Регулювання валютно-фінансових та валютно-кредитних відносин

прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних  об'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію;

• "проміжні" кредити, призначені для обслуговування змішаних форм

вивозу  капіталів, товарів і послуг, наприклад  у виді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

     Кредити по видах поділяються на товарні, надані в основному експортерами своїм покупцям, і валютними, видаваними банками в грошовій формі.

     По  валюті позики розрізняються міжнародні кредити, надані у валюті чи боржника країни-кредитора, у валюті третьої країни, а також у міжнародній рахунковій валютній одиниці, що базується на валютному кошику (ЕКЮ, заміненої євро).

     По  термінах міжнародні кредити підрозділяються  на:

• короткострокові - до 1 року, іноді до 18 місяців (зверхкороткочасні - до

3 місяців,  добові, тижневі);

• середньострокові – від 1 року до 5 років;
• довгострокові - понад 5 років.

     У ряді країн середньостроковими вважаються кредити до 7 років, а довгостроковими - понад 7 років. Короткостроковий кредит звичайно забезпечує оборотним капіталом підприємців і використовується в зовнішній торгівлі, у міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторгові, страхові і спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні засоби виробництва, великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи, якщо короткостроковий кредит пропонується (продовжується), він стає середньо- і іноді довгостроковим. Держава, виступає як гаранта.

     З погляду забезпечення розрізняються  забезпечені і бланкові кредити. Забезпеченням звичайно служать  товари, товаророзпорядчі й інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість  і цінності. Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах: тверда застава (визначена товарна маса закладається на користь банку); застава товару в обороті (враховується залишок товару відповідного асортименту на визначену суму); застава товару в переробці (із закладеного товару можна виготовляти виробу, але передаючи їх у заставу банку).

     Кредитор  воліє брати в заставу товари, що мають великі можливості реалізації. Іноді як забезпечення кредиту використовують частина офіційних золотих запасів, оцінюваних по середньоринковій ціні країн, що розвиваються, (особливо на початку 80-х років) стали ширше практикувати депонування золота під заставу отриманих іноземних кредитів для погашення своєї зовнішньої заборгованості.

     Бланковий кредит видається під зобов'язання боржника погасити його у визначений термін. Звичайно документом по цьому  кредиту служить соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент і овердрафт.

     У залежності від того, хто виступає як кредитор, кредити поділяються  на:

• приватні, надані фірмами, банками, іноді посередниками (брокерами);
• урядові;
• змішані, у яких беруть участь приватні підприємства і держава;
• міждержавні кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і

фінансових  організацій. 

3.Регулювання  валютно-фінансових  та кредитно-фінансових  відносин

     Міжнародні  валютно-кредитні й фінансові відносини регулюються міжнародними кредитно-фінансовими організаціями, які являють собою форум для міжурядового обговорення та розробки рекомендацій щодо валютної та грошово-кредитної політики, забезпечують збір інформації та публікують статистичні дані й результати науково-дослідних робіт за актуальними проблемами.

     Міжнародні  фінансові інститути мають за мету об´єднання зусиль світового співтовариства з метою стабілізації міжнародних  фінансів та світової економіки, здійснення міждержавного валютного й кредитно-фінансового регулювання, розробку й координацію стратегії і тактики міжнародної валютно-фінансової політики. До провідних міжнародних фінансових організацій відносяться, насамперед, спеціалізовані інститути ООН - МВФ, група Всесвітнього банку, COT. Неформальною організацією розвинутих держав є Паризький клуб країн-кредиторів (Paris Club), який займається спостереженням за державною заборгованістю та проведенням із країнами-боржниками багатосторонніх переговорів щодо проблем реструктуризації державних боргів (початок діяльності - 1956 p.). Його діяльність активізувалася у 1990-х pp. у зв´язку із загостренням проблеми заборгованості країн Східної Європи та Росії. Лондонський клуб кредиторів (London Club) - це консультаційний комітет найбільших приватних банків-кредиторів, засідання якого проводяться у зв´язку з переговорами з урядами країн-боржників щодо питань реструктуризації їх приватної заборгованості, що, зазвичай, проводяться одним із банків від імені й за дорученням інших банків, які входять до консультаційної ради.

