Процес взаємодії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України і країн ЄС

 

Протягом 1998-2000 рр. Україна  послідовно реалізувала зазначену  програму згідно з визначеними пріоритетами. Найбільш результативним цей процес був у таких сферах, як торгівля, митна справа, транспорт, зв'язок, юстиція  та внутрішні справи.

 

Якісно нові завдання у  реалізації євроінтеграційного курсу  України були поставлені в Указі  Президента України від 11 червня 1998 р., яким затверджено Стратегію інтеграції України в ЄС, визначено основні  пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 р. з метою  створення передумов, необхідних для  набуття Україною повноправного  членства в ЄС.

 

У листопаді 1998 р. в Брюсселі було утворено шість підкомітетів, що охоплюють питання з ключових напрямків УПС: торгівлі та інвестицій; фінансів, економіки, статистики; енергетики, співробітництва в цивільному ядерному секторі та охорони навколишнього  середовища; митниці, транскордонного  співробітництва, міграції, боротьби з  відмиванням грошей та наркобізнесом; транспорту, телекомунікацій, науки  та технологій, освіти та навчання; вугілля  та сталі, гірничої промисловості та сировинних матеріалів.

 

У грудні 1998 р. розпочав роботу Комітет з питань парламентського  співро-бітництва між Україною та ЄС.

 

Важливе значення для становлення  відносин між нашою державою та Євросоюзом мало схвалення Європейською Радою  у грудні 1999 р. Спільної стратегії  ЄС щодо України. Залишаючись виключно внутрішнім документом Євросоюзу, Стратегія  стала тим інструментом, завдяки  якому поглиблено і розширено  політичний діалог та співробітництво  між Україною та ЄС у сферах, що мало охоплені рамками УПС, зокрема зовнішньої політики та безпеки, юстиції та внутрішніх справ, проблематики розширення ЄС.

 

Принципово важливим є  визнання Євросоюзом у його Спільній стратегії європейських прагнень та європейського вибору України, а  також формулювання узгодженої позиції  ЄС у питанні конкретних механізмів дальшого розвитку відносин з Україною.

 

У цьому контексті для  України стали актуальними і  невідкладними розробка та реалізація комплексу конкретних практичних заходів  щодо реалізації загальних принципів співробітництва з ЄС, дальше розгортання інститутів сприяння розвитку відносин з ЄС на всіх рівнях - національному, регіональному і місцевому, на рівнях державних і недержавних організацій, а також систематичне і цілеспрямоване формування в українському суспільстві стійкої проєвропейської більшості. Саме на виконання цих завдань націлена Програма інтеграції України до Європейського Союзу, схвалена у вересні 2000 р.

 

З січня 2000 р. Спільна стратегія  ЄС реалізується на основі піврічних  робочих планів. Перший досвід реалізації можна загалом оцінити позитивно. Водночас тут ще є значні резерви, що, зокрема, вимагає створення механізмів:

 

• узгодження заходів, які могли б бути включені до піврічних робочих планів;
• фінансового забезпечення виконання робочих планів з боку Європейської Комісії та держав-членів;
• об'єктивного контролю оцінки виконання робочих планів.

 

Важливим кроком на шляху  зміцнення і розвитку стратегічного  партнерства між Україною та ЄС став четвертий саміт Україна-ЄС (Париж, вересень 2000 р). У його ході було констатовано зростаюче змістовне наповнення відносин між Україною та ЄС як у  політичному діалозі, так і практичному  співробітництві у сфері торговельно-економічних  відносин, зовнішньої політики та безпеки, юстиції та внутрішніх справ. Цей  прогрес створює необхідні передумови для зближення з Євросоюзом і  виведення всього комплексу відносин Україна-ЄС на якісно новий рівень.

 

З метою організаційного  забезпечення реалізації національної Програми інтеграції України до ЄС, відповідно до Указу Президента України  від 26 листопада 2001 p., запроваджено інститут Уповноваженого України з питань європейської інтеграції.

