Ретроспективний аналіз економічного розвитку Франції

У серпні 2009 р. Уряд Франції затвердив "Стратегію високих технологій" (далі СВТ) — фактично комплексну програму інноваційного розвитку національної економіки на 2010-2015 роки. На державному рівні була сформульована й представлена суспільству амбіційна мета: на тривалу перспективу закріпити місце Франції в групі країн, що лідирують в області високих технологій, що, на думку французького політичного керівництва, у сучасних світових реаліях є визначальною передумовою стійкого довгострокового економічного росту й, отже, успішної реалізації невідкладних соціальних програм.

У розробці СВТ взяли  участь всі основні міністерства й відомства. При цьому її автори дотримувалися загальної міжнародної  тенденції створення інтегрованих концепцій розвитку для потреб інноваційної політики: пропоновані заходи мають чітко виражений міжгалузевий і міждисциплінарний характер і спрямовані на визначення загальних концепцій, які дозволяли б погодити воєдино на державному рівні всі складові частини національної інноваційної системи — наукові дослідження й розробки, освіту, фінансування, механізми ринкової комерціалізації інновацій, засоби законодавчого регулювання, мережні структури взаємодії держави, промисловості й громадянського суспільства.

СВТ складається із двох великих, взаємозалежних між собою  тематичних блоків. У першому блоці  уряд виклав своє бачення найбільш важливих передумов реалізації стратегії. Їх п'ять:

1) новий рівень взаємодій  науки й промисловості, які  повинні будуватися як відносини стратегічного партнерства;

2) економічно більш  привабливі рамкові умови для  інноваційної діяльності промисловості,  насамперед підприємств малого  й середнього бізнесу;

3) прискорення процесу  поширення нових технологій;

4) широке міжнародне співробітництво Франції з метою збільшення власного наукового інноваційного потенціалу;

5) достатня кількість  кваліфікованих фахівців, здатних  вирішувати на всіх рівнях  завдання інноваційного розвитку.

Уряд заявив, що в рамках своєї компетенції бере відповідальність за їхнє створення, використовуючи весь набір засобів і методів державного регулювання й підтримки. Крім того, він залишає за собою важливу функцію посередника між бізнесом, наукою й громадянськими інститутами по всьому комплексу питань інноваційного розвитку. Тому стратегія — це не тільки набір конкретних і докладно прописаних державних заходів, програм і зобов'язань, але й цілий ряд ініціативних ідей і пропозицій, остаточне вирішення яких може бути досягнуте тільки на основі широкого суспільного діалогу всіх зацікавлених учасників.

У другому блоці уряд формулює 17 більш "прикладних" стратегій  розвитку, розроблених стосовно до окремих секторів інноваційної діяльності (національна безпека, нано- і біотехнології, медицина й т.п.).

Вивести на новий рівень взаємодію науки й промисловості уряд планує в основному трьома шляхами.

По-перше, через усіляке  заохочення кластерів як найбільш удалої форми поєднання інтересів сторін, що беруть участь. "Кластерний" рух  і до останнього часу розвивалося  в Франції досить успішно, проте вважається, що більша увага з боку держави, насамперед через збільшення фінансової підтримки, дасть можливість підвищити ефективність руху і, найголовніше, додасть йому більш масового характеру. Зважаючи на це, три групи кластерів розглядаються як пріоритетні: 1) кластери, створені під проекти на стику декількох технологій, 2) кластери в рамках проектів, що охоплюють весь інноваційний ланцюжок від фундаментальних досліджень до нових готових продуктів, а також 3) кластери, створювані на самих передових напрямках інноваційної діяльності (наприклад, "біла" біотехнологія, репродуктивна медицина).

По-друге, через посилення  мотивації науки як академічної, так і університетської, до проведення науково-дослідних розробок в інтересах  промисловості.

По-третє, уряд уживе заходів  по створенню гнучкої системи взаємного обміну науковими кадрами між промисловими підприємствами й науковими установами, оскільки новий рівень взаємодії науки й промисловості неможливий без постійного інтенсивного обміну знаннями й досвідом. У повсякденну практику повинні ввійти відрядження вчених-дослідників на виробництво для передачі своїх знань фахівцям промисловості, а також стажування співробітників науково-дослідних підрозділів приватних кампаній у стінах академічних і університетських наукових центрів.

Висновки

В умовах загального оздоровлення інвестиційного клімату зросла готовність французької промисловості піти на істотне збільшення витрат на дослідження й розробки.

У громадськості країни сформувалося розуміння, що а) високий  рівень інвестицій в інновації, дослідження й розробки та в систему освіти є основним чинником довгострокового економічного росту, б) ці інвестиції тільки в тому випадку забезпечать ефективну віддачу, якщо держава зуміє створити для них відповідні сприятливі умови. Це завдання почав вирішувати новий уряд

У серпні 2009 р. Уряд Франції затвердив "Стратегію високих технологій" (далі СВТ) — фактично комплексну програму інноваційного розвитку національної економіки на 2010-2015 роки. На державному рівні була сформульована й представлена суспільству амбіційна мета: на тривалу перспективу закріпити місце Франції в групі країн, що лідирують в області високих технологій, що, на думку французького політичного керівництва, у сучасних світових реаліях є визначальною передумовою стійкого довгострокового економічного росту й, отже, успішної реалізації невідкладних соціальних програм

СВТ складається із двох великих, взаємозалежних між собою  тематичних блоків. У першому блоці  уряд виклав своє бачення найбільш важливих передумов реалізації стратегії. Їх п'ять:

1) новий рівень взаємодій  науки й промисловості, які  повинні будуватися як відносини  стратегічного партнерства;

2) економічно більш  привабливі рамкові умови для  інноваційної діяльності промисловості,  насамперед підприємств малого  й середнього бізнесу;

3) прискорення процесу  поширення нових технологій;

4) широке міжнародне  співробітництво Франції з метою збільшення власного наукового інноваційного потенціалу;

5) достатня кількість  кваліфікованих фахівців, здатних  вирішувати на всіх рівнях  завдання інноваційного розвитку.

У другому блоці уряд формулює 17 більш "прикладних" стратегій  розвитку, розроблених стосовно до окремих секторів інноваційної діяльності (національна безпека, нано- і біотехнології, медицина й т.п.).