Принцим незастосування зброї

 

1. Вступ.

Прудон зазначав, що душею історії  є принципи. Будь-який предмет має  свою ідею, отже, свій принцип і свій закон; будь-яке явище відповідає якійсь ідеї; ніщо не відбувається в світі, не виражаючи якоїсь ідеї, — все це аксіома новітньої філософії... На принципах ґрунтується все життя народів і все моральне значення їхнього побуту; в ім'я принципів здійснюють державні перевороти; заради них вмирають і відроджуються спільноти.

Моя доповідь присвячена принципам міжнародної політики і міжнародного права, саме тому я вирішив почати свій реферат саме з цих слів. Щоб більш детально передати зміст моєї роботи и чітко виявити усі її головні риси, я почну з терміну міжнародного права.

Міжнародне право — це сукупність норм і принципів, які регулюють усю систему міжнародних відносин, а також взаємодію в межах окремих груп або на двосторонніх засадах. Норми міжнародного права пов'язують між собою держави. Відповідно до взятих зобов'язань уряди впорядковують внутрішнє законодавство згідно з міжнародними угодами і договорами, нормами та принципами.

Принципи міжнародної політики й міжнародного права мають вищу юридичну силу порівняно з іншими нормами міжнародного права та зобов'язаннями за міжнародними угодами. Це фундаментальні правила, які відображають сутнісний  зміст міжнародних відносин. Вони закріплюють засади сучасних систем міжнародних відносин і міжнародного права, сприяють нормальному функціонуванню й розвитку цих систем.

Своє втілення принципи міжнародної  політики дістають у міждержавних угодах. Головним міжнародно-правовим документом сучасності, в якому сформульовані  головні принципи міжнародного права  й передбачені заходи щодо їх дотримання, є Статут Організації Об'єднаних Націй, прийнятий у 1945 р. п'ятьдесятьма державами-засновницями ООН. Найважливіші принципи сучасної міжнародної політики викладені також у "Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх зносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй" (1970 p.).

Утвердженню сучасних принципів у  практиці міжнародного спілкування  сприяли й такі документи Генеральної  Асамблеї ООН, як "Декларація про  надання незалежності колоніальним країнам і народам" (1960 p.), "Декларація про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав" (1981 р.) та ін. Важливу роль у розвитку головних принципів, наповненні їх новим змістом відіграв. У Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), підписаному в Гельсінкі 1 серпня 1975 року главами 33 європейських держав, керівниками США і Канади, міститься Декларація принципів, якими держави-учас-ниці будуть керуватися у взаємних відносинах.

 

2. Ознаки основних принципів міжнародного права.

 

Основні принципи міжнародного права  — це система основоположних норм міжнародного права, які регулюють  відносини між його суб'єктами і  є критерієм правомірності міжнародних  правотворчого та правозастосовчого  процесів, дійсності інших міжнародно-правових норм.

Ознаками основних принципів міжнародного права можна вважати такі:

1.Вони є загальновизнаними як основні принципи сучасного міжнародного права. Ця загальновизнаність випливає з того, що світова співдружність держав закріпила їх у Статуті ООН; у Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН.

2.Вони є універсальними — обов’язковими для виконання всіма суб’єктами міжнародного права, незалежно від того, чи вони є членами ООН, чи брали участь у прийнятті вищезазначеної Декларації. Основні принципи міжнародного права формулюють права, обов'язки безвідносно до суб'єктів міжнародного права. Отже, неправомірно стверджувати, що, скажімо, принцип невтручання зобов'язує тільки держави. Він є обов'язковим і для міждержавних організацій (наприклад, ІІАТО) та інших суб'єктів міжнародного права, які здатні здійснювати за ним права і виконувати обов'язки.

3.Вони є критерієм законності всієї системи міжнародно-правових норм. Основні принципи міжнародного права мають перевагу над іншими нормами цієї системи права. Таку перевагу закріплено у ст. 103 Статуту ООН, ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., у Віденській конвенції про право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. За цими міжнародно-правовими актами норми міжнародного права не можуть суперечити основним принципам міжнародного прана. Якщо таке трапляється, то норми вважаються недійсними, такими, що не можуть мати правових наслідків. Основний принцип міжнародного права може бути змінено або скасовано тільки новим принципом.

4.Вони є фундаментом міжнародного правопорядку. Вони досить часто застосовуються за наявності прогалин у міжнародному праві. Це нерідко практикується в нових сферах міждержавного співробітництва, де ще не вироблено відповідного міжнародно-правового масиву норм.

