Облік міжнародних операцій по договору страхування іноземного вантажу

    1)EXW (із заводу);

    2) FCA (вільний перевізник);

    3) PAS (уздовж борту судна);

    4) РОВ (на борту);

    5) CFR (вартість і фрахт);

    6) CIF (вартість, страховка, фрахт);

    7) СРТ (перевезення сплачені до...);

    8) CIP (перевезення і страховка сплачені  до...);

    9) DAF (поставлено на кордон);

    10) OES (поставлено із судна);

    11) DEQ (поставлено з причалу);

    12) DDU (поставлено без сплати мита); 13)DDP (поставлено зі сплатою мита).

    Розглянемо  найпоширеніші у світовій практиці типи торговельних договорів пов’язаних з страхуванням.

    Угода CIF походить від початкових букв англійських слів Cost, Insurance and Freight, що означають вартість, страхування і фрахт. Це особливий вид контракту, в якому на спеціальній основі вирішуються основні питання купівлі-продажу, момент переходу на покупця ризику випадкової загибелі, пошкодження чи передачі товару, добросовісної дії продавця, порядок розрахунків та інші питання. Термін "вартість, страхування та фрахт" означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, проте, ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця. Термін CIF зобов'язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту.

    За  умовами угоди CIF на продавця покладається також обов'язок забезпечення морського  страхування на користь покупця  проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення. Отже, продавець зобов'язаний укласти договір страхування та сплатити страхові внески. Покупець повинен мати на увазі, що за умовами угоди CIF від продавця вимагається забезпечення страхування лише з мінімальним покриттям. У випадку, якщо покупець хоче мати страхування з більшим покриттям, він повинен або прямо та недвозначно домовитися про це з продавцем, або самостійно вжити заходів щодо забезпечення додаткового страхування.

    Цей термін може застосовуватися тільки у випадках перевезення товару морським або внутрішнім водним транспортом. Якщо сторони не мають намірів щодо здійснення поставки товару через поручні судна, варто застосовувати угоди СІР.

    Угода CIP — Carriage and Insurance Paid To — фрахт/перевезення і страхування, оплачені до — означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Тобто покупець приймає на себе всі ризики та будь-які додаткові витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки у вищезазначений спосіб.

    За  умовами угоди СІР па продавця покладається також обов'язок забезпечення страхування на користь покупця  проти ризику втрати чи пошкодження  товару під час перевезення. Отже, продавець зобов'язаний укласти  договір страхування та сплатити страхові внески. Покупець повинен мати на увазі, що за умовами угоди СІР від продавця вимагається забезпечення страхування лише з мінімальним покриттям.

    У випадку, якщо покупець хоче мати страхування  з більшим покриттям, він повинен  або прямо та недвозначно домовитися про це з продавцем, або самостійно вжити заходів щодо забезпечення додаткового страхування.

    Угода СІР зобов'язує продавця здійснити  митне очищення товару для експорту. Ця угода може застосовуватися незалежно  від виду транспорту, включаючи мультимодальні (змішані) перевезення.

    Отже, існують тільки дві угоди, пов'язані  зі страхуванням, як-от: CIF і СІР. Відповідно до них продавець зобов'язаний забезпечити  страхування на користь покупця. В інших випадках сторони самі вирішують, чи хочуть вони застрахуватися та якою мірою. Оскільки продавець страхує угоду на користь покупця, він не знає точних вимог останнього. Відповідно до стандартних умов страхування вантажів Інституту лондонських страховиків, страхування може здійснюватися з "мінімальним покриттям" за умовами С, із "середнім покриттям" за умовами Віз "найбільш широким покриттям" за умовами А. Оскільки при продажі товарів за угодою CIF покупець може захотіти продати товар у дорозі наступному покупцеві, який, своєю чергою, може захотіти знову перепродати товар, неможливо знати розмір страхового покриття, що задовольнятиме таких наступних покупців, і, таким чином, традиційно за умов CIF обирається мінімальне страхування, з можливістю покупця вимагати від продавця додаткового покриття.⁴

    При міжнародних перевезеннях авіатранспортом, страховий захист стосовно відповідальності перевізника за вантаж звичайно включається  до комбінованого поліса страхування  відповідальності авіаперевізника (перед  пасажирами, за багаж, вантаж). При більших  сумах відповідальності ризик обов'язково розміщується на світовому ринку перестрахування. Тому умови страхового поліса та тарифи визначаються на базі умов та тарифів перестраховиків. Як правило, перевізник купує поліс, який включає відповідальність за вантажі з деклараційною вартістю (тобто зі записом у авіанакладній про ціну вантажу, що перевозиться). При цьому збільшується ліміт відповідальності перевізника і, відповідно, страховика, а відправник сплачує додаткову плату.