     Причинами виникнення міжнародних фінансових інститутів стало посилення глобалізації господарського життя, агресивний розвиток ТНК і ТНБ, виникнення нових форм міждержавного регулювання валютно-фінансових зв´язків, необхідність спільного вирішення проблеми нестабільності світової економіки, насамперед, нестійкості світової валютної системи, ринків кредитів, цінних паперів, золота.

     Міжнародний валютний фонд, МВФ (International Monetary Fund, IMF) створено з метою регулювання  валютно-кредитних відносин держав-членів і надання їм фінансової допомоги для вирішення валютних проблем. Фонд має статус спеціалізованого закладу ООН, діяльність якого набула універсального характеру, і слугує інституційною основою світової валютної системи. МВФ було засновано відповідно до рішень Бреттон-Вудської конференції (1944 p., а свою діяльність МВФ розпочав з 1 березня 1947 р.) У 1959 р. членами Фонду були 49 держав, у 1970 р. - 116, у 1992 р. -157, нині — 182 держави. Функціонування МВФ регулюється

     Статтями Угоди - документом, який виконує роль статуту. Основними органами управління МВФ є Рада керуючих, Директорат (Виконавчий комітет), Тимчасовий комітет Ради керуючих та Комітет з розвитку. Вищий орган МВФ - Рада керуючих, засідання якої відбуваються раз на рік. Кожна країна представлена одним керівником (міністром фінансів або головою центрального банку країни) і одним заступником.

     Процес  прийняття рішень у МВФ опосередковується  через механізм квот: кожна держава - член МВФ має свою квоту, розмір якої залежить від економічного потенціалу країни (25% сплачується резервними активами, передусім СДР та вільно конвертованою валютою, решта - національною). Рішення приймаються більшістю голосів, із деяких питань - більшістю у 70% або у 85% (наприклад, щодо перегляду квот). Тому визначення квоти має дуже велике значення, оскільки саме її розмір обумовлює кількість голосів, а також дає право на призначення свого директора у Директорат або членство у Тимчасовому комітеті.

     Фінансові ресурси МВФ складаються із власних  і залучених. Власні ресурси формуються з внесків країн-членів до статутного капіталу Джерелами залучених ресурсів МВФ є кредити країн-членів та кредитні лінії від урядів і банків, які відкриваються, починаючи з 1960-х років, один раз на п´ять років. З 1982 р. частку залучених коштів було обмежено 60% загального обсягу квот для недопущення зміни характеру діяльності МВФ, який почав діяти як звичайний банк. Ресурси МВФ використовуються у відповідності з певною політикою та за розробленими механізмами. Надання фінансової допомоги Фондом має обумовлений характер - від країни, що звернулася за кредитом, вимагається виконання певної стабілізаційної програми. Допомога надається поетапно, що дає змогу Фонду контролювати ефективність її використання й дотримання країною відповідних вимог. У зв´язку з глобальними валютно-фінансовими кризами протягом 1990-х років, МВФ поряд із створенням «додаткового резервного механізму» й «надзвичайних кредитних ліній» реалізував низку нововведень з метою фінансової підтримки країн-членів, спрямування своїх зусиль як на недопущення кризи, так і на швидку ліквідацію наслідків у випадку її розгортання. Таким чином, посилюється значення МВФ як каталізатора прямих іноземних інвестицій: завдяки інформаційним сигналам МВФ про свою позицію на ринку певної країни відповідним чином коригуються стратегії приватних інвесторів та урядів.

     МВФ підтримує тісні зв´язки з  іншими міжнародними інститутами, насамперед, з групою Всесвітнього банку (World Bank Group). До групи Всесвітнього банку  входять п´ять окремих фінансових установ: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — головна складова групи, Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій (БАГІ), Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦІУС). Діяльність цих структур спрямована на стимулювання економічного розвитку країн-членів шляхом залучення ресурсів із розвинутих країн до таких, що розвиваються, зменшення бідності й розвитку ринкових відносин у країнах із трансформаційними економіками.

     Головна мета й обов´язок Міжнародного банку  реконструкції та розвитку, МБРР (International Bank for Reconstruction and Development, IBRD), який був  заснований y 1944 p., — це фінансування економічного розвитку через надання країнам-членам довгострокових позик та кредитів. Напрями діяльності МБРР окреслюються колом таких програм, як: боротьба з бідністю та економічне управління; соціальний розвиток й екологія; фінанси; розбудова приватного сектору; розвиток інфраструктури; розвиток людського потенціалу. Дії МБРР не завжди вільні від політичного забарвлення; очолює його завжди американський громадянин і, незважаючи на високопрофесійну експертизу проектів, іноді останні є неефективними, що викликає критику на адресу банку.