5.Основні принципи міжнародного права функціонують тільки у взаємодії. Вони мають комплексний характер, взаємозумовлюють один одного. Зміст одного принципу можна цілком з'ясувати лише в контексті інших принципів.

Основні принципи міжнародного публічного права — nfrjце керівні правила поведінки його суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики; юридично закріплені початки міжнародного публічного права. Вони являють собою найбільше загальне вираження і практику поведінки, яка встановилася, і взаємодії суб'єктів міжнародного права на міжнародній арені в рамках міжнародних відносин.

 

 

3. Принцип мирного співіснування та його галузі.

Принцип мирного співіснування  — один із провідних і важливих принципів міжнародного права, його галузей, зокрема і міжнародного економічного права. Відомо, що у світі є різні за своїм соціально-економічним устроєм держави. Тривалий час існували система соціалістичних і система капіталістичних держав. Між ними виникали і розвивалися відповідні міжнародні відносини економічного, політичного та іншого характеру. Дотримання цього принципу зобов’язувало держави світу відмовлятися від застосування сили або погрози силою, мирно врегульовувати спори тощо.

Принцип мирного співіснування  знайшов своє втілення у багатьох міжнародно-правових актах, які регулюють  відносини між окремими країнами світу. Він міцно вкоренився в політичній і правовій термінології ООН, у ряді резолюцій її Генеральної Асамблеї, в інших міжнародно-правових документах. Так, в уже згадуваній Хартії економічних прав і обов’язків держав, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р. (далі — Хартія 1974 р.), передбачені суверенне право кожної держави на вільний вибір соціально-економічної системи (ст. 1), заборона дискримінації держав у міжнародній торгівлі за ознаками належності до певної соціально-економічної системи (ст. 4). А в ст. 26 Хартії 1974 р. міститься норма, відповідно до якої усі держави «зобов’язані співіснувати в умовах терпимості одна до одної і жити в мирі, незалежно від розбіжностей у політичних, соціальних і культурних системах, повинні сприяти торгівлі між державами з різними економічними і соціальними системами».

Принцип мирного співіснування  знайшов своє закріплення також  у положеннях Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва  в Європі, інших міжнародно-правових актах.

Принцип утримання у своїх міжнародних  відносинах від погрози силою  або її застосування як проти територіальної недоторканності, так і політичної незалежності будь-якої держави. Будь-яка держава при здійсненні своїх міжнародних стосунківзобов’язана утримуватися від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності, так і політичної незалежності іншої держави. Така погроза або застосування сили є порушенням норм міжнародного права і Статуту ООН. Вони не повинні застосовуватися як засоби регулювання міжнародних питань. Агресивна війна є злочином проти миру, яка тягне за собою відповідальність за міжнародним правом. Відповідно до цілей і принципів ООН держави зобов’язані утриматися від пропаганди агресивних війн.

Кожна держава зобов’язана утриматися від організації підбурювання, надання допомоги або участі в актах громадянської війни або в терористичних актах в іншій державі.

Територія держави не повинна бути об’єктом військової окупації як результату застосування сили в порушення положень Статуту ООН. Вона не повинна бути об’єктом придбання іншої держави в результаті погрози силою або її застосування. Це не може визнаватися законним.

Усі держави повинні на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права  добросовісно виконувати свої обов’язки  стосовно підтримання міжнародного миру і безпеки і прагнути до підвищення ефективності системи безпеки на основі Статуту ООН.

 

 

 

4. Принцип незастосування сили або погрози силою.

Принцип згідно з яким держави утримуються  у своїх міжнародних відносинах від загрози сили або її застосування як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-держави, так і яким-небудь іншим чином, несумісним з цілями Організації  Об'єднаних Націй.

У нормативний зміст принципу незастосування сили включаються:

— заборона окупації території іншої  держави з порушенням норм міжнародного права;

— заборона актів репресалій, пов'язаних із застосуванням сили;

— надання державою своєї території  іншій державі, що використовує її для  здійснення агресії проти третьої  держави;

— організація, підбурювання, надання допомоги або участь в актах громадянської війни або терористичних актах в іншій державі;

— організація або заохочення організації  збройних банд, іррегулярних сил, зокрема  найманців, для вторгнення на територію іншої держави.

