Основні тенденції розвитку країни Японія в міжнародному економічному інтеграційному просторі

      У географії сировинної бази Японії склалося декілька секторів. Найбільш важливе місце в поставках сировини займає Південно-Західна Азія, позаяк цей район - головний постачальник нафти для Японії. Важливими сировинними базами є також США та Канада: звідси йдуть вугілля, ліс, пшениця, кукурудза, соя, кольорові метали. Традиційно важлива база - Південно-Східна Азія, з якої надходять ліс, нафта, кольорові метали, продукція тропічного землеробства тощо. Дедалі більш важливого значення набувають Австралія і країни Океанії та країни Латинської Америки. Австралія, окрім традиційних вовни, м'яса та пшениці, дає залізну руду, вугілля, кольорові метали або концентрати їхніх руд. Із Латинської Америки надходить залізна руда й кольорові метали, бавовна та продовольство.

      У динаміці структури імпорту помітна  тенденція до зростання довозу готової продукції, особливо з нових індустріальних країн Азії. Звідси, наприклад, надходять електронні калькулятори, кольорові телевізори, відеомагнітофони, не кажучи вже про широкий асортимент одягу та взуття. Важливу роль в появі такого імпорту відіграють філіали японських фірм або спільні підприємства, що використовують дешеву робочу силу в країнах Азії.

      В експорті Японії 98% припадає на готові промислові вироби. За обсягами вивозу ряду товарів Японія займає провідні місця в світі. Наприклад, на неї припадає понад 2/5 лічильної техніки (від міні-калькуляторів на сонячних батарейках до ЕОМ), що надходить на світовий ринок, а також морських суден, мотоциклів та роботів; понад 1/5 продажу автомобілів, сталі, текстильних виробів. Структура експорту під впливом перебудови її промисловості та підвищення у 80-ті роки курсу єни поступово змінюється. Діяльність структурно застарілих виробництв (наприклад, текстильна, швейна, взуттєва промисловість, виробництво побутових електроприладів тощо) переміщується в країни нової індустріалізації чи навіть в економічно розвинуті країни. В експорті самої Японії дедалі більшого значення набуває продукція високих технологій. У географічній структурі експорту теж певні зміни - зростає значення ринків економічно розвинутих країн, особливо Північної Америки та Європи.

      Розвиток  науково-технічних зв'язків. У 80-ті роки Японія, яка довгий час була переважно  споживачем науково-технічних знань  та відкриттів, стала продавати ліцензій, "ноу-хау" та інжинірингових послуг більше, ніж купувати. Розгорнулась вперта боротьба японського науково-промислового комплексу з науково-виробничими системами економічно розвинутих країн. За сумами надходжень від експорту технологій Японія поступається лише США та Великобританії, але загальний баланс торгівлі технологічними знаннями для Японії поки що від'ємний через необхідність великих виплат за раніше закуплені ліцензії (ще на початку 80-х на Японію припадало 15% світового імпорту ліцензій).На світовому ринку науково-технічних знань і технологій Японія виступає з ліцензіями у галузі радіоелектроніки, електротехніки, автомобіле- та суднобудування, хімії та виробництва нових конструкційних матеріалів, будівництва. Розширення експорту науково-технічних знань та технології розглядається підприємцями й науковими колами країни як засіб вирішення зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних проблем.

      Чимало  особливостей внутрішньо економічного становища Японії в поєднанні  з ситуацією у зовнішньоекономічних зв'язках стимулювали вивіз капіталу як життєву необхідність. По-перше, в країні ось уже два десятиріччя акумулювалися великі кошти за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел надходження. Зростання прибутків громадян Японії, в поєднанні з їх великою ощадливістю, дали змогу фізичним особам в країні нагромадити наприкінці 80-х 700 трлн єн (понад 5,5 трлн дол. за курсом 1990-го, або близько 7 трлн дол. за курсом 1993- 1994 років). Зростали розміри позитивного балансу зовнішньої торгівлі (розміри експорту перевищували затрати на імпорт у 80-ті роки по 90 млрд. дол. щороку, а на початку 90-х тимчасово навіть 100 млрд. дол.). Наприкінці 80-х років, як ми вже зазначили, поліпшилася ситуація з виплатами у торгівлі науково-технічними знаннями та технологією, став позитивним і баланс прибутків від зарубіжних інвестицій, який від 1990 р. перевищує 20 млрд. дол. щорічно.

