Шенгенський процес

План: 
 

Вступ 

1.Історичний  аспект шенгенської угоди. 

2. Сьогодення та майбутнє шенгенського процесу. 

3. Україна на шляху спрощення візового режиму з ЄС. 

Висновки 

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1. Історичний аспект шенгенської угоди.

      За  договором, підписаним в містечку Шенгені (Люксембурґ) 14 червня 1985 р., Бельгія, Люксембурґ, Нідерланди, Німеччина та Франція погодилися поступово скасовувати контроль на спільних кордонах і запроваджувати свободу пересування для всіх громадян країн ЄС, які підписали цю угоду, інших держав-членів та громадян третіх країн.

      В процесі обговорення деталей, яким чином проводити відміну прикордонного  контролю, стало зрозуміло, що необхідна  додаткова угода, яка буде встановлювати  умови даного процесу. Кордони можуть бути ліквідовані лише у тому випадку, якщо буде досягнута відповідна взаємодія сторін в таких питаннях, як безпека, поліція, юстиція, питання щодо надання притулку та віз, а також якщо всі держави-учасниці угоди мають доступ до бази даних заяв про надання притулку, видачі віз тощо.

        Ті ж п’ять країн підписали 19 червня 1990 р. Шенгенську конвенцію, у якій викладено заходи та гарантії щодо запровадження свободи пересування. Шенгенська конвенція доповнює відповідні внутрішні заходи і підлягає ратифікації в національних парламентах. Відтоді до числа країн, що підписали Конвенцію, приєдналися Італія (1990), Іспанія та Португалія (1991), Греція (1992), Австрія (1995), Швеція, Фінляндія і Данія (1996); Конвенцію підписали також Ісландія та Норвегія. Отже, наразі до так званої “Шенгенської зони” або “Шенгена” входять 15 країн – 13 держав ЄС, а також Ісландія з Норвегією.

   Договір і Конвенція, разом з деклараціями та рішеннями, ухваленими Шенгенською  виконавчою радою, утворюють сукупність документів, відомих під назвою “Шенгенський доробок”. Протокол до Амстердамського договору регулює внесення Шенгенського доробку в договори ЄС. Для цього його розподілено між першим “стовпом” (розділ ІV Договору про заснування Європейської Спільноти: візи, надання притулку, імміграція та інші питання, пов’язані з вільним пересуванням людей) і третім (розділ VI Угоди про ЄС: положення про співпрацю правоохоронних і судових органів у кримінальних справах). Юридичне включення “Шенгена” в Європейський Союз супроводжувалось інтеграцією інституцій. Рада міністрів перейняла на себе обов’язки і повноваження Шенгенського виконавчого комітету, а генеральний секретаріат Ради – обов’язки та повноваження Шенгенського секретаріату. Шенгенські країни вдалися, зокрема, до таких спільних заходів:

• скасували контроль на спільних кордонах
• виробили єдині правила перетину зовнішніх кордонів
• в аеропортах і портах розділили термінали для тих, хто мандрує всередині Шенгена і для тих, хто прибув ззовні
• гармонізували умови в’їзду та візові вимоги для короткотермінового перебування
• створили Шенгенську інформаційну систему
• тощо.

   Ірландія  та Сполучене Королівство юридично не є сторонами Шенгенського договору, однак згідно з протоколом до Амстердамського  договору можуть брати участь у будь-якій “шенгенській” діяльності, якщо в Раді схвально проголосують усі 13 країн-учасниць договору і представник уряду зацікавленої країни. У березні 1999 року Велика Британія висловила бажання долучитися до певних аспектів співпраці Шенгенських країн, таких, наприклад, як співпраця правоохоронних та судових органів у кримінальних справах, боротьба з наркоторгівлею та Шенгенська інформаційна система. Рада ухвалила відповідне рішення в травні 2000 року, а в червні цього ж року та в листопаді 2001 року таке ж бажання висловила Ірландія, зокрема вона прагнула приєднатися до всіх положень, що стосуються впровадження та роботи Шенгенської інформаційної системи. Рада задовольнила її прохання в лютому 2002 року.

   Протокол  до Амстердамського договору проголошує, що всі країни, які вступають до ЄС, мусять повністю прийняти Шенгенський доробок разом з правилами, виробленими інституціями на базі цього доробку.

