Основні риси Європейського Союзу і форми його функціонування

Отже, діяльність ЄС базується на 4 угодах:

Угода про створення  Європейського співтовариства вугілля  та сталі (ЄСВС). Підписана 18 квітня 1952р. в Парижі, набрала чинності 23 липня 1952 року, втратила чинність  23 липня 2002року;

Угода про створення  Європейського Економічного  Співтовариства (ЄЕС) – підписана 25 брезеня 1957 р., набрала чинності з 1 січня 1958р.;

Угода про створення  Європейської агенції з атомної  енергетики (Євроатом), підписана в Римі разом з ЄЕС. На ці дві угоди часто посилаютья як і на „Римські угоди”. Коли вживається термін „Римська угода”, мається на увазі лише ЄЕС;

Угода про Європейський Союз (ЄС),  підписана в Маастріхті 7 лютого 1992р., набрала чинності 1 листопада 1993р.

2 жовтня 1997 р.підписано  Амстердамський Договір, набув  чинності 1 травня 1999р., вніс зміни  в угоду про Європейське Співтовариство  та Європейський Союз, замінивши  літери у назвах статей Угоди про Європейський Союз числами. Договір не мав суттєвого впливу на функціонування ЄС.

26 лютого 2000 р. –  Ніццький Договір, набрав чинності 1 лютого 2003р., спрямовувався на вирішення  інституційних проблем ЄС, пов'язаних із розширенням (зміна кількості голосів, якими володіють держави в Раді ЄС тощо).

Інституції Європейського  Союзу

Європейський Союз є міждержавним об’єднанням,  яке існує завдяки наявності трьох засад: Європейська Спільнота, Спільна політика у сфері міжнародних відносин і безпеки,  а також спільна діяльність у внутрішній політиці та системі правосуддя. Відповідно до договорів, інституціями Європейського Союзу є:

- Рада Європи 

- Рада Європейського  Союзу 

- Європейська Комісія 

- Європейський Парламент  

- Європейський Суд  

- Суд Першої Інстанції 

- Рахункова Палата 

- Комітет Економічної,Соціальної Політики

- Комітет Регіонів

- Європейський Банк  Реконструкції і Розвитку 

- Європейський Інвестиційний  Банк 

- Європейський Центральний  Банк 

Атрибутика Європейського  Союзу 

Державні мови Європейського  Союзу

           Які державні мови Європейського  Союзу? Вже перша постанова,  прийнята Радою об'єднання, яке  на сьогоднішній день є Європейським  Союзом, стосувалася питання мови. 15 квітня 1958 року Рада постановила,  що офіційні мови країн-членів  повинні стати як офіційними  мовами Співтовариства, так і  робочими мовами установ Співтовариства.

Офіційна мова кожної країни-члена є офіційною мовою  ЄС. Оскільки кілька держав-членів мають  ту саму офіційну мову, то це означає, що існує 21 офіційна мова.

Це такі мови: чеська, датська, голландська, англійська, естонська, фінська, французька, німецька, грецька, угорська, італійська, португальська, іспанська, шведська, ірландська (з 1 січня 2007, але з обмеженням), латвійська, литовська, мальтийська, польська, словацька, словеньська. 

Єдина валюта

         У 1992 році було прийнято рішення створити в рамках ЄС Економічно-валютний союз (ЕВС) і запровадити єдину європейську валютну одиницю, управління якою мав здійснювати Європейський центральний банк. Єдина європейська валюта – євро була впроваджена 1 січня 2002 року. Саме тоді банкноти та монети євро прийшли на заміну національним валютам у 12 з 15 країн ЄС (Бельгії, Німеччині, Греції, Іспанії, Франції, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Австрії, Португалії та Фінляндії). З 1 січня 2007 року до єврозони приєдналась і Словенія.

