Міжнародна трудова міграція

     5. Вплив міграції  робочої сили на  країни, що імпортують  і експортують  робочу силу 

     Країни, що приймають робочу силу, одержують  такі переваги:

     * підвищується конкурентоспроможність вироблених країною товарів унаслідок зменшень витрат виробництва, пов'язаних з більш низькою ціною робочої сили;

     * іноземні робітники, пред'являючи додатковий попит на товари і послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;

     * при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що приймає заощаджує на витратах на освіту і професійну підготовку;

     * іноземні робітники часто є амортизаторами при кризах і безробітті (їх першими звільняють, знижують зарплату і т. д.);

     * іноземні працівники не забезпечуються пенсіями, на них не поширюється дія різних соціальних програм;

     * на думку ОЕСР іммігранти поліпшують демографічну картину розвинутих країн, що страждають старінням (у Люксембурзі 38% немовлят з'являється в родинах  переселенців, у Швейцарії – 24%).

     До  негативних моментів відноситься: виникнення соціальної напруженості в суспільстві при боротьбі за робочі місця; міжнаціональна ворожість і т.п.

     Для країн, що експортують робочу силу плюс:

     * експорт робочої сили є важливим джерелом надходження ВКВ у країну;

     * експорт робочої сили означає зменшення безробіття і, отже, соціальної напруженості в країні;

     * безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою технологією, методами керування та ін.

     Негативна сторона – «витік умів», відтік кваліфікованих кадрів, необхідних національній економіці 

     Міжнародна  трудова міграція має як позитивні, так і негативні соціально-економічні наслідки. Насамперед, виграють здебільшого  самі мігранти, оскільки вони, як правило, направляються в інші країни з метою поліпшення свого становища. Виграють від міграції підприємці, що наймають мігрантів на роботу, оскільки їхні вимоги щодо заробітної плати нижчі, крім того, відсутній профспілковий захист іммігрантів тощо. Міжнародна трудова міграція дає змогу країні-імпортеру трудових ресурсів економити кошти на підготовці спеціалістів, знижувати витрати на виробництво за рахунок використання дешевої робочої сили, як правило, молодої. 

     6. Регулювання міжнародних міграційних процесів 

     Регулювання міжнародних міграційних процесів здійснюється на основі національних міграційних політик. У багатьох розвинених країнах створено чітку систему імміграційного захисту своїх кордонів, яка працює за принципом визначення корисності для держави зовнішніх міграційних потоків, і залучення до країни, в разі потреби, іноземних фахівців і робітників певного професійно-кваліфікаційного спрямування. Як частина національної міграційної політики вона покликана надійно захищати внутрішній ринок праці, а також створювати засади соціально-правового захисту трудящих-емігрантів. 

     Головною  метою державної міграційної  політики має бути сприяння забезпеченню безпеки країни, нарощуванню її економічного потенціалу і зростанню добробуту  трудящих. 

     В Україні державна міграційна політика в процесі формування. Вона базується на основоположних державних нормативно-правових документах і міжнародних правових актах, таких як Закон України “Про громадянство України”, “Про правовий статус іноземців”, “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України ”, “Про біженців”, “Про зайнятість населення”, “Про підприємництво”, “Про адміністративні правопорушення”, “Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів ”, Постанова Кабінету Міністрів України “ Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію ”; Угода між урядом Росії та України про співробітництво прикордонних областей, двосторонні угоди про трудову діяльність і соціальний захист громадян, які працюють за межами своєї країни; міжнародна Конвенція ООН про захист прав трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей. 

     Розрізняють міжнародне адміністративно-правове  та економічне регулювання міграційних  процесів. Адміністративно-правове регулювання міжнародної трудової міграції передбачає:

     1) встановлення правових норм, які  згладжують спірні моменти даного  процесу;

     2) встановлення міграційних квот;

     3) встановлення меж можливостей  мігрування (наприклад, кримінальних  норм). 

     Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів передбачає:

     1) встановлення митних внесків  чи бар'єрів;

     2) встановлення відповідних візових  ставок;

     3) регулювання заробітної плати  мігрантів;

     4) запровадження різних штрафних  ставок. 

     Розрізняють одно-, дво- і багатостороннє міжнародне регулювання. Одностороннє міжнародне регулювання - це державне регулювання міграційних процесів виходячи з власних інтересів і без обов'язкового узгодження з іншими державами. Двостороннє регулювання - це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод. Філіппіни, наприклад, мають двосторонні угоди з питань міграції з 25-ма державами. У цьому разі це одна з найефективніших форм регулювання. Багатостороннє регулювання міжнародних міграційних процесів - це регулювання, що базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також на домовленостях, які приймаються в межах окремих інтеграційних угруповань.

