Напрямки та інструменти промислової політики ЄС

   Декілька цілей промислової політики Спільноти було досягнуто завдяки становленню єдиного ринку. Отож від початку 1990-х років європейська стандартизація перетворилася з маргінальної діяльності на один з пріоритетних напрямків. Згідно з новим підходом до технічної гармонізації та стандартизації, законодавство лише встановлює основні вимоги, що їм має відповідати продукція задля забезпечення охорони здоров'я населення та безпеки або охорони навколишнього середовища і споживача. Європейські стандарти надають виробникам набір технічних умов, визначених у кожній директиві як такі, що відповідають основним вимогам. Європейські стандарти мають на меті не лише усунути технічні бар'єри для торгівлі; вони також поступово стають ключовим елементом підвищення промислової конкурентоспроможності шляхом зменшення витрат виробників та забезпечують вихід підприємств на нові ринки, зокрема, стимулюючи розвиток новітніх технологій. Водночас підвищена стандартизація продукції стимулює інновацію, підвищує якість виробництва, дизайн і надійність товарів, а не обмежується лише традиційними факторами — відповідністю ринкам, регламентацією дистрибуційних систем та відданості споживачам [7].

 Для стабільності функціонуваня європейської промисловості важливі є також державні закупівлі, які наразі стали доступні завдяки нормативному регулюванню єдиного ринку. Важливість державних закупівель для промисловості спирається на три чинники. По-перше, великі розміри державних закупівель — 16% ВВП — свідчать, що доступу до державних ринків прагнуть усі фірми. По-друге, державні закупівлі можуть підвищити технологічні можливості підприємств завдяки збільшенню ринкового попиту на високотехнологічну продукцію. По-третє, державні закупівлі, сконцентровані на відносно малій групі підприємств, дадуть змогу таким підприємствам увійти на такий конкурентний ринок для вироблення необхідних товарів та набуття досвіду, що може забезпечити їхній світовий успіх.

Стимули, що їх використовують уряди для модернізації й управління національною промисловістю, як-от гранти на функціонування певних дослідницьких  органів, документаційних та центрів поширення інформації, центрів продуктивності та професійного навчання, можна вважати заходами в різних секторах економіки. Деякі з таких заходів нині вже централізовано на європейському рівні. Інші потребують координування на рівні Спільноти, оскільки вони можуть порушити умови конкуренції на спільному ринку.

 Промислова політика  тісно пов'язана з комерційною.  Заходами комерційної політики, які мають найістотніші наслідки  для промислового сектору, є  зміни митних тарифів, антидемпінгові  заходи, торговельні угоди та  різні стимули експорту. В силу  існування митного союзу більшість  із цих заходів наразі вже  в розпорядженні європейських  інституцій. Гармонізування чи координування потребують ті заходи, які все ще контролює уряд, які дбають про те, щоб не було нечесної конкуренції між промисловими підприємствами в жодному секторі Європейського Союзу.

Уряди також контролюють  такі прямі та найвідоміші заходи в різних секторах економіки, як допомога різних видів: гранти, позики, зниження процентних ставок тощо. Допомога на поліпшення становища в певних секторах економіки  та допомога "зародковій промисловості" є характерними прикладами заходів  у секторах економіки. Основним підґрунтям для їх застосування є стимулювання створення робочих місць, регіональний розвиток або навіть престиж держави, якщо це стосується важливих підприємств, що розглядаються як "компанії-флагмани". Враховуючи, що допомога в різних секторах економіки й умови її надання  суттєво відрізняються в різних державах-членах Європейського Союзу, вони можуть вплинути на торгівлю між  державами-членами та спотворити конкуренцію  або створити загрозу її викривлення. Через це ціллю промислової політики має бути створення умов, які б  дозволили ліпше контролювати надання  такої допомоги. Мало того, дієвість різних політик Спільноти щодо забезпечення тіснішого гуртування можна посилити шляхом поступового зменшення розміру  допомоги в центральних і багатших регіонах.

