Специфіка зовнішньоторговельної політики окремих країн

Міністерство фінансів України

Львівська державна фінансова академія

Кафедра теорії фінансів та міжнародної економіки

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з курсу:

“Міжнародна економіка”

на тему:

“ Специфіка зовнішньоторговельної політики окремих країн”

Підготувала:

студентка 302-Ф групи

Ревай Галина

Перевірила:

Полянчин Т. М.

Львів – 2011

Зміст

Вступ........................................................................................................3

1. Сутність зовнішньоторговельної політики......................................4

2. Типи зовнішньоторговельної політики держав...............................6

3. Зовнішньоторговельна політика ЄС.................................................9

4.  Специфіка зовнішньоторговельної політики окремих країн…...11

Висновки................................................................................................14

Список використаних джерел…..........................................................15

Вступ

Об’єктом даного дослідження виступає зовнішньоторговельна політика певних держав.

Метою даної роботи є специфіка зовнішньоторговельної політики окремих держав, зокрема – США, Франції, Сполученого Королівства та України.

Актуальність даної теми є досить великою, оскільки однією з визначальних рис світового господарства кінця XX – початку XXI століття стала глобалізація, яка проявляється у збільшенні обсягів міжнародної торгівлі та інвестицій, лібералізації і дерегуляції руху капіталу, диверсифікації світових фінансових ринків, ринків технологій, зростанні ролі транснаціональних корпорацій, посиленні глобальної конкуренції, появі систем глобального, стратегічного менеджменту, широкому застосуванні інформаційних технологій в економічному розвитку.

Відповідно до мети, в даній роботі будуть вирішуватися такі основні завдання, як:

- з’ясування сутності та типів зовнішньоторговельної політики;

- розкриття змісту, структури та напрямків зовнішньоторговельної політики держав;

- характеристика зовнішньоторговельної політики країн ЄС тощо.

У світовому господарстві все більше розвивається така специфічна форма міжнародних відносин, як світова торгівля.

На частку торгівлі припадає приблизно 80% всього обсягу міжнародних економічних відносин. Торгівлі належить центральне місце в загальній системі економічної глобалізації, тому дуже важливим для кожної країни є вироблення певної зовнішньоторговельної політики.

1.      Сутність зовнішньоторговельної політики

Торговельна політика виникла одночасно з появою великих суспільних груп і держав. Вона є втіленням інструментів політики і економіки, політичної та економічної сфери зовнішньоекономічної діяльності держав.

Для захисту своїх інтересів кожен суб’єкт міжнародної торгівлі  намагається реалізувати певний механізм дій, тобто вести певну політику в даній сфері.

Логічно, що якщо ряд виконуваних дій  в сфері торговельних відносин спрямований на внутрішній ринок, то мова йтиме про внутрішньо торговельну політику, а якщо мова йде про сферу міжнародної торгівлі, то тут найдоцільніше було б виокремити два різновиди політики:

                 зовнішньоторговельна політика (цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами);

                 міжнародна торговельна політика (добровільна координація країнам своїх зовнішньоторговельних політик в рамках міжнародних угод, об’єднань та координуючих інституцій [7].

В операційному плані зовнішньоторговельну політику можна розглядати як політичний курс дій суб’єктів зовнішньоекономічних відносин. В такому контексті торговельна політика розглядається як зовнішньополітична стратегія суб’єктів в процесі реалізації їх зовнішньоекономічних інтересів [8].

З правової точки зору під зовнішньоторговельною політикою розуміють форму політичної організації публічної матеріальної можливості та спроможності соціального суб’єкта формувати й реалізувати його зовнішньоекономічні інтереси та цілі у сфері міжнародних відносин.

Зміст, структура та напрями зовнішньоторговельної політики визначаються такими складовими:

                 експорт та імпорт (товарна і регіональна структури, обсяг співвідношення, динаміка);

                 мито і митні податки (елементи митного тарифу - товарної класифікації тарифу, структура тарифу, методи визначення країни походження товару, види та рівень ставок митний склад та рівень митних податків);

                 кількісні обмеження (види, контингенти, рівень);

                 нетарифні методи регулювання (технічні бар'єри, адміністративні формальності, валютно-кредитне регулювання тощо);

                 підтримка національного експорту (фінансова-кредитна, податкова, валютно-кредитна, організаційно-технічна тощо).

Щодо зазначених складових прийнято також говорити планування відповідної державної політики щодо експорту, кількісних обмежень, підтримки національного виробника - експортера тощо.

Розглянемо детальніше основні інструменти зовнішньоторговельної політики. Як правило, для цього використовуються інструменти торговельної політики, які розподіляються на тарифні та нетарифні. До тарифних належать мито та  тарифні квоти, до нетарифних – прямі (державна монополія), кількісні (квотування, ліцензування, добровільні обмеження), приховані (державні закупівлі, вимоги про зміст місцевих компонентів, технічні бар’єри, прикордонний режим, податки і збори) та фінансові (субсидії, кредитування, демпінг).