      Все це створило добру базу для проведення Японією активної зовнішньої інвестиційної  політики в усіх її формах, тобто  в нарощуванні прямих, портфельних  та інтелектуальних інвестицій. У 90-ті роки в Японії склалися приблизно рівновеликі обсяги операцій як з прямими, так і з портфельними інвестиціями (за активами, понад 50- 60 млрд. дол. щороку). Але рух капіталів виглядає по-різному. У портфельних інвестиціях (позики, акції, векселі, облігації та інші цінні папери) спостерігаються і потужні зустрічні потоки капіталу. У прямих же інвестиціях різко переважає вивіз капіталу. На порозі 80-90-х років понад 50% прямих інвестицій здійснювалось у вигляді придбання акцій, близько 10% - у вигляді інвестицій в облігаційні позики і лише кілька відсотків - у вигляді прямих інвестицій в основний капітал. Японські корпорації досить активно створюють змішані або спільні підприємства, закуповують підприємства в економічно розвинутих країнах.

      У галузевій структурі прямого зарубіжного інвестування близько 47% припадає на капіталовкладення в торгівлю та фінансову діяльність, 1/3 інвестицій іде в обробну промисловість, 1/5 частина інвестицій припадає на всі інші галузі діяльності, де приблизно рівнозначними є капіталовкладення в гірничодобувну промисловість, транспорт та сільське господарство. Географія сумарних інвестицій Японії за 1951- 1990 pp. така: 44% припадає на Північну Америку (42% - США), 19% на Європу. На всі країни Азії припадає 16,5% капіталовкладень (з них на шість "далекосхідних тигрів" - 10%), Австралія, Нова Зеландія та ПАР - також важливі об'єкти інвестування.

      Головними дійовими особами у сфері міжнародного бізнесу Японії виступають комплексні торгові корпорації (так звані "сого сьося"), комерційні банки та найбільші промислові корпорації. Чільне місце займають "Іто-тю" (група "Дайїті-Кангьо"), "Сумітомо сьодзі" (група "Сумі-томо"), "Марубені" (група "Фуйо"), "Міцуї буссан" (група "Міцуї"), "Міцубісі сьодзі" (група "Міцубісі"), важливу роль відіграють також "Ніссо-Іваї", "Томен", "Нітімен", "Кане-мацу госьо". Великою силою у зовнішньоторговій і інвестиційній діяльності є японські комерційні банки, сім із яких входить у першу десятку найбільших банків світу. 

      3. Оцінка основних макроекономічних показників країни та основні тенденції розвитку країни в міжнародному економічному інтеграційному просторі 

      Критеріями  оцінки ефективності економічного розвитку слугують різноманітні рейтинги, один із них – рівень міжнародної конкурентоспроможності країни. Показник зростання конкурентоспроможності розраховується вченими незалежної міжнародної організації Світовий економічний форум (СЕФ) як індекс глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index, GCI). GCI містить 12 критеріїв конкурентоспроможності і являє собою всеосяжну оцінку країн світу, які перебувають на різних стадіях економічного розвитку. Оцінними критеріями є стан суспільних інститутів, інфраструктури, макроекономічна стабільність, показник здоров’я націй і рівень початкової, вищої освіти й професійної підготовки, ефективність ринку товарів і послуг, ефективність ринку праці, ступінь розвитку фінансового ринку, технологічний рівень, обсяг споживчого ринку, конкурентоспроможність компаній і інноваційний потенціал [4].

      Досліджуючи дані індексів, надані у Звіті СЕФ про глобальну конкурентоспроможність країн у 2010 р. без урахування наслідків світової кризи Японія займає дев’яте місце після Нідерландів та Германії. Значення індексу конкурентоспроможності дорівнює 5,38. Цей показник погіршився у порівняні з попереднім роком і таким чином, Японія опустилася на одну позицію.

      Поняття економічної свободи в дослідженні  визначається як “відсутність урядового  втручання або перепони виробництву, розподілу й споживанню товарів і послуг. На значення індексу впливають 10 показників: свобода підприємництва, торгівлі, грошово6кредитної й бюджетно6податкової політики, інвестування, фінансової сфери, ринку праці, розмір уряду, рівень захисту майнових прав, свобода від корупції. Дослідники відзначають, що за минулий рік положення з економічною свободою у світі фактично не змінилося (глобальний індекс становив 60,3 %), а з 1995 р. (з моменту появи рейтингу) загальносвітовий індекс збільшився всього на 2,6 %.

      Конкурентоспроможність  Японії в сфері інформаційних  технологій (ІТ) продовжує зростати.

