Основні етапи і центри міжнародної міграції трудових ресурсів

5) виникнення нових  центрів імміграції, якими стали:

 а) країни-експортери  нафти з Перської затоки. Після стрімкого стрибка цін на нафту в 1973 – 1974, 1977 – 1978 рр., коли ціна за один барель піднялась з 2,5 до 35 дол. США, до нафтовидобувних країн (Саудівська Аравія, Кувейт, Оман, Бахрейн) спрямовувались значні валютні кошти, які потрібно було реалізувати. Дефіцит трудових ресурсів у регіоні був пов’язаний з низькою густотою населення в цих країнах, небажанням місцевого населення змінити традиційний спосіб життя, відсутністю кваліфікованих спеціалістів (за винятком Ірану та Іраку). Основними експортерами трудових ресурсів були арабські чи мусульманські країни. Частка іноземної робочої сили на початок 80-х рр. у Кувейті приблизно складала 70 %, Катарі – 80 %, ОАЕ – 90 %;

 б) Південно–Східна  Азія. У цьому регіоні основними  імпортерами робочої сили стали  Гонконг, Сингапур, Малайзія, Таїланд, а постачали трудові ресурси Китай, Лаос, В’єтнам;

6) підвищення частки  професіоналів в загальній кількості  іммігрантів;

7) на зміну «відтоку  розумів» прийшла їх циркуляція: відбулась диверсифікація напрямків  міграції. США залишаються загальновизнаним центром імміграції, проте, одночасно з промислово розвинених країн представники професійної еліти їдуть на тимчасову роботу до країн, що розвиваються;

8) виникнення свого  роду організованої міжнародної  корпорації «мисливців за головами»;

9) інтеграція системи  вищої освіти, яка передбачає  можливість продовження навчання  за кордоном;

10) за приблизними  підрахунками щорічне міграційне  сальдо на середину 90-х років  складало близько 1 млн. чоловік,  тобто до приймаючих країн  приїжджало в середньому на 1 млн. осіб більше, ніж від’їжджало. За прогнозами, найближчим часом, у зв’язку зі стабілізацією світової економіки міграційне сальдо буде скорочуватись.

 За даними Системи  спостереження міграційних процесів (СОЕМІ) питома вага іноземців у загальній кількості трудових ресурсів на початку 90-х рр. складала: в Австралії – 24 %, Канаді – 18,5 %, США – 9,3 %. Цікаво, що ці цифри вищі за показники присутності іммігрантів у загальній кількості населення цих країн, відповідно: 22,3 %, 15,6 %, 7,9 %.

Облік зовнішньої міграції

Найбільш прийнятним кількісним показником міжнародного переміщення  трудових ресурсів є показники, які  фіксуються в платіжному балансі.

 Зауважимо, що з  метою спрощення статистичного  обліку нерезидентом вважається  приватна особа, що перебуває в країні менше одного року. Якщо людина перебуває в країні більше року, то вона вважається резидентом. У статистиці платіжного балансу показники, пов’язані з міграцією робочої сили виступають частиною балансу поточних операцій і класифікуються за такими статтями:

 – трудовий дохід,  тобто виплати зайнятим, заробітна  плата, отримані приватними особами  нерезидентами за роботу, яку  вони виконали для резидентів. До цієї категорії входять  також усі виплати резидентів  до пенсійних, страхових та інших фондів, пов’язані з наймом на роботу нерезидента;

 – переміщення  мігрантів – оціночний грошовий  еквівалент вартості майна мігрантів,  яке вони завозять, переміщуючись  з країни в країну. При цьому  вивіз майна емігрантів у натуральній  формі показується як експорт товарів з країни, а його оціночний майновий еквівалент – за цією статтею;

 – перекази працівників  – грошові перекази та пересилка  товарів мігрантами своїм родичам,  які залишились на батьківщині.  У випадку пересилки товарів  враховується їх оціночна вартість. Перекази працівників становлять майже 62 %, трудові доходи – близько 31 %, переміщення мігрантів – приблизно 7 %. Принципова різниця між статтею «трудові доходи» (в окремих країнах має назву «виплати зайнятим») і статтями «переміщення мігрантів» та «перекази працівників» полягає в тому, що в статті «трудові доходи» враховуються доходи нерезидентів, тобто тих, що тимчасово (терміном до 1 року) знаходяться в цій країні. У статтях «переміщення мігрантів» і «перекази працівників» вказуються доходи і витрати резидентів, тобто мігрантів, які залишили батьківщину більше ніж на 1 рік. Ці дві статті («переміщення мігрантів» і «перекази працівників») об’єднуються в межах поточних операцій у групу приватних (неоплачених) безповоротних переказів.