 Найліпшим способом  попередити застосування урядами  окремих заходів, що шкодять  спільним інтересам і водночас  реструктуризації європейської  промисловості, є політика ЄС  у різних секторах економіки.  Така політика розвинулась у  найуразливіших секторах на міжнародному  рівні, чи то через наповненість  ринків (сталь, суднобудування, текстиль), чи то через нерозвиненість  останніх на європейському рівні  (аеронавтика, інформаційна промисловість,  телекомунікації) [8]. 

Висновки

Договір про Європейську  економічну спільноту не вимагав  запровадження спільної або союзної  промислової політики, а насамперед регулював функціонування спільного  ринку промислових товарів (правила  конкуренції, зближення законодавства, податкові положення тощо). Припускалося, що завдяки механізмові спільного  ринку скасування протекціоністських заходів та відкриття ринків нададуть вагомий імпульс для реструктуризації економічних секторів і підприємств. Ми мали змогу побачити, що таке припущення виявилося частково неправильним через  державний протекціонізм, який був  до початку 1990-х років технічним  бар'єром торгівлі. Нині, коли спільний ринок став реальністю, малі та середні  підприємства (МСП) мають пристосовуватися до нових умов жорсткішої конкуренції. Нова підприємницька політика Спільноти  підтримує їхні зусилля в цьому  напрямі. Однак спільна підприємницька політика допомагає МСП пристосуватися до нових умов великого внутрішнього ринку не лише в секторі промисловості, а й у сфері послуг. На це також  спрямована спільна політика в підсекторах економіки, особливо тих секторах промисловості, що занепадають або швидко зростають і потребують звільнення від старої протекціоністської підтримки для ліпшого протистояння новим умовам конкуренції в Європі та світі.

 Спільна політика щодо  досліджень також є нагальною  ланкою в промисловому розвитку  Європейського Союзу. Вона вкрай  важлива для визначення промислової  стратегії, для технічного прогресу  у високотехнологічних секторах, для розв'язання енергетичних  проблем Спільноти і, нарешті,  для пристосування до постіндустріального  інформаційного суспільства підприємств  і громадян.

 Дослідна діяльність  є ключовою рисою спільної  енергетичної політики, що прагне  зменшити залежність Європи від  імпортованих енергоносіїв та  підвищити конкурентність європейської промисловості через розроблення джерел дешевих, надійних і чистих енергоносіїв. Спільна енергетична політика насамперед добре розвинута в секторах вугільної й атомної енергетики — завдяки детальному врегулюванню в договорах про заснування Європейської Спільноти з вугілля та сталі та про заснування Євратому; втім спільна політика щодо нафти й газу розроблена гірше.

 На відміну від інших  спільних політик, транспортну  політику безпосеред-ньо згадано в Договорі про заснування ЄЕСп, який навіть містив вказівку про те, що ця політика має бути спільною. Відзначимо, що розбіжність національних інтересів ускладнювала поступ транспортної політики протягом перших тридцяти років існування Спільноти. Однак становлення спільного ринку, що зумовило велике зростання попиту як на товарні транспортні послуги, так і на пасажирські перевезення, відбулося водночас із широкомасштабною лібералізацією в сфері автомобільних, морських і повітряних перевезень.

Інформаційні  джерела

1. Чужиков В. Модернізація регіональної політики в ЄС //Економіка України. – [електронний ресурс].

2. Меделяєв В. Євросоюз. Інституції ЄС // [електронний ресурс].

3. Світовий досвід реалізації промислової політики. Світлана Тарабановська, Луганська філія Інституту економіко-правових досліджень НАН України, м. Луганськ // [електронний ресурс].

4. Жаліло Я. А. Теорія та практика формування промислової політики: монографія./ Я.А. Жаліло - К.: НІСД, 2009.

5. Римский договор, ст. 87 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu.

6. Chang H.-J. Kicking Away the Ladder / Y-J. Chang. – Cambridge University Press, 2002.

7. Киндзерский Ю. Экономическое развитие и трансформация промышленной политики в мире: уроки для Украины / Ю. Киндзерський // Экономика Украины. – 2010. – № 5, 6.

8. Башкатова А. Глобализм с человеческим лицом: «Вашингтонский консенсус» не выдержал проверки экономическим кризисом / А. Башкатова [Електронний ресурс]. /– Режим доступу : http://www.ng.ru/economics/2011-04-06/1_globalizm.html.