Міжнародний валютний фонд, його структура та напрямки діяльності

Реферат Міжнародний валютний фонд, його структура та напрямки діяльності

Страница 1 из 3 | Следующая страница

Контрольна робота

на задану тему: «МВФ, його структура і основні  напрямки діяльності»

 

Запровадження

Статті угоди  про заснування Міжнародного валютного  фонду (Статут МВФ) було вироблено на Конференції ООН по валютним і  нашим фінансовим питанням, що відбулася  у 1944 року у Бреттон-Вудсі (прим.Нью-Гемпшир). Основне завдання Фонду – створення валютних резервів, у тому числі уряду країн-членів МВФ можуть запозичати кошти на подолання тимчасових порушень платіжного балансу і за запобігання диспропорцій у світовій економіці. Він служить інституціональної основою світової валютної системи.

Вибір теми, актуальність, цілі й завдання досліджень, у цій роботі обумовлені тим, що інтеграція Росії у в світову економіку передбачає, зокрема, її підключення до міждержавним інституціональним структурам, призначеним для регулювання світових економічних пріоритетів і валютно-фінансових відносин, членство у головних міжнародні організації, насамперед в МВФ та Світовому банку. Вступ у НАТО і ЄС відкриває доступом до важливого джерелу валютних кредитів. Після підписання російськими представниками Статей угоди (статуту) МВФ 1 червня 1992 р., установчих документів МБРР 16 липня 1992 р. і МФК 12 квітня 1993 р. Росія офіційно стала учасницею цих організацій.

МВФ входить до системи Об'єднаних націй у ролі спеціалізованого установи. Нині (на червень 2009 р.) членами МВФ є близько 186 країн.

Штаб-квартира перебуває  у Вашингтоні. Фонд також має представництва у понад 80 країнах у світі, що проект відбиває його глобального характеру і тісні зв'язки з державами-членами. Фінансовий рік МВФ магістралі триває з 1 травня по 30 квітня.

Кожна країна-член має 250 голосів + 1 голос кожну частина  квоти, рівну 100 тис.СДР (>СДР – спеціальні права запозичення (>SpecialDrawingRights,SDR) визначаються з урахуванням вартості кошика з п'яти провідних світових валют: долара США, німецьких марок, французького франка, фунта стерлінгів та японської єни).

Основні функції МВФ:

· сприяння міжнародному співробітництва у грошової політиці,

· розширення світової торгівлі,

·кредитация,

· стабілізація грошових обмінних курсів.

Участь програмах  стабілізації та розвитку економік зумовлює високий рівень наявності коштів у МВФ, що вимагало розробки нових механізмів її ресурсів. У цьому актуальним надається запитання про можливі шляхах залучення додаткові засоби – рахунок збільшення статутного капіталу і квот країн-членів чи у вигляді позик на зовнішніх ринках.

У цьому роботи ми вивчимо структуру і основні  напрямки діяльності МВФ, і навіть постараємося визначити її роль і у сучасної валютної системі, динаміку і його розвитку.  

 

 

1. Загальна  характеристика МВФ 

 

Причини створення і функції фонду

МВФ чи діє у що як спостерігачі за світовими валютами, сприяючи підтримці упорядкованим системи платежів між країнами, і позичає гроші державам-членам, які відчувають серйозний дефіцит платіжного балансу. На відміну від від Світового банку, фінансово утримує як реформи політики, і проекти, Міжнародний фонд займається виключно реформами. Він надає позики державам-членам, які відчувають короткострокові складнощі у розрахунках із міжнародними кредиторами, і намагається до досягнення повної конвертованості (вільний переказ однієї валюти до іншої) валют держав-членів у межах системи гнучких обмінних курсів, діючої з 1973 року.

Світового банку надає кредити лише країн і країн із перехідною економікою. Що ж до МВФ, його послугами і ресурсами можуть скористатися все держави-члени цієї організації (як багаті, і бідні). Щоб Фонд міг успішно виконувати своєї роботи, у ній має брати участь переважна більшість країн світу. Оскільки міжнародної торгівлі та інвестиції не знають кордонів, практично кожна змушена купувати й продавати іноземні валюти на фінансування імпорту й експорту. МВФ відстежує таких операцій і консультується із країнами-членами про те, як можуть сприяти становленню ліквідної й стабільного міжнародної валютноїсистеми.[1]

Основні напрями діяльності МВФ включають:

• консультування держав-членів щодо впровадження заходів  політики, які можуть опинитися допомогти  запобігти чи врегулювати фінансову  кризу, домогтися макроекономічну  стабільність, прискорити економічне зростання і знизити рівень бідності;

• тимчасове надання  фінансування державам-членам з єдиною метою допомогу у врегулюванні проблем  платіжного балансу, коли є недолік  іноземної валюти через те, що й  платежі інших країнах перевищують їхні власні валютні доходи;

• надання країнам  на прохання технічної допомогу й сприяння підготовці кадрів, аби допомогти їм сформувати базу знань й інститути, необхідних проведення обгрунтованою економічної політики.

