Причини, чинники та передумови міграції в Україні

Закарпатська (кордон з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією); Івано-Франківська (кордон з Румунією та вихід на Польщу, Словаччину, Угорщину через сусідню Закарпатську область); Луганська (кордон з Російською Федерацією); Львівська (кордон з Польщею та вихід на Румунію, Словаччину, Угорщину через сусідню Закарпатську область); Одеська (кордон з Молдовою, Румунією); Рівненська (кордон з Білоруссю та вихід на Польщу через сусідню Волинську та Львівську області); Тернопільська (безпосередньо не обмежена державним кордоном, але межує з Чернівецькою прикордонною областю); Чернівецька (кордон з Молдовою, Румунією); Чернігівська (кордон з Білоруссю, Російською Федерацією).

 Під час цього дослідження було опитано 48 тис. осіб працездатного віку – представників 22 тис. домогосподарств регіонів країни. За результатами проведеного дослідження визначено, що 48,4% від загальної кількості заробітчан перебували в Російській Федерації і майже стільки ж у країнах Європейського Союзу (в Італії – 13,4%; Чехії – 12,8%, Польщі – 7,4%; Іспанії – 3,9% та Португалії – 3,0%).

2. Сучасна ситуація на ринку праці в Україні, що є передумовою до зовнішніх міграційних процесів.

Україна зайняла п’яте  місце в світі за кількістю  трудових мігрантів після Мексики (11,9 млн. мігрантів), Індії (11,4 млн. мігрантів), Росії (11,1 млн. мігрантів), Китаю, (8,3 млн. мігрантів).

На заробітки з країни виїхало 6,6 млн. громадян України. Це майже 15 % від загальної кількості населення  країни. Найбільше українських мігрантів  у Росії, Італії, Португалії, Іспанії, Чехії, Польщі та США. Україна втрачає не тільки потенційних робітників, але й дипломованих спеціалістів. Зараз за кордоном працює 3,5 % від загальної кількості українців, які мають вищу освіту.

За розрахунками науковців, міграційний коридор «Україна –  Росія» займає третє місце після коридорів «Мексика – США» та «Росія – Україна». До Росії з України виїхало 3,6 млн. осіб, а в зворотному напрямку – 3,7 млн. осіб.

За 1989-2000 роки пострадянський простір а межах етнічної еміграції, залишило близько 1,4 млн. євреїв разом з родичами – не євреями. З них 887,5 тис., або 63 %, емігрували до Ізраїлю. 32 % мігрантів виїхало саме з України.

Для кількісної оцінки міжнародного переміщення робочої сили використовуються показники, які фіксуються в платіжному балансі країни і виступають частиною балансу поточних операцій та класифікуються за такими статтями:

– трудовий дохід, тобто  виплати зайнятим, заробітна плата, отримані приватними особами нерезидентами  за роботу, яку вони виконали для резидентів, їх частка складає близько 31 %;

– переміщення мігрантів  – оціночний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, яке вони завозять, переміщуючись з країни в країну. Доля цієї групи становить 7%;

– перекази працівників  – грошові перекази та пересилка  товарів мігрантами своїм родичам, які залишились на батьківщині. Дана стаття є найбільшою і становить 62 %.

Домінуючими видами економічної  діяльності серед українських трудових мігрантів є будівництво, найпоширеніше  серед чоловіків, і домашній догляд, що переважає серед жінок. За оцінками, приблизно одна чверть усіх мігрантів, що працюють за кордоном, мають неврегульований статус. Якщо точніше: 54% будівництво, 17% домашній догляд, 9% оптова і роздрібна торгівля, 9% сільськогосподарський сектор, 5% інші види робіт.

Міжнародна міграція робочої  сили залежить від ряду причин, проте  головною є диференціація економічних умов життя. Міграція трудових ресурсів відбувається в напрямку тих країн та регіонів, де очікувані заробітки найвищі. Серед інших причин міграції доцільно виділити наступні.

1. Зростання населення  світу. В 2010 р. населення Землі становило 6,89 млрд. осіб. Темпи зростання чисельності є високими. По країнам населення розміщене нерівномірно. На 7 % суші проживає 70 % населення. Найбільше його сконцентровано в Азії – близько 60 % населення світу, в Африці 11 %, в Західній Європі 10 %, в Латинській Америці 8 %, в країнах СНД та Балтії 5,5 %, в Північній Америці 5 %, Австралії та Океанії 0,5%. Зростання населення призводить до загострення проблем працевлаштування і відповідно дає поштовх міграції.

