Згідно  з Концепцією трансформації митного  тарифу, середня ставка тарифу, яка  на 1996 p. становила 18,6 % (30 % на сільськогосподарські та продовольчі товари груп 1-24 ТН ЗЕД і 16,8 % на промислові товари), у 2005 p. має скласти відповідно 8,65 % (19,4 % і 6,94 %). Для порівняння: у ЄС простий середній тариф для сільськогосподарської продукції зменшився за 1995-1997 pp. на 25 % і склав у 1997 p. 20,8 %. Середні тарифи на імпорт промислової продукції зменшилися з 6 % у 1995 p. до 4,9 % у 1997 p. унаслідок виконання угод Уругвайського раунду. Подальше зниження тарифів відповідно до угод Уругвайського раунду приведе до встановлення тарифів на промислову продукцію на рівні, що не перевищуватиме 3% [37].

      Як  показує світова практика, ефективний рівень тарифного захисту коливається в межах 5-15 %. Перевищення цього рівня спричинює не зростання надходжень до державного бюджету, а їх скорочення. Більше того, надто високі ставки мита та податків на імпорт, часті їхні зміни не захищають національний ринок, а призводять до значного порушення умов конкуренції [34].

      Шосте засідання робочої комісії СОТ, проведене 8-9 червня 1998 p., розглянуло проблеми подальшого прискорення процесу набуття Україною повноправного членства у Світовій організації торгівлі. На засіданні обговорювалися питання розробки проекту доповіді робочої групи і Протоколу приєднання України до СОТ. Постановою Кабінету Міністрів України було затверджено першочергові заходи щодо забезпечення процесу приєднання України до ГАТТ та вступу до СОТ, а саме: продовження переговорів про приєднання з членами СОТ, визначення терміну реформування зовнішньоторговельного режиму, повна гармонізація національного законодавства з вимогами і нормами системи ГАТТ/СОТ.

      12 липня 2000 p. відбулося сьоме засідання робочої групи з питань розгляду заяви України про вступ до Світової організації торгівлі. Українська сторона надала детальну інформацію про законодавчі зміни у сферах, що стосуються компетенції СОТ, підготовила відповіді на запитання країн – членів робочої групи та інформаційні меморандуми з економічних питань (понад 25 документів) [34].

      Підсумовуючи  результати переговорів, учасники засідання  наголосили, що забезпечення процесу  вступу України до СОТ багато в  чому залежатиме від підготовки, узгодження з робочою комісією та реалізації Плану дій України щодо реформування економічного законодавства відповідно до вимог СОТ на 2000 та 2001 pp. [37].

      Під час 8-го раунду переговорів, що проходили 13-14 червня 2001 p. у Женеві, робоча група з питань розгляду заявки України про вступ до СОТ відзначила позитивні зрушення на шляху приєднання України до СОТ. Серед них, зокрема:

• напрацювання Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, у яку входять працівники 16 міністерств та відомств, збільшення кількості урядовців, котрі опрацьовують проблеми, пов'язані зі вступом;
• прийняття законів "Про стандартизацію", "Про підтвердження відповідності" та "Про акредитацію органів з оцінки відповідності", що входять до пакета законопроектів, прийняття яких є обов'язковою умовою для вступу до СОТ.

      До  важливих питань, що залишаються неузгодженими, належать:

      1. Проблема зниження ставок тарифів  на імпортні товари. У принципі  істотних розбіжностей у поглядах  експертів щодо тарифів не  було. Більшість тарифних ставок в Україні перебуває на прийнятному рівні, а від захисту кількох груп товарів уряд найближчим часом відмовлятися не збирається. Протекціоністська політика захисту інтересів вітчизняних виробників приводила здебільшого до позитивного ефекту. Як зазначалося під час переговорів, нинішній уряд України підходитиме до визначення тарифних ставок зважено: планується передусім зниження ставок на товари, що не виробляються в Україні.

      2. Проблема обмеження державної  підтримки сільського господарства – одна з основних умов вступу України у Світову організацію торгівлі. Проте Україна не виявила готовності відмовитися від дотування сільського господарства, тому ця проблема залишиться каменем спотикання в подальших переговорах України і СОТ.

