Ринок технологий

      Новою і перспективною формою реалізації технологічних нововведень є лізинг. Він став розвиватися в 70-ті і на початку 80-х років, коли спостерігався спад інвестиційної активності в індустріальних країнах Заходу. Характерно, що сьогодні на засадах лізингу (фінансового й оперативного) здійснюється 25—35 % загальних капіталовкладень у розвинутих західних країнах. Обсяг лізингових операцій у США па кінець 80-х років становив понад 120 млрд дол. Велику активність у лізинговій діяльності виявляють фірми ФРН, Іспанії, Великобританії, Франції, Італії та ін. У зв'язку з подорожчанням НДДКР і підвищенням цін на новітні високотехнологічні товари й устаткування (комп'ютери, наукове обладнання, контрольно-вимірювальна апаратура) особливо перспективним є фінансовий лізинг — довгострокова оренда устаткування з його повною амортизацією за період дії угоди і з передачею у власність фактичному користувачеві.

       6. Перспективи включення науково-технічного потенціалу України в міжнародні науково-технічні зв`язки 

      Наявні  вітчизняні  і зарубіжні оцінки показують, що в Україні існують всі основні передумови для ширшого залучення науково-технічного потенціалу країни до міжнародних       науково-технічних відносин. Традиційно найголовнішими складовими національного науково-технічного потенціалу вважаються: наявність висококваліфікованих науковців та інженерно-технічних працівників, розгалужена мережа науково-технічних організацій та установ з відповідним матеріально-технічним рівнем.

      Загалом в Україні діє 1388 наукових установ, які займаються НДДКР. Серед них 295 науково-дослідних інститутів і понад 103 їхні філіали, 143 вузи, 443 проектно-конструкторські, проектно-технологічні та проектні організації, 97 конструкторських бюро на самостійному балансі та інші організації й установи. Питома вага кількості спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, з'айнятих у народному господарстві України, в загальній чисельності її населення протягом останніх майже 20 років була вищою, ніж у цілому в масштабах колишнього Союзу.

      Як  свідчить практика, найефективніша організаційна форма поєднання окремих ланок ланцюга «наука — виробництво» і максимального використання на цій основі потенційних можливостей національного науково-технічного потенціалу—міжгалузеві   науково-технічні   комплекси (МНТК). Серед них найкрупнішим в Україні і відомим за її межами є Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона, де лише за останні роки розроблено 56 дослідних зразків, 21 установчу та 11 перших промислових серій. Понад половину розробок уже впроваджено в практику, а цикл створення і виготовлення зразків зварювального устаткування вдалося скоротити до 3,5 року. При цьому частка держбюджету в загальній сумі фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт становить приблизно 51 %, а решта фінансується замовниками, в тому числі й зарубіжними, на основі прямих зв'язків.

      Звичайно, подібні міжгалузеві науково-технічні комплекси, а також створювані в Україні останнім часом різноманітні прототипи підприємств венчурного бізнесу, інші високомобільні форми органічного взаємозв'язку науки .і виробництва можуть бути в перспективі безпосередньо адаптовані до різних сучасних форм науково-технічного співробітництва країн світу без будь-яких суттєвих ускладнень. Однак розраховувати на можливість перетворення України в рівноправного науково-технічного партнера найрозвинутіших країн світу в найближчі роки було б передчасно. І ось чому.

      З одного боку, ефективність науково-технічних  досліджень і розробок визначається масштабами їхнього своєчасного впровадження в масове виробництво. Проте саме ця ланка єдиного комплексу «наука—виробництво» в Україні, як і в усьому колишньому СРСР, була й залишається традиційно найслабкішою. З іншого—технологічний рівень виробництва., у свою чергу, справляє активний зворотний вплив на параметри й рівень самих наукових досліджень і розробок через їхнє матеріально-технічне забезпечення.

      Щодо  наявного технологічного рівня виробництва  в Україні, то, за даними Держкомстату республіки, питома вага продукції, освоєної виробництвом 10 і більше років тому, становить понад 20 %, тобто більш як п'ята частина виробництва відстає приблизно на одне покоління. Частка устаткування зі строком експлуатації до 10 років дорівнює майже 64%, а використовуваного 20 і більше років—понад 10%.

