Регулювання валютно-фінансових та валютно-кредитних відносин

 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни

«Основи зовнішньоекономічної діяльності»

на тему:

«Регулювання валютно-фінансових та валютно-кредитних відносин» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Зміст

1.Поняття та  сутність міжнародно-фінансових  відносин……………………....3

2. Поняття  та сутність валютно-кредитних відносин…………………………..8

3.Регулювання  валютно-фінансових та валютно-кредитних відносин……..12

Список використаної літератури………………………………………………..18 

 

     1.Поняття  та сутність валютно-фінансових відносин

     Міжнародні валютні відносини – це сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і приватними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти.

     Основою розвитку міжнародної валютної системи  є інтернаціоналізація продуктивних сил, міжнародний поділ праці, формування інтернаціонального господарського механізму та інтегрованих форм власності.. Зазначені процеси, у свою чергу, визначаються дією об’єктивних економічних законів у межах світового господарства. Міжнародні валютні відносини справляють активний вплив на розвиток всіх елементів світової економічної системи, зокрема на зовнішню торгівлю, формування і еволюцію міжнародного ринку капіталів, робочої сили, інтелектуальної власності тощо.

     Двома основними формами валютної системи є національна і світова. Виділяють також регіональну валютну систему.

     Міжнародні  валютно-фінансові відносини відкривають для приватних агентів значно більші можливості отримання спекулятивних прибутків, тому не дивно, що в грошовому вимірі вони стали переважною формою такої діяльності. Утім, усі елементи міжнародного кругообігу реальних економічних цінностей (а тим більше валютно-спекулятивні операції) опосередковуються міжнародними грошовими платежами.

     Складний  механізм цих платежів не є чимось сталим та незмінним з плином часу.

     Навпаки, його характер та стан визначаються еволюцією  всієї системи міжнародної економічної  діяльності, її предметів, технічним  рівнем засобів комунікації. Господарські процеси потребують усе більшого взаємозв’язку між виробниками різних вузлів, деталей продукції, значно більшої оперативності під час обслуговування промислових процесів. Одна справа — обмін сировиною, готовою продукцією, що було переважною формою міжнародної економічної діяльності в минулі століття. І зовсім інша — масове спільне виробництво літаків, ракетно-космічної техніки, іншої складної та капіталомісткої продукції, виробництво якої відбувається в умовах, пов’язаних у просторі та часі технологічних поставок, а відтак потребує складної системи кредитування, страхування, диверсифікованих механізмів економічних гарантій. Серед останніх можна назвати ф’ючерсні угоди, які в умовах валютної нестабільності набули значного поширення.

     При цьому слід зауважити, що сам факт валютної нестабільності, різні очікування щодо курсової динаміки породжують валютні спекуляції, які досягли останнім часом велетенських обсягів.

     Взагалі участь держави в роботі міжнародних  фінансових ринків, її інтеграція у  відповідні міжнародні структури є необхідним атрибутом сучасної відкритої економіки. Разом з тим «ступінь залучення» не є самостійним показником ефективності міжнародного валютно-фінансового співробітництва держави. Натомість реальне значення має оцінка переваг, ризиків та витрат.

     Крім  того, що інтернаціоналізація валютно-фінансової сфери може забезпечувати додаткові джерела надходжень грошових ресурсів до країни, вона може спричинити зростання ризику макроекономічної нестабільності. Це підтвердили події 1997—1998 рр., коли на фінансових ринках світу вирувала криза, викликана саме валютними спекуляціями. Особливу небезпеку становлять так звані гарячі гроші — спекулятивні капітали, які мігрують відповідно до кон’юнктурних, кризових коливань на національних та регіональних ринках і можуть призвести до втрати урядом, центральним банком країни здатності проводити цілеспрямовану грошово-кредитну, взагалі макроекономічну політику.

     Протягом  останнього століття міжнародна валютна система існувала в таких формах:

• золотого стандарту;
• золотодоларового стандарту;
• плаваючих курсів.

     Система золотого стандарту сформувалася у XIX ст. і проіснувала до 20 – 30 років XX ст. Юридично вона оформилася на Міжнародній конференції 1867 р., що відбулася у Парижі.

     Основними рисами системи золотого стандарту  були:

• наявність фіксованих валютних курсів;
• встановлення певного золотого вмісту національних валют;
• підтримка країнами жорсткого співвідношення між своїми запасами

золота  і кількості грошей в обігу;

• вільний експорт та імпорт золота.

     Система золотого стандарту почала руйнуватися під час першої світової війни. Уряди країн, які воювали, були змушені у відповідь на зростання своїх витрат збільшувати емісію паперових грошей, що негайно викликало інфляцію. Ця девальвація та ряд інших причин остаточно підірвали внутрішні основи функціонування золотого стандарту й існуючу тоді міжнародну валютну систему.