Стосовно лібералізації зовнішньоторговельних заходів щодо імпорту і в теоретичному, і практичному планах завжди по питання: на захисті чиїх інтересів має стояти держава — споживачі чи виробників? Як споживачі громадяни країни, безуму заінтересовані в ліквідації митних бар'єрів, що дозволяє зі вати ціни внутрішнього ринку на іноземну продукцію і створювати зростання цін на товари вітчизняного виробництва, продуценти (виробники) вони заінтересовані в збереженні тих місць, існування яких визначається попитом саме на вітчизняну продукцію.

2.      Типи зовнішньоторговельної політики держав

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавчо встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава намагається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики:

                 політика вільної торгівлі;

                 політика протекціонізму.

Політика вільної торгівлі - це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

В реальній дійсності, вільна торгівля ще більш поглиблює нерівність. І найбільшим недоліком міжнародної торгівлі є відсутність на наднаціональному рівні регулюючого інституту, який би захищав інтереси країн зі слабкими економіками. Нерівність ще більше поглиблюється внаслідок зростаючої ролі ТНК, посилення їх зв’язку з урядами розвинених країн, маніпулювання цінами, ресурсам, попитом та пропозицією, і, найстрашніше, нездатністю слабко розвинених країн протистояти їх деструктивному впливу. В цьому випадку міжнародна торгівля може нести загрозу для економічної безпеки країн.

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту. Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

                 селективний - скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

                 галузевий - скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

                 колективний - проводиться об´єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об´єднання;

                 прихований - здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

За спрямованістю заходів протекціонізм можна поділити на два типи:

                 обмежувальний (імпортний) — як система інструментів і методів прямого та непрямого обмеження імпорту;

                 стимулюючий (експортний) — як система інструментів і методів відкритого та завуальованого стимулювання національного виробництва, особливо експортного.

Стосовно того, що і для якої країни краще — політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Україна у міжнародній торгівлі віддає перевагу політиці вільної торгівлі, але водночас вибірково проводить політику протекціонізму стосовно певних країн і груп товарів. Станом на липень 1997 р. Україна уклала угоди про вільну торгівлю з такими країнами:

а) ратифіковано обома сторонами — Білорусь, Росія;

б) ратифіковано Україною — Азербайджан, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Молдова, Туркменистан, Узбекистан;

в) не ратифіковано — Казахстан, Литва.

Країни, з якими Україна уклала торгово-економічні угоди з встановленням режиму найбільшого сприяння, або національного режиму:

а) ратифіковано обома сторонами — Австрія, Болгарія, Греція, Естонія, Єгипет, Індія, Китай, Туреччина;

б) ратифіковано Україною — Алжир, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, В´єтнам, Гвінея, Німеччина, Данія, Ізраїль, Польща, Індонезія, Італія, Канада, Лівія, Нідерланди, Південна Корея, Словенія, Франція, Швейцарія, Югославія;

в) не ратифіковано — Білорусь, Угорщина, Грузія, Об´єднані Арабські Емірати, КНДР, Ліван, Латвія, Литва, Молдова, Монголія, Румунія, Словаччина, Туніс, Фінляндія, Хорватія, Чехія.

Крім того, укладені контингентні угоди з Киргизстаном, Туркменистаном, Росією, Узбекистаном, які передбачають, що режим вільної торгівлі не поширюється на певні групи товарів. Незважаючи на це, порівняно з іншими країнами колишнього соціалістичного табору економіка України є найменш відкритою, що підтверджують дослідження.

3.      Зовнішньоторговельна політика ЄС

Виникнення та подальший розвиток торговельної політики держав в сфері міжнародної торгівлі був зумовлений процесами глобалізації та поглиблення процесів регіональної економічної інтеграції, що проявляється у створенні зон преференційної торгівлі, зoн вiльнoї тopгiвлi (Free Trade Area, FTA), митних coюзів, eкoнoмiчних coюзів(ЄС).

Сучасні умови вимагають не лише узгодження принципів зовнішньоторговельної політики між окремими учасниками міжнародної торгівлі, а й інтеграційно-економічних об’єднань країн. Саме тому зовнішньоторговельна політика і проблеми співпраці в міжнародній торгівлі стають об’єктами діяльності багатьох міжнародних інститутів, що регулюють міжнародну торгівлю на міждержавному рівні (СОТ, ОЕСР, Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк). Основними напрямами функціонування таких наднаціональних структур є :

                 створення договірно-правової бази торговельно-економічних відносин, уніфікація багатосторонніх договорів, включаючи розробку їхніх найважливіших принципів і норм;