 На практиці облік тих чи інших міжнародних переказів ведеться за станом на момент перетинання кордону, що спричиняє неточності. Так, наприклад, людина поїхала за кордон з метою тимчасової роботи, а з якихось причин затрималась більше ніж на рік, ставши мігрантом. І навпаки, особи, які планували залишитись за кордоном назавжди, чиє майно було зареєстроване в статті платіжного балансу «перекази працівників», вирішили повернутись на батьківщину, не проживши за кордоном і року.

Наслідки міжнародної  міграції трудових ресурсів

Міжнародна міграція трудових ресурсів, безумовно, впливає  на економічний розвиток як країн-експортерів, так і країн-імпортерів робочої  сили.

 Зауважимо, що активне  наукове дослідження проблем  міжнародної міграції почалось  з кінця 60-х років у межах моделі економічного зростання. Основна ідея полягала в тому, що міжнародне переміщення робочої сили як одного з факторів виробництва впливає на темпи економічного зростання; причиною міжнародної міграції робочої сили є різниця в рівнях заробітної плати в різних країнах. Прибічники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна особа одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграція спричиняє зростання добробуту країни, яка приймає іммігрантів при тому, що економічний розвиток держави, з якої відбувається еміграція, залишається на тому ж рівні, у всякому разі, не погіршується.

 Прибічники неокейнсіанського  підходу визнавали можливість  погіршення економічного стану  країни, що експортує робочу силу, особливо, якщо емігрують висококваліфіковані працівники. У зв’язку з цим широко обговорювалась ідея запровадження податку на «відтік розумів», надходження від якого передбачалось передавати в розпорядження ООН і використовувати на потреби розвитку.

 Останнім часом  акцент в аналізі міграції змістився в бік дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактору економічного зростання країн. Виходячи з того, що нагромаджений людський потенціал є важливою передумовою економічного розвитку, в межах цієї групи моделей міжнародна міграція розглядається як одне з пояснень різниці в темпах економічного зростання країн.

 Розглянемо модель, яка графічно представляє наслідки  міжнародної міграції робочої  сили для країни-експортера та  країни-імпортера (рис. 2.2).

 

Рис.2.2. Наслідки міжнародної міграції робочої сили

Нехай у світі існує  країна I, яка забезпечена трудовими  ресурсами в розмірі LA, та країна II, що має трудових ресурсів AL*. У  цілому світ має трудових ресурсів – LL*.

 Прямі S1 та S2 показують  зростання вартісного обсягу  виробництва залежно від обсягів робочої сили, яка використовується у виробництві в країнах I та II.

 За умови, якщо  міжнародної міграції трудових  ресурсів не існує, то країна I використовує весь свій запас  трудових ресурсів всередині  країни і забезпечує середній  рівень заробітної плати в розмірі LC. Країна II також використовує запас трудових ресурсів, який є у неї в наявності всередині країни, і забезпечує середній рівень заробітної плати в розмірі LD. Обсяг виробництва країни I становить a+b+c+d+e+f, а обсяг виробництва країни II – i+j+k. Те, що LC<LD, означає, що вартість робочої сили в країні I нижче, ніж в країні II.

 За умови, якщо  обидві країни зняли обмеження  на вільне переміщення робочої  сили за межі національних  кордонів, частина робітників з  країни I (BA), прагнучи заробляти більше, перемістяться з країни I до країни II, в результаті чого заробітна плата в обох країнах встановиться на рівні ВR.

 Обсяг виробництва  трудових ресурсів, що залишились  в країні I та виїхали до країни II, складе a+b+c+d+e+g+h, причому продукт a+b+c+d виробляється працюючими в країні I, а h+e+f – тими, що емігрували до країни II. При цьому в результаті більш продуктивного використання трудових ресурсів внаслідок їх часткового переміщення до країни II сукупний продукт, вироблений тією ж кількістю зайнятих, виявиться більшим від того, який вироблявся за умови обмеження міжнародного руху трудових ресурсів (на величину сегменту h). Дохід працюючих зросте до a+b+d+e+f+h, у той час як дохідність решти факторів виробництва скорочується до сегменту с.

 З іншого боку, приплив  іммігрантів з країни I до країни lI спричинив зниження в ній  реальної заробітної плати з  LD до LF=BR. У той же час, за  рахунок використання як своєї  праці, так і праці іноземців  з країни I, у країні II відбулось  розширення внутрішнього виробництва з i+j+k до i+j+k+q+h+e+f. Щоправда, сегменти h+e+f – це продукти, які вироблені іммігрантами, більшу частину яких (за винятком податків) потрібно повернути у вигляді заробітної плати іноземним працівникам з країни I. Тобто, чистий приріст внутрішнього виробництва складає тільки сегмент g. Через падіння середньої реальної заробітної плати в країні II доходи працюючих скоротяться з j+k до k, а доходи власників інших факторів виробництва збільшаться з і до i+g+j.