Повертаючись стосовно питання про актуальності вибору теми даної роботи – розглянувши  основних напрямів діяльності МВФ слід зазначити, що під час сьогоднішнього кризи допомогу даного фонду дуже важливий нічого для будь-якого держави.

Як уже відзначалося вище, розрахункової одиницею МВФ, є  Спеціальне право запозичення (>СДР). На 30 квітня 2009 року обмінний курсСДР до долара США становив 1 долар США за 0,667632СДР, а курс долара США доСДР становив 1СДР = 1,49738 дол. США. Перерахунок фінансових даних МВФ у долари США є приблизними і наводиться для зручності. Роком раніше (30 квітня 2008 року) обмінних курсів становили 1 дол. США = 0,615847СДР і однуСДР =1,62378 дол.США.[2]

Важливим чинником і те, що МВФ влаштований на зразок акціонерного підприємства. Це означає, що його капітал складається із внесків держав-членів, вироблених вони за підписці. Кожна країна має квоту, виражену вСДР. Квота – ключове ланка у відносинах країни-члена з Фондом. Вона визначає:

· Суму підписки із капіталу МВФ;

· Можливості використання ресурсів Фонду;

· Суму одержуваних  країною-членомСДР за її черговому  розподілі;

· Кількість голосів, якими країна займає Фонді.

Визначивши основні  засади побудови МВФ, час торкнутися розгляду його організаційної структури.  

 

2. Організаційна  структура МВФ

З річного звіту, схема організаційної структури МВФ на 30 квітня 2009 р. ні перед чим не відрізняється від схеми, представленої у Додатку 1. Розберемо, докладніше, які обов'язки покладено кожне підрозділ.

Вищим директивним  органом МВФ є Рада управляючих, який призначається державами-членами МВФ.

Відповідно доСтатьям  угоди Фонду, Виконавчу раду відпо-відає ведення справ фонду й у тих цілях використовує все повноваження, передані йому Радою управляючих.

Виконавчу раду складається  з 24 виконавчих директорів, і їхніх  заступників, призначуваних чи обраних  державами-членами, й відповідає за поточний нагляд, над роботою МВФ  в штаб-квартирі Фонду, як вище, що у  Вашингтоні, округ Колумбія. Головою  Виконавчої ради є Директор-розпорядник  МВФ.

У Рада управляючих  входить за одним управляючому і  одному заступнику управляючого від  кожної з 186 держав-членів МВФ. Керуючим зазвичай є міністр фінансів держави-члена чи глава його центрального банку. Усі управляючі збираються раз на рік Щорічні наради МВФ і від Світового банку.

Є два комітету управляючих, які мають все держави-члени. Міжнародний валютно-фінансова комітет (>МВФК) є консультативним органом, що складається з 24 управляючих МВФ (чи його заступників), які мають самі країни чи групи країн, як і 24 виконавчих директора.

>МВФК представляє  рекомендації Раді управляючих  і звітує проти нього у питаннях, як що їх Радою функції нагляду  над управлінням міжнародної  валютної і легальною фінансовою  системою та її перетворенням  і що з ним аналізу змін  глобальної ліквідності і передачі  ресурсів країнам; розгляд пропозицій Виконавчої ради з внесення змін - у Статті угоди; і навіть подолання збоїв, які можуть опинитися загрожувати системі. Він має повноважень із прийняттю рішень.МВФК зазвичай проводить засідання двічі на рік у березні чи квітні і у вересні чи жовтні – під часВесенних іЕжегодних нарад.

Комітет із розвитку (офіційно що його Об'єднаним міністерським комітетом Рад управляючих МБРР і МВФ про передачу реальних ресурсів країнам) є спільним органом Світового банку МВФ, що складається з 24 управляючих чи заступників управляючого від Світового банку чи МВФ; він консультує Ради управляючих МВФ і Світового банку з найважливішим питанням розвитку, і навіть щодо фінансових ресурсів, потрібних для сприяння економічного розвитку у що розвиваються. Комітет із розвитку, як іМВФК, зазвичай проводить засідання двічі на рік.