      Відповідно  до опублікованого дослідження британської  компанії Economist Intelligence Unit, підготовленого за підтримки асоціації Business Software Alliance (BSA), Японія входить у п’ятірку країн  де найбільше розвиваються ІТ-технології. Як відзначають фахівці з Economist Intelligence Unit, однією з головних переваг Японії, втім, як і інших ринків, що розвиваються, таких як Індія й Китай, залишається велика кількість висококваліфікованих кадрів. Разом із цим, на думку тих же експертів, зростання конкурентоспроможності стримується нестабільним розвитком у різних сферах, зокрема, повільним поширенням широкого доступу до інтернету.

      Безперечним лідером у рейтингу конкурентоспроможності ІТ6індустрії, як і раніше, є США. Ця країна, незважаючи на жорсткі умови для ведення бізнесу й появу протекціоністських настроїв, усе ще забезпечує найбільш сприятливі умови для розвитку та зростання ІТ-компаній.

      Індекс  конкурентоспроможності галузі інформаційних технологій організовано у вигляді шести різних категорій якісних і кількісних показників загальною чисельністю 25 одиниць. Кожна з шести категорій оцінювалася максимум у 100 пунктів і мала свою вагу для формування позиції в загальному рейтингу: загальна економічна ситуація в країні (10 %), ІТ-інфраструктура (20 %), кадровий потенціал (20 %), правовий режим (10 %), рівень розвитку НІОКР (25 %) і підтримка розвитку ІТ-галузі (15 %) [4].

      У дослідженні “Dоing Business62009” Всесвітнього банку (WB) разом із Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC), присвяченому середньому й малому бізнесу, проаналізовано 181 світову економіку з метою визначення умов ведення бізнесу в кожній із них. Серед країн, де займатися бізнесом найлегше, в 2010 р. традиційно перебувають Сінгапур, Нова Зеландія та США.

      Таким чином, порівняно з попереднім роком Японія погіршила свої позиція на міжнородній арені. Пов’язано це насамперед з природними катаклізмами, що спостерігали країни останнім часом.

      Оцінимо основні макроекономічні показникі Японії та основні тенденції розвитку країни в міжнародному економічному інтеграційному просторі:

1. оцінка платіжного балансу країни

2. Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту та імпорту країни, або груп країн за певний період часу: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто як експорту, так і імпорту разом:

     де  ЗТО — зовнішньоторговельний  обіг; 
Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях); 
І — обсяг імпорту (у вартісних одиницях). 

3. Генеральна (загальна) торгівля — прийняте в міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів; показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввозу, вивозу та транзиту товарів:

     де  ГТ — показник генеральної (загальної) торгівлі; 
Е — вартість експорту; 
І — вартість імпорту; 
Т — вартість транзитних товарів, перевезених територією країни.

4. Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту чи імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило — року) для отримання інформації щодо руху товарної маси, усунувши вплив коливання цін. 
   Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою: 
    
   де Iф.о — індекс фізичного обсягу; 
   р0 — ціна товару в базисному періоді; 
   q1 — кількість товару в періоді, що вивчається; 
   q0 — кількість товару в базисному періоді.
5. Сальдо  — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.  
   Сальдо торговельного балансу: 
   Ст = Ет – Іт,  
   де Ст — сальдо торговельного балансу; 
   Ет — вартість товарного експорту; 
   Іт — вартість товарного імпорту.
6. Індекс «умови торгівлі» — відношення експортних цін країни до її імпортних цін. Якщо розглядати випадок, коли країна експортує та імпортує один товар, то умови торгівлі показують, яку кількість товару А отримує країна за кожну одиницю проданого товару В. 
   Якщо індекс розраховується по відношенню до великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної чи іншої валюти): 
    
   де Рх — індекс експортних цін; 
   Хі — частка кожного і-го товару в загальній вартості експорту в базовому році; 
   Рі — відношення поточної експортної ціни на цей товар до  
   його ціни в базовому році.

     Аналогічно розраховується й індекс імпортних цін: 
 
де Pm — індекс імпортних цін; 
ті — частка кожного і-го товару в загальній вартості імпорту в базовому році; 
Рі — відношення поточної імпортної ціни на цей товар до його ціни в базовому році. 
Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів: 
 
де Іу.т — індекс «умови торгівлі»; 
Рх — індекс експортних цін (в одиницях національної чи іншої валюти); 
Pm — індекс імпортних цін.