 

Програмою були визначені  короткострокові (2000—2001), середньострокові (2002—2003) та довгострокові (2004—2007) завдання інтеграції України до ЄС. У Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 pp.” (травень 2002 р.) були визначені практичні кроки України у напрямі європейської інтеграції впродовж 2002—2011 pp. У Посланні, зокрема, зазначено:

 

• 2005—2007 pp. — проведення переговорного процесу і створення  Митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове  усунення митних, правових і технологічних перепон у цій сфері;

• 2007—2011 pp. — повне виконання  Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі;

• 2011 р. — створення реальних передумов для вступу України  до ЄС.

 

У зв’язку з викладеними  фактами можна сформулювати і  основні завдання зовнішньоекономічної політики України у відносинах з  країнами ЄС :

 

1. Якомога повніша реалізація  у відносинах з ЄС та його  країнами-членами загальних принципів  торговельно-економічного співробітництва,  викладених в Гельсінському Заключному  акті Наради з питань безпеки  та співробітництва в Європі (НБСЄ), Паризькій хартії для нової  Європи, документах Мадридської  та Віденської нарад НБСЄ, Бонської  Конференції НБСЄ з економічного  спів­робітництва, у Гельсінському  документі НБСЄ “Виклик змін”,  Європейській енергетичній хартії, Декларації Люцернської конференції  (квітень 1993 р.), а також зафіксованих  в Угоді про парт­нерство і  співробітництво між Європейськими  співтовариствами та їх державами-членами  і Україною від 14 червня 1994 року. Тимчасовій угоді про торгівлю  та питання, пов’язані з торгівлею,  між країнами західноі Європи  і Україною 1 червня 1995 року.

 

2.      Своєчасне  і комплексне здійснення економічних  та політичних заходів, що є  необхідними для початку переговорів  з країнами Західної Європи  щодо створення в перспективі  в їх відносинах зони вільної  торгівлі.

 

З. Здобуття послідовної  підтримки з боку ЄС та його країн-членів у питанні якнайшвидшого приєднання України до Генеральної угоди  про тарифи і торгівлю (ГАТТ) /Світової організації торгівлі (СОТ), одержання  якнайширшого доступу до Загальної  системи преференцій з країнами Західної Європи, грунтуючись на визнанні України країною з перехідною економікою.

 

4. Вирішення питань, пов’язаних  з можливістю приєднання України  до окремих європейських програм  інтеграційного характеру, насамперед  у сферах енергетики, транспорту, науки і техніки, інформатики, сільського господарства, окремих галузей промисловості, охорон» навколишнього середовища, освіти.

 

5. Забезпечення безперешкодного  недискримінаційного доступу основних  експортних товарів і послуг  України на ринки країн - членів  ЄС.

 

6. Здобуття стабільної  фінансової підтримки і технічної  допомоги для успішного проведення  ринкових перетворень в економіці  України, насамперед якомога більш  динамічних і безболісних структурних  зрушень і формування міжнародно-конкурентоспроможної  економіки.

 

Питання про можливе набуття  статусу асоційованого члена  ЄС  має розглядатися в майбутньому  не як самостійне завдання, а як можливий альтернативний варіант розвитку відносин  з країнами Західної Європи залежно  від досягнутих результатів адаптації  до вимог ЄС і ефективності розвитку відносин в рамках СНД.

 

3. Інтеграція України в європейський економічний і соціальний простір

 

Повномасштабна інтеграція України в європейський економічний  та соціальний простір можлива лише за умови виведення національної економіки на траєкторію стійкого зростання через кардинальні структурні зміни та поглиблення курсу ринкових реформ, а також проведення активної і послідовної соціальної політики.

Реалізація цих завдань  ускладнюється значним розривом у рівнях економічного та соціального  розвитку України та держав - членів ЄС і навіть кандидатів на членство в ЄС з "першої хвилі розширення", а також істотними структурними невідповідностями і деформаціями української економіки. У цьому контексті привертає увагу таке:

 

 за даними статистичної бази Світового банку, рівень валового внутрішнього продукту на душу населення в Україні складає (при обрахуванні ВВП за паритетом купівельної спроможності валют) лише 15,4 % від середнього рівня ЄС, а порівняно з країнами-претендентами "першої хвилі" - 34,8 %;

• за індексом людського розвитку, який складається в рамках Програми розвитку ООН, Україна посідає 78 місце у світі з показником 0,744, тоді як країна з найнижчим його рівнем в ЄС - Португалія (з показником 0,864) - 28-е, а 12 з 15 країн входять до першої двадцятки, маючи показники індексу в діапазоні 0,903-0,928;
• за майже 9-відсоткової частки прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у валовому утворенні постійного капіталу в Україні (що виглядає цілком пристойним показником на фоні відповідного індикатора по ЄС - 15,3 %) рівень ПІІ на душу населення в Україні не перевищує 2,3% від середнього показника в ЄС та 8 % - країн-претендентів "першої хвилі".

