Підготовка та вступ Чеської Республіки до НАТО

1.Події кінця ХХ ст. засвідчили, що демократія базується на ринковій економіці разом із повагою людських прав і свобод, які поширені по всьому світі і можуть слугувати основою для побудови нового світового співтовариства. З розпадом біполярної системи у світі виникло багато ризиків, що загрожують демократичним цінностям. Сьогодні єдиною структурою безпеки, здатною реально забезпечити територіальну цілісність, незалежність, гарантувати демократичний розвиток країн, з точки зору уряду Чеської Республіки, є Північноатлантичний Альянс.

У декларації політики уряду Чеської  Республіки, прийнятій у липні 1996 р., зазначається, що одним з пріоритетів  уряду, є гарантування зовнішньої безпеки  держави, включаючи необхідні для  оборони міри і засоби. Уряд Чеської  Республіки (ЧР) усвідомлює той факт, що основою оборони є її надійність, окрім цього, чітко визначене  прагнення захищати країну. В декларації стверджується, що оборона країни не є проблемою лише збройних сил, але  й усього суспільства в цілому “і кожного громадянина окремо. Тому уряд зосередився на схвалені відповідної стратегічної, концептуальної і законодавчої структури, необхідної для подальшого розвитку системи  оборони” [8].

У Чехії розуміли, що для розвитку цієї системи необхідно спрямувати її оборонну стратегію у напрямку повної інтеграції до НАТО і ЄС. Те, що Прага висловлює прихильність демократичним цінностям і заявляє  про своє бажання, як країна – член НАТО розділити відповідальність за збереження і захист цих цінностей, також має значення в контексті  гарантування максимальної безпеки  країни.

Уряд  ЧР готовий приділити велику увагу  завершенню процесу трансформації  армії і модернізації її технологій, одночасно з прийняттям більш  принципового підходу до зниження витрат у тих сферах, які не сприяють досягненню цих першочергових цілей  або не знижують передбачені ризики. [8].

Виконуючи свої зобов’язання, уряд ЧР в 1997 р. схвалив  такі концептуальні документи в  галузі оборони і безпеки країни, як “Національна оборонна стратегія” [3] і “Конституційний закон про безпеку республіки” [5]. Проект “Концепції розбудови армії Чеської республіки та повітряних сил до 2005 року”, уряд узяв до відома і доручив міністерству оборони доопрацювати його у зв’язку з тим, що в ньому немає графіка здійснення конкретних кроків, які планується провести, в ході реорганізації та фінансового обґрунтування запланованих заходів [8].

Згідно  з “Національною оборонною стратегією”, оборона країни є справою визначених державних інституцій і кожного громадянина ЧР. Оборонна здатність країни визначається не лише силою армії, а й можливостями суспільства щодо створення економічних ресурсів, проведення мобілізаційних заходів у господарстві та створення умови для виживання населення в загрозливий період. “Національна оборонна стратегія” визначає також рамки компетенції Міністерства оборони ЧР і Генерального штабу АЧР, порядок взаємодії між ними та співпрацю військового відомства з іншими міністерствами і державними інституціями. Документ визначає чотири ступені загрози країни: мирний етап; кризовий період; загрозливий період; війна [3].

“Національна оборонна стратегія” конкретизована в “Конституційному законі про безпеку республіки”, який більш детально визначає обсяг заходів державних інституцій для оборони країни [5].

Загалом головною метою політики національної безпеки ЧР, яка сформована з упорядкуванням даних аналізу і прогнозу розвитку ситуації в Європі й світі у  цілому та пов’язаних із нею факторів ризику (зокрема, внутрішньополітичної нестабільності в Центральній і  Східній Європі (ЦСЄ), на Балканах, невирішеність  етнічних та територіальних питань, загострення  яких може викликати нові конфлікти  в окремих регіонах Європи, намагання  Росії відтворити та посилити вплив  на терені колишнього СРСР), є розвиток напівпрофесійної, високо функціональної, позапартійної армії, яка матиме звичайне озброєння і буде здатна брати участь у миротворчих процесах ООН і НАТО, як рівноправна й рівноцінна частина військ Альянсу [2].