    Правове забезпечення цього виду страхування дуже різноманітне, воно містить норми міжнародних угод та конвенцій, до яких приєдналась наша держава; нормативні акти міжнародних організацій цивільної авіації, членом яких є Україна (ІСАО, ІАТА); норми внутрішніх законодавчих актів, що регулюють діяльність як цивільної авіації, так і страхування.

    Основні конвенції, що регулюють питання  відповідальності повітряного перевізника  щодо міжнародного перевезення пасажирів, багажу та вантажу і встановлюють вимоги до лімітів покриття в авіаційному  страхуванні:

    • Варшавська конвенція 1929 р. та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 р. Офіційною мовою конвенції  е французька.

    • Гвадалахарська конвенція 1961 p., яка  встановлює відповідальність між фактичним  авіаперевізником та перевізником за договором і особливо важлива в разі врегулювання питань страхових відшкодувань при спільній експлуатації літака кількома авіаперевізниками.

    • Римська конвенція — установлює ліміти відповідальності перед третіми  особами всіх авіаперевізників.

    • Монреальські протоколи ІСАО — 1, 2, 3, 4 (International Civil Aviation Organization — Міжнародна організація цивільної авіації) замінили золотий франк на Спеціальні права запозичення (SDR — Special Drawing Right).

    У травні 1999 р. на дипломатичній конференції  у Монреалі було укладено Конвенцію ІСАО. її мета — повністю замінити систему Варшавської конвенції. Конвенцію ІСАО підписали більше 50 держав, а набере вона чинності після того, як її ратифікують ще інші держави.

    До  найважливіших правових актів належать також різноманітні резолюції ІАТА 600а, 6006 (International Aviation Transport Association) із питань вантажних авіаперевезень; Повітряний кодекс України (1993) тощо.

    При підвезенні вантажів до суден залізницею (як в Англії, Франції" так і  у всій Європі) у силу вступає  Конвенція СІМ — "Міжнародна угода про транспортування вантажів залізницею". Уряд Англії підписав цю конвенцію, і, оскільки англійські залізниці націоналізовані, достатньо вказівки уряду дотримуватися положень цієї конвенції, які дещо збігаються з дорожньою.

    У країнах ЄС відповідальність перевізника  визначається на підставі Міжнародної  конвенції про перевезення товарів  залізницею COTTF. Застосування цієї конвенції  досить обмежене, а саме:

    — діє тільки тоді, коли країна відправлення та країна одержання вантажу обидві підписали конвенцію;

    — стосується лише основних магістральних  залізниць Європи;

    — позов подається тільки до країн, де було завдано шкоди.⁵ 
 
 
 
 

3.Облік  міжнародних операцій по договору  страхування іноземного вантажу іноземним страхувальником 

    Історично в кожній країні складалися власні правила і вимоги до бухгалтерського обліку і звітності, проте з розвитком процесів глобалізації і інтернаціоналізації ринків виникла потреба в гармонізації фінансової звітності компаній різних країн. Це привело до створення в 1973 році Комітету з міжнародних стандартів фінансової звітності (КМСФО) - неурядової, некомерційної організації, що налічує понад 140 членів в більш ніж 100 країнах світу. Основною метою Комітету є розробка і публікація міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФО), які набули широкого поширення останнім часом. Так, керівництво Європейського Союзу оголосило про повну сумісність МСФО з Європейськими Директивами; багато фондових бірж приймають для лістингу звітність, складену відповідно до МСФО; мультинаціональні компанії застосовують МСФО для консолідованої звітності.

    Проте цілий ряд міжнародних стандартів фінансової звітності не поширюється  на страхові організації через специфіку  їх діяльності, особливості віддзеркалення в бухгалтерському обліку і звітності страхових операцій.