Порушенням принципу незастосування сили слід також вважати насильницькі дії у відношенні міжнародних  демаркаційних ліній і ліній  перемир'я, блокаду портів або берегів  держави, будь-які насильницькі дії, що перешкоджають народам здійснити  законне право на самовизначення, а також ряд інших насильницьких  дій.

Кожна держава зобов'язана утримуватися в своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим  чином, несумісним з цілями Організації Об'єднаних Націй. Така загроза силою або її застосування є порушенням міжнародного права і Статуту Організації Об'єднаних Націй; вони ніколи не повинні застосовуватися в якості засобу врегулювання міжнародних проблем.

Агресивна війна складає злочин проти миру, заяке передбачається відповідальність відштовхуючись від  міжнародного права.

 

 

Держави зобов'язані утримуватися від актів репресалій, пов'язаних із застосуванням сили.

• Кожна держава зобов'язана утримуватися від будь-якихнасильницьких дій, що позбавляють народи, про які йдеться ввикладі принципу рівноправності і самовизначення, їх права насамовизначення, свободу і незалежність.
• Кожна держава зобов'язана утримуватися від організації чизаохочення організації іррегулярних сил або збройних банд, в томучислі найманців, для вторгнення на територію іншої держави.
• Кожна держава зобов'язана утримуватися від організації,підбурювання, надання допомоги або участі в актах громадянськоївійни або терористичних актах в іншій державі або відпотурання організаційної діяльності в межах своєїтериторії, спрямованої на вчинення таких актів, в тому випадку,коли акти, що згадуються в цьому пункті, пов'язані із загрозоюсилою або її застосуванням.

 

     Територія держави не може бути об'єктом  військової окупації, яка є результатом  застосування сили в порушення положень Статуту. Територія держави не повинна бути об'єктом придбання іншою державою в результаті погрози силою або її застосування. Ніякі територіальні придбання, що є результатом погрози силою або її застосування, не повинні визнаватисязаконними. Ніщо в вище сказане не повинно тлумачитися як що зачіпає:

a) положення Статуту або будь-яке міжнародне угоду, укладеного до прийняття Статуту і має юридичну силу в згідно з міжнародним правом, або

б) повноваження Ради Безпеки у відповідності до Статуту. Всі держави повинні сумлінно вести переговори з метою якнайшвидшого укладення універсального договору про загальне і повне роззброєння під ефективним міжнародним контролем і прагнути до прийняттю відповідних заходів, спрямованих на ослаблення міжнародної напруженості і зміцнення довіри між державами.     

Всі держави повинні на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права  добросовісно виконувати свої зобов'язання щодо підтримання міжнародного миру та безпеки і прагнути до того, щоб  зробити більш ефективною систему  безпеки Організації Об'єднаних Націй, грунтується на Статуті.

 

5. Висновки.

Очевидно, що дотримання державами  принципів мирного співіснування є основою розвитку рівноправного та взаємовигідного співробітництва між ними. Міжнародна співпраця може розвиватись лише на ґрунті тривалого й стабільного безкризо-вого співіснування держав, позаяк лише в такому разі можуть виникати близькі й навіть спільні інтереси, потреба у реалізації яких визначає такий стан міжнародних відносин.

Однак дієвість принципів мирного співіснування прямо залежить від стану стосунків між державами, що не дає підстав сприймати їх без підставно, як основу їхніх взаємин. Важко у реальній політиці знайти приклади сприйняття будь-яких принципів владою суверенної держави як фундаментальних основ її зовнішньої політики. Усі принципи мирного співіснування завждирозглядались крізь призму raison d'etat (державного інтересу) і могли вважатись визначальними лише тоді, коли відповідали йому.

Визначення поняття "міжнародне співпраця" трапляється досить рідко через те, що як зазначає П. Циганков, воно ілюзорно "прозоре". Лише на перший погляд це поняття зрозуміле й не вимагає якогось чіткого наукового доведення. П. Циганков визначає його як "...процес взаємодії двох або кількох акторів, у якому немає місця застосуванню збройної сили і домінують пошуки спільних інтересів".

У першій частині визначення йдеться  про необхідну умову міжнародної співпраці,тобто незастосування сили, а у другій стверджується, що співпраця між учасниками міжнародних відносин полягає в тому, що вони своїми діями спричиняють пошук певних інтересів, які спільно реалізуються. Інакше кажучи, співпраця у тій чи іншій галузі виникає тому, що обидві сторони прагнуть співпрацювати.