      3. Проблема припинення субсидіювання окремих галузей економіки. Йдеться про пільги при сплаті мита, надані деяким галузям, а також спеціальним економічним зонам і територіям пріоритетного розвитку. Іноземні експерти стверджують, що поки такі пільги не буде скасовано, шлях у СОТ Україні закритий. Але вітчизняні чиновники, схоже, не готові виконати цю вимогу, оскільки це завдасть істотного удару державним підприємствам. Однак, надаючи пільги одним підприємствам, влада змушує інших більше платити в держбюджет.

      4. Проблема створення українського інформаційного центру в міжнародній системі ISO.NET, гармонізації понад 1000 стандартів відповідно до вимог Міжнародної організації стандартизації.

      5. Проблема посилення законодавства  із захисту інтелектуальних прав.

      6. Головною проблемою лишається обов'язкове прийняття низки законопроектів, насамперед митного і податкового кодексів, закону про страхування, авторське та суміжні права, приєднання до Римської конвенції тощо [37].

      Отже, за найоптимістичнішими прогнозами, Україна зможе стати членом СОТ не раніше ніж за два роки. Проте, на думку Гектора Мілана, працівника Департаменту зі вступу країн до СОТ, "ми повинні розглядати не час, а результат".

      3.2. Підвищення ефективності  торговельних відносин  з основними зовнішньоторговельними партнерами

      Єдина життєздатна торговельна політика – це зовнішньо орієнтована стратегія, спрямована на якомога ширшу інтеграцію економіки України з міжнародною  торговельною спільнотою. В ідеалі така стратегія має включати скасування усіх ввізних та імпортних мит і податків, а також усунення всіх нетарифних бар'єрів. Мало того, потрібно скасувати субсидії на виробництво та іншу пряму і непряму конкретну галузеву підтримку, а також лібералізувати ринок капіталу, щоб забезпечити рівні умови діяльності як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Шляхом повного використання своїх порівняльних переваг у такому лібералізованому середовищі Україна матиме максимальну користь від міжнародної торгівлі в короткостроковій та довгостроковій перспективі [39].

      На  практиці є принаймні чотири аргументи, чому така стратегія "first-best" не обов'язково найкраще відповідатиме інтересам України.

      По-перше, можна буде надавати тимчасовий захист деяким галузям, які мають перспективу  значного зростання доти, доки вони подолають вади масштабів виробництва, або допоки захищені компанії придбають та опанують сучасні виробничі технології.

      По-друге, Україна може вирішити, що вона зацікавлена  у збереженні деяких заходів, які  викривлюють торгівлю, щоб використовувати  їх як козирну карту під час переговорів із торговельними партнерами щодо поліпшення доступу до їхніх ринків.

      По-третє, податки на торгівлю можуть забезпечити  надходження до бюджету найменшим  коштом.

      По-четверте, економічні вигоди від вступу до регіонального  торговельного блоку можуть переважити наслідки утримання від торговельних зв'язків із країнами поза торговельним блоком.

      Перший  аргумент є теоретично сильним, але  практичний досвід свідчить: промислова політика, що має на меті визначення "майбутніх переможців" (захист "молодих галузей"), часто виявляється марною і в підсумку – дуже дорогою для бюджету. Якщо не зважати на питання, чи можна урядовою постановою надійно визначити "переможців", є небезпека, що запровадження такої політики створить сприятливі умови для посилення влади впливових економічних груп і таким чином призвести до корупції. Іншими словами, промислова політика може сприяти переходу підприємницької мотивації з галузі ринкової діяльності в галузь пошуку ренти, що негативно позначиться на економічному зростанні [39].

      Другий  аргумент є дещо переконливішим, особливо з огляду на проведення переговорів  щодо вступу до СОТ. Проте як тільки Україна вступить до СОТ, торгівлю можна  буде лібералізувати ще більше, ніж  передбачено зобов'язаннями, прийнятими з метою подальшого поліпшення переваг міжнародної торгівлі. Зокрема, подальша реформа тарифів після вступу до СОТ може проводитися з метою встановлення ввізного мита на рівнях, що дорівнюють або нижчі від прийнятих у ЄС. Таким чином, вітчизняна промисловість зможе краще конкурувати в рамках ЄС, якщо країна колись зможе справді набути членства у цій організації.