      В даному питанні слід зазначити, що всі  статті Шенгенської Конвенції є  обов’язковими для країн, що її підписали. Даний документ є частиною законодавства ЄС. Всі країни-учасниці ЄС повинні поважати ці законодавчі акти. Це, безумовно, буде торкатись країн-кандидатів на вступ до ЄС в рамках переговорного процесу щодо розширення. Разом з тим, між країнами-членами ЄС  (за винятком Великої Британії та Ірландії) може бути тимчасово встановлений прикордонний контроль, якщо будь-яка держава Євросоюза буде занепокоєна тим, що вільний перетин кордонів зможе створити проблеми. В такому випадку дана країна повинна проінформувати та звернутись з проханням до інших країн-учасниць ЄС про введення на відповідний строк прикордонного контролю. Так, наприклад, було при проведенні в свій час чемпіонату світу по футболу.  
 
 

       2. Сьогодення та майбутнє шенгенського процесу.

      Зрозуміло, що, згідно з умовами Амстердамського договору від жовтня 1997р., Шенгенська угода про кордони є обов'язковим елементом acquis communitaire держав, які є членами Європейського Союзу. Хоча подекуди доводиться чути, що створення Шенгенської зони є корисним для країн, які до неї не входять (оскільки їм доведеться мати справу з єдиною стандартною системою правил та вимог), основна й очевидна мета підписантів Амстердамського договору полягала в захисті та забезпеченні інтересів [Європейського] Союзу шляхом зміцнення його єдності, а також надання ґарантій того, що розширення не підірве спільний ринок та не послабить захищеність Союзу від імпорту товарів за демпінговими цінами, нелегальної міграції та організованої злочинності.

      Запровадження спільної зовнішньої політики та політики безпеки (листопад 1999р.), домовленість про запровадження спільної європейської політики в галузі безпеки та оборони (червень 1999р.) і дедалі тісніші зв'язки між ЄС та НАТО, можливо, змусять дещо переглянути ці пріоритети. У той час, коли ЄС дедалі більше уваги приділяє безпеці, було б дивним не визнавати зв'язку між безпекою Союзу та безпекою всієї Європи. Таке визнання відчувається у Спільній стратегії щодо Росії (червень 1999р.) та Спільній стратегії щодо України (грудень 1999р.). На цьому визнанні базуються нові, нехай поки що досить помірковані, спроби ЄС допомогти реформуванню структур безпеки в Україні. Втім, якісна зміна в політиці ЄС вимагає нового мислення. В той час, як НАТО розробив програму «Партнерство заради миру» (ПЗМ), покликану зменшити ймовірність створення «нових ліній поділу у Європі» внаслідок розширення цієї організації, ЄС дбає не про зменшення розриву між членами та нечленами [Союзу], а про поглиблення інтеграції його членів. Крім того, приспів, що, мовляв, «ЄС не прагне залучення нових членів», не лише приховує небажання розширення — для багатьох у Східній та Центральній Європі це означає, що ЄС мало цікавить, що відбувається за його межами, і він не бажає нести за це ніякої відповідальності. Ця стара пісня ще раз свідчить, що внутрішня культура ЄС грунтується переважно на економіці, а не на безпеці, вона грунтується на поглибленні «інтеграції», а не на поширенні свого впливу. 

       Зараз існує очевидна загроза того, що цілі розширення НАТО суперечитимуть цілям розширення ЄС. Україна, Румунія  та три прибалтійські країни скористались програмою ПЗМ не лише для встановлення контактів з структурами НАТО і входження в систему взаємин між країнами Альянсу, але й для зближення із Заходом в цілому. Розширення НАТО доповнило й спростило цей процес. Втім, за винятком політики стосовно країн Балтії (усі вони зараз впевнено крокують до членства в ЄС), існує обґрунтоване відчуття того, що розширення ЄС може зашкодити цьому процесу й перекреслити сприятливі тенденції, що зближують різні реґіони. Також існує побоювання, що для деяких держав Шенгенський процес може закрити «велику Європу», яка зараз народжується.

       Але повернемось до розширення шенгенської зони і до проблем, які пов’язані із приєднанням до неї країн –нових членів ЄС. Пересування всередині Євросоюзу без контролю на кордонах між всіма двадцятьма п’ятьма державами-членами ЄС, яке здавалося стане можливим уже у найближчому майбутньому, відкладається.

       Нещодавно стало відомо, що влада Європейського  союзу (ЄС) ухвалила рішення відкласти  до 2008 г. заплановане розширення Шенгенської безвізової зони. Причина тому - затримки з впровадженням єдиної інформаційної системи SIS-II, яка повинна бути встановлена на межах європейських країн для обліку переміщення громадян. Спочатку планувалося підготувати її до кінця 2006 р., проте процес може затягнутися до липня 2008 р.¹ Представники Міністерства закордонних справ Естонії, яка є кандидатом на приєднання до Шенгенської зони, ще менш оптимістичні в своїх прогнозах. За їх оцінками країна зможе запустити SIS-II не раніше першої половини 2009 р.

