Ринок технологий

      * 1970 р. наведено як рекордний у витратах частки ВНП на НДДКР у період до початку криз 70—80-х років, що підштовхнули нове зростання вкладень у науку.

      ** Оцінка

      80-ті роки, швидко зростали в індустріальних країнах не тільки відносно, а й абсолютно. Загальні витрати на НДДКР 24 країн ОЕСР у 2004 р. становили більше 250 млрд дол. Із цієї суми більше половини видатків відшкодовувалося державою.

      Ступінь одержавлення сфери НДДКР значно вищий, ніж у середньому по інших галузях господарства, навіть у тих країнах, для яких є характерними міцні позиції держсектора в економіці. До того ж, будучи прямим замовником, а то й виконавцем відповідного науково-технічного проекту або його кредитором, держава в сфері НДДКР може використовувати не тільки індикативні, а й директивні елементи планування, чого вона позбавлена в інших галузях (секторах) господарства.

      Регулююча функція державної політики стимулювання НТП реалізується в таких напрямах:

      по-перше, розробка обгрунтованого прогнозу науково-технічного розвитку на національному і, по можливості, глобальному рівнях, котрий зміг би бути основою формування національної стратегії розвитку;

      по-друге, визначення пріоритетних сфер розвитку НТП, забезпечення, високого ступеня інтегрованості приватної та державної діяльності в сфері НДДКР.

      У реалізації державної науково-технічної  політики в повоєнний період простежувалися два відмінні між собою підходи. Перший, характерний головним чином для Японії та ФРН, був зорієнтований на комерційний аспект НТП, безпосередньо на підвищення технічного рівня виробництва і підсилення його міжнародної конкурентоспроможності.

      Інший підхід реалізується у США. В цій  країні першочергова увага приділяється розвиткові військових, космічних та ядерних досліджень, близько 80 % державних видатків на науку спрямовувалося у 80-ті роки на військово-космічні програми. Отже, США заінтересовані у проведенні (фундаментальних досліджень. Такий підхід певною мірою властивий і Великобританії, де в минулому десятиріччі па оборонні НДДКР припадало більше половини всіх державних асигнувань на науку.

      Зрозуміло, що відмінності існують не тільки в цілях, але й у засобах і методах реалізації науково-технічної політики, а головне, в можливостях, які мають національні уряди. Підтримувати високий рівень конкурентоспроможності в однаково диверсифікованій економіці, наприклад, для ФРН складніше, ніж для США, враховуючи незрівнянність ресурсів для технологічних розробок у цих країнах.

        Однак, незважаючи на наведені та деякі інші розбіжності в підходах розвинутих індустріальних країн до проведення науково-технічної політики, вона має багато спільних рис, завдяки яким сформувалися передумови бурхливого розвитку у 80-ті роки інтеграційних процесів у сфері науки і техніки.

      Таким чином, зростання ролі держави у  формуванні й реалізації науково-технічної політики, її активна участь у розробці і здійсненні масштабних та авангардних за змістом технологічних програм, створенні й стимулюванні діяльності технологічних центрів дали змогу провести апробацію на національному рівні нових форм інтеграції науки і виробництва, взаємозв'язку наукового та промислового потенціалів. Ці форми виникли і розвивалися під тиском нового етапу НТР.

      Разом з тим, оскільки ці процеси розгорнулися одночасно у всіх розвинутих країнах, остільки значного розриву між ними в науково-технічній сфері не виникло. Проте обмеженість людських, фінансових складових науково-технічних потенціалів окремих держав Західної Європи, традиційна для повоєнного періоду технологічна залежність від США примусила їх шукати можливості для колективної науково-технологічної протидії зростаючій могутності Японії й традиційній силі в цій сфері Сполучених Штатів.

       4. Міжнародні науково-технічні програми: цілі, методи фінансування, механізм  реалізації 

      Однією з форм науково-технічних зв'язків, яка одержала значний імпульс на новому етапі НТР, є кооперування в іноваційній сфері. Цей процес зумовлений об'єктивними обставинами. Для  забезпечення стійких темпів економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності виробів на світовому ринку необхідно мати можливості й ресурси для прискореної масової реалізації науково-технічних знань та їхнього застосування у сфері матеріального виробництва. Це вимагає дедалі більших затрат інтелектуальних ресурсів. Зростає диверсифікація НДДКР, яка потребує інтеграції в науково-технічній сфері навіть найрозвинутіших у науково-технічному відношенні держав.

