Сучасна зовнішньоторговельна політика України

курсова робота з міжнародних економічних  відносин 
ЗМІСТ 
 

 

Вступ

      Міжнародна  торгівля є засобом, за допомогою  якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх  ресурсів і в такий спосіб збільшувати  загальний обсяг виробництва. Суверенні  держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

      Особливо  зростає роль держави як регулятора зовнішньої торгівлі в перехідних економіках. Як відомо, лібералізація зовнішньої торгівлі України в перехідний період не стала фактором структурної перебудови і економічного зростання. Конкретні результати лібералізації залежать від послідовності та строків проведення реформ, від застосовуваних інструментів зовнішньоторговельної політики, від цілей, визначених державою, пріоритетними в даний момент. Оптимальна зовнішньоторговельна політика держави повинна виважено поєднувати відкритість економіки і протекціонізм. Ці особливості означають використання протекціонізму не як системної політики, а як виняток, тимчасове стримування зовнішньої лібералізації насамперед відносно галузей і виробництв, які є структурними пріоритетами країни.

      Важливим  напрямом розвитку України є її ефективна інтеграція до світового економічного простору. Від успіху зовнішньоекономічної діяльності України залежить її дальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки, що і визначає актуальність теми дослідження курсової роботи.

      Об’єктом  дослідження курсової роботи є роль держави в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності.

      Предмет дослідження – сучасна зовнішньоторговельна політика України і шляхи її реалізації.

      Метою курсової роботи є дослідження сучасної зовнішньоторговельної політики України.

      Метою роботи зумовлено виконання таких  завдань:

• дослідити суть поняття "зовнішньоторговельна політика держави";
• охарактеризувати особливості здійснення зовнішньоторговельної політики держави на сучасному етапі;
• виявити систему показників зовнішньої торгівлі;
• дослідити характерні риси державного регулювання інвестиційних процесів в міжнародній економіці;
• дослідити основні засади сучасної зовнішньоторговельної політики України;
• обґрунтувати шляхи вдосконалення зовнішньоторговельної політики України;
• зробити висновки.

      Методологічну і методичну основу дослідження  становлять сучасні теорії зовнішньоторговельної  діяльності. Різним аспектам цих проблем  присвячено праці А.І. Кредисова, В.П. Клочка, В.В. Козика, М.Г. Нікітіної. В.Є. Новицького, С. Пилипенка, А.С. Філіпенка,  та ряду інших авторів.

      Дослідження здійснене на основі системного підходу  з використанням таких методів: структурного аналізу, порівняльного, історичного, прогнозування.

      Результати  дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін "Міжнародні економічні відносини", "Економіка зарубіжних країн" та ін.

 

Розділ 1. Теоретико-методологічні  аспекти вивчення зовнішньоторговельної  політики

      1.1. Суть поняття зовнішньоторговельної  політики держави

      У світовому господарстві все більше розвивається така специфічна форма міжнародних відносин, як світова (всесвітня) торгівля. На частку торгівлі припадає приблизно 80 % всього обсягу міжнародних економічних відносин.

      Світова (всесвітня) торгівля – це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.

      У фіксований митною статистикою обсяг  експорту товарів залежно від  їх походження і призначення входять:

      1. Вивезення товарів, виготовлених (вироблених і перероблених) у  даній країні.

      2. Вивезення вітчизняних товарів,  особливо сировини і напівфабрикатів,  для перероблення за кордоном  під митним контролем з наступним  поверненням.

      3. Реекспорт – вивезення товарів,  раніше завезених з-за кордону,  включаючи товари, які продані  на міжнародних аукціонах, товарних  біржах тощо.

      4. Тимчасове вивезення за кордон  вітчизняних товарів (на виставки, ярмарки тощо) з наступним їх  поверненням, а також вивезення тимчасово завезених зарубіжних товарів (на аукціони, виставки, ярмарки тощо).

      5. Постачання в рамках транснаціональних  корпорацій (ТНК), а також вивезення  продукції в порядку прямих  виробничих зв'язків [18, 40].

      У обсяг імпорту входить:

      1. Ввезення з-за кордону товарів  для реалізації на ринку.

      2. Реімпорт – зворотне ввезення  з-за кордону вітчизняних товарів,  раніше вивезених туди.

      3. Імпорт товарів (сировини, напівфабрикатів,  вузлів, деталей) для перероблення  у даній країні й вивезення  за кордон.

      4. Тимчасово завезені (на міжнародні  виставки, аукціони, ярмарки) товари.

      5. Імпортне постачання продукції  в рамках ТНК [18, 40].

      До  товарів, крім матеріальної продукції, або "видимих" благ, належать призначені для продажу продукти інтелектуальної праці – патенти, ліцензії, ноу-хау, фірмові знаки та інші види експортних документів.

      До  міжнародної торгівлі послугами  належать транспортні послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові  та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та інші "невидимі" блага.

      В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.

      Будь-якій державі для успішного функціонування на всесвітньому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру – систему, яка може забезпечити просування товарів та послуг від виробника до споживача в іншій країні. У цій системі основними є матеріально-технічна база (склади, які обладнані необхідним устаткуванням) та спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування. Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена багато витрачати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інших держав (для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів чи компаній тощо).

      Грошові розрахунки із зовнішньоторговельних  операцій та кредитування зовнішньої торгівлі здійснюються переважно банківськими установами (не обов'язково спеціалізованими).

      Страхуванням  вантажів займаються спеціальні заклади  страхового бізнесу.