      Цілком  ясно, що за існуючого стану справ  для досягнення світового технологічного рівня виробництва Україні буде потрібно до кількох десятків років, що може визначити нашу технологічну відсталість на тривалий строк. Саме тому Україна сьогодні, в період інтеграційних процесів, досить гостро відчуває потребу не стільки в експорті своїх науково-технічних досягнень, скільки в активній технологічній допомозі з боку розвинутих країн.

      Крім  того, нині незаперечним є той факт, що навіть країни з розвинутою економікою і могутнім сучасним науково-технічним потенціалом практично не в змозі самостійно забезпечити успішний розвиток усього широкого фронту науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Що стосується України, то, якщо зважити на відносно низьку ефективність і культуру виробництва, нераціональну його структуру, значне поширення застарілих технологій, очевидною стає неможливість самотужки здійснити кардинальне науково-технічне переозброєння виробництва на сучасній технологічній базі. Це надзвичайно складне й актуальне для нашої держави завдання може бути успішно вирішене в більш-менш реальні строки лише за умови широкого залучення сучасних світових науково-технічних досягнень та іноваційних можливостей найрозвинутіших країн світу, активної участі національного науково-технічного потенціалу в міжнародних науково-технічних зв'язках.

      У цілому ж слід зазначити, що стимулювання активної творчої праці науковців  та інженерно-технічних працівників, активізація іноваційної діяльності державних, колективних та приватних структур, початок конверсії військового виробництва в перспективі створять всі необхідні умови для більшої відкритості науково-технічного потенціалу України новітнім світовим процесам у цій галузі людської діяльності і в кінцевому підсумку обов'язково приведуть до ширшого залучення нашої країни до міжнародних науково-технічних і світогосподарських відносин.

       Висновок 

      Суттєвий висновок стосується співвідношення між науково-виробничою сферою і сферою обігу міжнародної економічної системи. В сучасних умовах сфера обігу, зовнішня торгівля, міжнародні товарно-грошові та валютно-фінансові відносини втратили характер «незалежної» і головної ланки світового господарства, їхні зміст, динаміка, структура, еволюція вирішальною мірою визначаються процесами, що відбуваються у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва, міжнародного поділу та кооперації праці, міжнародної виробничо-інвестиційної діяльності. Водночас міжнародний обіг є відносно відособленим елементом у структурі світового господарства і розвивається згідно з власними законами і закономірностями. Отже, можемо говорити про певний примат науково-виробничої сфери світового господарства з усіма випливаючими із цього наслідками для розробки і реалізації, зовнішньоекономічної політики України. Відбувається процес інтенсифікації міжнародних економічних зв'язків, про що свідчить зростання питомої ваги наукоємної, високотехнологічної продукції у світовому товарообороті. На цю ж. хвилю повинна настроюватись і економіка України та її зовнішньоекономічний комплекс. Тож посилення контактів із світовим співтовариством маємо шукати передусім на шляхах зміцнення науково-виробничої сфери та індустрії послуг.

      Цілком  ясно, що за існуючого стану справ  для досягнення світового технологічного рівня виробництва Україні буде потрібно до кількох десятків років, що може визначити нашу технологічну відсталість на тривалий строк. Саме тому Україна сьогодні, в період інтеграційних процесів, досить гостро відчуває потребу не стільки в експорті своїх науково-технічних досягнень, скільки в активній технологічній допомозі з боку розвинутих країн.

       Список використаної літератури  

1. Филипенко А.С. Сучаснi мiжнароднi економiчнi вiдносини  Київ, 2002.
2. Доронін М.С. Розвиток науково-технічних відносин. К., 2004.
3. Шедяков В.Є. Трансформацією науково-технічних відносин: регіональний вимір. К, 1998
4. Шевчук В.Я. Рогожин П.С. Основи iнвестицiйної дiяльностi Х.,1999
5. Бланк И.А. Управление прибылью (1999)