитку країни й істотно змінило картину структури національного господарства, динаміки і темпів його розвитку.

     Центральним показником СНР є ВВП, другий за значущістю показник – валовий національний продукт (ВНП). Вони відображують результати діяльності в двох сферах  народного господарства – матеріального виробництва і послуг, – і визначаються як вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік (квартал, місяць). Підраховуються в поточних або постійних цінах.