Є підстави стверджувати, що терміновість прийняття концептуальних документів, які торкаються оборони країни і  діяльності АЧР, була викликана активізацією діяльності ЧР перед саммітом НАТО в Мадриді: так голова парламентського комітету з питань оборони і безпеки П. Нечас наголосив, що питання “про армію і національну оборону не були раніше пріоритетними, тому що більш пекучими були проблеми трансформації економіки. Погано, що зараз перед саммітом в Мадриді та розширенням НАТО ці питання сьогодні стали першочерговими” [7].

Обговорення концептуальних документів у сфері  оборони та безпеки, відкрило делікатне  питання щодо розміщення ядерної  зброї на території ЧР. Президент  Чехії В.Гавел відзначив, що можливість розміщення ядерної зброї на території  республіки у зв’язку з членством  у НАТО буде залежати від факторів ризику, які країні можуть безпосередньо  загрожувати. В.Гавел заявив: “Ядерна зброя має сенс лише тоді, коли вона повинна стати загрозою для великого стратегічного противника. При регіональних конфліктах, в ній немає необхідності” [8]. Президент ЧР також підкреслив, що фактори ризику повинні визначати представники НАТО. Фактично В.Гавел заявив про готовність ЧР при необхідності розмістити на своїй території ядерну зброю. Доречно у цьому сенсі нагадати про закон щодо мирного застосування ядерної енергетики та іонізуючого випромінювання, який схвалив сенат парламенту ЧР 24 січня 1997 р., який, по суті, не забороняє розміщення ядерної зброї на території ЧР [10].

Зазначимо, що 29 березня 1999 р. була прийнята “Воєнна стратегія Чеської Республіки”. Згідно з нею збройні сили ЧР складаються з: Армії ЧР; Військової канцелярії президента країни; Варти кремля [6].

Ці  підрозділи комплектуються військовослужбовцями дійсної служби та військових запасу. Збройні сили призначені для оборони  ЧР від зовнішнього нападу та виключно завдань, які випливають із міжнародних  договорів і зобов’язань ЧР про  спільну оборону проти нападу.

Концепція розбудови Міністерства оборони  ЧР базується на стратегії безпеки  та воєнній стратегії ЧР. 28 червня 1998 р. Радою безпеки ЧР була розглянута Концепція розбудови армії ЧР до 2000 р. з перспективою до 2005р. Беручи до уваги те, що Концепцію було прийнято тільки на період підготовки армії  ЧР до НАТО та не було узгоджено з  новою стратегією безпеки та воєнною  стратегією ЧР, було прийнято рішення  її переробки [6].

У травні 1999 р. Рада безпеки розглянула, а в червні 1999 р. уряд ЧР прийняв  “Концепцію збройних сил Чеської Республіки до 2009 р.” [6]. Вона є конфіденційною і відкрито публікуються лише загальні відомості. Тому ми можемо лише констатувати, що урядом ЧР нарешті були схвалені основні концептуальні документи у сфері оборони і безпеки країни, які були необхідними для Чехії в період, коли вирішувалося питання про членство країни в НАТО.

Відзначимо, що уряд ЧР, виконуючи положення  своїх програмних документів, активно  і послідовно продовжує проводити  політику на зближення з НАТО і  ЄС.

У цій політиці можна виділити два  напрями, які уряд намагався проводити  в життя паралельно внутрішній і  зовнішній політиці. Внутріполітичний напрям, передусім, включав:

формування  юридично-правової бази, яка б дала змогу повноцінно функціонувати  Чехії та її збройним силам в рамках Альянсу й інших європейських організацій по безпеці;

підготовка  збройних сил, зокрема досягнення їх сумісності з Альянсом шляхом прийняття  і пристосування до стандартів НАТО, реорганізації їх структури, модернізації озброєння і військової техніки  за натовським зразком тощо;

проведення  загальнодержавної пропагандистської  кампанії, спрямованої на формування громадської думки, яка б підтримувала вступ до НАТО, спрямованої на створення  позитивного іміджу країни на заході.