 З боку вигідності  для світу в цілому: в результаті міграції робочої сили з однієї країни в іншу сукупний обсяг виробництва виріс з [a+b+c+d+e+f]+[k+j+i] до [a+b+c+d]+[e+f+g+h+ j+k], тобто на розмір сегментів g+h, з яких h належить країні I, а g – країні II.

 Висновками до вищевикладеного можна вважати:

 а) внаслідок міграції  сукупний обсяг світового виробництва  зростає через більш ефективне  використання трудових ресурсів  за рахунок їх перерозподілу  між країнами;

 б) міжнародна міграція  робочої сили спричиняє тенденцію  до вирівнювання заробітної плати в різних країнах.

 Напрями впливу  міжнародної міграції трудових  ресурсів на економіку країни-експортера:

1) країна-експортер залишається  без активної та цінної частини  своїх трудових ресурсів (за деякими  оцінками, втрати складають 10 % національного доходу);

2) постійна орієнтація  на експорт трудових ресурсів  спричиняє певне падіння довіри  до економіки країни, що знижує  рівень її інвестицій;

3) «відтік розумів»  – серйозна проблема для більшості  країн, що розвиваються, особливо  Африки (Малаві, Судан, Замбія);

4) у багатьох випадках  грошові перекази на батьківщину  громадян, які працюють за кордоном, суттєво пом’якшують негативні  наслідки виїзду.

 У деяких країнах,  що розвиваються, розмір переказів  приватного характеру сягає 25-50 % доходів країни, одержаних від товарного експорту (Бангладеш, Шрі-Ланка, Судан, Буркіна-Фасо). В Йорданії, Лесото, Йемені перекази досягають 50 % ВНП;

5) повертаючись на  батьківщину, мігранти привозять  з собою значні матеріальні  цінності, до того ж повертаються більш кваліфіковані працівники;

6) часто після повернення  на батьківщину мігранти використовують  накопичені за кордоном кошти  та цінності для організації  підприємницької діяльності в  своїй країні;

7) еміграція позитивно  впливає на економіку країн, які характеризуються значними розмірами безробіття.

 Так, у 70-ті роки  єгипетський уряд, розробляючи програми  боротьби з безробіттям, передбачив  такий захід, як стимулювання  еміграції до країн Перської  затоки. У Пуерто-Ріко закон про  мінімальну заробітну плату враховував, що приблизно третина працюючих переїде до США.

 Напрямки впливу  міжнародної міграції трудових  ресурсів на економіку країни-імпортера:

1) імміграція висококваліфікованих  професіоналів сприяє економічному  зростанню, оскільки:

 – заощаджуються кошти на підготовку таких фахівців;

 – скорочуються  витрати на придбання ліцензій, патентів, ноу-хау за кордоном;

2) залучення іноземної  робочої сили підвищує конкуренцію  на внутрішньому ринку праці,  що стимулює зростання ефективності  виробництва в країні.

 Зауважимо, що економіки  ряду промислово розвинених країн  були створені за рахунок масового  залучення працівників ззовні. Практично  на 100 % створення та розвиток таких  країн, як Канада, Австралія, Нова  Зеландія, Ізраїль уможливили ім.мігранти. Важко переоцінити їх внесок і у розвиток економіки США, ПАР, Аргентини.

3) додаткова конкуренція  на ринку праці призводить  до зростання безробіття.

 Потрібно зауважити,  що іммігранти в переважній  більшості випадків займають  вакансії, на які немає претендентів серед місцевого населення. У кінці 80-х років майже 85 % економічно активних іммігрантів ФРН працювали на важких, монотонних та небезпечних роботах, 60 % з них відносились до розряду некваліфікованих або малокваліфікованих. У той же період у Франції 69 % іммігрантів працювали з використанням ручної праці. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлі, індонезійці в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більше того, деякі галузі виробництва не функціонували б, якби не робітники–іммігранти (гірничо-видобувна промисловість ПАР, сільське господарство Домініканської Республіки та Малайзії). Але, безумовно, імміграція знижує реальну заробітну плату некваліфікованої робочої сили;

4) зростання соціальної  напруги в суспільстві, конфлікти  на расовій, національній та релігійній основі.

 Таким чином, ми  переконались, що розподіл економічних  вигод від міграції відбувається  нерівномірно. Позитивні економічні  ефекти від міграції межують  з негативними, які теж мають  місце.

 

Державне регулювання  міжнародної міграції