    У грудні 1999 року КМСФО опублікував  «Вихідний документ по страхуванню», створений в рамках діяльності по розробці міжнародного стандарту «Облік страхової діяльності», робота над  яким доки не завершена. У листопаді 2001 року Комітетом були систематизовані пропозиції і зауваження фахівців, отримані в рамках обговорення вихідного документа; надалі передбачається вироблення загальноприйнятих принципів визнання доходів і витрат, рухи грошових коштів в рамках страхової діяльності.

    У Росії в даний час реалізується Програма реформування бухгалтерського  обліку відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності, завдання якої полягають  в тому, аби сформувати систему  стандартів обліку і звітності, що забезпечують корисною інформацією користувачів, в першу чергу інвесторів; забезпечити ув'язку реформи бухгалтерського обліку в Росії з основними тенденціями гармонізації стандартів на міжнародному рівні. В рамках реалізації Програми прийнято 15 загальноросійських стандартів бухгалтерського обліку (положень по бухгалтерському обліку), змінюються вимоги до підготовки бухгалтерської звітності, оцінці статей бухгалтерського балансу і звіту прибутках і збитках. На страхові організації поширюються не всі прийняті положення по бухгалтерському обліку: у тексті ПБУ 9/99 «Доходів організації» і ПБУ 10/99 «Витрат організації» визначено, що правила, встановлені даними документами, не поширюються на страхові організації. Проте згодом приказом Міністерства фінансів від 12 січня 2001 р. № 2н «Методичні рекомендації про порядок формування показників бухгалтерської звітності страхових організацій» було уточнено, що при складанні і представленні бухгалтерській звітності страховим організаціям необхідно керуватися також і ПБУ 9/99 і 10/99, окрім віддзеркалення в бухгалтерському обліку доходів і витрат від договорів страхування, зі страхування і перестраховки.

    Перетворення, що відбуваються, стосовно страхових  організацій означають наближення правил і порядку складання бухгалтерської звітності російських страхових організацій до вимог, що існують в Європейському Союзі.

    Для з'ясування основних принципів формування бухгалтерської звітності страхових  організацій в ЄС з метою виділення  загальних і відмітних ознак  порівняно із звітністю російських страхових організацій розглянемо структуру Бухгалтерського балансу і Звіту про прибутки і збитки страхової організації. 
Страхові організації країн — членів ЄС представляють звітність відповідно до вимог, встановлених Директивою про звітність страхових організацій (Directive 91/674 EEC: Insurance Accounts Directive). Дана Директива базується на нормах і положеннях Четвертої (Fourth Council Directive of 25 July 1978, 78/660 EEC) і Сьомої (Seventh Council Directive of 13 June 1983, 83/349 EEC) директив ЄС. У Директиві про звітність страхових організацій враховуються особливості страхової діяльності і розглядаються відхилення від правил, встановлених Четвертою і Сьомою директивами.

    Директивою  про звітність страхових організацій  визначена форма Бухгалтерського  балансу, структура Звіту про прибутки і збитки, встановлені спеціальні вимоги, що стосуються оцінки окремих статей звітності, вмісту пояснень до звітності. Директивою визначений круг питань, що входять в компетенцію національного законодавства, тобто тих аспектів, відносно яких національним законодавством країн, — членів ЄС можуть вводитися спеціальні правила і вимоги. Особлива увага в Директиві приділена оцінкам статей звітності, пов'язаних із страховими резервами.

    У Бухгалтерському балансі вони відбиваються в абсолютному вираженні на початок і кінець звітного періоду: у пасиві балансу відбивається брутто-розмір резервів, нарахованих на повний об'єм риски, прийнятої страховиком, в активі - доля перестрахувальників в страхових резервах (Директивою допускається віддзеркалення в пасиві балансу страхових резервів в нетто-оцінці, при цьому в активі доля перестрахувальників не відбивається).

    У Звіті про прибутки і збитки відбивається зміна розміру страхових резервів за звітний період (у брутто- і  нетто-оцінках). Різні види страхових резервів: резерви премій, резерви збитків, стабілізаційні резерви) повинні відбиватися окремо. Згідно Директиві про звітність страхових організацій Бухгалтерський баланс страховика має наступну структуру:

    АКТИВИ