      В умовах науково-технічної революції  для економічного розвитку будь-якої країни все більшого значення набуває  її участь у міжнародному поділі праці. Наочним прикладом цього є процеси, які відбуваються на Заході, де промислове розвинені країни свідомо йдуть на стирання економічних, а часто і політичних кордонів, створюють управлінські надбудови, основним завданням яких стає, у тому числі, формування сприятливих умов для досягнення свободи руху товарів, капіталів, технологій, послуг, робочої сили і т.п. з метою вирівнювання рівнів економічного розвитку окремих країн на основі спеціалізації і науково-технічної кооперації. Вирішення цих завдань тісно пов'язане з проблемами формування цивілізованої зовнішньоекономічної політики [30, 110].

      Зовнішньоекономічна політика – це система заходів, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку й одночасно на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Зовнішньоекономічна політика, як показує історія, часто використовується для досягнення певних політичних цілей і тому з повним правом вважається складовою частиною зовнішньої політики держави.

      Таким чином, зовнішньоекономічна політика має дві сторони – захисну і наступальну. Вона здійснюється за допомогою визначеного арсеналу заходів, які дуже умовно можуть бути поділені на захисні і наступальні.

      У торгово-політичній практиці широко використовуються обидва напрямки зовнішньоекономічної політики – як протекціонізм, так і свобода торгівлі. При цьому в "чистому вигляді" вони практично ніколи не використовуються. Проте можна дуже грубо сформулювати причини, які визначають позицію держави в проведенні тієї чи іншої політики, тобто які впливають на вирішення питання "протекціонізм чи свобода торгівлі?"

      Політика  протекціонізму проводилася державою в ті періоди, коли внутрішня економіка  даної країни чи її окремі галузі були не достатньо конкурентноздатні  на світовому ринку, а тому потребували допомоги держави, яка й створювала систему захисту слабких галузей, використовуючи для цього певний набір торгово-політичних засобів.

      Навпаки, коли економіка однієї з країн  виривалася вперед у своєму розвитку в порівнянні з іншими державами, її представники виступали з вимогою усунути перешкоди на шляху руху товарів, у першу чергу мита і кількісні обмеження, тобто виступали під гаслом свободи торгівлі [30, 110].

      І все-таки, як свідчить історія, до останнього часу основним напрямком зовнішньоекономічної політики був протекціонізм. Вільна торгівля була усього лише окремим епізодом, винятком на тлі протекціонізму.

      Утворення великих монополістичних об'єднань (концернів, трестів і т.д.) призвело до серйозних змін у політиці протекціонізму, які проявились у появі нового його напрямку, так званого надпротекціонізму. Його відмінність від протекціонізму вільної конкуренції полягає в тому, що якщо на домонополістичній стадії протекціонізм, як правило, був спрямований на захист від іноземної конкуренції найслабших, неконкурентоспроможних галузей економіки, то монополістичний надпротекціонізм став захищати саме найбільш розвинені, потужні, монополізовані галузі. Мета такого роду політики полягала в тому, щоб економіки, які знаходяться під посиленим захистом сектору, мали можливість за рахунок високого рівня цін одержувати на внутрішньому ринку монопольно високий прибуток, спираючись на який вести наступ (за допомогою низьких цін) на світовому ринку з метою витіснення конкурентів. У зв'язку з цим такого роду політика одержала також назву наступального або агресивного надпротекціонізму.

      В зовнішньоекономічній політиці переплітаються інтереси різних монополій, фінансових, торгових, професійних та інших груп. Тому сучасна зовнішньоекономічна  політика – це складна система, що формується під впливом національних, економічних і політичних факторів, під впливом процесів, які відбуваються у всій системі міжнародних економічних відносин, у першу чергу науково-технічної революції, яка різко посилила взаємозалежність господарств окремих держав. Об'єктивні вимоги інтернаціоналізації економіки мали як наслідок триваючі зараз у світі інтеграційні процеси, що роблять величезний вплив на формування сучасної зовнішньоторговельної політики. У результаті діяльності інтеграційних угруповань відбувається формування єдиної для них системи регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, яка отримала назву колективного протекціонізму. Характерною для нього є більш-менш повна лібералізація взаємної торгівлі (свобода торгівлі) при одночасному проведенні узгодженої єдиної протекціоністської політики відносно країн, які не беруть участь. Найбільш характерним прикладом цього є Європейський Союз (Європейські Співтовариства, Спільний ринок) [30, 111].

      Сучасна зовнішньоекономічна політика здійснюється за допомогою цілого ряду контролюючих засобів, які регулюють і стимулюють зовнішньоекономічні зв'язки. До них належать митні тарифи, кількісні обмеження, різного роду перешкоди для збуту і споживання товарів на ринку країни-імпортера. Одночасно за допомогою експортних кредитів і державних гарантій по них, кредитів міжнародних фінансових організацій, експортних премій, товарного і валютного демпінгу, умовно безмитного ввезення і вивезення, повернення мит і податків, інших податкових пільг здійснюється стимулювання експорту товарів. Важливу роль як засіб розширення експорту відіграє також вивезення капіталу.

      У складному комплексі торгово-політичних методів в останні роки проглядається  тенденція до розширення форм державного регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою засобів, які впливають на функціонування внутрішньої економіки. Внутрішні економічні й адміністративні важелі використовуються все ширше з метою регулювання ввезення і вивезення і таким чином доповнюють традиційні методи прикордонного контролю.

      Таким чином, для регулювання своєї  зовнішньої торгівлі кожна держава  законодавче встановлює певні правила  та умови зовнішньоторговельної  політики. Ними держава намагається  забезпечити найсприятливіші умови  національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.