     Міжнародна  фінансова корпорація, МФК (International Finance Corporation, IFC) створена y 1956 p. з метою  стимулювання припливу приватних інвестицій у країни, що розвиваються. Членами  її є 74 країни. МФК володіє ширшим арсеналом інструментів, ніж МБРР: вона не лише надає кредити, а й купує акції компаній з метою заохочення припливу коштів приватних інвесторів. Тому МФК регулярно оновлює структуру портфеля акцій. Володіючи відносно обмеженими фінансовими ресурсами, МФК, проте, виступає потужним каталізатором інвестиційних процесів у менш розвинутих країнах.

     Міжнародна  асоціація розвитку, MAP (International Development Association, IDA) заснована у 1960 р. і налічує 160 країн-членів. Цілями діяльності МАР  є сприяння економічному розвитку, підвищенню продуктивності праці та життєвого рівня країн. Кредити МАР надаються на строк від 35 до 40 років, пільговий період - 10 років. Позики безпроцентні, здійснюється лише плата за адміністративні витрати у розмірі 0,5% річних. Структура кредитів МАР має яскраво виражену соціальну спрямованість. Більшість кредитів спрямовується на освіту, охорону здоров´я, сільське господарство й розвиток сільських районів. При цьому, якщо клієнтами МБРР є країни із середнім рівнем доходу на душу населення, то МАР - із низьким (у 1999 р. ця межа становила 925 дол. США.).

     Багатостороннє  агентство гарантії інвестицій, БАГІ (Multilateral Investment Guarantee Agency, MIGA) створено у 1988 p. з метою стимулювання прямих інвестицій у країни, що розвиваються. До нього входять 134 країни. МАГІ страхує інвестиції від некомерційних ризиків (до останніх відносяться відміна конвертованості валюти, можливість експропріації майна інвестора, військові дії, політичні катаклізми, невиконання контракту внаслідок урядового рішення або зміни законодавства). Для виконання поставлених задач МАГІ організує зустрічі між бізнес-колами та урядовцями, надає інформаційні послуги і пропонує гарантії за інвестиціями, займається консультаціями урядів країн щодо розробки та реалізації політики, програм, процедур, які стосуються іноземних інвестицій.

     Банк  міжнародних розрахунків, БМР (Bank for International Settlements, BIS) є найдавнішою  організацією у структурі валютно-кредитних  відносин. Його засновано у 1930 р. банками  Великої Британії, Франції, Італії, Німеччини, Бельгії, Японії та групою американських банків на чолі з банкірським домом Моргана. БМР був створений аби полегшити розрахунки репатріаційних платежів Німеччини та сплату її воєнних боргів. На сучасному етапі МБР виконує такі дві основні функції, як сприяння співробітництву між центральними банками та створення сприятливих умов для проведення міжнародних фінансових операцій.

     До  регіональних банків відносяться Європейський банк реконструкції і розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку тощо. Ці банки переслідують схожі цілі, які відповідають потребам країн, що розвиваються, і покликані здійснювати довгострокове кредитування регіональних економічних програм, поглиблювати регіональне співробітництво та розробляти стратегію розвитку з урахуванням регіональної специфіки.

     Європейський  банк реконструкції і розвитку, ЄБРР (European Bank for Reconstruction and Development, EBRD), який було створено на підставі Угоди про заснування від 29 травня 1990 p., є третьою за значенням міжнародною фінансовою організацією, до якої входять 60 країн, а також ЄС та Європейський інвестиційний банк. Головне завдання ЄБРР - сприяти переходу європейських постсоціалістичних країн до відкритої ринково-орієнтованої економіки шляхом розвитку приватної ініціативи. Для цього Уставом ЄБРР передбачені наступні його функції: сприяння створенню й розширенню конкурентоспроможного приватного сектора, насамперед, малого та середнього підприємництва й мобілізація для цього іноземного та національного капіталів, здійснення інвестицій та надання технічної допомоги, стимулювання розвитку національних ринків капіталів, активне проведення програм у сфері екології.