     Регулюванням  міжнародної міграції робочої сили займається також Міжнародна Організація Праці (МОП). МОП (International Labor Organization - f LO) була утворена в 1919 p. як автономна організація в складі Літи Нації; з 1946 р. стала спеціалізованим закладом ООН. До неї входять 170 країн-членів, в тому числі Україна. Штаб-квартира знаходиться в Женеві. Особливістю МОП, яка відрізняє її від інших міжнародних організація, є те, що представництво кожної країни-члена скла-дається з трьох соціальних верств: від урядовців, від підприємців, від трудівників.

     Головна мета МОП - сприяти встановленню соціальної справедливості в сфері праці, захищати інтереси трудящих на ос-новні соціального партнерства, поліпшення умов праці. 

Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців. За експертними оцінками, щорічно за кордоном працює від 3 до 5 млн. громадян України, переважна більшість з яких працевлаштовуються на території інших держав нелегально.

Всезростаючі  обсяги еміграції з України викликані:

- високим рівнем безробіття в країні;

- різницею  в умовах життя і рівні заробітної  плати в Україні та країнах  Заходу;

- економічною  нестабільністю в країні та  невизначеністю шляхів виходу  з неї; 

- відсутністю  безпеки громадян тощо.

Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України – Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом – і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (зокрема – Росія, Чехія тощо), де переважно працювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Канаду, країни Близького Сходу тощо.

У нашій країні працевлаштовуються громадяни з  Росії, Молдови, Китаю, В'єтнаму, Туреччини  переважно у сфері торгівлі, послуг тощо, в той час як українці за кордоном – у промисловості, будівництві, сільському господарстві.

Міграція робочої  сили для України на даний час  має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані  спеціалісти, але лише невеликий  відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України.

Водночас грошові  перекази працівниками-емігрантами  іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.

З метою зменшення  еміграції робочої сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи заходів, які повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа внутрішнього спрямування належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки – створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном.

Основна тенденція в Україні – збільшується кількість потенційних мігрантів саме серед молоді. – Якщо дотепер середній вік українського мігранта складав в середньому 40-45 років, то зараз потенційним мігрантом стає особа до 30 років. І якщо у дослідженні, що його проводила Елла Лібанова разом з Держкомстатом у 2005-2008 роках, зазначено, що рівень освіти середньостатистичного мігранта нижчий, ніж загалом по Україні, то зараз основна маса – це люди з вищою освітою. Найбільше себе бачать за кордоном представники технічних спеціальностей. Серед студентів, які вивчають IT-технології, ця цифра сягає 90%. 

Дослідження довело, що мотиви для виїзду за кордон як для існуючих трудових мігрантів, так і потенційних, не змінилися: відсутність роботи, можливість покращити фінансовий стан сім’ї, фахова реалізація і бажання дати дітям гідну освіту. Але 55,75 % опитаних категорично заявили, що однозначно не погодяться працювати за кордоном нелегально. Натомість, основна маса трудових мігрантів, які виїжджали з України вкінці 90-х, були нелегалами.

Перед Україною існує загроза втрати висококваліфікованого  людського капіталу, а в подальшому – серйозні демографічні диспропорції у зв’язку зі зростанням частки молоді серед потенційних мігрантів  та зростання темпів депопуляції  населення.

ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАРОБІТЧАНСТВА

 Міграція  з України має два напрямки: східний (колишні країни СНД)  і західний. У західному напрямку  продовжується “brain drain” (“відтік мізків”). Це зазвичай фахівці з вищою освітою, їх не так багато, порівняно з некваліфікованими мігрантами, але цих людей ми втрачаємо, бо вони влаштовуються за своєю спеціальністю за кордоном і не повертаються. Ті хто їде на Схід, переважно їдуть у Росію, адже там в основному українці працюють на будівництві.

– Якщо порівнювати  українську міграцію до Європи та Америки, то Америка є більш привабливою. Америка має довгі традиції країни емігрантів, вона є більш відкритою і ліберальною у законодавстві, аніж Європа.

За словами  експерта, європейська "блакитна карта" не може конкурувати з американською "зеленою картою". Попри це, Європа залишається основним центром міграції для українців.

– Географія  країн кардинально не змінилася. Найбільша частина наших мігрантів  йдуть до так званого “золотого  трикутника” – Іспанія, Італія, Португалія, їдуть також на сезонні  роботи до Польщі, Чехії, частина – до США і Канади, – розповідає директор Інституту дослідження української діаспори Національного університету “Острозька академія” Алла Атаманенко. – Навіть під час кризи була надія, а зараз люди бачать цю ситуацію з Податковим кодексом, з системою освіти... Ніхто не бере до уваги, а покоління наших сучасних школярів і студентів – це напівсироти при живих батьках, соціальні сироти. Батьки по закордонах на заробітках, а дітям, хоча і забезпеченим фінансово, бракує спілкування, виховання, багатьох людських речей. Чим це обізветься для нашої держави через десятиріччя – ще не відомо.