Тільки  за 1997 р. можна відзначити ряд помітних подій, характерних своєю спрямованістю  на досягнення стратегічної мети –  вступу в НАТО.

Зокрема, в лютому 1997 р. голова уряду ЧР В.Клаус  перебував у Канаді, де отримав  запевнення в однозначній підтримці  при вступі Чехії в НАТО [10].

Звичайною практикою стали чисельні візити натовських функціонерів до Праги. За 1997 р. можна відзначити, що Чехію  відвідали заступник головнокомандувача збройними силами НАТО в Європі генерал  Д.Макензі, начальник генерального штабу командування збройних сил НАТО в Європі генерал Т.Карстен, командувач ВПС НАТО в Центральній Європі генерал М.С.Ріан, заступник генерального секретаря НАТО з питань оборонного планування А.Крег, представник штаб-квартири НАТО Ф.Кірікас [10].

Активно обговорювалися питання розширення НАТО і під час візитів до ЧР міністром закордонних справ  Франції X.Де Шартетта представників американської адміністрації, багатьох парламентських організацій. Міністр оборони ЧР М.Виборни відвідав Великобританію та Бельгію, де питанням вступу Чехії в НАТО приділялася першочергова увага. 2-3 квітня 1997 р. у Празі перебував з офіційним візитом президент Франції Ж.Ширак і, за повідомленням та редакцією чеських політиків ЗМІ, з точки зору отримання Чехією підтримки при вступі в НАТО, він був для ЧР успішним [10].

2.Активна участь ЧР у миротворчій діяльності, зокрема в місіях IFOR і SFOR в Боснії і Герцеговині, також сприяла вступу країни в НАТО вже в першій хвилі [2].

Таким чином, зовнішня політика ЧР, яка в  принципі підтримується більшістю  політичних сил країни, розвиток внутрішньополітичної ситуації й економічний стан Чехії, активність армії ЧР щодо підготовки до вступу в НАТО, діяльність її в  миротворчих силах, а також, як сприймається Чехія країнами Альянсу, – все  це дало певні результати 8 липня 1997 р. на самміті НАТО в Мадриді. Чеська республіка отримала запрошення вступити в НАТО, розпочати переговори і консультації по цьому питанню поряд із Польщею й Угорщиною. А 12 березня 199 р. Польща, Чехія, Угорщина стали повноправними членами НАТО. Для посткомуністичного простору ця подія найважливіша (після зруйнування Берлінського муру). Чеська республіка не тільки декларативно, але й практично здійснила крок до завершення процесу повної інтеграції до європейського співтовариства [10].

Забезпечення  вступу Чеської Республіки до НАТО було одним з головних завдань  чеської зовнішньої, а також внутрішньої  політики. З огляду на те, що інтеграція ЧР в Європейський Союз є завданням  на більш віддалену перспективу, а виконання необхідних для цього  умов ускладнюється багатьма об’єктивними і суб’єктивними факторами, вступ  Чехії до НАТО розглядався політичним істеблішментом країни як основне завдання.

Починаючи з 1993 р., мета приєднання до НАТО міцно  зайняла своє місце в зовнішньополітичній стратегії Чеської Республіки, підпорядкувавши собі значну частину внутрішньополітичної діяльності країни, насамперед у сфері оборони і безпеки [8].

Починаючи з перших заяв Заходу про можливе  розширення НАТО на Схід, Чеська Республіка перебувала на першому місці серед  найбільш вірогідних кандидатів на вступ  до Альянсу. Необхідно віддати належне  зовнішньополітичному відомству та Міністерству оборони ЧР, які завжди оперативно, якісно і в більшості  випадків першими серед країн-кандидатів готували відповідні документи та здійснювали  всі необхідні кроки, що вимагалися НАТО у зв’язку з майбутнім  приєднанням країни до Альянсу [2].

