МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ , МОЛОДІ  ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 

Кафедра  
зовнішньоекономічної  
діяльності  підприємства  
 

РЕФЕРАТ 
з дисципліни «Зовнішньоекономічна діяльність  України» 
на тему «Проблеми фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні» 
 
 
 
 

Виконала : 
ст..гр. ЕМ-08 
Болдирєва І.В. 
Перевірила: 
к.е.н., доц.. Родіна О.Г 
 
 

 
Донецьк, 2011

 

ЗМІСТ 
 

ВСТУП 3

І. Сутність інноваційної діяльності та інноваційного  розвитку країни 4

ІІ. Аналіз інноваційної активності  національних підприємницьких  структур 11

ІІІ.  Сучасні проблеми фінансування інноваційно-інвестиційної  діяльності в Україні 17

ВИСНОВКИ 22

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 23 
 

 

ВСТУП

 
 

    В умовах, коли необхідно інтенсифікувати  інноваційну діяльність в країні, виникає потреба в побудові і запровадженні на рівні держави ефективного механізму її фінансування.

    Інноваційною  діяльністю в Україні займаються як підприємства інноваційної сфери, так і всі інші підприємства, що впроваджують нову техніку, технології, вирішують проблеми комплексної механізації та автоматизації, займаються організаційно-управлінськими та інфраструктурними нововведеннями. Адже інновації - це категорія не тільки науково-технічної діяльності, але всілякої підприємницької діяльності. Вони можуть здійснюватись в різних секторах економіки. Тому основний принцип побудови механізму фінансування інноваційних процесів полягає в тому, щоби забезпечити величину прибутку на капітал в кожному виді діяльності не менше, ніж загалом в Україні.

 

    

І. Сутність інноваційної діяльності та інноваційного розвитку країни

 
 

    В економічній літературі термін «інновація» інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, який втілюється в нових продуктах і технологіях. Інноваційний продукт характеризується вищим технологічним рівнем, новими споживчими якостями товару або послуги порівняно з попереднім продуктом.

    Вчені по-різному трактують це поняття  залежно від предмета та об’єкта  свого дослідження. Наприклад, Б. Твісс визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту. Ф. Ніксон вважає, що інновація – це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що спричинюють появу на ринку нових товарів, поліпшених промислових процесів та устаткування.

    Відповідно  до міжнародних стандартів, інновація  визначається як кінцевий результат  інноваційної діяльності, який дістав втілення у вигляді нового або  удосконаленого продукту, впровадженого  на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, що знайшов  використання у практичній діяльності.

    Щодо  змісту цього поняття у фахівців існують два підходи: широкий  і вузький. Класичним широким  підходом вважають викладене австрійським економістом І. Шумпетером ще у 1913 р. у праці “Теорія економічного розвитку” розуміння цього процесу як такого, що складається з п’яти основних варіантів:

• введення нового товару (товару, з яким не знайомий споживач, або товару нового виду);
• впровадження нового методу виробництва продукції (методу, який раніше не використовувався у цій галузі промисловості);
• відкриття нового ринку, на якому цю галузь промисловості цієї країни не було представлено;
• завоювання нового джерела сировини та напівфабрикатів;
• впровадження нової організаційної структури в будь-якій галузі.

    Схожої  точки зору дотримується й ЛаГєрре, який визначає інновацію як будь-яку зміну у внутрішній структурі господарського організму.

    Однак більшість економістів стоять на позиціях вузького підходу. Вони обмежують  галузь інновації науково-технічними технологічними питаннями. При цьому, згідно з однією точкою зору, інновація  – це процес застосування нових  технологій, виробів, згідно з іншою, – результат у вигляді нових  методів, продукції, технологічних  процесів. Так, угорський економіст  Б.Санто визначив інновацію як суспільно-технологічний та економічний процес, який завдяки практичному використанню ідей та винаходів сприяє створенню кращих за своїми характеристиками виробів і технологій. Приблизно так трактується це поняття і в більшості сучасних словників та довідників, наприклад: «Інновація – це процес, у ході якого винахід чи відкриття доводиться до стадії практичного застосування і починає давати економічний ефект, новий поштовх науково-технічних знань, що забезпечують ринковий успіх» або: «Інновація – це процес, спрямований на створення, виробництво, розвиток та якісне удосконалення нових видів виробів, технологій, організаційних форм». П. Лемерль характеризує інновацію як «новий продукт або послугу, спосіб їх виробництва, нововведення в організаційній, фінансовій, науково-дослідній та інших сферах, будь-яке удосконалення, що забезпечує економію витрат або створює умови для такої економії». На близькій позиції щодо визначення цього поняття стоять автори словника ринкової економіки. На їхню думку, інновації характеризуються насамперед ефективністю вкладених коштів, розвитком винахідництва та раціоналізаторства.