      У сучасних умовах науково-технічна інтеграція здійснюється на наступних трьох рівнях.

      Науково-виробнича  кооперація на рівні фірм. Деяке уявлення про її масштаби і регіональний розподіл дають нижченаведені, далеко не повні дані про напрями спільної науково-технічної та виробничої діяльності провідних західних фірм: 

      Прикладом такого співробітництва у  високотехнологічній сфері є програма «Мегапроект» (строки виконання — 1984—2005 рр.), у межах якої голландською фірмою «Філіпс» і німецькою «Сіменс» проводяться спільні дослідження. В процесі виконання проекту створені надпотужні запам'ятовуючі пристрої, на що витрачено вже понад 1 млрд дол.

      Реалізація  спільних науково-технічних  програм регіональними економічними угрупованнями. Наприклад, тільки в межах ЄС на кінець 80-х років виконувалися роботи за понад 120 науково-технічними проектами, які фінансувалися повністю чи переважно на кошти єдиного бюджету співтовариства.

      Регіональне і глобальне співробітництво  в авангардних  галузях НТП. Так, у Західній Європі здійснюється програма науково-технічної інтеграції «Еврика», індустріальне розвинуті країни Заходу беруть участь у реалізації «Стратегічної оборонної ініціативи» (СОЇ) та «Х'юмен фронтьєр сайєнс прогрем».

      На  особливу увагу заслуговують процеси  науково-технічної інтеграції в західноєвропейському регіоні, що прискорено розвиваються з кінця 70-х років.

      У межах Європейського співтовариства ці процеси конституйовані угодами про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі. Європейського співтовариства по атомній енергії, а також ст. 41 і 235 Римського договору.

      Після прийняття Єдиного Європейського  Акта (1986 р.) частина третя Договору про створення ЄС була доповнена спеціальним розділом «Наукові дослідження і технічний прогрес». Таким чином, об'єктивний процес науково-технічної інтеграції в Західній Європі має і правову основу.

      Загальна  стратегія західноєвропейського науково-технічного співробітництва матеріалізується в рамкових програмах НДДКР. Перша програма ЄС здійснювалась у 1984—1987 рр. із загальним обсягом фінансування зі спільного бюджету співтовариства 3,75 млрд євро, в тому числі 1,06 млрд (28,2 %) було спрямовано на розвиток наукових розробок, покликаних сприяти підвищенню конкурентоспроможності західноєвропейської промисловості. Загалом витрати на наукові дослідження й розробки в межах ЄС становлять 3,5 % бюджету співтовариства. За оцінками, для реалізації плану створення «Технологічної Європи» (воно має передувати формуванню до ЗІ грудня 2007 р. «Єдиного європейського ринку») необхідно подвоїти витрати на НДДКР, які зросли 370 млн євро в 1973 р. до 1046 млн у 1995 р. і досягли 1516 млн євро в 2005 р. Незважаючи на таке, здавалося б, значне зовнішнє зростання, загальні витрати співтовариства на науково-технічний розвиток становлять лише 2 % відповідних витрат держав—членів цього угруповання.

      Друга рамкова програма ЄС здійснювалася  у 1997— 2003 р. (загальний обсяг фінансування—5,4 млрд євро) і передбачала цілу низку широкомасштабних науково-технічних проектів (ЕСПРІТ—ІІ, БРІТЕ—Н, БАП і т. д.). Фінансування другої програми було досить жорстко розбито за напрямами: 40 % — на дослідження й розробки в сфері інформатики і телекомунікацій, 20 — енергетика, 16 % — модернізація традиційних галузей виробництва.

      Найбільшою  і певною мірою центральною програмою науково-технічного співробітництва в межах ЄС є програма ЕСПРІТ (Європейська стратегічна програма в галузі інформаційної технології), реалізація якої була розпочата в лютому 1984 р. Головна її мета—забезпечити європейську промисловість інформаційної технології технічною базою, яка дозволить їй вийти в 90-х роках на вищий світовий рівень виробництва.

      На  першому етапі реалізації програми було витрачено 1,5 млрд євро (половина—за рахунок, коштів бюджету ЄС). Активну участь у здійсненні програми брали приватні фірми, університети і науково-дослідні центри. Кількість учасників програми досягла 200, а розроблюваних субпроектів — 1000.