Прапор Європейського  Союзу

 Історія створення  прапору починається у 1955 році. Тоді Європейський Союз існував лише у вигляді Європейського об’єднання вугілля та сталі, до якого входило шість країн. Однак існувала окрема організація з ширшим представництвом – Рада Європи, яка була заснована на кілька років раніше для захисту прав людини та пропагування європейської культури. У той час Рада Європи підбирала собі емблему. Після активних обговорень було прийнято нинішній варіант прапора – коло з 12 золотих зірок на блакитному тлі. Число зірок не має нічого спільного з кількістю країн-членів організації. В різних традиціях „12” є символічним числом, що означає абсолютну досконалість. Це також і кількість місяців у році, і кількість цифр на циферблаті годинника, тоді як коло є ще й символом єдності.

Так народився європейський прапор, який представляє ідеал об’єднання народів Європи. На ньому сяє дванадцять зірок, як символ довершеності, повноти  та єдності. Прапор залишається незмінним  протягом років, не зважаючи на розширення ЄС.

Пізніше Рада Європи закликала інші європейські установи прийняти той самий прапор, і у 1983 році його затвердив Європейський Парламент. Усі європейські інституції використовують його з початку 1986 року.

Європейський прапор – це єдина емблема Європейської Комісії, виконавчого органу ЄС. Інші європейські установи та органи додають  до прапора свою власну емблему. 

Європейський гімн

         Гімн  Європейськго Союзу є  гімном усієї Європи.  Музика  гімну взята з Дев’ятої симфонії  написаної,  Людвігом ван Бетховеном  у 1823 році. У фінальній частині  своєї симфонії Бетховен поклав  на музику „Оду до радості”, написану у 1785 році Фрідріхом фон Шиллером. У цьому вірші знайшла відгук ідея братання народів, яку поділяв і Бетховен.

У 1972 році Рада Європи (той самий орган, який розробляв  і ухвалював дизайн європейського  прапора) схвалила бетховенську тему „Оди до радості” у якості свого гімну. Відомому диригенту Герберту фон  Караяну було доручено написати три  інструментальні аранжування –  із соло для фортепіано, для духових  інструментів і для симфонічного оркестру. Без слів, універсальною мовою музики, гімн виражає ідеали свободи, миру та солідарності, на яких тримається Європа.

У 1985 році гімн було схвалено президентами та главами урядів країн ЄС як офіційний гімн Європейського Союзу. Цей гімн не має на меті замінити існуючі національні гімни країн ЄС. Гімн ЄС – це утвердження спільних цінностей та їх єднання в усьому розмаїтті національних відмінностей.

Країни-члени Європейського Союзу

Засновниками Європейської Спільноти були:

Бельгія, Франція, Нідерланди, Люксембург, Німеччина, Італія

Пізніше до Європейської Спільноти приєднались:

Великобританія, Ірландія і Данія  в  1973 році,

Греція в 1981 році,

Іспанія і Португалія в 1986 році.

А також Австрія,

Фінляндія і Швеція в1995 році.

1 травня 2004 року  повноправними членами Європейського  Союзу стали Кіпр, Чехія, Естонія, Литва, Латвія, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина.

1 січня 2007 року  до Європейського Союзу увійшли  Болгарія і Румунія.

  До Європейського  Союзу також входять заморські  території країн-членів. 

Країнами, кандидатами на прийняття до Європейського Союзу, є Хорватія і Туреччина. 

Форми функціонування Європейського союзу. 

Ефективність діяльності ЄС забезпечується відповідними його органами. Організаційна будова ЄС базується на загальних засадах західної політичної системи, проте її конкретні форми суттєво відрізняються від національних систем. До характерних її рис належать:

1. Об"єднання інститутів  двох типів — міждержавних і наднаціональних. Особи, що входять до органів першого типу, діють як офіційні представники держав-членів. Члени органів іншого типу також призначаються кожною державою, проте діють як незалежні особи, що не зв"язані будь-якими інструкціями своїх урядів. Такий подвійний принцип формування особового складу сприяє підтримці балансу між інтересами окремих держав-членів та інтересами Союзу в цілому.