     Система золотодоларового (золотовалютного) стандарту почала своє існування після підписання угоди на міжнародній конференції в 1944р. у Бреттон-Вудсі (США). За місцем підписання угоди система дістала назву Бреттон-Вудської. Система золотодоларового стандарту є системою регульованих і пов'язаних між собою валютних курсів. За задумами засновників, нова система мала зберегти переваги попередньої й усунути її недоліки. На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який взяв на себе функцію управління цією системою. Бреттон-Вудська система з деякими модифікаціями проіснувала до початку 70-х років.

     На  зміну Бреттон-Вудській системі  прийшла досить складна система  плаваючих курсів, або Ямайська валютна  система. На нараді представників країн - членів Міжнародного валютного фонду у Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що ознаменовувала початок існування сучасної валютної системи (1976 р.).

     Головний  зміст полягає в тому, що обмін  валют відбувається за плаваючим курсом. Пропорції обміну, тобто валютні курси, досить гнучкі і відображають внутрішній стан економіки окремих країн. Передбачено регулювання центральними банками валютних співвідношень шляхом купівлі та продажу іноземної валюти.

     Розвиток  економічної інтеграції, валютних і фінансово-кредитних відносин між державами зумовив появу таких інститутів міжнародного співробітництва, які здійснюють регулювання цих відносин і сприяють стабілізації світової економіки. Вони створювалися на основі міжнародних угод. Провідне місце серед них належить Міжнародному валютному фонду (МВФ), Світовому банку, Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

     Міжнародний валютний фонд (МВФ) - це наднаціональна валютно-кредитна установа. Вона створена на Міжнародній валютно--фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) у 1944 р., як спеціалізована представницька організація ООН. МВФ почав працювати з 1 березня 1947 р., його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.

     Згідно  статуту, метою МВФ є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн - членів Фонду. Цим МВФ сприяє зростанню та збалансованості міжнародної торгівлі, відіграє активну роль у поліпшені економічного клімату окремих країн і стабілізації світового господарства в цілому.

     Світовий  банк - це Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його філіали: Міжнародна фінансова корпорація (МФК) і Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

     МБРР  заснований одночасно з МВФ в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Почав функціонувати з 25 червня 1946 р. Місце перебування - Вашингтон. Членами Банку можуть бути лише члени МВФ. МБРР - це найбільша у світі фінансово-кредитна організація, яка надає довгострокові кредити на державні програми, при цьому, лише урядам і центральним банкам країн.

     З метою сприяння соціальному і  економічному розвитку країн МБРР нині надається технічна і фінансова  допомога понад 100 країнам. Основна  маса кредитів спрямовується, на розвиток виробничої інфраструктури і сільського господарства. Банк фінансує також пріоритетні державні програми в різних галузях економіки.

     Європейський  банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) - міжнародний банк, створений для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. З розпадом останнього ЄБРР надає допомогу у реформував економіки країн, що виникли на його терні.

 

2. Поняття та сутність  валютно-кредитних  відносин

     У сфері міжнародного економічного співробітництва  валютно-кредитні відносини поділяються на чотири великі групи:

     • торговельні та платіжні угоди, які  передбачають виконання кредитних  операцій на основі довгострокового  клірингу;

     • угоди про економічне та промислово-технічне співробітництво;

     • міждержавні угоди про поставки товарів на компенсаційній основі;

     • спеціальні кредитні угоди.

     Міжнародний кредит - рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних  відносин, зв'язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності, терміновості і сплати відсотка. Міжнародний кредит виник на зорі капіталістичного способу виробництва і був одним з важелів первісного нагромадження капіталу.

     Об'єктивною основою його розвитку стали вихід  виробництва за національні рамки, посилення інтернаціоналізації  господарських зв'язків. Інтенсифікація, глобалізація світових господарських зв'язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення масштабів і диференціацію термінів міжнародного кредиту. Сьогодні темп його росту в кілька разів перевищує темп зростання виробництва і зовнішньої торгівлі.

     Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий шляхом придбання імпортного устаткування, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.

     З метою зміцнення позицій ведучих  країн банки, держави, міжнародні і  регіональні валютно-кредитні і  фінансові організації періодично проводять політику кредитної дискримінації  і кредитної блокади стосовно визначених країн, що проводять неугодну їм політику.

     Різноманітні  форми міжнародного кредиту загалом  можна класифікувати по декількох  головних ознаках, що характеризує окремі сторони кредитних відносин.

     По  джерелах розрізняються внутрішнє, іноземне і змішане кредитування і фінансування зовнішньої торгівлі. Вони тісно взаємозалежні й обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера, включаючи чи заготівлю виробництво експортного товару, перебування його в шляху і на складі, у тому числі за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва і споживання.

     По  призначенню, у залежності від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позикових засобів, розрізняються:

• комерційні кредити, безпосередньо зв'язані з зовнішньою торгівлею і

послугами;

• фінансові кредити, використовувані на будь-які інші мети, включаючи