2. Нерівномірність економічного  та соціально-політичного розвитку світу. В умовах глобалізації збільшується нерівномірність і суперечливість світового розвитку. Відбувається непропорційний розподіл соціально-економічних вигід і витрат. Сформувався потужний центр міжнародної економіки, який складається з трьох зон – Північної Америки, Західної Європи і Японії, та периферія, яка виступає джерелом дешевої сировини, робочої сили, ринком збуту продукції. Україна сьогодні займає 164 місце в рейтингу економічних свобод серед 179 країн світу, і відповідно це також є однією з причин масової міграції робочої сили з країни.

3. Науково-технічна революція, як корінне якісне перетворення продуктивних сил, почалась в середині XX ст. і стала потужним поштовхом до міграції. В цей час відбувся якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, пройшла корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства в постіндустріальне. Виникає особливий сегмент міграції – міграція наукової еліти. Завдяки високоінтелектуальним мігрантам країни змогли створити свою наукову базу для подальшого розвитку.

4. Проблеми пов’язані з розвитком людини. Вони охоплюють проблеми пристосування людини до тих умов, в яких вона живе і які змінюються під впливом науково-технічного прогресу. Основною цінністю України, як і будь-якої іншої цивілізованої демократичної країни, визнано розвиток людини, тому треба створити умови по формуванню майбутнього країни, яка служить людям і допомагає кожному розкрити свою суть, реалізуватися, створити своє власне майбутнє у гармонії з собою і світом не на чужині, а у своїй державі.

Опитування працівників-мігрантів  дає можливість встановити ієрархію мотивів, які зумовлюють поїздки за кордон:

• заробіток з метою поліпшення житлових умов (придбання квартири чи будівництво власного будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;
• заробіток з метою задоволення поточних життєвих потреб – придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо), харчування;
• заробіток з метою накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;
• накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку вже існуючого власного бізнесу;
• мотиви нематеріального характеру – побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо.

3. Позитивні та негативні аспекти та наслідки міграції.

Трудова міграція має як негативні, так і позитивні наслідки.

Негативні наслідки міграції:

1. Депопуляція населення. Відповідно до даних офіційного перепису населення, в Україні налічується близько 48 млн. громадян, включно із тими, які перебувають на заробітках за кордоном, адже цифра 6-7 млн. – неофіційна, про цих людей ніде у звітах перепису не зазначено, що вони фактично відсутні на території держави. За тими ж офіційними даними, майже половина населення держави належить до категорії непрацездатних (інваліди, пенсіонери, неповнолітні). Звівши ці дані докупи отримаємо невеселу картину, близьку до демографічної катастрофи.

             Трудові мігранти – це переважно  особи віком від 20 до 45 років,  з вищою та середньо- спеціальною освітою, значна частина з яких виїжджає на заробітки практично нелегально. Цікавим є той факт, що лише незначна частина трудових мігрантів до виїзду були безробітними. Ще однією цікавою рисою української міграції до Західної Європи (а саме західноєвропейські країни ЄС залишаються основними за кількістю трудових мігрантів з України) є своєрідний «гендерний розподіл». Так, зокрема, в Італії працюють переважно жінки, в Португалії та Іспанії – здебільшого чоловіки-українці. Це пояснюється вибірковістю попиту на відповідну робочу силу у цих країнах.

2. Соціальне сирітство або проблема ще одного втраченого покоління

Це явище є і буде невід’ємним атрибутом трудової міграції.        Більшість трудових мігрантів  мають від однієї до трьох дітей,  діти залишаються на когось одного з батьків, на старше покоління, сусідів чи й просто на самих себе.

Опитування, проведене серед  старшокласників однієї з київських  середніх шкіл, дало вражаючі результати: 86% респондентів не бачить свого майбутнього  в Україні, а 65% випускників націлені на негайний виїзд за кордон, причому  будь-яким способом. Іншими словами – формується наступне покоління трудових мігрантів.