2. Гнучкий розподіл  компетенцій між органами ЄС та національними урядами. Можна окреслити три основних варіанти розподілу компетенцій: сфери, де здійснюється спільна політика ЄС (аграрна, торговельна тощо); сфери змішаної компетенції, коли за окремі напрями чи групи питань відповідають органи ЄС, а решта лишається під керівництвом національних урядів (регіональна, соціальна тощо); сфери, де функції ЄС обмежуються координацією дій держав-членів та розробкою рекомендацій (макроекономічна політика, політика в галузі охорони навколишнього середовища тощо).

3. Значна кількість  типів рішень, які приймаються — від регламентів та директив, що обов"язкові для виконання національними урядами і всіма учасниками об"єднання, до висновків, що мають лише рекомендаційний характер.

4. Примат права ЄС над національними законодавствами держав-членів у межах, які визначені змістом установчих договорів.

Організаційна структура ЄС побудована за принципом поділу законодавчої, виконавчої та судової функцій. До основних органів ЄС належать:

- Європейський парламент

- Європейська Рада

- Рада Міністрів

- Європейська Комісія

- Європейський Суд

- Палата аудиторів 

      Основні  законодавчі документи Європейського  Союзу. 

Основними законодавчими  документами Європейського Союзу (ЄС) є Єдиний європейський акт, Договір  про Європейський Союз та Договори, що укладають Європейські Співтовариства. В цих документах визначені: мета створення ЄС, інститути цієї організації, їх функції та порядок формування, викладені принципи функціонування ЄС, його компетенції, основні завдання і засади співробітництва.

          Відповідно до цих документів  метою ЄС є:

        1. Сприяння проведенню збалансованої  і довгострокової соціальної та економічної політики, зокрема шляхом створення простору без внутрішніх кордонів, шляхом економічного та соціального вирівнювання, створення економічного і валютного союзу, що має на меті введення спільної валюти.

        2. Утвердження Європейської спільноти  на міжнародній арені, зокрема  шляхом проведення спільної зовнішньої  політики та політики в галузі  суспільної безпеки, яка могла  б привести до створення у разі необхідності системи спільної оборони.

        3. Посилення захисту прав та  інтересів громадян держав-учасниць  шляхом введення громадянства  Союзу.

        4. Розвиток тісного співробітництва  у галузі судової практики  та внутрішніх справ.

        5. Збереження досягнутого рівня інтеграції Співтовариства і, виходячи з нього, визначення, якою мірою політика та форми співробітництва, що встановлені Договорами, потребують перегляду для забезпечення ефективності механізмів та інститутів ЄС. 

Згідно з установчими  документами до компетенції ЄС належать такі види діяльності:

         - скасування мита і кількісних  обмежень на імпорт та експорт  товарів між державами -учасницями, а також інші заходи, що мають ту ж спрямованість;

        - спільна торговельна політика;

        - внутрішній ринок, що характеризується  зняттям перешкод для вільного переміщення товарів, осіб, послуг і капіталів між державами-учасницями;

       - заходи, що стосуються в"їзду  та переміщення на внутрішньому  ринку;

        - спільна політика в галузях  сільського господарства та риболовства;

        - спільна транспортна політика;

        - встановлення системи, що запобігає  порушенням на внутрішньому ринку;

          - зближення національних законодавств  держав-учасниць такою мірою, яка необхідна для нормального функціонування спільного ринку;

          - політика в соціальній сфері, включаючи діяльність Європейського соціального фонду;

          - економічне і соціальне єднання;

          - політика захисту навколишнього  середовища;

          - підвищення конкурентоспроможності промисловості Союзу;

          - сприяння дослідженням та технологічному розвитку;

          - стимулювання зусиль по створенню  та розвитку транс"європейських  комунікаційних мереж та інфраструктури;

           - внесок у досягнення високого  рівня охорони здоров"я;

          - внесок в освіту, професійне  навчання та розквіт культури  держав-учасниць;

            - політика співробітництва у  сприянні всебічного розвитку  держав-учасниць;

             - асоціація з заморськими країнами  та територіями для розширення  торгівлі й спільного сприяння економічному і соціальному розвитку;