       Ті, хто сподівався уже на початку  осені 2007 року, як обіцяла Єврокомісія, вільно подорожувати, скажімо, до Німеччини  з Польщі, Чехії, Естонії, Угорщини, Латвії, Литви, Словаччини, Словенії та Кіпру і Мальти, мають зачекати. 

         За офіційною версією керівництва  ЄС відтермінування пов’язане  із технічними проблемами. А саме – із введенням в дію Шенгеської інформаційної системи другого покоління. Нині працює подібна система першого покоління. Але її було розроблено виключно для збору даних 13 країн членів шенгенської зони плюс Норвегія та Ісландія. Тобто вона не має потужностей для роботи із 25 країнами. Шенгенська інформаційна система другого покоління ж має працювати із таким навантаженням та матиме додаткові функції. Центральний комп’ютер цієї системи перебуває у Страсбурзі і саме він нині відмовляється працювати. Втім, віце-президент Євро комісії Франко Фраттіні заспокоює: “Ви знаєте, що були деякі технічні проблеми із сервером у Страсбурзі. Нині наші друзі повідомили, що комп’ютер буде у робочому стані 18 вересня. Тоді ми будемо зв’язувати центральний сервер із серверами країн членів Євросоюзу. Тому ми думаємо, що після фази тестування  Шенгенська інформаційна система 2 зможе працювати на повну силу у жовтні-листопаді.”

       Франко  Фраттіні впевнений, що відставання  від графіка буде незначним: “Це просто питання розрахунку. Це був квітень 2007 року плюс чотири місяці – це серпень-вересень 2007го. Плюс два місяці – фаза тестування. Тобто виходить жовтень-листопад 2007. Це не просто оптимізм.”

       Втім, розширення Шенгенської зони передбачає не лише введення в дію інформаційної  системи другого покоління та скасування контролю на внутрішніх кордонах. Країни, що приєднаються до Шенгена  мають переробити розклади авіарейсів в усіх міжнародних аеропортах. В залежності від місця призначення, літаки мають розподілити між терміналами з паспортним контролем та без. Нові розклади, як відомо, завжди готують до початку весни та осені. Тобто розширення шенгенської зони можливе на практиці лише навесні 2008 року. Хіба що наземні кордони скасують раніше, а авіапасажирам доведеться зачекати іще кілька місяців.

       “Рішення  Європейської ради у червні було таким: ми підтверджуємо, що Шенгенська інформаційна система 2 має бути у робочому стані, для того, аби стало можливою розширення шенгенської зони  до кінця 2007 року. За умови, що усі вимоги виконано.” Говорить Франко Фратіні та наголошує, що нині виконано далеко не всі вимоги. Зокрема, не всі держави-новачки ЄС здатні в повній мірі здійснювати контроль на зовнішніх кордонах Євросоюзу. Єврокомісія проводить інспекції та надає поради, як можна зарадити ситуації. До того ж, зважаючи на технічні затримки, у держав ЄС є вдосталь часу усі недоліки усунути.

3. Україна на шляху спрощення візового режиму з ЄС.

      Хотілось  би зазначити, що шенгенський процес ще довго не торкнеться України, оскільки Україна, на мою думку, ще не належить до розвинутих європейських країн, а шенгенський процес стосується розвинутих країн, що здебільшого входять до ЄС. Але деяких позитивних зрушень набуває наша держава на шляху спрощення візового режиму з ЄС, що є важливим етапом і, можливо, колись Україна зможе приєднатись до шенгенської угоди. Це, як я ввжаю, ніби перший крок  на шляху зближення до розвинутих країн і крок на зустріч до шенгену.

      Переговори  між Європейським союзом та Україною щодо спрощення візового режиму для  українських громадян затягнувся.

      Голова  зовнішньополітичного відомства назвав неприйнятними пропозиції ЄС, озвучені під час третього раунду переговорів.

      На  сьогодні домовлено про спрощення візового режиму лише для окремих категорій українських громадян. Студенти, журналісти, митці, бізнесмени й автоперевізники отримуватимуть багаторазові візи терміном на п’ять років у країни „шенгенської” зони, повідомив Борис Тарасюк. Переговори з країнами-членами Європейського союзу тривають уже з листопада минулого року, і вони непрості, зауважує міністр.