    Термін  «інновація» почав застосовуватись у вітчизняній літературі пізніше, ніж за кордоном. Його зміст розкривають, зокрема, словники. У виданнях до 1990 р. терміна «інновація» ще немає. Водночас за кордоном це поняття виникло на початку XX ст. і дістало подальший розвиток та аналіз у 30-ті роки. Найінтенсивніше проблема інновацій та їх оцінки почала розвиватися у 60-ті роки XX ст. у зв’язку з різким зростанням масштабу та складності виконуваних НДР та ДКР, особливо в авіакосмічній, атомній та радіоелектронній промисловості, з розвитком біотехнологій.

    При централізованому управлінні економікою для позначення відповідних процесів часто застосовувались поняття «впровадження досягнень науки та техніки», «управління науково-технічним прогресом» тощо.

    В умовах ринкової економіки основною складовою інноваційної діяльності, як вже зазначено, є нововведення, новизна та інвестиції.

    Проміжок  часу, починаючи від появи ідеї до закінчення періоду використання нововведення, має назву життєвого  циклу інновації. Життєвий цикл інновації  у послідовності проведення робіт  становить інноваційний процес. На практиці часто розглядається поняття «життєвий цикл виробу». У вітчизняній літературі він, як правило, містить такі етапи:

    1. Передвиробничий (етап НДР та ДКР).

    2. Виробництво.

    3. Експлуатація.

    Окремі  автори вирізняють інші стадії:

    1. Планування (складання плану реалізації  інновації).

    2. Визначення та досягнення умов, необхідних для успішної реалізації  різноманітних фаз інвестиційного  циклу, постановка завдань перед  співробітниками, постачальниками,  структурними підрозділами та  організація їхньої роботи.

    3. Виконання (здійснення досліджень  та розробок, реалізація нововведень).

    4. Керівництво (контроль і аналіз, коригування планів і дій, оцінка  ефективності нововведень).[13]

    На  ринку нововведень продукт є  результатом наукової роботи. Розрізняють  науково-дослідні та дослідно-конструкторські  (експериментальні) роботи. Ринок нововведень створюють розробки науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів, бюро та лабораторій, промислових підприємств вищих, навчальних закладів, окремих винахідників та раціоналізаторів.

    Існує багато варіантів класифікації інноваційних процесів, розроблених вітчизняними та зарубіжними авторами. При цьому  як найважливіші ознаки найчастіше розглядаються  ступінь новизни, сфера застосування, характер використання, призначення  та ін. Крім того, фахівці навіть за однією ознакою вирізняють різноманітні типи інновацій. Так, за сферою застосування розрізняють економічні, організаційні, технологічні, товарні і суспільні  інновації, технічні та соціальні.

    Залежно від глибини змін деякі автори поділяють інновації на радикальні (базові), поліпшуючі, модифікаційні (окремі).

    З урахуванням сфер діяльності інновації  можуть бути технологічними, виробничими, економічними, торговельними, соціальними, організаційними тощо.

    За  причинами виникнення інновації  поділяють на реактивні та стратегічні. Реактивні – це інновації, які  забезпечують виживання фірми в  умовах конкуренції. Вони з’являються  як реакція на нові перетворення з  боку конкурентів, щоб завдяки їм фірма могла продовжувати існування  на ринку. Стратегічні інновації  – це нововведення, впровадження яких має випереджувальний характер з  метою отримання конкурентних переваг  у перспективі.

    За  характером потреб, які задовольняються, інновації можуть бути зорієнтовані на існуючі потреби або на формування нових.

    При класифікації промислових інновацій  за ступенем новизни можуть бути використані  положення, де вирізняють дві широкі форми інновації продукції: зовсім нові види продукції, а також удосконалення  характеристик продукції, яка вже  існує – незначні інновації.

