Основні риси Європейського Союзу і форми його функціонування

                                            

Основні риси Європейського  Союзу і форми  його функціонування. 
 

     План 

1. Вступ                                                                                                          2

2. Історія виникнення Європейського Союзу                                      4

3. Форми функціонування Європейського Союзу                            17

4. Основні законодавчі документи ЄС                                                 19

5. Висновок                                                                                                  22

6. Список використаних джерел                                                            23 

                                                    ВСТУП 

Економічні зв"язки між країнами світу існували завжди, але з поглибленням міжнародного поділу праці економічний взаємозв"язок держав стає все більш важливим чинником процесу відтворення, задоволення  суспільних потреб та розвитку світового  господарства. На сьогодні обсяг міжнародної зовнішньої торгівлі перевищує 11 трлн дол. — понад третину сумарного ВВП країн світу. Зумовлено це тим, що підвищення ефективності господарської діяльності, скорочення суспільних витрат потребують постійного поглиблення спеціалізації виробництва при забезпеченні певного рівня його концентрації. Внаслідок цих процесів відбувається становлення, розвиток та розширення міжнародного співробітництва, формується світове господарство як економічна єдність, поглиблюється інтегрованість країн.

               Основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово розвинутих країн, передусім у Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз — єдине поки що об"єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшовши чотири попередні фази (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз), дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу — міжнародної економічної інтеграції найвищого ступеня. І, безумовно, етапи формування, еволюції ЄС, його організаційно-правова побудова, сфери діяльності, механізми прийняття рішень та забезпечення їх виконання є унікальним досвідом для будь-яких міжнародних інтеграційних утворень, для СНД також.

            Міжнародні економічні зв"язки країн Західної Європи завжди вирізнялись високою інтенсивністю. У повоєнні роки тут розвитку виробничої кооперації сприяли транснаціональні корпорації (ТНК). У Західній Європі в період 1946-1958 рр. було розташовано 40% зарубіжних філіалів ТНК в обробній промисловості, що створило у цьому регіоні густу мережу міждержавних мікроекономічних зв"язків. На їх основі стали розвиватися і макроекономічні зв"язки, тобто зв"язки між національними господарствами і країнами в цілому. Як наслідок — посилилась взаємозалежність промислово розвинутих країн Західної Європи. 

Історія виникнення  Європейського Cоюзу. 

Європейський Союз є результатом кількадесятилітніх старань, спрямованих на інтеграцію Європи. Потреба побудови європейської спільноти з’явилась після закінчення Другої світової війни. Створення понаддержавних структур повинно було сприяти  відбудові Європи і забезпечити мирне співіснування народів. Ідею створення “Сполучених Штатів Об’єднаної Європи” вперше висунув Вінстон Черчіль, виступаючи у 1946 р. з промовою у Цюріху. Впродовж майже п’ятдесяти років на реалізацією цієї ідеї працювало багато знаних політиків, яких часто називають "батьками-засновниками" ЄС.

Об’єднання почало набирати інституційних форм з утворенням Європейської Спільноти:

Європейської економічної  Спільноти (ЄЕС), Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі та

Європейської спільноти  з атомної енергії (Євроатом).

Створення Європейського  Союзу було затверджено Трактатом 7 лютого1992 року в Маастрих (Нідерланди). Побутує думка, що Європейський Союз і Європейська Спільнота є  тим самим об’єднанням. Насправді,  між ними є різниця.

Договір з 1992 року не відмінив статусу юридичної особи Європейських Спільнот і не надав статус суб’єкта права для Європейського Союзу. Як наслідок, усі договори, що підписуються з третіми сторонами (країнами) – підписуються від імені Спільноти або країнами-членами Спільноти. ЄС, для реалізації власних завдань, теж користується інституціями Спільноти.

           Початок післявоєнної інтеграції

Інтеграція була єдиною відповіддю, яку знайшли європейські  політики та дипломати 50-х років  XX століття. В період 1945-1950 років кілька  державних діячів, серед яких – Конрад Аденауер, Вінстон Черчілл, Алкід де Гаспер і Роберт Шуман почали переконувати свої народи увійти у нову еру.

У травні 1948 року в  Гаазі на конгресі, який було скликано з ініціативи політиків, інтелектуалістів з різних країн континенту, було прийнято декларацію, яка закликала європейські країни  прикласти зусилля на шляху до інтеграції. А 5 травня 1949 року було створено Раду Європи (The Council of Europe) – перша міжнародна організація співпраці у Європі. Засновниками її були 9 країн: Франція, Велика Британія, Італія, Люксембург, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Фінляндія і Норвегія. Метою діяльності Ради є: розвиток демократії, охорона прав людини, сприяння культурній самоідентифікації європейців.

          Європейська Спільнота

У травні 1950 року Роберт Шуман – тогочасний міністр закордонних справ Франції – представив план інтеграції економічних відносин між європейськими країнами (ідея була висунута  Жаном Моне).  9 травня 1950 – підписано Декларацію Роберта Шумана, яка пропонувала створення організації, що контролюватиме видобуток вугілля та виробництво сталі в ФРН та Франції. Отже, 9 травня сьогодні вважається святом – День Європи.

План було реалізовано18 квітня 1951 року, коли Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Німеччина  та Італія в Парижі підписали  договір  про створення  Європейського  Співтовариства Вугілля і Сталі (ECSC - European Coal and Steel Community). Відповідно до паризького договору  гірничовидобувні сектори, виробництво сталі були піддані міжнародному контролю. Було також створено понаддержавні інституції: Висока Влада (першим головою став Жан Моне), Рада Міністрів, Парламентська Асамблея (дорадчий орган, який складався з представників парламентів країн-членів), Суд та Комітет Економічної, Соціальної Політики. В наступних роках  були здійснені безуспішні спроби поглибити інтеграцію у військовій та політичній сфері.