3.На відносно гладкому просуванні ЧР до НАТО восени 1996 р. з’явилася перша серйозна перепона, коли в запропонованому на 1997 р. державному бюджеті не було, як це передбачалося, підвищено витрати на реформу чеської армії. Крім цього, як на Заході, так і в самій Чеській Республіці почали з’являтися повідомлення про неготовність Армії ЧР до вступу в НАТО [10].

Серед проблем ЧР на шляху до НАТО Заходом  найчастіше називалися відсутність  так званого “кризового менеджменту”, який мав би координувати діяльність армії, транспорту і поліції в умовах ядерної катастрофи, технічну неготовність армійських структур управління (відсутність комп’ютерних інформаційних систем), низький рівень зв’язку та керівних структур, відсутність скоординованої політики у ВПК та недостатній рівень вивчення англійської мови у військових навчальних закладах, кризовий стан авіації та протиповітряної оборони тощо [6].

Не  менш серйозна проблема, однак, полягала в буквально катастрофічному  падінні підтримки громадськістю  Чеської Республіки вступу країни до НАТО. Згідно з результатами дослідження  американського агентства ЮСІА, в 1996 р. громадська підтримка приєднання до НАТО в Чехії значно відстає  від аналогічних показників в  Угорщині, Польщі і навіть в Румунії. Вагомим показником в цьому опитуванні стало те, що лише кожний 15-й громадянин Чехії погодився б із збільшенням  бюджету армії за рахунок видатків на охорону здоров’я та освіту [10].

Згідно  з опитуванням громадської думки, проведеним чеським агентством “Фактум” у 1997 р., вступ Чеської Республіки до НАТО підтримували лише 37 % респондентів (для порівняння: 1994 – 56 %, 1995 – 53 %, 1996 – 39 %), 38 % – проти, решта – не визначилися [7, 36].

Зменшення кількості прихильників розширення НАТО в ЧР фахівці пояснювали кількома причинами. Серед них уже назване  вище побоювання того, що військовий бюджет поглине значну частину видатків на соціальні потреби, а також  настороженість, яку викликає можливе  розміщення в країні після вступу до Альянсу ядерної зброї НАТО. Соціологічні дослідження засвідчують, що проти розміщення ядерної зброї  на території ЧР на той час виступало 3/4 населення країни [9].

Водночас  Голова Сенату Парламенту ЧР П.Пітгарт вважав, що ставлення більшості чехів до НАТО зумовлене, скоріше, їх сумнівами щодо чеської армії, ніж щодо Північноатлантичного Альянсу [2].

Деякі оглядачі називають низьку в порівнянні з іншими кранами-претендентами  підтримку в ЧР вступу до НАТО різним рівнем „відчуття загрози” в країнах регіону, маючи на увазі те, що в Чехії, яка розміщена найзахідніше усіх претендентів, загроза з боку Росії виглядає менш реально, ніж, скажімо, для Польщі.

Незважаючи  на зовнішню виваженість і впевнену поведінку представників чеського уряду, питання громадської підтримки  вступу до НАТО викликало серйозне занепокоєння. Це стало особливо помітно  після того, як вступ до НАТО набув  для Чехії реальних обрисів і  з’явилася необхідність об’єктивно оцінити готовність країни до цього  кроку.

У цьому зв’язку особливо гостро в  урядових колах ЧР постала необхідність проведення цілеспрямованої роз’яснювальної  роботи з громадськістю з метою  забезпечення ширшої підтримки населенням ЧР вступу країни до НАТО. Така робота, без сумніву, проводилася і раніше, проте переважно силами журналістів  та політичних оглядачів, у той час, як аргументація офіційних кіл ЧР була малопереконливою [7].

Так, періодичні видання, які своєю позицією схиляються до правоцентристських партій урядової коаліції (а це переважна  більшість центральних ЗМІ), протягом кількох останніх років перед  мадридським саммітом проводили широку інформаційну кампанію, спрямовану на те, щоб не лише переконати громадськість країни у необхідності вступу Чеської Республіки до НАТО, а й довести Заходу, що в Чехії вже дозріли всі політичні, економічні й соціальні передумови для такого кроку.