      Загальний обсяг фінансування—3,2 млрд євро, з яких 50% фінансується ЄС, а інші 50 % — приватними фірмами. Бюджетні асигнування на цей етап реалізації програми становлять 23 % загальних витрат співтовариства на НДДКР. Значно зросла кількість розроблюваних проектів і виконавців. ЕСПРІТ—II (відповідно 500 і 5,5 тис.). Вимоги до учасників програми залишаються традиційними: ними повинні бути партнери з двох чи кількох країн ЄС. Новим моментом тут є офіційна згода співтовариства на участь у цих проектах фірм і дослідних центрів з країн — членів Європейської асоціації вільної торгівлі.

      Поряд з ЕСПРІТ—-II під егідою ЄС здійснюється ще декілька масштабних проектів: БРІТЕ (Базові дослідження в галузі промислових технологій для Європи); РЕЙС (Дослідження і розробки в галузі складних комунікаційних системі в Європі); БЕП (Програма з біоінжинірингу), БАП (Програма дій у галузі біотехнології), «Сайенс» (Програма стимулювання міжнародного співробітництва й обміну дослідженнями в галузі точних і природничих наук).

      З поглибленням науково-технічної інтеграції в межах ЄС цей процес дедалі поширюється на весь західноєвропейський регіон. Слідом за програмою КОСТ , яка виконується ще з 1970 р. за участю більшості західноєвропейських країн, зокрема Югославії та Туреччини, з 1985 р. реалізується проект широкого європейського співробітництва в авангардних галузях науки і техніки — «Еврика». Розробка цієї програми пов'язана з розгортанням нового етапу НТР, котрий був причиною початку на Заході реіндустріалізації економіки. Па цьому етапі перед західними індустріальними державами постало завдання досягти прискореного розвитку економіки шляхом структурної перебудови, розширення фронту НЛДКР, зв'язків науки з виробництвом. Саме цьому завданню підпорядковується реалізація «Еврики».

      Треба зазначити, що досить поширена характеристика «Еврики» як західноєвропейського аналога програми СОЇ не зовсім коректна. Звичайно, й «Еврика» включає дослідження військового напряму, але вона значно ширше ніж СОЇ за своїм складом, у неї входить багато проектів суто цивільного характеру. Сама абревіатура «Еврика» розшифровується як «Європейське агентство з координації досліджень», що підтверджує її головну мету — координацію досліджень у галузі нових технологій. Посилання на її закритість у зв'язку з нібито військовим характером багато в чому невірні, така закритість пояснюється намаганням держав Західної Європи обмежити доступ інших країн до нових технологій.

      Статус  офіційного учасника програми «Еврика» сьогодні мають 12 країн ЄС, шість країн—членів ЄАВТ і Туреччина. Виконавцями деяких проектів є фірми й організації США, Канади, Угорщини, Югославії. Вищий керівний орган програми — щорічна міжурядова конференція, в засіданнях якої беруть участь представники урядів країн — офіційних членів і представники Комісії ЄС.

      П'ять  пріоритетних напрямів програми— Євроматік, Євробот, Євроком, Євробіо та Євромат—містять проекти із загальним обсягом фінансування 8 млрд євро.

       5. Торгівля ліцензіями в міжнародному науково-технічному обміні 

      Одним із самостійних напрямів розвитку системи міжнародних    науково-технічних відносин є міжнарод ний обмін       науково-технічними досягненнями на комерційних засадах.

  Об'єктами такого обміну стали науково-технічні знання (винаходи, патенти та ін.), права на їхнє використання, а також досвід виробничого застосування, «ноу-хау», які часто мають більше значення для ліцензіата, ніж самі винаходи.

      Міжнародний технічний обмін є в останні десятиріччя одним з найдинамічніше зростаючих напрямів розвитку світогосподарських зв'язків. Темпи збільшення обсягу ліцензійної торгівлі — основної форми комерційного міжнародного науково-технічного обміну — випереджають темпи розвитку світової торгівлі й вивозу капіталу.

      Тісний  зв'язок головного об'єкта міжнародного технологічного обміну—винаходів—з процесом виробництва зумовлює залежність останнього від загальних тенденцій розвитку світового господарства і кон'юнктури на світових ринках. Як зазначалося вище, технологічний обмін реалізується в кількох формах: продаж ліцензій на винаходи, «ноу-хау», тобто продаж знань як таких, передача технології через товарну торгівлю і т. ін.