    Важливим  фактором є обсяг інвестицій, що має вирішальне значення на ринку  капіталу в інноваційному процесі. На практиці фінансове забезпечення інновацій може здійснюватись за рахунок кількох джерел: бюджетних  асигнувань, банківського, приватного, оборотного капіталу фірми тощо. При  цьому в інноваційній сфері вирішальну роль відіграють довгострокові та середньострокові інвестиції, оскільки інноваційний процес є досить тривалим.

    Розглянувши складові інноваційної сфери, можна  сформулювати основні поняття, пов’язані  з нею. Вважатимемо, що інноваційна  сфера являє собою систему  взаємодії виробників інноваційної продукції, інвесторів та споживачів. Інноваційна діяльність – це комплекс практичних дій, спрямованих на використання науково-технічних результатів для  отримання нових або поліпшення існуючих виробів, технологій, методів  управління та ін.

    Інноваційний  процес є ширшим поняттям. Його можна  визначити як сукупність етапів, стадій, дій, пов’язаних з ініціюванням, розробкою  та виготовленням продукції, технологій, що матимуть нові властивості, які більш  ефективно задовольнятимуть існуючі  потреби і такі, що з’являються  або можуть з’явитися. Американський  економіст Д. Брайт зазначав, що це – єдиний процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління.

    Україна перебуває на стадії трансформаційного  розвитку ринкової економіки, що позначається на ставленні до інноваційних процесів. Вітчизняні автори часто орієнтуються на простішу модель “технологічного  поштовху”. Це значною мірою викликано  об’єктивно існуючою ситуацією та визнанням того факту, що застосування сучасної “інтегрованої” моделі потребує розвиненої ринкової інфраструктури, достатніх фінансових ресурсів, стабільної фінансової системи, наявності вже  сформованих ринків нововведень  тощо.

    Важливо наголосити на значенні інноваційної діяльності для розвитку економіки. Ще у 1977 р. спеціальна комісія сенату США зауважувала, що найближчим часом  і у віддаленому майбутньому  наука і технологія заслуговуватимуть  на більшу увагу, ніж будь-який інший  елемент національної політики або  складова національних програм. У сучасному  світі показники інноваційної діяльності стають вирішальними у визначенні економічного рівня держави. У відповідному аналізі  зазначають, зокрема, обсяги виробництва  та експорту наукомісткої продукції, обсяги і частку витрат на НДДКР у ВВП, кількість науково-технічних працівників  і питомі витрати у розрахунку на одного такого працівника та ін.

    Конкуренція на міжнародному і внутрішньому ринках загострюється, що й визначає необхідність підвищення уваги керівників корпорацій і фірм до інноваційної діяльності, оскільки тільки її результати дають  змогу створити продукцію, яка б  задовольняла щораз вищі, мінливі  вимоги ринку та забезпечувала високий  рівень прибутків корпораціям. Більше того, необхідність підвищення ефективності використання фінансових ресурсів та прагнення отримувати високі прибутки спонукає провідних виробників цілеспрямовано створювати нові потреби у покупців, а також принципово нові вироби й  технології. Все це потребує прискорення  інноваційних процесів, їх поєднання  у багатьох випадках з виробничими  процесами.

    Провідні, промислово розвинені країни розробляють  і здійснюють інноваційні програми у пріоритетних наукових і технологічних  напрямках (біотехнології, мікроелектроніки, комп’ютерних технологій, генної інженерії  тощо), тобто у напрямках, які здатні забезпечити високі норми прибутку. На цій основі змінюється структура  виробництва, безперервно збільшується обсяг і питома вага наукомісткої продукції. Трудомісткі, технологічно застарілі, “невигідні” й такі, що забруднюють довкілля, виробництва  ліквідуються або переводяться у  країни, що розвиваються. Все це перетворює інноваційний процес на головний фактор економічного зростання найбільш розвинених країн. Б. Санто наводить цікаві дані: 25 % приросту виробництва у розвинених країнах викликано прямими матеріальними інвестиціями капіталу, приблизно 35 % – підвищенням кваліфікації робочої сили і більш як 40 % економічного зростання цих країн є результатом використання наукових знахідок, винаходів, застосування технологічних інновацій.