25 березня 1957 р.  підписана Римська угода, яка започаткувала Європейську економічну Спільноту (ЄЕС) та Європейську спільноту з атомної енергії (Євроатом). Угода вступила в дію з 1 січня 1958 року. Було також підписано Конвенцію про спільні, для трьох Співтовариств, інституції, ними були: Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. Крім того, кожне Співтовариство мало власні інституції:

Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі (ЄСВС):

Висока Влада,

Спеціальна Рада міністрів

Європейська економічна Спільнота (ЄЕС):

Комісія,

Рада міністрів

Європейська спільнота  з атомної енергії (Євроатом):

Комісія,

Рада міністрів

8 квітня 1965 – підписано Угоду про злиття виконавчих органів трьох Спільнот. ЄСВС, ЄЕС та Євроатом “отримали” спільні Раду і Комісію.

Наступні етапи:

Римські договори і  Договір про об’єднання  (1955-1967)

Розширення європейської спільноти і початок спільної валютної політики (1967-1975)

Уніфікований європейський договір. Прийняття нових членів (1975-1986)

На шляху до Європейського  Союзу. Чергове розширення  (1986-1995)

Маастрихтський договір

Амстердамський договір

Переговори з пострадянськими  країнами (1998-2002)

Єдина валюта. Ніццький договір. Конвенція (1999-2002)

Самміт в Брюселі  (Laeken) - 2001

Самміт в Барселоні - 2002

Акцесорний договір. Конференція в Римі - 2003

Розширення Європейського  Союзу  - 2004 

Батьки-засновники Європи:

Після II Світової війни ряд видатних європейських політиків мріяли про об'єднання народів Європи задля постійного миру та приязні. Під час наступних 50 років, протягом яких будувався ЄС, їх мрії здійснилися. Тому їх називають "батьками-засновниками" ЄС.

Вінстон Черчіль

Роберт Шуман

Пол Генрі Спаак

Жан Моне

Алкід  де Гаспер

Конрад Аденауер

Етьєн Давіньон

Жак Люсьєн Делоп

Європейський Союз – це об’єднання  демократичних  європейських країн, які об’єдналися заради миру та розвитку.

Європейський Союз – це міждержавне утворення,  країни, що входять до його складу, заснували  спільні інституції, яким було делеговано частину їхніх суверенних повноважень, завдяки чому стало можливо демократично приймати рішення з конкретних питань, які становлять спільний інтерес, на європейському рівні. Європейський Союз створив спільну валюту, спільний ринок, в якому люди, послуги, товари і капітал пересуваються вільно. Він намагається зробити так, щоб внаслідок соціального прогресу та справедливої конкуренції якомога більше людей могли скористатися перевагою спільного ринку.

Засади діяльності Європейського Союзу

У червні 1985 року Європейською Комісією була представлена „Біла книга“ у справі внутрішнього ринку. Цей документ став основою для Єдиного Європейського Акту (ЄЄА), підписаного в лютому 1986 р., який модифікував Римські Договори і подав програму переходу до 1993 року до єдиного внутрішнього ринку, який базуватиметься на 4 свободах:

вільний рух товарів,

вільний рух осіб,

вільний рух капіталу,

вільний рух послуг.

7 лютого 1992 підписана Маастрихтська угода (Угода про Європейський Союз). Ця угода запровадила: Інститут омбудсмана, який розглядає скарги громадян держав-членів ЄС на інституції Союзу та Комітет Регіонів, який має представляти регіони держав-членів ЄС. Угода також розширила функції Парламенту.

Згідно з Маастрихтським Договором, ЄС базується на трьох  стовпах:

1. Повноваження першого  стовпа дуже широкі, а саме:

спільний внутрішній ринок, тобто вільний рух осіб, капіталу, товарів та послуг,

митний союз,

спільна торговельна  політика,

спільна сільськогосподарська політика та політика рибальства,

спільна транспортна  та енергетична політика,

Європейський Соціальний Фонд,

спільна політика з  питань охорони навколишнього середовища,

захист конкуренції,

підтримка наукового та технологічного розвитку,

охорона здоров'я  та споживачів,

цивільна оборона,

туризм та спорт.

2. Другий стовп  – це Спільна Зовнішня Політика  та Політика Безпеки (СЗППБ).

Їі завданням є  зміцнення єдності та незалежності Європи, що повинно сприяти збереженню миру, безпеки, прогресу на цілому континенті та в світі. Цілі СЗППБ:

охорона спільних цінностей, життєвих інтересів, незалежності та цілісності ЄС, згідно з принципами Хартії Об'єднаних Народів,

зміцнення безпеки ЄС та його членів,

збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки,

підтримка міжнародної співпраці,

розвиток та зміцнення  демократії, а також легітимних урядів та поваги до прав людини і основних свобод .

3. Третій стовп  – співпраця у сфері юстиції  та внутрішніх справ.

Визначаючи обов'язки країн-членів у межах третього стовпа, творці Договору про ЄС не включили до діяльності ЄС питання, пов'язані з утриманням громадського спокою та охорону внутрішньої безпеки. У рамках третього стовпа, ЄС зобов'язується:

забезпечити громадянам ЄС високий рівень охорони з питань свобод, безпеки та юстиції,

запобігати расизму  і ксенофобії, а також боротися з цими явищами,

запобігати організованій  злочинності та боротися з ними,

боротися з тероризмом, торгівлею людьми, торгівлею наркотиками, торгівлею зброєю, корупцією та зловживаннями. 

Маастрихтська угода  створила нову структуру з трьома “опорами”, які мають як політичний, так і економічний характер. Це – Європейський Союз (ЄС).