 

Україна має на сьогодні досить неоднозначні, суперечливі результати практично в усіх основних складових  входження в єдиний економічний  простір Євросоюзу - вільному русі товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

 

Зовнішня торгівля України товарами з країнами ЄС

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Висновки

 

Аналіз розвитку відносин України з Європейським Союзом дає  підстави для таких висновків:

 

1. Стратегія інтеграції  України в структури Європейського  Союзу відповідає життєво важливим  інтересам українського народу. Вона залишатиметься пріоритетним  напрямом зовнішньополітичного  курсу України, визначальним чинником  її міжнародної діяльності на  тривалу перспективу. На можливості  і темпи інтеграції України  в ЄС істотним чином впливатиме  триваючий процес розширення  Євросоюзу та його внутрішньої  інституційної реформи. 

 

2. Процес розширення ЄС  оцінюється як позитивний для  України фактор, що сприятиме  розширенню можливостей її співробітництва  з Євросоюзом. Водночас у певному  сенсі він означатиме для України  і небажані зміни в характері  її співробітництва з нинішніми  країнами-кандидатами в торговельно-економічній,  військово-технічній, транспортній, гуманітарній, міграційній сферах. Мінімізація зазначених наслідків  є одним з найважливіших завдань  у діалозі з ЄС на найближчу  перспективу. 

 

3. Успіх курсу України  на європейську інтеграцію залежить  насамперед від того, наскільки  реалістичними, послідовними і  ефективними будуть кроки по  його реалізації. Це посилює значущість  практичних заходів, спрямованих  на створення надійної і стабільної  основи для поступової, еволюційної  інтеграції України до Євросоюзу  як рівноправного і конкурентоспроможного  члена. Намагання обійти визначені  для країн-кандидатів умови або  отримати певні послаблення в  їх забезпеченні слід розглядати  як контрпродуктивні. Це може  не лише скомпрометувати мету, яку ми ставимо перед собою,  а й завдати серйозної шкоди  економіці України. 

 

4. На нинішньому етапі  досягнення якісних змін у  відносинах між Україною і  ЄС залежить від рішучості  і спроможності здійснити глибокі економічні, політичні і правові реформи, співвіднесені із завданнями досягнення відповідності копенгагенським критеріям членства в ЄС. Це головна передумова для істотного прискорення темпів розвитку і модернізації економіки країни та її суспільно-політичної системи, скорочення відставання від країн - членів ЄС за рівнями економічного та соціального розвитку та потенціалом участі у міжнародному поділі праці.

 

5. Прискорити створення  передумов для ефективної інтеграції  економіки України в структури  ЄС можна шляхом концентрації  ресурсів на тих ділянках економічної  структури, які визначають майбутнє  світової економіки і дають  змогу забезпечувати не лише  скорочення зазначеного відставання,  а й випереджаючий розвиток. Така  політика має орієнтуватися передусім  на створення інституцій, що сприяють  генерації та розповсюдженню  інновацій, формуванню визначального  фактору конкурентоспроможності в сучасній світовій економіці - людського капіталу, на створення рівноправних умов для підвищення конкурентоспроможності українських компаній у відкритому конкурентному середовищі.

 

Євроінтеграційний курс є  невід'ємною складовою демократичних  та економічних реформ, які відбуваються в нашій державі. У свою чергу  результативність цих перетворень  безпосередньо пов'язана з реалізацією  європейського вибору України. Усвідомлення цього взаємозв'язку має стати  для українського суспільства потужним консолідуючим фактором, стимулом для  активного і динамічного поступу  обраним шляхом.