      Третій  аргумент також є переконливим; оскільки на практиці всі податки спричиняють  абсолютні економічні втрати (dead-weight economic losses), то збереження торговельних податків може бути економічно ефективним. Важко сказати, чи це справедливо для України. Але якщо буде вирішено зберігати торговельні податки з огляду на фіскальні надходження, ефективна з точки зору податків система ввізного мита швидше за все матиме досить широку базу та невелику кількість тарифних коридорів [39].

      Щодо  четвертого аргументу стосовно членства в регіональній торговій групі, то оголошеною метою політики України є вступ  до ЄС. Вступ до ЄС, швидше за все, принесе  значну користь економіці України, принаймні у довгостроковому періоді. Вигоди від членства включатимуть чисті бюджетні трансферти з ЄС, чисті прибутки сільськогосподарського сектору завдяки участі в загальній європейській аграрній політиці (Common Agricultural Policy), а також завдяки поліпшенню доступу до ринків ЄС, особливо підприємств важливої металургійної промисловості (яка генерує 40 відсотків загального обсягу експорту товарів). Пов'язані із цим витрати на переорієнтацію торгівлі виникнуть через скорочення обсягів торгівлі з країнами СНД (нині на дані країни припадає близько чверті загального обсягу експорту), хоча ці скорочення були б мінімальними, якби країни СНД також мали намір вступити до ЄС. Однак слід визнати, що вступ до ЄС не є наперед вирішеним питанням на цьому етапі – у будь-якому разі це стане реальною метою лише у середньо- та довгостроковій перспективі. Тому Україна має сформулювати стратегію торговельної політики, яка передбачає достатньо довгий проміжний період перед вступом до ЄС [39].

      Стратегія торговельної політики країни на етапі до вступу в ЄС або країни, яка знаходиться за межами ЄС, може ґрунтуватися на трьох принципах.

      Перший, і, можливо, найголовніший принцип  – членство у СОТ. Затягнуті переговори щодо вступу до СОТ повинні завершитися  якомога швидше. Це включатиме, крім усього іншого, завершення розробки всієї необхідної вітчизняної юридичної бази. Крім негайного забезпечення легшого та стабільнішого доступу до ринків, членство у СОТ пропонує вельми необхідну юридичну базу для розвитку прозорих торговельних відносин із рештою світу.

      По-друге, зважаючи на очікуване розширення ЄС у 2004 році, яке може призвести до негативних наслідків для України  у сфері розподілу торгівлі, ЄС має вивчити шляхи подальшого поліпшення торговельних відносин між  ЄС та Україною. Таке поліпшене співробітництво, можливо, ґрунтуватиметься на інституційній базі, подібній до так званих Європейських Угод, які ЄС підписав із десятьма країнами Центральної та Східної Європи у 1993-1995 рр. Водночас Україна має продовжувати докладати зусиль до гармонізації своїх нормативних актів щодо стандартизації та сертифікації із законодавством, що превалює в ЄС.

      По-третє, Україна може вивчити шляхи, за якими  стосунки в СНД чи між окремими країнами, які входять у цю співдружність, могли б розвинутися в ефективніший торговельний блок. У цьому контексті нещодавні ініціативи урядів України, Росії, Білорусі та Казахстану щодо створення Єдиного економічного простору є цікавими. Проте попередній досвід розробки взаємозобов'язуючих торговельних угод зменшує очікування щодо можливих економічних вигод, які можна отримати завдяки цій ініціативі. Тільки із часом стане зрозуміло, чи виявиться ця ініціатива кращою.

      Таким чином, перспективними напрямками зовнішньоторговельної  політики України слід вважати зовнішньо орієнтовану стратегію, спрямовану на якомога ширшу інтеграцію економіки України з міжнародною торговельною спільнотою.

Висновки

      Дослідивши  сучасну зовнішньоторговельну політику України та шляхи її реалізації, можна зробити наступі висновки:

      1. Світова (всесвітня) торгівля – це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.

      2. Зовнішньоекономічна політика – це система заходів, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку й одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Зовнішньоекономічна політика, як показує історія, часто використовується для досягнення певних політичних цілей і тому з повним правом вважається складовою частиною зовнішньої політики держави.

      3. Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики: