Проблема «відпливу інтелекту» з України

Можливість еміграції стимулює розвиток вітчизняного ринку праці. В українців виникає привід отримувати конкурентоспроможну освіту, щоб знайти роботу за кордоном. Не всі з них у підсумку виїдуть; частина залишиться в країні, поповнивши економіку і науку висококласними фахівцями. З іншого боку, в умовах «витоку фахівців» роботодавці змушені постійно розвиватися і покращувати умови праці для залучення і утримання співробітників. [2]

 

2.3.2. Негативні  наслідки.

 «Витік  умів» призводить до деградації  людського капіталу та економіки країни

Еміграція фахівців високого класу призводить до вимивання людського  капіталу. Створюється порочне коло, коли кожному наступному поколінню  доводиться вчитися і переймати  навички у людей з усе більш  і більш низькою кваліфікацією. У результаті в країні знижується продуктивність праці, падає конкурентоспроможність в залученні інвестицій у високотехнологічні галузі, і економіка замикається на виробництві товарів з низькою доданою вартістю. Якщо через еміграцію країна позбудеться критичної маси добре освічених і діяльних людей, вона потрапить в замкнене коло деградації робочої сили і виробництва, для виходу з якого будуть потрібні набагато більші ресурси, ніж для створення умов для роботи талановитим людям, поки в країні вони ще є[2] .

 «Витрачання  мізків» - це поняття використовують, коли кваліфікований фахівець виїжджає за кордон на посаду значно нижче тієї, яку він займає на батьківщині[7].

Дефіцит кадрів збільшує витрати економіки та ускладнює  її реформування

Дефіцит кваліфікованих кадрів, який утворюється в країні через еміграцію, збільшує витрати найму для вітчизняних компаній. Компаніям важко знайти високоякісних професіоналів з багатьох спеціальностей, часто доводиться залучати кадри з-за кордону. Це збільшує собівартість товарів і послуг, робить їх менш конкурентоздатними на світовому ринку. Крім того, дефіцит якісних кадрів спостерігається і в державному управлінні. Це зменшує ефективність держапарату і ускладнює процес проведення необхідних реформ.

Країна не отримує віддачі від своїх  вкладень в людський капітал

Країни витрачають великі кошти на створення необхідної медичної, освітньої та наукової інфраструктури для забезпечення створення в  країні якісного людського капіталу. В Україні подібні соціальні  витрати становлять третину державного бюджету. Якщо ж висококваліфіковані фахівці, які виросли в країні, в тому числі завдяки подібній державної підтримки, емігрують в інші країни, то країна втрачає можливість капіталізувати свої витрати - плодами її вкладень скористаються економіки інших країн[2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Державне регулювання інтелектуальної міграції.

Можна виділити три основні  підходи до питання про те, наскільки  необхідно регулювання інтелектуальної  еміграції на державному рівні. Перший підхід передбачає активне регулювання  державою міграційних процесів у цій сфері (точка зору, панівна в основному в "країнах-донорах"). Другий підхід пропагує державне невтручання, що мотивується принциповою неможливістю держави впливати на цей процес. Нарешті, третій підхід, що займає проміжне положення між першими двома, може бути визначений як концепція "орієнтації на перспективу", передбачає жорстке узгодження еміграційного та імміграційного законодавства і створення системи, яка влаштувала б як країн-донорів, так і держав-одержувачів. Саме цей підхід здатний забезпечити формування найбільш ефективної системи державного регулювання процесів інтелектуальної еміграції з метою забезпечення інтересів безпеки України. Але якщо ідеологічною основою державної політики у сфері регулювання інтелектуальної еміграції стане лише прагнення "повернути вченого і закріпачити його", то така політика не тільки з самого початку приречена на провал, але і може привести до зворотного результату.

Які ж інструменти  держава використовує у боротьбі з "відпливом умів"? Основні  засоби, які використовує держава у боротьбі з цією проблемою: прийняття відповідних законодавчих та інших нормативно-правових

актів у сфері міграції, затвердження і виконання державних  та регіональних цільових програм у  цій сфері; забезпечення належного  фінансування проведення державної міграційної політики, що здійснюється у порядку, передбаченому законодавством України; обмеження виїзду науковців за кордон, створення міжнародної системи відшкодування збитків. Не згасає інтерес чиновників до таких методів, як обмеження виїзду вчених за кордон, створення міжнародної системи відшкодування збитків, а також "прикріплення" випускників вузів і аспірантур на 3-7 років для насильницького відпрацювання в держсекторі науки. Проте в цілому у суспільстві зростає усвідомлення того, що ці заходи, хоча і є бажаними, але навряд чи реалізовуються, так само як й інші насильницькі дії, покликані або не пускати, або заманювати назад[5].

Все більшого визнання отримує  ідея співпраці з діаспорою за кордоном, розвитку контактів в областях взаємних інтересів. За останні декілька років в Україні дійсно робляться більш активні дії з налагодження зв'язків із колишніми співвітчизниками. Колишні співгромадяни допомагають українським вченим дістати доступ до електронної підписки на іноземну періодику та до іншої наукової літератури, також допомагають у проведенні конференцій. Обговорюються такі форми взаємодії, як виконання спільних наукових проектів, розгортання мобільних партнерських лабораторій, запрошення колишніх українських вчених провести творчу відпустку в Україні, поєднавши її з викладанням студентам і аспірантам і т.ін.

Крім того, якщо наша країна не може впоратися з проблемою інтелектуальної еміграції, то потрібно зробити її прибутковою. Наприклад, участь України в наукових програмах (Erasmus, Marie Curie programs, European postdoc, RTN networks), джерелами фінансування яких виступають європейські країни. Можливо також введення спеціальних віз, які б дозволили українським вченим, які працюють в Європі, сплачувати податки на батьківщині[7].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки.

 Сучасна глобалізація  охоплює всі сектори економічної  сфери, але її локомотивом скрізь  і завжди виступають висококваліфіковані кадри. Їх відплив є особливо негативним наслідком для країни-експортера, незважаючи на доходи, які зароблені в інших країнах і надійшли до їх власної країни. Їх сума щорічно становить близько 70 млрд дол. США.

На науковий і творчий потенціал українських  вчених є попит у світі, але держава повинна формувати політику в інтелектуальній сфері таким чином, щоб знання, винаходи і розробки вітчизняних науковців слугували, насамперед, Україні, а не іншим країнам. » [6].

І на початку 1990-х років, і зараз на Заході найбільш затребуваними залишаються українські вчені-кібернетики, фізики, математики, оскільки саме технічна освіта в Україні завжди вирізнялася високим рівнем. У зв'язку з цим вельми важливою й актуальною проблемою стає вироблення державної політики щодо інтелектуальної еміграції. З урахуванням вищевикладеного, очевидно, що завдання не з простих.

Вітчизняні науковці шукають за кордоном кращі умови праці і життя. До еміграції вчених також спонукає відсутність перспектив професійного розвитку та фінансових можливостей для проведення ґрунтовних наукових досліджень. Адже останнім часом в багатьох наукових організаціях фінансується лише заробітна плата, яка ще й не відповідає світовим стандартам, а от кошти на матеріали й обладнання взагалі не виділяються. До цього додається страх залишитися на Батьківщині без роботи, проблеми з підвищенням кваліфікації, можливостями участі в зарубіжних наукових конференціях тощо.

Очевидно, що в період, коли активне сприяння міграції учених стає важливим елементом державної політики розвинених країн світу, настає час, коли не менш привабливими мають бути і запрошення наших учених, що проживають за кордоном, до роботи в Україні. Наша країна повинна озвучити свою зацікавленість в їхньому поверненні, так як подібні дії були неодноразово здійснені іншими державами. Потрібні конкретні заходи з утілення цієї ідеї в державну політику України. Ці заходи повинні сприяти формуванню науково-освітнього ресурсу, з одного боку, і підготовці відповідного державного забезпечення - з іншого» [7]. 

Використана література:

1. Аленичева Н.В. Социологический  анализ современных аспектов  внешней миграции в России. Проблема «утечки умов» [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://lib.socio.msu.ru/l/library. 26.10.09 г. Загол. с экрана.

2. Недорізанюк Т. С. Які позитиви і негативи несе економіці Україні еміграція кваліфікованих кадрів. [Електронный ресурс]. – Режим доступу: http://delo.ua/ukraine/kakie-pozitivy-i-negativy-neset-ekonomike-ukrainy-emigracija-kval-164622/http://delo.ua/ukraine/kakie-pozitivy-i-negativy-neset-ekonomike-ukrainy-emigracija-kval-164622/ .

3. Ніколаєвський, В.М. Інтелектуальна міграція: причини, наслідки, виклики [Текст] / В.М. Ніколаєвський, В.В. Омельченко //Вісник ХНУ ім. В.Н.Каразіна. «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи».2006.- №723.- С.140-147.

4. Орловська Ю. В., Рєліна І. Є. Міграція  висококваліфікованих кадрів з України в сучасних умовах. [Електронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pips/2010_2/2010_2/343.pdf.

5. Прохоненко Н. Є. Особливості інтелектуальної міграції в Україні // «socioпростір: міждисциплінарний збірник наукових праць з соціології та соціальної роботи».-2010.- №1'10. С. 73-76.

6. Савельєва Н. О. Відплив інтелекту: час задраювати люки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eutg.net/ua/article/1716.

7. Телефанко Н. Б. Інтелектуальна міграція з України в умовах міжнародної економічної інтеграції. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2011_52_2/zmist.htm.