3. Злочинність і корупція. Розвиток бізнесу на нелегальній міграції за прибутковістю і масштабами поступається хіба що торгівлі нафтою та зброєю. Проте він вигідно відрізняється від них тим, що довести вину вкрай важко, а у випадку стовідсоткового доведення і передачі справи в суд, вирок звинуваченій стороні просто сміхотворний – 3-4 роки загального режиму, які можуть бути фактично замінені на випробувальний термін виправних робіт з наступною амністією. Тому бізнес інтенсивно розвивається, залучаючи зарубіжних партнерів та організовуючи цілі міжнародні синдикати із налагодженою системою «каналів», «вікон» і т.д. Спокуса нелегально виїхати за кордон і обіцянка стабільної роботи і відносно високої платні формує необхідний рівень попиту.
4. Це є однією з найболючіших і найпринизливіших проблем науково-технічного прогресу і належного стану безпеки нації. Відповідним установам, службам та розвинутим транснаціональним корпораціям ще за часів існування Союзу було добре відомо, що найвищий у світовому вимірі рівень підготовки спеціалістів в окремих галузях фундаментальної та прикладної науки – не просто плід комуністичної пропаганди. Тому у перші роки після завершення «холодної війни», скориставшись недосконалістю законодавства, покликаного захистити і зберегти інтелектуальний потенціал нації, а також затяжною економічною кризою, західні (а нерідко й російські) наукові та комерційні установи навперебій, гуртом і вроздріб буквально скуповували висококласних фахівців. Довготривалі стажування та контракти поступово переростали у право на постійне проживання, а в окремих випадках – і в отримання громадянства країни перебування.
5. Політичний аспект. Трудові мігранти, насамперед нелегальні, в умовах нинішньої української політичної дійсності стають зручним об’єктом політичних маніпуляцій. Насамперед це проявляється в час всенародних волевиявлень, тобто виборів і референдумів, у «просуванні» потрібних владі рішень чи кандидатів. Формальне право взяти участь у виборах на території української дипломатичної установи в країні перебування має кожен, хто досяг віку 18 років і легально перетнув кордон. Щодо нелегальних трудових мігрантів, то страх перед розкриттям нелегального статусу їх перебування та наступною депортацією виявляється значно логічнішим і звваженішим способом дії, ніж виконання громадянського обов’язку і можливість впливу на долю нації.

Позитивні аспекти трудової міграції:

• Виграш країни-імпортера трудових ресурсів полягає в тому, що: дана країна отримує дешеву і невимогливу робочу силу (здебільшого найбільш працездатного віку), готових спеціалістів; в такій країні прискорюється економічне зростання.
• Виграш країни-експортера трудових ресурсів полягає в тому, що: грошові перекази, які трудові мігранти переказують своїм родинам, підвищують купівельну спроможність та покращують рівень життя останніх, значна частина валюти «осідає» в банках; знижується напруження на ринку робочої сили; підвищується кваліфікація мігрантів, які повертаються назад (досвід сучасного господарювання, здебільшого у сфері обслуговування – сміливіше здійснюється впровадження інновацій та застосування нових технологій виробництва), певний відсоток яких вкладає зароблені кошти на започаткування власного бізнесу, що безумовно позитивно впливає на економіку країни.

Висновки

Необхідність активного  втручання держави у перебіг трудоеміграційних процесів очевидна, а її політика сприяння трудовим міграціям громадян і посилення соціального захисту під час перебування за кордоном має стати ядром політики держави у міграційній сфері. Кінцевою метою міграційної політики держави стосовно трудових міграцій має бути здійснення через соціально-економічні заходи подолання економічної кризи, забезпечення зростання виробництва, ліквідація соціальної напруги в країні шляхом досягнення балансу між попитом і пропозицією робочої сили на ринках праці, запобігання масовому безробіттю та забезпечення раціональної структури зайнятості населення. Лише за рахунок активізації комплексних внутрішніх соціально-економічних реформ (насамперед – реформування оплати праці), можна суттєво знизити масштаби міждержавної трудової міграції. Крім того, доцільним є створення правових і соціально-економічних засад регулювання зовнішньо-трудових відносин: удосконалення законодавчої бази щодо міграції громадян України та контролю за імміграційними процесами.

Першочергового розв’язання  потребують проблеми офіційного працевлаштування трудових мігрантів з України за кордоном. Шлях до цього – укладання відповідних міжурядових угод. Необхідним стає жорсткий контроль за діяльністю агентств-посередників у працевлаштуванні за кордоном; обов’язкове соціальне страхування трудівників-мігрантів; правова, професійна, мовна підготовка потенційних мігрантів тощо.

Суперечливість явища  трудової міграції підводить до висновків про те, що основний зміст політики держави у відповідній сфері має полягати у мінімізації її негативних наслідків, максимальному використанні позитивних для громадян (у тому числі – працівників-мігрантів) та суспільства результатів. Політика регулювання трудової міграції має виходити з того постулату, що право громадянина виїжджати за кордон є невід’ємним від його права на гідний рівень життя вдома, тобто права мати роботу або власну справу, яка б дозволяла реалізувати себе, забезпечити добробут родини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Ткач В.Ю. Європейський ринок праці в системі міжнародної міграції трудових ресурсів// Економіка АПК. – 2005, № 2. – С. 138-143.
2. Краузе О. Зовнішня трудова міграція населення України / О.Краузе // Галицький економічний вісник. — 2010. — №2(27).— с.26-34
3. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov
4. Гринкевич С. С., Груй І. Р.  Міжнародна міграція робочої сили та її розвиток в Україні / С. С. Гринкевич, І. Р. Груй // Науковий вісник НЛУУ. – 2006. –  №16.3. – с. 259 – 262
5. Міщук Г.Ю. Проблема міграції у використанні трудового потенціалу України / Г. Ю. Міщук // Науковий вісник НУВГП