Відповідно доСтатьям  угоди, Виконавчу раду МВФ відпо-відає  вибір >Директора-распорядителя Фонду. Будь-який виконавчого директора може запропонувати кандидатуру цю посаду, незалежно від громадянства кандидата. Директор-розпорядник призначається на термін із можливістю повторного призначення новий термін. На цей часДиректором-распорядителем і Головою виконавчого ради є ДомінікСтросс-Кан. Натомість, за узгодженням із Виконавчим радою, він призначає перший заступникДиректора-распорядителя і двох заступниківДиректора-распорядителя з метою управлінської підтримки, одна з яких виконує функцію голови Виконавчої ради за відсутностіДиректора-распорядителя. Директор-розпорядник є керівником штату співробітників МВФ і призводить поточну роботу МВФ під керівництвом Виконавчої ради. Він відпо-відає всіх аспектів внутрішнього управління й роботу організації, і навіть її зовнішні стосунки держави й інформаційні зв'язку. Три заступникаДиректора-распорядителя поділяють між собою обов'язки з нагляду за відносинами МВФ з окремими державами-членами, виконують виконує обов'язки голови що на деяких засіданнях Виконавчої ради і контролюють роботу персоналу у конкретних галузях.

Співробітники МВФ  призначаютьсяДиректором-распорядителем і відповідають лише перед МВФ. На 30 квітня 2009 року персонал МВФ налічує 1862 фахівців і сучасних керівників і 616 працівників інших рівнів. Вісімдесят два члена професійного і управлінського персоналу працюють у посади Постійного представника України у країнах Африки, Азії, і Тихоокеанського регіону, Європи, Близького Сходу, і Латинська Америка й Карибського басейну, відповідаючи загалом до праці в 92 державах-членах. Завдяки своєму професійному досвіду і знанням і знайомству із місцевими умовами постійні представники беруть участь у складанні рекомендацій МВФ з політики, ведуть моніторинг економічних показників країн і координують допомогу. Представники країни з низьким доходом беруть участь у обговореннях стратегії скорочення бідності. З іншого боку, постійні представники попереджають МВФ і приймаючу країну про потенційних відступах від наміченоїполитики.[3]

Директор-розпорядник  «приділяє належну увагу необхідності найму співробітників на максимально можливої широкої географічної основі». З іншого боку, усі працівники дотримуються найвищі етичних норм поведінки, відповідальні принципам чесності, неупередженості і конфіденційності, відповідно до Кодексу поведінки МВФ та її Правилам і положенням.

Визнаючи, що держави-члени  повинен мати можливість спиратися  послуги осіб, які завдяки своєму професійному досвіду і підготовці розуміють широке коло завдань розробки і проведення політики, завдань, які керівництвом країн, і дати рекомендації з політики, відповідні умовам кожного з 186 держав-членів. Виконавчу раду давно підкреслює необхідність розмаїття, і своє занепокоєність з приводу недоліків у цій галузі, неодноразово закликаючи до прийняття заходів із вдосконалення розмаїття персоналу. У зв'язку з цим Фонд докладає всіх зусиль здобуття права розмаїтість персоналу відбивало склад держав-членів організації, проводячи активний пошук кандидатів у всьому світі [1].

Розібравшись, як організована структура МВФ, час торкнутися тому детальному розгляду ролі фонду у  його головному напрямку діяльності, тобто у валютних стосунках між  країнами.

3. Основна  роль МВФ в валютних стосунках  між країнами

З «Статті угоди Міжнародного Валютного Фонду, прийняті 22 липня 1944 року у Бреттон-Вудсі, штат Нью-Хемпшир (США), наВалютной-финансовой конференції Об'єднаних Націй; які набрали чинності 27 грудня 1945 року» цілями МВФ є:

· Сприяти розвитку міжнародного співробітництва у  валютно-фінансової сфері у межах постійного установи, забезпечує механізм для консультацій та спільною роботи над міжнародними валютно-фінансовими проблемами.

· Сприяти процесу  розширення й збалансованого зростання  міжнародної торгівлі, і рахунок цього домагатися досягнення й підтримки високого рівня зайнятості і дійсних доходів, і навіть розвитку виробничих ресурсів всіх держав-членів, розглядаючи такі дії як першочергові завдання економічної політики.

· Сприяти стабільності валют, підтримувати упорядкований валютний режим серед держав-членів і уникати використання девальвації валют з одержання переваги у конкуренції.

· Надавати допомогу у створенні багатосторонній  системи розрахунків з поточних операціях між державами-членами, соціальній та усуненні валютних обмежень, що перешкоджають зростанню світової торгівлі.

· за рахунок тимчасового  надання загальних ресурсів Фонду державам-членам за дотримання адекватних гарантій створювати вони стан впевненості, забезпечуючи цим можливість виправлення диспропорцій у тому платіжних балансах без використання заходів, що потенційно можуть зашкодити добробуту на національному чи міжнародному.